Міська відбудова під загрозою – влада продовжує "кидати" архітекторів

Коли Україна стала незалежною, у нас було Міністерство архітектури і будівництва. Пізніше — будівництва і архітектури. Потім воно плавно перетворилося на Мінрегіон. Тепер його взагалі ліквідували й приєднали до Міністерства інфраструктури, а ми, архітектори, між собою жартуємо — "до Міністерства рейок і асфальту". 

Останній законопроєкт 5655, який ще називають "законопроєкт містоґвалтування" у першій редакції не мав слова "архітектор", воно було замінене словом "проєктант". Тобто інженер будь-якого фаху, по ідеї, склавши іспит на архітектурний сертифікат, міг би проєктувати споруди. Я не знаю жодної розвиненої країни, де б таким чином принижували професію архітектора. 

Коли закінчилася доба монополій державних інститутів на проєктування і почався розквіт приватних компаній — 80% молодих архітекторів знайшли себе у проєктуванні виключно приватних будинків та інтерʼєрів. Це дуже поганий показник, адже є дуже велика потреба у міському плануванні, у побутовій урбаністиці, просто бракує фахівців. В Україні сьогодні любов до урбаністичного планування є, швидше, внутрішнім поривом, аніж структурним бізнесом. 

Але є фахівці, які хочуть працювати для громад і для міста. У що вони впираються? У величезну регуляторну систему, для здолання якої треба мати дуже потужний досвід. Другий момент — вони бачать, що їх кидають. Тобто чиновники або інші гравці часто витісняють архітекторів. І вони не розуміють, на якій стадії їх викинуть — чи на стадії концепції, чи на стадії ескізного чи робочого проєкту. 

Інша проблема — не існує жодного органу, який би контролював і допомагав захищати авторство архітектурних проєктів. Зі свого боку в цьому також винні й архітектори, тому що за 30 років вони не встановили правил гри. 

Також архітектори хотіли б чітко розуміти, як, у якому місці й що працює. Держава каже: ви мусите взяти й враховувати містобудівні умови та обмеження. Однак міста не мають права писати 20-30 обмежень. Є лише три обмеження для житлової забудови й два обмеження для решти забудов — висотна позначка та відсоток забудови. 

З іншого боку, тут є свій нюанс. Чи буде це у плані коло, чи прямокутник, чи зірка — це вирішуватиме забудовник, власник земельної ділянки, орендар або його проєктанти. І який фасад обере для нас власник земельної ділянки — для міста це буде великий сюрприз. Саме тому ми бачимо стільки скандалів.

Влада мотивує це тим, що будь-яка консультативна рада чи нарада вважатимуться негативним чинником для розвитку бізнесу. Бо, мовляв, коли збираються 3-5 експертів і починають про щось говорити — це ризик корупції. 

Водночас архітектори не хочуть відповідальності — я зустрічав багато анонімних проєктів, які суперечили усім нормативним правилам, документам і здоровому глузду, тому що архітекторів до цього спонукали їхні замовники. Хоча у  законодавстві є пункт, який зобовʼязує архітектора повідомити контрольний орган (ДІАМ), якщо він бачить, коли щось виконується не за його проєктом.

У Києві я спитав представників цієї служби, чи були колись відповідні звернення від архітекторів. Вгадайте, скільки таких випадків було на всю країну? Нуль. Це логічно, адже архітектор боїться втратити роботу. Але якщо цей закон за 30 років не спрацював, то треба його змінювати. 

Загалом же хочу закликати представників громад стати хорошим замовником для архітекторів. Хорошим — у сенсі прозорості, організації архітектурних конкурсів і виконання своїх обовʼязків. Якщо проведений конкурс і він проведений добре — то посприяйте втіленню цього проєкту. Нехай якісних муніципальних проєктів буде якнайбільше.