Шопінг чи 3D-принтер? Як виглядатиме модна індустрія у 2050 році

В старих фільмах "про майбутнє" люди зазвичай ходили в комбінезонах кольору металік, які більше нагадували легкі скафандри. Так кіномитці уявляли собі моду третього тисячоліття. А як експерти уявляють собі моду середини 21 сторіччя? 

Ми вже звикли приберігати улюблені речі зі свого гардеробу, бо знаємо, що мода циклічна, і одного дня це носитимуть знову. Та все ж склад тканин та методи виробництва дійсно змінюються. Чергова серія з циклу Dream the Future – Dream the Future. Fashion – це спроба зазирнути у 2050 рік і подивитися, що ми одягатимемо. А експерти модної індустрії, які зібралися на обговорення після його перегляду, щоби спрогнозувати модні і споживчі тренди бодай на найближчі 10 років. 

Надрукуй собі чисту футболку 

Щороку модна індустрія виробляє 150 мільярдів одиниць одягу. Перевиробництво, надмірне споживання, використання хімікатів – все це створює протистояння індустрії з вимогами часу та екоактивного соціуму. Автори серії Dream the Future. Fashion визначили вектори розвитку індустрії у трьох напрямках: пошук нових тканин, нових технологій виробництва та екологічність.

Жан Шарль де Кастельбажак, французький дизайнер, наголошує на тому, що мода завжди надихається технологіями свого часу. Сучасне покоління візіонерів, наприклад, активно використовує 3D-друк у своїх розробках. Історик моди Фарід Шенун додає, що сьогодні замість традиційних студій функціонують фактично лабораторії – всі шукають поєднання нових технологій. 

Як приклад фільм пропонує роботи дизайнерки Айріс ван Герпен з Нідерландів, яка активно використовує саме 3D-принти. Перевагою 3D Айріс називає можливість високої деталізації в роботах: "Мода – це не лише про одяг. На неї впливають мистецтво, наука та архітектура". Айріс може роздрукувати на принтері цілу сукню, а може лише деталі, які зшиватиме руками. Крім звичайних тканин дизайнерка використовує металеве плетіння, луску з силікону. І саме нові тканини ван Герпен вважає основними трендами майбутнього. 

Погоджуються з дизайнеркою й інші опитані авторами серіалу експерти. За якісь 10-20 років ми самі зможемо друкувати свій одяг на принтері, прогнозують в фільмі. До 2035 року має бути продано мільйон 3D-принтерів. Отже, вже можна буде говорити про масовість технології. 

"Колись одяг не купували, а шили самостійно вдома. Ми можемо повернути собі таку можливість. Достатньо буде купити ідею чи зразок", – стверджує Гарріет Вурслі, експертка з Лондонського університету мистецтва. Таку "домашню 3D -швачку", наприклад, розробляють молоді науковці у Сан-Франциско. Їхня мета – практичність: "Поки що одяг, виготовлений на 3D -принтері, – це переважно висока мода, ми ж шукаємо можливості створювати щось менш статичне, гнучке. Як от футболка, скажімо", – розповідає Джозеф Вайт, інженер компанії "Електролум", який разом зі своїм напарником, Аароном Роулі, взяли за основу виготовлення 3D-тканин розробки штучних кровоносних судин. Інженери продемонстрували, як працює їхній принтер. Всередину вони розміщують металеву модель, скажімо, майки, далі принтер, наче спрей, за допомогою електричного поля прицільно розпилює рідкий поліестер. Поки що їхні вироби одноразові. Після використання вони розкладаються, і це молоді науковці вважають цікавим науковим викликом і планують довести свій агрегат до можливості виготовляти тканину, яку можна було би прати. 

Джинси як компьютер 

У майбутньому одяг думатиме за нас! Так-так, нанотехнології будуть інтегровані в наші речі, тож можна говорити про смартодяг. Вже сьогодні спортсмени використовують майки, що відслідковують стан організму. Експерти обіцяють, що такі розробки підуть у масове використання. "Ми мріємо про тканину, яка загоюватиме наші рани або показуватиме швидкість нашого серцебиття", – каже Фарід Шенун. 

