"Із зав’язаними очима". Перший український фільм про ММА або про тих, хто чекає з війни

Фільм розповідає про бійчиню MMA Юлію, яка витримала на шляху до чемпіонського титулу та звання непереможної. Але вона вирішує покинути спорт – її коханий на війні зник безвісти. Після тривалого очікування та надії дівчина вирішує розпочати нове життя, що не подобається близьким.

Марина Кошкіна, яка зіграла головну роль, до зйомок у фільмі ніколи не займалася спортом, а про ММА лише чула. LIGA.Life розпитала актрису, як вдалося перевтілитися у непереможну бійчиню та який її особистий біль вдалося перенести у кінострічку.

Про героїню

Моя Юля – бійчиня MMA. Сильна, чуттєва і любить свободу. У цьому ми схожі, але загалом ми не ідентичні, бо мені було б нецікаво грати цю роль. Кожна роль – це робота. І цікавіше зіграти щось, не копіюючи себе. Тема втрати – моя особиста історія. А життя Юлії як спортсменки – це був виклик. Її тренування, змагання, спортивний режим – усе інше і нове.

Я ніколи не займалася спортом, тому багатьох деталей не знала. Але бачила, що моя героїня має бути іншою – ходити не так, як я, дивитися інакше.

Про фізичну підготовку до фільму

У мене було три тренери – дві дівчини-каскадерки, які готували до боїв, та тренер з фізпідготовки. З дівчатами ми робили хореографію боїв – так називаються сцени бійок у фільмі. Ми вчили різні рухи, усілякі лоукіки, працювали над тим, як правильно бити, поставою. Була купа маленьких дрібниць, які наче і неважливі, не впадають в око, але ми так хотіли досконалого результату, щоб він був реалістичним. Тому з Кариною Боршацькою та Веронікою Пшеничною відпрацьовували все сотні разів. Вони ж зіграли моїх суперниць у фільмі, тому мені було легше у сценах бійок.

Коли переглядала фільм і побачила свою спину, подумала: "Ого! Це я така, накачалась". Пишаюся цим, бо хотіла такий результат. Але режисер зупинив. Каже: "Сильно не закачуйся, тобі ще в інших фільмах зніматися".

Я – азартна. І коли випадають хороші ролі в кіно чи театрі, так захоплююся, що не думаю про втому чи біль.

Така підготовка була складною фізично, але я кайфувала. Після репетиції чи зйомок знову бігла до зали, щоб відточити усе до ідеальної версії. Щоб прийшли спортсмени подивитися фільм і повірили мені. Бо якби повірили професіонали, то було б реальним і для глядачів.

Зараз я продовжую займатися спортом. Моє тіло полюбило такі навантаження. 

Про війну

У нас фільм не так про війну, як про людей, які чекають звідти.

Близька людина пішла і все – ти чекаєш, не знаєш, що з нею, віриш, сподіваєшся, а потім чуєш, що вона ніколи не повернеться. Ми розповідаємо не так про тих, хто зробив свій вибір і пішов боронити Україну, як про тих, хто змушений змиритися, зрозуміти, відпустити та чекати.

Змиритися, що кохана людина взяла і кинула вас, бо пішла і залишила чекати – найважче. Про ці почуття я і думала, коли змальовувала свою героїню. Мені хотілося донести цю втрату.

Я сама знаю, як це – втратити близьку людину, свого батька, я сильно переживала цей посттравматичний період. Як відпустити? Як простити? Як не злитися? Як пережити?

Для мене це було справжнє випробування. Так і для моєї Юлі. Вона втратила кохану людину, але вона – не стереотипна вдова. Не плаче, не жаліється.

Їй боляче. Але вона це не показує, тримає в собі емоції. Я старалася нічого не грати, а тримати, як і вона, все всередині. Виявилося, краще іноді поплакати, покричати десь в полі, ніж все тримати всередині.

Ми любимо здаватися сильними. Не показуємо емоції, мовчимо про свій біль, думаємо, що так буде простіше. Але легше не стає. Мовчки проблема не вирішується, з нею треба "зустрітися".

Так і моя героїня. Вона вирішила відпустити його, з любов'ю. Вона прийняла його вибір і дозволила його зробити. Моя Юля вірить, що він все одно бачить її та хоче, щоб вона була щасливою – і як дівчина, і як спортсменка. Тому повертається до спорту, хоча йшла з нього тільки через те, що все нагадувало про коханого.

Про емоції під час боїв в "клітці"

Я дуже хвилювалася та чекала на день зйомок в "клітці". Напередодні написала всім близьким, щоб тримали кулаки. Ви бачите бої на екрані, але це передчасно прописаний сценарій. Є правило: обов’язково дотримуватися дистанції, щоб не зачепити "суперника". Тобто ти не лише постійно стежиш за виконанням удару, який має бути зараз, але й перевіряєш дистанцію, щоб не вдарити.

Коли ми репетирували, захопились і порушили цю дистанцію – я з ноги вдарила партнерку. Думала, що зламала їй носа. І так хвилювалася, що завтра зйомка, а через мене втрата! У знімальний день теж боялася, щоб не припуститися такої помилки. Але режисер заспокоїв, а хлопці з MMA підказували, де і що зробити.

Про найважче під час зйомок

Коли ми знімали бої у полі. Тоді зміна тривала 20 годин. Увесь цей час я була в майці та штанах, а на вулицях – дуже холодно. І мені давали мазь, яка мала зігрівати тіло, але замість цього вона просто пекла.

Крім того, за сценарієм, там були собаки. І ти б'єшся, вони гавкають, а коли падаєш на землю, вони гарчать над обличчям. Це страшно.

Про своє ставлення до MMA після фільму

До зйомок ніяк не цікавилася ММА. Знала, що таке є і на цьому знання завершувалися. А зараз цікаво. Коли чую прізвища дівчат, які є першим номером світового ММА, можу подивитися їхні бої.

Часто думаю, навіщо придумали такий вид спорту і чому в ньому беруть участь дівчата. Чому їм подобається бити ода одну і ходити в синцях. Але якщо будуть бої у Києві, я б сходила.

Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин