Зміст:
  1. Про що кіно
  2. Про знімальну групу
  3. Найбільш емоційний момент фільму
  4. Компроміс
  5. Атмосфера міста
  6. Взаємодія з військовими
  7. Паралельні реальності
  8. Максимальна довіра

Про що кіно

"Земля блакитна, ніби апельсин" – повнометражний дебют режисерки та письменниці Ірини Цілик, який об'їздив понад 70 фестивалів та отримав 19 престижних нагород.

Цікаво про здоровий спосіб життя на YouTube-каналі LIGA Life

Серед них – премія за найкращу режисуру найбільшого кінофестивалю незалежного кіно у світі "Санденс".

Фільм розповідає про сім’ю, яка живе в "червоній зоні" Донбасу, де довго тривають воєнні дії. 

Долаючи щоденні травми існування в прифронтовій зоні, 36-річна Ганна сама виховує чотирьох дітей. Незважаючи на труднощі, родина дружня й життєрадісна. 

Мама й діти мають багато захоплень, грають на різних музичних інструментах і навіть знімають самотужки фільми про своє життя під час війни. 

Документальних героїв часто плутають із акторами, і загалом у документалістиці часто ставлять під сумнів достовірність сцен, складно повірити, що люди можуть вести себе перед камерою максимально чесно, без прикрас та гри.  

Земля блакитна, ніби апельсин. Розбір сцен нашумілого документального фільму про Донбас
Анна і Влад. Бекстейдж зі зйомок фільму Земля блактна ніби апельсин

Режисерка фільму Ірина Цілик розповідає LIGA.Life про зйомки найбільш цікавих сцен та специфіку роботи з документальними героями.

Про знімальну групу

У документалістиці багато залежить від готовності команди йти на маленькі подвиги, розповідає Ірина Цілик:

"Наприклад, у фільмі є проста, здавалося б, сцена, в якій мама і Мирослава їдуть у потязі до Києва вступати в університет. І вони у кадрі сплять. Можна подумати, що це постановочні кадри, але насправді ні.

Слава Цвєтков та Міша Ніколаєв, оператор і звукорежисер, о 4 ранку приїхали в Ніжин електричкою, щоб підсісти в потяг, в якому їхали наші герої, прийшли навшпиньках до вагону і почали знімати. 

Героїні в цілому були попереджені про можливу зйомку, але вони дійсно спали, поки провідниця не зрозуміла, що відбувається щось не те, і не почала сваритися. Це, здавалося б, прості маленькі кадри, але саме з них складається весь фільм. Якщо хочеш, щоб у тебе в фільмі були такі справжні речі, а не постановочні сцени, то треба кожного разу йти на такі маленькі подвиги".

Земля блакитна, ніби апельсин. Розбір сцен нашумілого документального фільму про Донбас
Фото з бекстейджу фільму Земля блакитна ніби апельсин

Найбільш емоційний момент фільму

Ірина Цілик: "Нас часто запитують, як ми зняли сцену, коли Мирослава дізнається, що вступила в університет. Ми знали, коли вони будуть дізнаватися і полювали на цей момент, просто знімали всі мамини дзвінки. Тому що суперважлива задача для документаліста – полювати на такі моменти.

Ти так чи інакше мисливець за маленькими удачами. І якщо пощастило спіймати, як твої герої дізнаються важливу новину і щиро плачуть від щастя, то ти король!".

Земля блакитна, ніби апельсин. Розбір сцен нашумілого документального фільму про Донбас
Бекстейдж зі зйомок фільму Земля блакитна ніби апельсин 2

Компроміс

Ірина Цілик: "Коли Мирослава вступала в університет, я хотіла знімати процес іспитів. Але відчула від неї спротив. Вона сказала, що категорично не хоче, щоб біля неї були люди з камерою, щоб вона якось виділялася серед інших абітурієнтів. 

Я відчула, що зараз можу зламати щось важливе. І відступила, хоча тоді здавалося, що нам дуже потрібні ці кадри. Тепер розумію, що ми нічого не втратили і залишилися в добрих стосунках. Це для мене був важливий урок. 

Бо коли ти жадібно полюєш на свій матеріал, можна забути про те, що це реальне життя реальних людей, і ми могли нашкодити. Завдяки присутності групи з камерою ми б дійсно могли створити враження, що вона якось виділяється серед студентів, що якась не така, і це могло б спрацювати як і в плюс, так і в мінус при вступі.

Будь-який документаліст часто стоїть перед подібним вибором, бо легко провалитися у цій гонці за кадрами, але озираючись ти розумієш, що воно того не варте".

Земля блакитна, ніби апельсин. Розбір сцен нашумілого документального фільму про Донбас
Бекстейдж зі зйомок фільму Земля блакитна ніби апельсин

Атмосфера міста

Ірина Цілик: "Мене зачепила сама Красногорівка. У місті особлива атмосфера. Переважна більшість людей, з якими ми там перетиналися, вразили своєю відкритістю. Можливо, це моя оптика, але далеко не у всіх містах склалось таке враження. А саме в Красногорівці – дуже приємні люди. 

Наприклад, ми хотіли потрапити до розбитої і закритої школи, і нас сторож просто пустив, хоча звідки він може знати, хто ми і чи не знімемо це в небажаному контексті. 

Сподіваюсь, що тим, що зараз про це розказую, не підставлю сторожа. Просто всі люди, з якими ми там спілкувалися, виявлялися класними, знали нас і пам’ятали, віталися, коли помічали.

А коли ми їздили знімати в Авдіївку, був інший досвід. Ми кілька разів наштовхнулися на відкриту агресію. І я зробила для себе висновок, що людина з камерою часто в цьому регіоні є символом небезпеки, яку може нести. 