Молода дизайнерка Полін ван Донґен спеціалізується саме на смартодязі. Зокрема, спортивні костюми з інтегрованими LED-техстрічками допомагають бігати ввечері і бути видимим для оточуючих. А ще вона працює над прототипом футболки, яка могла би стати ресурсом для енергії завдяки сонячним панелям. Така футболка стане одночасно зарядним пристроєм для телефону. Для цього достатньо поносити її на вулиці 1,5-2 години в залежності від погоди. Єдина проблема: дизайнерка поки що не придумала, як прати таку футболку. Зараз це саме те, над чим вона працює. 

Є й інші дослідники, які намагаються перетворити одяг на комп’ютер. Спільний проєкт Levi`s та Google вчить тканину джинсів передавати інформацію про тіло на комп’ютер. "Може Apple та Google – наступні Dior та Chanel", – розмірковує Гарріет Ворслі, експертка з Лондонського університету мистецтва. 

У пошуках екологічного виробництва 

Інший напрям пошуку інновацій — екологічність. Відповідальність індустрії щороку зростає. Але поки що "етична мода" живе тільки в лакшері-сегменті. Масовий сегмент бурхливо розвивається завдяки дешевим брендам і призводить до постійного перевиробництва. Хімічні реактиви для фарбування дешевого одягу відіграли не останню роль у забрудненні китайських річок. Правда, великі мережеві бренди змінюють своє ставлення до споживання, як от H&M, що вже зараз активно займається переробкою речей власних. Zara і Bershka декларують, що не використовуватимуть токсичні речовини для виробництва. 

Одним зі способів менше засмічувати планету одягом є використання повністю органічних тканин, таких, які могли би швидко розкладатися після використання, і зараз це чи не ключовий вектор наукових пошуків. Успіхи в цьому напрямку вже є. Наприклад, нитки з казеїну.

У Ганновері Анке Домаске заснувала компанію QMilk, яка виробляє 1000 тонн ниток на рік. Тканина з них – ніжна і могла би замінити бавовну. Мікробіологиня Анке Домаске не винайшла цю технологію, лише модернізувала і втілила. Нитки з казеїну вперше зробили ще у 30-х роках двадцятого століття. Але процес потребував хімічної обробки формальдегідом. На створення ниток йшло 60 годин. В компанії Анке зробили це більш екологічно. 60 годин перетворилися на п’ять хвилин. "Мало хто знає, але щороку виливається 2 мільйони тонн молока, бо його не можна використати. Це я кажу лише про Німеччину. Але ж його можна використати для технічних потреб. Молоко розділяється на сироватку і кисляк. Прибираючи сироватку, отримуємо сир, який ми висушуємо до білкового порошку. Далі це йде у апарат для макаронів. Додаємо воду, замішуємо тісто. Наприкінці – м’ясорубка. Отвори такі тоненькі, що отримуємо нитку. Тканина виходить важкозаймиста, антибактеріальна, хімічно стійка", – пояснює Анке. Таку тканину навіть можна прати в пральній машині – вона витримує температури до 60 градусів. 

В Бостоні група дослідників пішла ще далі: біологічна тканина. Вони створюють її з… бактерій. Мікроорганізм, який живе в рисі, був відкритий багато років тому. Сьогодні його використовують для виготовлення ферментованої сої. Ці бактерії розширюються або стискаються залежно від вологості. Лінінґ Яо же використовує ці властивості для виготовлення текстилю: "В Японії ці мікроорганізми застосовують тисячі років. Це дружня бактерія. Ми випадково колись нанесли її на плівку і побачили, що після випаровування води плівка згорнулася. Тоді ми продовжили експериментувати. Розмістили плівку на тіло. Побачили, що коли людина пітніє, плівка згортається. Так ми розпочали створювати одяг, який реагує на температуру тіла і на піт людини." На практиці це означає, що пластини з бактеріями вшиваються, скажімо, у спортивний одяг, і коли людині стає спекотно, бактерії, стискаючи плівку, утворюють отвори в тканині, вентилюючи одяг. 

