"Як одна сім’я" і "дружній колектив". Що підприємці кажуть про дружбу на роботі

Розмежовувати професійне й особисте життя часом буває складно. Особливо, якщо працюєш із друзями або спілкуєшся з колегами поза роботою. Це розхитує омріяний work-life balance, який і без того важко втримати. Втім, спільні цілі, професійні (і не лише) інтереси та час, проведений разом, все ж роблять свою справу — так чи інакше, між людьми зав’язуються особисті стосунки. 

Що українські підприємці думають про дружбу на роботі? Чи звертають увагу на дружні взаємини під час працевлаштування та як виставляють межі між особистим і професійним життям? Про це запитала LIGA.Life.

Чи важливо дружити зі співробітниками?

"Для мене дружба не просто важлива, це один із критеріїв того, буду я працювати з людиною чи ні. Бо я дуже люблю свою роботу, проводжу на ній неймовірно багато часу і хочу працювати з прикольними людьми", — розповідає Ілля Ануфрієнко, засновник креативної агенції Bickerstaff.284.

Підприємець зазначає: такий підхід заважає розділяти роботу та особисте життя. Але так було з самого початку: ще з моменту його спонтанного переїзду із Луганська до Києва, коли життя Іллі повністю занурилось у креативну індустрію. Саме у цій сфері він знайшов багатьох знайомих і друзів, а згодом — дружину, з якою двічі працював у парі. 

"Відверто кажучи, я не знаю, як без дружби можна було б побудувати нашу агенцію. Бо ми не сфокусовані на заробітку грошей, немає такого, що ми беремо будь-які проєкти, лише б гроші були. Для нас дуже важливо, щоб було цікаво, класно, сімейно, тепло. Щоб ми робили речі, в які віримо. У якомусь сенсі це доволі сімейний тип агенції", — додає Ілля.

Співзасновниця "Нової пошти", закладів "100 років тому вперед", "Інші" та "Полтава" Інна Поперешнюк вважає, що дружба допомагає у стосунках із партнерами, але для керівників доцільніше вибудовувати просто гарні взаємини зі співробітниками: 

"Якщо брати ресторанний бізнес, то Євген Клопотенко — мій партнер і друг. Він знає моїх батьків, я — його, ми можемо родинами пообідати. Це такі кришталево відверті відносини як у бізнесі, та і в дружбі. (...) Але якщо казати про дружбу з підлеглими, для мене особисто це не є нормою. Наприклад, я вибудовую дуже гарні стосунки зі своєю помічницею, ми круто працюємо разом, але не переходимо на особисте".

Найскладніше працювати із родиною, зізнається Інна. Адже через емоційність та амбітність не завжди вдається вчасно перемикнутися з ролі співзасновниці чи амбасадорки у роль мами та дружини. 

"Наприклад, мій чоловік (Максим Кривенко. — Ред.) — директор і засновник компанії New Run. Це наш спільний проєкт і, якщо мені щось не подобається, я даю конструктивну критику. А він каже: "Ти ніколи мене не хвалиш, тобі все не так". Або моя донька: вона працює на "Новій пошті" і, коли починає мені щось казати про роботу як мамі, я вмикаю своє "директорство". Бо я ж співзасновниця компанії, мені треба якось реагувати. Тому ми провели червону лінію і намагаємося не говорити про роботу", — пояснює підприємниця. 

Як дружба допомагає влаштуватися на роботу?

TikTok- та YouTube-блогерка Поліна Майко рік тому спільно з другом Віктором Волинцем відкрила Instagram-магазин дорослих іграшок "Хочу гратися". Наразі її команда налічує близько 10 людей і всіх взяли на роботу через знайомства або рекомендації друзів. 

"Я поки з тривогою ставлюся до того, щоб брати взагалі незнайомих людей. У мене проблеми з делегуванням. (...) Мені важливо, щоб я знала людину. Наприклад, одна менеджерка — наша подруга. Вона також блогерка і працювала у сексшопі. Я їй написала: "Слухай, тобі треба робота?" — і вона погодилася. Друга теж знайшлася через знайомих. Зазвичай у нас немає людей, з якими ми познайомилися чисто на роботі", — розповідала Поліна у коментарі для статті LIGA.Life. 

