Як світ планує долати найбільшу за 100 років освітню кризу і чого може повчитися Україна

Експерти назвали три головні каталізатори глобальної освітньої кризи.

По-перше, учителі йдуть з професії, особливо молоді. Причин багато — велике навантаження, емоційне вигорання, стрес, відсутність кар'єрного зростання. Ці виклики стосуються багатьох країн, зокрема розвинених. У Південно-Африканській Республіці молоді вчителі, пропрацювавши в школах три роки, змінюють професію. У Великій Британії понад 70% вчителів вважають навантаження неприйнятним. У США 30% вчителів планують залишити професію у найближчі три роки.

Уряди Британії, США, Індонезії та інші готують для вчителів програми емоційного розвантаження. Ментальне здоров'я — як вчителів, так і дітей — має також стати пріоритетом української освіти. Маємо не просто гнатися за надолуженням освітніх втрат, а впроваджувати практики для покращення психологічно-емоційного стану всіх учасники освітнього процесу. На платформі "О.Університет", наприклад, є безкоштовні курси з психологічно-емоційної підтримки для вчителів та шкільних психологів "Розумію" та "Реальне навчання" про те, як говорити з учнями про складне, навчати дітей під час війни, регулювати емоційний стан.

Світові експерти, зокрема, засновник організації Code.org Хаді Партові та Андреас Шлейхер, директор з питань освіти та навичок Організації економічного співробітництва та розвитку, засновник дослідження PISA, переконані: треба навчати вчителів нових технологій. І ми так само маємо зосередитися на ефективній технологізації освітнього процесу. 

Другий каталізатор світової кризи – війни та великі потоки мігрантів. Для розвинутих країн — це величезний виклик, адже їм треба інтегрувати в освітній процес дітей біженців, які часто не володіють мовою країни, куди приїхали. За оцінками експертів, у світі близько 60 млн переміщених дітей. І для них країни системно напрацьовують інклюзивні програми (тьюторинг, індивідуальні заняття з асистентами). Я б запозичила інклюзивний підхід і зробила одним із пріоритетів в українській системі освіти. 

Третій каталізатор — ковід, як наслідок — закриття шкіл та дистанційка. Пандемія поглибила нерівність доступу до освіти, а для того щоб надолужити освітні втрати внаслідок ковіду, потрібно від 3-5 років, про це свідчить дослідження, яке нещодавно опублікувала The New York Times. Один з інструментів, який рекомендують використовувати, — в школи з найнижчим рівнем освіти направляти вмотивованих професійних вчителів, щоб підтягнути навчальні заклади до рівня середніх, зокрема, за рівнем досягнень учнів. Ці вчителі стануть тренерами та наставниками для інших, очевидно, їм треба платити більше, ніж в середньому по країні. По суті, у нас цим вже частково займається програма "Навчай для України", коли мотивованих сучасних вчителів-добровольців направляють  викладати в регіони, в села.  

Форум також підтвердив мої думки, що потрібні якісні дослідження у сфері освіти, а потім інвестувати в програми, максимально ефективні для навчального процесу. Щоб лікувати освітню систему, маємо розуміти діагноз. А в умовах обмеженого фінансування кожна гривня має бути інвестована в те, що матиме максимальний імпакт для системи освіти. Тому мене тішить, що в Україні наразі доволі потужна спільнота ГО, які працюють у сфері освіти й готові реалізувати зміни.