Зміст:
  1. Олена та Дмитро Борисови
  2. Олена про цінності, свій шлях і людей 
  3. Дмитро про важкі дні та вибір
  4. Владислав Бурда

Олена та Дмитро Борисови

Олена – CEO Сім'ї ресторанів Дмитра Борисова

Цікаво про здоровий спосіб життя на YouTube-каналі LIGA Life

Дмитро – кухар, власник та бренд-шеф однойменної мережі ресторанів 

Які п'ять настанов дали би своїм синам Борисови та Бурда
Родина Борисових. Фото з сімейного архіву

Олена про цінності, свій шлях і людей 

Найбільше треба цінувати кохання. Для нашої сім'ї це взагалі базова цінність. Універсальний принцип, на якому будуємо своє життя.

При чому кохання – це не щось ефемерне, воно завжди виявляється у діях. У турботі про близьких, в енергії, яку віддаєш улюбленій справі, у тому, як вибудовуєш взаємини із собою та світом.

Мені пощастило рости в коханні з самого дитинства, тому з віком я просто знаходила все більше підтверджень цьому. Я хочу, щоб мої діти пам'ятали, що кохання за умовчанням є у кожному з нас. Що якщо любов'ю ділитися, вона лише примножується.

Що б не відбувалося в житті, які б виклики не стояли переді мною, я завжди знаю, що можу спертися на кохання, яке є в мені. І воно дасть мені сили ухвалити потрібні рішення та створити щось прекрасне з людьми зі схожими цінностями. Дуже хотіла б передати це і своїм дітям.

Своїх людей вибираю за цінностями. У нас можуть бути різні улюблені книги, різний стиль життя, різний культурний бекграунд, але важливо, щоб ми збігалися на рівні базових налаштувань: лише win-win-партнерство, довіра, прозорість, спільна творчість, обов'язкове виконання всіх домовленостей. 

Якщо розумію, що цінності людини не збігаються з моїми, краще відмовлюся від проєкту та потенційно більших грошей, ніж віддам себе. За майже 20 років у бізнесі такий підхід жодного разу не схибив.

Як зрозуміти, чого насправді хочеться? Говорити з собою відверто. Дати собі час побути у тиші. У кожному з нас закладено бажання щось робити, спілкуватися, обмінюватися ідеями та енергією із зовнішнім світом. І якщо постаратися, завжди можна побачити свій вектор розвитку. 

Вигадати ідеальну картинку "Де/ким/з ким я хочу бути?" і написати план, навіть якщо деякі його пункти спочатку здаватимуться нереальними. 

Розпочати з того, що можна реалізувати вже зараз: наприклад, зайнятися спортом зранку або записатися на курси дизайну. Розбити план на рік та плани на місяць, тиждень, день і втілювати. Звучить як банальність, але це працює.

Не обов'язково буде легко, але буде цікаво. 

"Чуття" завжди підкаже, на тому ти шляху чи ні. 

Ставити цілі та досягати їх я навчилася ще підлітком. Коли брала участь у численних спортивних змаганнях. Я чудово розуміла, що задоволення від шоколадки – на п’ять хвилин, а від сильного тіла – постійне. Що завзятість і праця роблять неймовірне реальним, що важливо фіксувати навіть невеликий прогрес. 

Згодом такі ж методи планування почала застосовувати у всіх сферах свого життя. Тільки цілі ставив уже не тренер, а я сама.

Чи варто чогось боятися? Страх – це природний механізм захисту. Питання лише в тому, щоб відокремити страхи раціональні та нераціональні і вчасно "зазирнути у вічі" деяким із них.

Найчастіше момент подолання страху перед незвіданим стає фундаментом нового етапу.

Прикладів із життя – тисячі, від незначних епізодів до переломних. Чи мені було страшно в дитинстві йти на перше заняття з легкої атлетики? Так, тим більше, що мені казали, що в мене не та "конституція" тіла і цей спорт не дня мене. Але це було одне з найкращих моїх рішень: спорт навчив мене досягати мети і, безумовно, вірити в себе.

Чи мені було страшно переїжджати до Києва і брати в управління цілу мережу ресторанів? Так, це був абсолютно новий масштаб завдань. Але якби я не спробувала, не дізналася, що можу ще набагато більше.

Завжди страшно виходити за межі звичайного, обжитого світу, доведених до автоматизму рішень, але саме так розпочинається найцікавіше.

Які п'ять настанов дали би своїм синам Борисови та Бурда
Олена та Дмитро Борисови з дітьми. Фото з сімейного архіву

Дмитро про важкі дні та вибір

У важкі дні треба пам'ятати про кілька речей. Вони бувають у кожного. Це не назавжди. Треба вміти відокремлювати важливе зараз від важливого глобально. 

90% проблем, які начебто можуть вивести з рівноваги сьогодні, не означають нічого в масштабах року, не кажучи вже про все життя. Коли ж трапляються справді складні виклики, найголовніше – не поспішати, подихати, знайти внутрішню точку опори. 

Пам'ятаю перший день першого локдауну 2020-го. Тоді ми вперше за 10 років на добу повністю зупинили роботу 50 ресторанів. З команди у 3000 людей залишилося 17. Це було неймовірно складно. Я пам'ятаю, як вранці вийшов на ґанок будинку, пив каву і давав собі можливість усе це прожити та усвідомити. І раптом я відчув спокій та практично щастя. Я зрозумів, що навіть у такій ситуації мені є на кого покластися. Тому що моя головна цінність – це сім'я, і ​​близькі люди були поруч. 

Тому що я можу втратити бізнес, але досвід, навички, моє бажання смачно годувати людей та генерувати ідеї залишаться зі мною. Отже, я щось придумаю. 

Так і вийшло: найскладніший день став одним із найважливіших. Роки турбулентності стали одними з найефективніших у плані переосмислення свого бізнесу, запуску нових проєктів та колаборацій.

Найголовніше в ухваленні рішень – ухвалювати. Хоч би як банально звучало. 

Робити вибір та брати відповідальність за нього, а не нескінченно сумніватися, чекати та відтягувати момент. 

Як власник бізнесу ухвалюю десятки великих рішень на рік і сотні дрібних на день. Власне, це моє ключове завдання – вирішувати та прораховувати наслідки. Вибір завжди робити простіше, якщо є фундамент. 

Для цього взагалі у нас із Оленою і в бізнесі, і в сім'ї є прописана стратегія, яка оновлюється щороку. У ній – місія, цінності та цілі. Коли вони завжди перед очима, коли вони "вшиті" у модель управління, вони працюють як компас і дозволяють ухвалювати правильні рішення.

Владислав Бурда

Український підприємець,

засновник і власник RedHead Family Corporation

Які п'ять настанов дали би своїм синам Борисови та Бурда
Владислав Бурда з синами. Фото з сімейного архіву


Найбільше, сину мій, варто цінувати вчителів по життю. Здатність залучати сильних учителів визначить якість твого життя. Такими вчителями можуть бути батьки, наставники, викладачі в інституті або консультанти чи коучи, яких сам і найняв. Цим людям довіряєш, вони роблять внесок у твоє життя, діляться важливими інсайдами зі свого шляху. 

Якою б успішною не була людина, якщо керуватиметься тільки власними знаннями, не шукаючи нових методів пізнання, не розвиваючись – швидко досягне "стелі". 

Потрібно шукати новий трамплін і рубіж – з цим можуть допомогти вчителі.

У 2003 році, коли моїй компанії було дев’ять років, а мені виповнився 31 – вирішив, що час вступати на МBA. Адже знань далі рухати компанію мені вже не вистачало. Обрав для себе університет IMD у Швейцарії, в Лозанні. Втім, саме на MBA вони мене тоді не взяли, оскільки мій досвід управління був менше ніж 15 років. Зрештою зміг потрапити на курс сімейного бізнесу, який тривав шість днів. 

Після курсу мій перший вчитель із сімейного бізнесу Джон Вар порадив мені зробити дві речі – прочитати конкретну книгу Mastering Change ("Керуючи змінами" Іцхака Адізеса. – Ред.) та створити раду директорів, тобто, борд. На реалізацію другої рекомендації у мене пішло дев’ять років, і це змінило моє життя, зокрема, тому що залучило в життя нових вчителів. 

Найкраще, що можна зробити для свого вчителя, – виконувати його рекомендації.

Вчителі цінують імплементацію своїх ідей. Все, що говорили вчителі, яким я довіряв, зрештою виявлялося вірним. 

Я хочу, щоб мої діти пам'ятали: найтемніші часи завжди перед світанком. 

У важкі дні треба і далі діяти. Щастя – не перманентний стан людини в блаженстві, це – результат подолання. Все може йти не за планом довгий час, але якщо ти достатньо цілеспрямований, зрештою, досягнеш мети. 

В Україні ми загалом живемо у стані перманентної кризи. Валютна криза 1998-го, криза 2004-го, 2008-го – під час якої валюта відлетіла до космосу. Прихід Януковича до влади, коли нашу компанію рейдерили. Зрештою цей жах закінчується, він втікає з країни разом зі своєю бандою, але розпочинається 2014-й, війна з Росією. 

Напевно, тільки останні п'ять років 2016-2021 у нас не було внутрішньої кризи, втім, була величезна зовнішня криза, тепер – "корона". У нас постійно важкі дні, але це не привід зупинятися та не рухатися далі, згідно зі своїми планами. 

Як зрозуміти, чого насправді хочеться? – Пробувати різне, вибираючи найкраще з того, що маєш на руках. 

При чому, спочатку, не так важливо, що робитимеш. Підходить будь-яка робота. Важливіше в процесі коригувати свої дії і рухатися від того, що не твоє, до того, що подобається. 

Я і газети продавав, якісь старі магнітофони возив у Румунію, привозячи звідти одяг, був вантажником,  менеджером нижньої ланки, працював програмістом. Щоб зрозуміти, наприклад, що я гуманітарій – закінчив мехмат. 

Варіантів вибору маємо безліч. Тому, щоб знайти своє, треба в процесі практики жорстко відсікати те, що не подобається і не підходить. 

Найефективніші рішення узгоджуються всіма частинами мозку, свідомістю та підсвідомістю. Коли є сумніви щодо рішення, треба дослідити їх, копнути глибше та розібратися у причинах. Можливо, сумніваєшся не дарма.

Які п'ять настанов дали би своїм синам Борисови та Бурда
Владислав Бурда з родиною. Фото з сімейного архіву

Щоб знайти "своїх людей", треба визначитися з власними критеріями та стратегією щодо цього. 

Хтось любить завжди вигравати, хтось – зростати. Граючи в теніс, наприклад, люди першого типу обирають собі слабшого суперника. І в житті так само. 

Люди другого типу, які люблять зростати, обирають складного суперника. Адже граючи в теніс із сильними суперниками, в них можна чогось навчитися. Одружуючись, шукають рівного партнера. Адже рівний партнер – це завжди виклик. Так само сильні співробітники, наставники. 

Обравши стратегію зростання, але оточивши себе людьми, з якими самому нецікаво, бо виклику немає, – треба йти та збирати коло навколо себе наново. Щоб зростати, треба грати з сильнішими суперниками та бути їм вдячними, що можеш чогось навчитися.

Чи варто чого боятися? Якби син запитав мене про це, я б насамперед, уточнив, що він має на увазі. Про страх починати проєкт через побоювання провалу варто поговорити. Але сину, який не любить літаки, не говоритиму: "Не потрібно боятися літати". Ці слова ніяк не змінять його ставлення до висоти. Треба жити з цим, адже бувають моменти, коли не уникнути польоту літаком. 

Мати страхи – природно. У кожного є страхи з дитинства, це нормально. Навпаки боюся людей, які нічого не бояться. 

Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин