Розваги

Огляд | "У руках пса" на Netflix: найкраща роль Камбербетча, сльози Данст та "гомофоб-перевертень"

04.12.2021, 16:00 • 6 хвилин
Фото: Netflix

Фільм "У руках пса" на цьогорічному Венеційському кінофестивалі відзначили "Срібним левом" за режисуру

На стримінговій платформі Netflix відбулася прем'єра фільму "У руках пса" за мотивами однойменного роману Томаса Севіджа. І хоча у глядача лише з'явилася можливість познайомитися з історією двох братів, які керують ранчо, критики вже прогнозують, що стрічка збере чимало статуеток "Оскар".

Про що фільм?

Два брати – Філ та Джордж Бербенк – власники найбільшого ранчо в Монтані. Джордж одружується з вдовою Роуз, і вона переїжджає до братів на ранчо. Філ відчуває, що його зрадили, і починає війну проти вдови та її сина. Але коли в його житті з'являється кохання, усі злі речі "повертаються"…

Камбербетч навчився каструвати та тричі отруївся нікотином

Філ, герой Камбербетча – людина, яка не терпить емоції. Він жорстокий – і стосовно оточення, і до тварин, і до себе.

Попри те, що світ не стоїть на місці і ранчо вже давно можна було зробити більш сучасним, герой Бенедикта залишається відданим старому ковбойському образу. Поки у ванних кімнатах будинку братів тече гаряча вода, прислуга може нагодувати усіх ледь не всіма стравами світу, Філ обирає життя на пасовищі або в дорозі.

Він навчався в Гарварді, знає мертві мови, цитує "Іліаду", але поклоняється своєму вчителю Бронко Хенрі – майстру об’їзду диких коней.

Філа бояться. Він – справжній авторитет для інших ковбоїв. Жодних емоцій, жодної помилки, якщо треба, то й руками каструвати тварину може. Він наче увесь в ранах минулого, а тому не хоче, щоб хтось був поруч.

Хоча виявляється, що головна причина його поведінки – не минуле, а острах прийняти сьогодення. Він ніколи нічого не скаже про інтерналізовану гомофобію, яку усвідомлює тільки в ті часи, коли потайки йде в ліс, де заховані журнали з оголеними атлетами, або коли лежить на траві, перебираючи пальцями таку важливу для нього хустинку.

Читайте також: Огляд "Дому Гуччі": навіть Леді Гага, Джаред Лето, Адам Драйвер не врятували плаский сюжет

А потім він йде в озеро, щоб змити увесь сором, який відчуває в цей момент. Він розуміє з пів слова навколишню природу, а ось у своїй "природі" зізнатися не хоче. І коли він усвідомлює, що син його невістки починає викликати у нього симпатію, то не розуміє, як на це реагувати.

І виявляється, що той, хто найбільше жартує про сексуальну орієнтацію сина невістки, таким чином намагається заховати той факт, що він не відповідає стереотипам Дикого сходу. Такий собі "гомофоб-перевертень".

Критики вважають, що це найкраща роль Бенедикта Камбербетча. Для неї актор навчився грати на банджо, відмовлявся розмовляти з Кірстен Данст поза знімальним майданчиком, щоб їхній емоційний конфлікт у фільмі був ще напруженіший. Він навіть не купався, щоб завжди смердіти, як і його персонаж, а крім того кілька разів отруювався нікотином через кількість сигарет, які викурював за сценарієм.

Не Камбербетчем єдиним

Проте, в "У руках пса" чотири головні герої. І кожен з них наче частина загального образу – як люди ставляться до самотності. Хтось мовчить і не зізнається, що йому боляче, інший постійно п’є, третій відчуває себе комфортно та просто намагається про це не думати, для четвертого своя самотність нічого не означає, бо важливо бути поруч із близькими, тому що їм має бути добре.

Цікавий акторський тандем відбувся між Камбербетчем та Коді Сміт-Макфі. Його герой Пітер – хлопчик для биття. Тихий, худий, з дефектом дикції, який намагається все повторювати за ковбоями, а замість цього стає постійним предметом булінгу. Квіточки з паперу – "та що ти як дівчина", подобається грати з кроликом – "та ти – ганчірка", впав з кобили – "не скавчи, залазь знову". Але йому вдається пробудити у Філі почуття і знайти ось ту душу, яку ковбой не збирався показувати.