Крім особистого знайомства, до співробітників є й інші критерії: уважність, толерантність, свідомість, а також спільні цінності. Без усього цього робота в компанії неможлива, зазначає дівчина. 

В IT-компанії Intellias, розповідає СЕО та співзасновник Віталій Седлер, члени команди — насамперед колеги, які будують професійні та партнерські взаємини. Тому дружні стосунки поза роботою не впливають на робочі процеси. 

Водночас співробітників заохочують пропонувати вакансії на відкриті позиції своїм друзям та знайомим — для цього в Intellias діє спеціальна реферальна програма. 

"За кожну пропозицію релевантного спеціаліста чи спеціалістки наші колеги отримують бонус. Дуже часто вони пропонують людей зі свого кола спілкування. Разом із тим, ми обираємо кандидатів вже за їхніми професійними навичками та досвідом", — пояснює засновник компанії. 

Де межа між особистим і професійним життям?

Часто робочий колектив порівнюють із родиною, мовляв, усі — як одна велика сім’я. Та родинні стосунки бувають різними, зазначає Ілля Ануфрієнко: 

"Я вкладаю в це порівняння сімейні стосунки здорової людини, де поважають особисті кордони. Тому ми не зловживаємо добрими взаєминами на роботі: якщо в людини вихідний, то це вихідний. Крім якихось особливих випадків, коли люди домовляються заздалегідь. Але це точно не йде за замовчуванням. Все-таки, всі тут прийшли насамперед заробляти на життя тим, що вони люблять".

Засновник і креативний директор агенції Bickerstaff.284 наводить приклад: на початку повномасштабної війни компанія стикнулася з кризовою ситуацією. У перший день усі гроші роздали співробітникам, виплативши зарплату за поточний і наступний місяць. Однак людям доводилося працювати понаднормово, а з часом зарплату почали затримувати на кілька тижнів. Тож частина співробітників пішла з команди. 

"У той період суттєва кількість людей покинула агенцію. З 18 співробітників залишилися 12 чи 13. Але я на них взагалі не тримаю образи, бо дружба — дружбою, але якщо в людини у пріоритеті фінансова стабільність, то це окей. Зараз нас 25, ми зростаємо, маємо прибуток і плануємо відкриття нового офісу в Торонто", — пригадує він. 

Натомість Поліна Майко наводить такий приклад: вона товаришує з однією із менеджерок свого магазину, дівчата гуляють і п’ють разом каву. Але коли справа дійшла до влаштування на роботу найкращої подруги, Поліна вирішила не ризикувати дружбою:

"Я не готова брати близьких друзів, бо мені потрібно зберігати баланс: аби я могла і хороше, і погане сказати людині. А я боюся їх образити. Тому в нас працюють знайомі люди, але, звісно, не прямо найкращі друзі. Їм простіше казати критику, але при цьому в нас хороші стосунки, бо я впевнена в людях".

Про межу між особистим і професійним під час працевлаштування друзів або знайомих розповідає й Інна Поперешнюк. Підприємниця регулярно стикається із проханнями взяти когось на роботу, але, каже, вже багато років має лише одну відповідь — посилання на сайт із вакансіями компанії:

"Я вже навчена, бо дуже давно в мене були проблеми, коли я брала своїх подруг на роботу. У таких випадках тебе не сприймають як керівника чи лідера, до тебе не прислухаються. А якщо людина не компетентна, то з нею не знають, що робити, але не звільняють, бо ж "це подруга Інни Степанівни". Тож я не допомагаю".

У таких випадках, додає вона, часто стосунки з людьми завершувалися відмовою у працевлаштуванні. Ті, хто раніше були подругами, зникали із життя підприємниці, просто переставали з нею спілкуватися, тому що Інна не зробила того, що вони хотіли. Втім, це не змінює позицію жінки.