Експерти ж бачать в цій технології і інші можливості. Наприклад, здатність змінювати розмір одягу залежно від змін розміру самої людини.

І це тільки частина наукових відкриттів у царині моди. Очевидно, що значного підвищення технологічності, та, сподіваємося, екологічності, індустрії виробництва одягу не уникнути. 

Де Україна у світі нової моди? 

Дискусія навколо теми зібрала в Академії ДТЕК топексперток: Зою Звиняцківську, історикину моди, Катерину Давидову, засновницю магазину Not Basment та Марусю Коваль – маркетинг-директорку столичного ЦУМу. Модерувала обговорення Юлія Савостіна, журналістка та засновниця ініціативи Made in Ukraine. 

Зоя Звиняцківська, з описаного у фільмі, найбільш придатними до життя вважає казеїнові нитки. А от ідея тканини, яка думає за нас або прилаштовується до нашого розміру, а також залишається з нами багато років, не викликала в експертки ентузіазму. "Якщо би мені довелося мати таку річ, я би її спалила. Ідея моди полягає саме у змінах. А не в прагненні носити одне й те саме. Хіба що стартаперам вдасться змінити нам голови і спосіб мислення, а не тільки тканини, от тоді я повірю", – каже історикиня моди. 

Реалістичність виробництва з казеїнових ниток підтримала і Катерина Давидова, адже в українській фешн-індустрії вже навіть зараз є приклади виробів з них, зокрема, у українського дизайнера Федора Возянова. А ось у зменшення кількості одягу, що ми купуємо, вона не вірить, а особливо в те, що індустрія сама поставить собі таку задачу, бо мало хто поступиться комерційними інтересами заради "великої ідеї".  

Проте Маруся Коваль, маркетинг-директорка ЦУМу в Києві, не погоджується з цим, і впевнена, що саме скорочення споживання та сталість і екологічність – єдиний можливий вектор розвитку модної індустрії. "У кожного великого ритейл-бренда вже сьогодні є власний великий екологічний проєкт. Це нова норма, її неможливо ігнорувати". Показані у фільмі технології виробництва екологічних тканин не єдині, додає вона: "Вже зараз існує виробництво з апельсинового соку, а навіть такий консервативний бренд як Hermes нещодавно зробив сумку з грибів". Також Маруся впевнена, що втілення футуристичних ідей, описаних у фільмі, не доведеться чекати до 2050 року – вони реалізуються вже за 5-10 років. 

Саме навколо теми "сталості" в індустрії і розгорнулася найзапекліша частина дискусії. "Поки що, на жаль, сталість є просто модою всередині моди, – впевнена Зоя Звиняцківська. – Але, як на мене, навіть як мода вона вщухає. Той споживач, якого намагалися привчити не користуватися пластиковим пакетом, за останній рік викинув стільки одноразових масок і рукавичок, що просто несерйозно тепер його переконувати в чомусь. Найімовірніше, ми стоїмо на порозі нового гламуру. Постковідного і відчайдушного".

Втім модераторка дискусії Юлія Савостіна припускає, що такий неогламур – це постковідні реалії найближчих двох років, але загальна тенденція залишиться все ж про сталість. "Мені здається, що в темі моди сталість – це не лише про екологічність матеріалів і переробку. Це ширше коло проблем. Наприклад, людські ресурси", – додає вона. 

Але важливо, щоби сталість не підмінялася поняттям "грінвошинг", коли співвідношення екологічних ініціатив бренду і їхній обсяг щоденного неекологічного виробництва виявляється неспівставним, і є радше даниною PR-індустрії.  

Фіналізувала дискусію теза Зої Звиняцківської, яка запропонувала розділити модні тренди на умовний джанк-фуд – те, що споживають люди з обмеженими статками, і високу кухню/моду, яка може собі дозволити ту саму сталість, екологічність та нові технології. "І говорити треба в першу про пошук можливостей зробити екологічне виробництво більш дешевшим, щоб пересічний споживач зміг собі його дозволити", – впевнена вона.