Читайте також: "Сам вдома" – різдвяна супергеройська версія. Огляд нового серіалу Марвел "Соколине Око"

Вражає своєю грою і Кірстен Данст. Її Роуз Гордон намагається бути щасливою після того, як чоловік-алкоголік покінчив життя самогубством. Вона зустрічає людину, з якою їй добре. Але, зіштовхуючись з опором з боку Філа, вона не витримує цю війну і починає сама пити. Її боротьба з собою, зі своєю совістю, зі страхом перед думкою суспільства, а головне – з агресією Філа – це справжній крик про допомогу, спроба вирватися із замкненого кола.

Джессі Племонс, який грає Джорджа Бербенка, брата Філа та чоловіка Роуз, має найменшу кількість часу у фільмі, водночас він стає такою собі сполучною ланкою між всіма героям.

Динаміка повільна, але змушує замислитися

Якщо плануєте подивитися  "У руках пса", то одразу виділіть собі дві години, але так, щоб не відволікатися, щоб не пропустити жодної деталі.

Фільм розвивається надто повільно, чим лише додає відчуття, що місце подій є далеко від усього людського.

Тому логічно, що нічого не відбувається. Не вистачає тільки перекотиполя, яке проносить вітер на екрані.

Але до такої швидкості звикаєш, а з часом і нарешті розумієш, чому тобі наче все "розжовують", бо що далі дивишся, то більше відповідей отримуєш.

І все одно дещо не вистачає історій кожного героя. Хочеться зануритися глибше у їхню психологію, зрозуміти, чому так відбувається. 

Читайте також: Ностальгія за дитинством. 5 причин подивитися "Мисливці на привидів: з того світу"

Вестерн, але інший

"У руках пса" заявлено, як вестерн. Але ви не побачите тут ковбойських перестрілок. Натомість не зможете відірвати ока від прерії Монтани, які впираються в пагорби та обриви. Тут дивовижна природа. Стадо великої рогатої худоби йде уздовж гірського хребта, там біжать коні, ось спіймали кролика. Це і додаткова краса для очей, і психологічні акценти для розуміння фільму.

Ще одне психологічне навантаження – це свист Філа. Він знущається з Роуз, показує їй, що знає кожен її крок і стежить за нею. У якийсь момент ти розумієш, що в тебе мурахи тілом, коли чуєш цей свист. Наче це попередження не для неї, а для тебе.

Окрема насолода – музика у фільмі. Композитор Джонні Грінвуд – гітарист Radiohead. Просто до "нервів на межі" увесь фільм.

Психологічна драма Джейн Кемпіон "У руках пса" наче спеціально обрамлена в стилістику вестерну. Вона намагається показати природу маскулінності та спустошення, коли людина вимушена йти за суспільством, боячись проявити своє "я".

Читайте також: "Котячі світи Луїса Вейна" або Камбербетч і котики. Чому варто подивитися фільм

Кому варто подивитися:

  • Якщо ви любите психологічні фільми, які змушують, затамувавши подих, дивитися усю стрічку, скільки б вона не тривала.
  • Якщо ви знаєте, що Бенедикт Камбербетч – це гарантія дивовижної акторської гри та цікавого сюжету.
  • Якщо для вас важливо, щоб теми ЛГБТ підіймалися у кіно.
  • Ви – фанат вестернів і хай не в їхньому звичайному вигляді.
  • Ви не пропускаєте жодної премії "Оскар" і хочете знати фільм, який може забрати нагороди.
  • Ви знаєте усі тонкощі операторської роботи та точно вам сподобається робота Ері Вегнер. Саме завдяки її баченню та роботі з камерою ви побачите купу акцентів, які б навряд чи в інших ракурсах впали б в око.

Кому може не сподобатися:

  • Ви не підтримуєте ідею розповідати про почуття людини до представника її ж статі. Попри це ми одразу пояснюємо, що у фільмі немає жодного поцілунку чи іншої фізичної близькості між чоловіками.
  • Ви любите Камбербетча у фільмах Марвелів чи "Шерлоку". І не фанатієте від його участі у драмах та фільмах, де "копаються в душі".
  • Ви очікуєте, що це буде справжній ковбойський вестерн.

Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин

Фото: Netflix

Ольга Модіна
Ольга Модіна
журналістка LIGA.Life, спеціалізація - спорт і кіно
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини