Лауреат Канн в обмеженому прокаті. Розповідаємо про новий фільм Пам’ять з Тільдою Свінтон

В український прокат вийшла стрічка Апічатпонга Вірасетакула з Тільдою Свінтон у головній ролі – "Пам’ять".

Тайський режисер Вірасетакул давно знаний серед шанувальників кіно, його стрічка "Дядечко Бунмі, який пам'ятає свої минулі життя" десятиліття тому була відзначена головним призом Канського кінофестивалю. Проте для широкого загалу Вірасетакул лишався незнаним.

"Пам’ять" – це перша нетайська робота режисера. Фільм, знятий у Колумбії, претендуватиме на "Оскар", а поки що вже здобув для свого творця приз журі у Каннах.

Стрічка розповідає історію Джессіки. Шотландка за походженням приїздить до Колумбії, щоби навідати хвору сестру. Та одного ранку жінка прокидається від незвичного звуку: немов величезна бетонна куля падає на дно металевої труби під землею.

Синдром голови, що вибухає, – це реальна проблема, з якою зрідка стикаються люди під час засинання чи пробудження. Саме його відчув на собі режисер, коли подорожував Колумбією, і вирішив через нього розкрити свої відчуття від цієї країни.

У "Пам’яті", як завжди у Вірасетакула, вистачає глибоких філософських розмов та фантастично виставлених кадрів. Проте саме звук стає головним носієм інформації. Героїня, намагаючись зрозуміти походження відлуння у своїй голові, подорожує країною і немов прислухається до довкілля та людей, які там мешкають.

Не пам’ятаючи майже нічого з власного життя, вона вбирає у себе життя інших. Спілкуючись з поетом, починає писати вірші, почувши про плісняву й грибок – заходиться шукати холодильну шафу, яка захистить від цвілі орхідеї.

Здавалося би, логіки у тому, що відбувається на екрані, зовсім немає. Позбувшись сну через власні невимовлені переживання й невідомий звук у голові, жінка, немов сомнамбула, блукає чужою країною і зустрічає людей, які, можливо, існують лише в її голові. Можливо, вона втрачає здоровий глузд, але хіба можна власноруч діагностувати у себе психічний розлад?

Та Вірасетакула не тривожить незрозумілість його фільмів для широкого загалу. Так само як і неквапливий ритм відеоряду. По суті, режисер вибудовує ідеальні кадри, повз які повільно проводить камеру або й узагалі завмирає у статиці на довгі хвилини. Через такий медитативний ритм критики називають картини Вірасетакула "повільним кіно".

"Я не ображуся, якщо хтось з глядачів засне", – відповідає на це режисер.

Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин

Саме між такими статичними кадрами блукає героїня Свінтон. Взагалі, підбір акторки ідеальний, бо Тільда, яка здається інопланетною істотою в нашому світі, прекрасно відповідає усій стилістиці картини, котру сам режисер називає "спробою фантастики", а також трилером. І фільм насправді чіпляє та не дає відірватися від екрана. Тому дві з хвостиком години пролітають непомітно.

"Пам’ять" – стрічка не з простих. Але знайомство з творчістю Вірасетакула не залишає байдужим. Це прекрасний досвід, який поглиблює розуміння мистецтва, а кіно тайського режисера – мистецтво.

Недаремне покази у США організували так, що творча група переїздить від міста до міста і представляє фільм лише в одному кінотеатрі. В Україні прокат також обмежений, знайти сеанс можна лише в обраних кінотеатрах. Немає і дубляжу, фільм демонструють мовою оригіналу – англійською та іспанською.

Головна ж заслуга нового фільму Вірасетакула – це спроба продемонструвати емпатію. Коли Джессіка приходить до колумбійської лікарки, та її відмовляє від використання заспокійливого. "Ти перестанеш помічати радість життя. І його смуток", – пояснює лікарка. І в цьому поясненні відкривається ставлення режисера до життя, сприйняття наволишнього і самого себе. Адже Вірасетакул творить у непростій реальності країни з воєнною диктатурою та монархією, де існує багато обмежень.

Героїня фільму, немов платівка, для якої інші люди – це голка, що може записувати щось на поверхні, а може зчитувати вже записане. Джессіка переживає постійний тиск та дискомфорт, коли намагається зрозуміти себе та інших, проте наполегливо продовжує прислухатися попри шум у голові.

Дмитро Сидоренко, для LIGA.Life