Вони ж не знають, хто ти і що знімаєш, це може бути не добре документальне кіно про простих людей, а фейкові новини – вони до всього звикли".

Земля блакитна, ніби апельсин. Розбір сцен нашумілого документального фільму про Донбас
Ірина Анна Михайло та військові. Фото з бекстейджу фільму

Взаємодія з військовими

Ірина Цілик: "Під час зйомок у прифронтовій зоні потрібно чітко знати всі правила гри і дотримуватися їх. Не дозволяти самодіяльності. 

Хорошим уроком стала ситуація, коли під час першого візиту до Красногорівки діти нас повели на екскурсію найбільш розбитими місцями. 

Діти там почуваються як вдома, у них немає перепон у голові і вони не задумуються, чи можна у тому чи іншому місці знімати. 

Там є місце, де поряд стоять два розбиті 9-ти поверхові будинки. Пішли туди знімати. 

Будинки виглядають зовсім покинутими, трава росте, як у чорнобильській зоні, тиша. У якийсь момент я зрозуміла, що за нами спостерігають. 

Це були військові, які згодом вийшли і нас насварили. Я усвідомила, що потрібно чітко розуміти, де можна знімати. Тому що біля тих 9-ти поверхівок небезпечно. 

Чи між Мар’їнкою і Красногорівкою є дорога, де були красиві макові поля, і був момент, коли дуже хотілося там познімати. Завдяки військовим ми дізналися, що де-де, а там знімати не можна, бо близько снайпери. 

Це корисні уроки, тому що я несу відповідальність за свою групу і героїв, а в погоні за кадром можна було потрапити у халепу.

В результаті ми з військовими подружилися і відчували їхню допомогу і захист. І без цього знімати фільми в цьому регіоні нереально".

Земля блакитна, ніби апельсин. Розбір сцен нашумілого документального фільму про Донбас
В'ячеслав і макове поле. Бекстейдж зі зйомок фільму Земля блакитна ніби апельсин.JPG

Паралельні реальності

Ірина Цілик: "Мене зачепило, що життя цивільних і військових на цих територіях – дві паралельні реальності, які майже не перетинаються. 

Вони наче і близько один до одного, але у них навіть ніколи не випадає нагоди просто поспілкуватися, окрім ситуації, коли ще у перший рік війни Аня, головна героїня фільму, зверталася до них по допомогу, коли захворіла наймолодша дитина і не було де взяти ліки.

Під час зйомок власного фільму у наших героїв виникла ідея відтворити цю сцену саме із залученням військових, і перше, що вони подумали, що це нереально. 

Мені це було дивно чути і ми запропонували їм допомогти познайомитися із ними. 

Військовим насправді було цікаво допомогти цим дітям зі зйомками. Вони і знялися, і покатали їх на бетеері. 

Діти потім говорили, що ніколи не думали, що українські військові такі класні. Мене це сильно зачепило за живе. У них до цього просто не було можливості перетнутися  по-людськи. І мені було дивно, що тільки на далеко не перший рік війни, вони отак змогли познайомитися.

Звук ранкових і вечірніх обстрілів поруч з часом стає звичним. Просто інколи звук стає сильнішим. 

У фільмі є сцена, коли сильно гупає і Владік (один із героїв), злякавшись, тікає додому, ми і самі присіли від переляку. Також є єдина сцена, яка знята не нашою знімальною групою, а тією, що мала працювати на проекті спочатку. 

Якраз в одну з ночей, коли вони приїхали, був сильний обстріл, і прилетіло в сусідній з нашими героями дім. 

Спочатку я думала не вставляти у фільм цю сцену, але потім зрозуміла, що вона допоможе ввести в контекст щодо того, в яких умовах живуть наші герої.

Коли ми знімали сцену прем’єри фільму, знятого нашими героями, також трапився особливий момент сюрреалізму. Ми стояли між залою і коридором у дверях. На екрані показували вибухи, які вони підставили на монтажі, а паралельно я чула як за вікном почалися реальні обстріли, там таке часто трапляється. У фільмі ми не зробили акцент на цьому, але це поєднання кіно і реальності сильно вражало постійно, бо все поруч і все одночасно".

Земля блакитна, ніби апельсин. Розбір сцен нашумілого документального фільму про Донбас
Режисерка. Фото з бекстейджу зйомок фільму Земля блакитна ніби апельсин

Максимальна довіра

Ірина Цілик: "Ми з героями жили однією "комуною". У перші приїзди ми залишалися у гуртожитку в Красногорівці, там було непогано. 

Але Аня в якийсь момент сказала, що ми маємо жити у них, досить експериментувати. Коли живеш разом, це вже не просто зйомки, це спільне життя. Разом готується їжа. І я була не тільки режисеркою, я і про кейтеринг дбала, варила борщі на всіх. 

Це були мої маленькі жести допомоги Ані, я не хотіла, щоб ми ускладнювали її і без того непросте життя. 

Бо коли ти мама з чотирма дітьми – я приблизно уявляю, на що схожий побут. І намагалася її хоч трошки розвантажити. Готувати принаймні, бо це те, що я можу, вмію і люблю.

У нас було багато веселих моментів і свят, коли навіть не вмикалася камера. Наприклад, у Ані день народження на Різдво, і ми його класно разом відсвяткували. Я і її сестра Оля півдня ліпили вареники, ми з нею вдвох наліпили на всю величезну родину, вийшло повноцінне вареник-паті. Мені здається, що така близькість з героями – це частина процесу і по-іншому не буває". 

Більше цікавинок про фільм читайте у нашому матеріалі тут.

Тетяна Мала, для LIGA.Life