"Обурює, що на людей з вадами слуху не звертають уваги". Як українка перекладає музику жестами

"Ми не до кінця розуміємо, хто такі наші люди з вадами слуху. (...) Це щирі українці, пасіонарна та свідома громада. І мене обурює, що решта суспільства досі не звертає на них уваги", — каже перекладачка жестової мови Анфіса Болдусєва. З трьох років вона перекладала для батьків з вадами слуху фільми та серіали, допомагала у комунікації на всіх побутових рівнях.

Коли Анфіса трохи подорослішала, друзі її батьків помітили в дитини гарні навички перекладу жестовою мовою. Однак мама була проти такого фаху: мовляв, це невдячна професія, яка забирає весь час, ще й малооплачувана. Тож дівчина і не думала цим займатися, допоки у 2019 році на фестивалі Atlas Weekend не побачила роботу Ембер Ґелловей Ґальєго — американки, яка адаптує музику для людей з вадами слуху. 

Сьогодні Анфіса сама займається художнім перекладом жестовою мовою: пісень, DJ-сетів, стендапів тощо. А ще вона працює зі студентами, що мають вади слуху з університету "Україна", виконує пісні жестовою мовою у TikTok та бере участь у соціальній ініціативі "Дивись, як чутно" від MEGOGO. Як це відбувається, чому люди з вадами слуху змушені досі боротися за свої права та що може зробити кожен, аби піти їм назустріч. Про усе це LIGA.Life розпитала у перекладачки жестової мови Анфіси Болдусєвої. 

Від дитини CODA до перекладачки жестовою мовою

Жестова мова для Анфіси рідна, адже вона народилася в родині, де батьки мали вади слуху (CODA). З дитинства ця форма спілкування виробила у дівчинки увагу до деталей та емоцій інших. Аби краще зрозуміти батьків, вона придивлялася до найменших рухів тіла та міміки — це було основою на шляху до комунікації з ними. 

"З трьох років у мене непогано виходило перекладати для батьків, згодом я це робила все частіше. Звісно, їм потрібна була допомога просто всюди: від купівлі продуктів, до візиту в лікарню чи походу до ЖКГ. Моя мама була доволі активною жінкою і, якщо їй щось не подобалось, вона могла приїхати і поскаржитися до райвно. Я маленька мусила все це перекладати. Було страшно, бо в тих кабінетах сиділи дорослі чоловіки у піджаках, але я мала це робити", — пригадує Анфіса. 

У дитинстві вона мріяла стати співачкою, перед дзеркалом постійно перекладала пісні жестовою мовою. Втім, бажання співати зникло після кількох років життя у Казахстані, де найпопулярнішим дозвіллям серед оточення дівчини було караоке. Подорослішавши, вона працювала продавцем, у кіно, у логістиці, але доля все ж звела Анфісу з мистецтвом і художнім перекладом жестовою мовою. 

"За часів Радянського Союзу і навіть після здобуття незалежності України людей з інвалідністю приховували від суспільства, а активно жестикулювати та проявляти емоції на публіці вважалося неприйнятним. Після анексії Криму Росією у 2014 році відбулася зміна парадигми. Суспільство вирішило робити активні кроки у напрямку відокремлення української жестової мови від російської", — пригадує перекладачка і додає: – Того ж року мені випала нагода працювати з художнім фільмом "Плем’я". Переді мною, як перед митцем, постала неочікувана задача — зробити жестову мову зрозумілою для людей, які чують".

Оскільки фільм мали демонструвати на міжнародному фестивалі без титрування, Анфіса вирішила спростити жести до інтуїтивного та асоціативного розуміння людьми, які чують. Для цього вона займалася спрощенням жестової мови. 

Як музика перетворюється на жести

У 2019 році жінка побачила роботу американки Ембер Ґелловей на Atlas Weekend і надихнулася її прикладом. Поєднання музики, ритму, танцю, акторської майстерності та жестів настільки зацікавили Анфісу, що через два роки вона і сама спробувала себе у ролі перекладачки пісень жестовою мовою на тому самому музичному фестивалі. 

Художній переклад пісень потребує попередньої роботи. Перед виступом перекладачі намагаються підготуватися й усвідомити композицію: як її краще подати, що виділити, які слова є головними, в чому суть. Однак трапляються й моменти, коли такої можливості немає. У таких випадках, зізнається перекладачка, час від часу результат виходить навіть краще, ніж після підготовки. 

Як перекладають пісні жестовою мовою?  

• Часто слова мають буквальне і переносне значення, від чого цілі тексти можуть мати прихований сенс. Тож перекладачі намагаються передати зміст образами, каже Анфіса:

• Переходи з однієї мови на іншу переважно перекладають однією жестовою мовою, якою спілкуються кінцеві споживачі контенту. Якщо це українці з вадами слуху, текст спершу перекладають українською, а потім — українською жестовою мовою. Однак інколи жестів не вистачає, тож доводиться послуговуватися міжнародним жестом або тим, який перекладачеві видається більш логічним. 
• Ще один важливий момент — ритм. Його можна відбивати ногою: п’ятою або носком. Цей такт дає відгук на усе тіло і сприймається глядачами.
• Характер пісні передається мімікою. За виразом обличчя перекладачі показують, радісна це пісня чи сердита, меланхолійна чи енергійна.
• Зазвичай під час перекладу пісень доводиться жертвувати переданням різноманіття музичних інструментів. Утім, якщо між текстами є паузи, то разом із ритмом перекладач може показати і їх. Приміром, гітару — перебирання пальцями уявних "струн", скрипку — характерний рух "смичком" по "струнах".

"У кожного своя манера передавати музику, кожен чує її по-своєму. І що більше варіантів перекладів, то багатша наша художня українська жестова мова. Якщо українська мова співуча та солов’їна, то українська жестова мова — миловидна та квітуча", — зазначає Анфіса Болдусєва. 

@anfisakhudashova Для вас, шановні #deaf, #deaftiktok #deafcommunity #deafawareness #deafculture #славаукраїні🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #українськийтікток #українапонадусе #разомдоперемоги🇺🇦 #slavaukraine #ukraine🇺🇦 #slavaukraini #putinhuilo #tik_tok #рек #recommendations #dancer #жм #translate #translatethis ♬ оригінальний звук – Anfisa Khudashova

Війна, TikTok та увага до людей з вадами слуху

Окрім роботи перекладачем жестової мови на культурних заходах і у сфері освіти, під час повномасштабної війни Анфіса почала вести TikTok, де перекладає українською жестовою мовою пісні. Здебільшого, каже, вона робить це для людей з обмеженнями слуху з Росії, які відреагували на вторгнення РФ в Україну не краще, ніж решта росіян: 

"Мені хотілося сказати їм, що ми думаємо з цього приводу та позлити їх. Першим моїм перекладом стала пісня "Російський воєнний корабель, іди…". TikTok для мене став платформою для акторських експериментів. Мені було цікаво, який вигляд це може мати на екрані, тому що жестова мова дуже кінематографічна". 

@anfisakhudashova #slavaukraine #slavaukraini #war #slavaukraine🇺🇦 #putinhuilo #russia #ukraine #жм #ржя #slavaukraini🇺🇦 #славаукраїні #славаукраїні🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #війнавукраїні #путинхуйло🔴⚫ #жывебеларусь ♬ ПНХ – BOTASHE

Зрештою, TikTok перекладачки жестової мови став відображенням її внутрішнього світу та переживань, насамперед — про повномасштабну війну в Україні. Тож нечуючі українці позитивно відреагували на такий контент. 

"Насправді, ми не до кінця розуміємо, хто такі наші люди з вадами слуху. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я побігла до військкомату, донька подалася зі мною. Я тоді не думала ні про батька, ні про кого. Мені потрібно було йти щось робити, захищати, бути корисною. Але мене не взяли і я повернулася додому. Наступного дня, коли я зрозуміла, що в будинку залишилися люди, які не чують, — а здебільшого це старші люди, що потребують допомоги та інформаційної підтримки, — то усвідомила, що маю бути тут", — пригадує Анфіса. 

Коли починалася тривога, жінка бігала, дзвонила до сусідів, які мають вади слуху, — і всі разом вони спускалися у підвал. Потрібно було реагувати швидко на кожен сигнал. Згодом у домі укріпили двері, заклеїли вікна та влаштували варту. Мешканці готували коктейлі Молотова, аби в разі чого дати відсіч росіянам: 

"Ми розуміли, що якщо вони прийдуть — а це Виноградар, неподалік Пущі-Водиці, — ми загинемо. Але ми були готові давати відсіч. Ми були готові помирати кожного дня — і у цьому стані пробули аж до звільнення Київщини. Ця ситуація змінила відношення до смерті, ми зрозуміли, що вона постійно поруч, тому чекати її не мало сенсу. Ми стали уважнішими одне до одного". 

Чимало людей з вадами слуху виїхали за кордон. Водночас залишилися ті, хто вирішив стати на захист України. Були чоловіки, розповідає Анфіса, які у військкоматі приховували відсутність або порушення слуху, аби піти воювати. А також люди, які займалися і досі займаються волонтерством в Україні та за кордоном: збирають кошти, возять військовим автівки тощо. 

@anfisakhudashova #дует з @Artem Pivovarov #тренд ♬ Маніфест – Артем Пивоваров

"Люди з вадами слуху — це щирі українці, пасіонарна і свідома громада. І мене обурює те, що спільнота тих, хто чує, досі не звертає на них уваги. Бо наші люди з вадами слуху — найкрутіші у світі!", — додає перекладачка. 

Вони не можуть чути, а їх не хочуть чути. Освіта і держпослуги

За словами Анфіси Болдусєвої, сьогодні в кожній сфері, де необхідна комунікація з зовнішнім світом, люди з вадами слуху потребують адаптації та перекладу їхньою рідною жестовою мовою. Наразі ця потреба практично ніде не закрита, тож діти CODA виконують роль провідників. 

Люди старшого покоління звертаються переважно до знайомих перекладачів, наймають їх, платять гроші та йдуть до закладів, де вони потребують комунікації зі світом. Звісно, є програма підтримки жестової мови від Українського товариства глухих (УТОГ) та застосунок "Перекладач ЖМ" від проєкту "Технології для людей" (раніше BeWarned). Однак не всі люди з вадами слуху, особливо люди старшого віку, вільно користуються мобільними телефонами. Їм складно отримати допомогу онлайн, тож вони звертаються особисто. 

Окрім розвитку онлайн-підтримки жестовою мовою, поступово зростає і кількість контенту, адаптованого для таких людей, каже Анфіса:

Передусім, каже перекладачка, йдеться про освітню кризу серед людей з вадами слуху, коли сама система застаріла й не адаптована під потреби таких людей. Йдеться і про потребу в меншій кількості учнів у класах, необхідність більшої кількості часу на вивчення тієї чи іншої теми, наявності адаптованого освітнього матеріалу, вільного володіння жестовою мовою серед викладачів. 

"Це величезна проблема насправді. Учням з вадами слуху треба приділяти більше часу, уваги та терпіння, щоб вони могли вільно контактувати з нами письмовою українською мовою. Це можливо, бо їм дійсно цікаво. Їм цікаві предмети, коли є виклад інформації з урахуванням того, що вони люблять очима", — пояснює Анфіса Болдусєва. 

Переклад під час Нацвідбору на Євробачення та кроки до інклюзивності

Що можна зробити, аби піти назустріч спільноті людей з вадами слуху? Передусім — вивчати жестову мову. За словами перекладачки, упродовж багатьох років таким людям доводиться виборювати свої права. Вони тривалий час перебували у стані, коли весь світ їх не чує, а тому кроки назустріч стануть для них великою підтримкою, пояснює Анфіса:

Що далі? План мінімум – перекладати жестовою мовою контент для людей, які не чують, та людей зі зниженим слухом, займатися адаптацією освітнього матеріалу, врегулюванням законодавства щодо жестової мови, підготовкою та забезпеченням перекладачів у державних закладах. План максимум — зробити усі сфери та простори доступними. 

Водночас важливо не просто створювати контент чи адаптувати його жестовою мовою, але й бути готовим до зворотнього зв’язку та комунікації з людьми, які не чують. Яскравий приклад — організація перекладу конкурсних пісень жестовою мовою на Національному відборі на Євробачення-2024. У глядачів з наявним слухом цей переклад у виконанні Катерини Заботкіної викликав справжнє захоплення, однак низка людей з вадами слуху висловили критику через місцями незрозумілий сенс.

"Ми всі любимо Катю, це наш світлий воїн на шляху до розвитку жестової мови. Вона з нормотипової сім’ї, не була причетна до людей, які не чують, але на якомусь фестивалі побачила переклад жестовою мовою і почала її вчити. Те, що вона робить, її наполегливість викликають захоплення. Але організатори події не врахували, що Катя тільки навчається, а потім не відреагували на критику, яка посипалася в її бік", — каже Анфіса Болдусєва. 

На думку перекладачки, команда Нацвідбору не врахувала, що люди звадами слуху вже бачили різні музичні переклади жестовою мовою і знають, як може бути. Однак найбільша проблема — у подальшому ігноруванні зворотного зв’язку:

"Євробачення — це важлива подія і я рада, що вона відбувалася. Але єдине, чого досі не можу збагнути, — чому так відбувається, що "Суспільне" досі не дало зворотного зв’язку на коментарі людей з обмеженнями слуху? Це виглядає, як спроба говорити в одну сторону й ігнорувати співрозмовника. Ці звернення людей — це про те, що вони захищають свою мову, вони знають, яким може бути переклад, і вони висловили свою думку щодо цього заходу. Наскільки мені відомо, відповіді не було, на жаль. На мою думку, дуже важливо зробити висновок, прокомунікувати це, будувати діалог". 

Важливість публічної комунікації з аудиторією — корисний урок для українського суспільства, вважає Анфіса. Адже якщо є сміливість робити переклад конкурсних пісень Нацвідбору на Євробачення, то має бути і готовність отримувати й надавати публічний зворотний зв’язок. Наразі з цим складно, однак кожен правильний висновок — це крок уперед до інклюзивності. 

"Солов’їна мова — це про те, як вона звучить, українська жестова — про те, як вона виглядає. Жестова може бути одночасно високим мистецтвом та методом комунікації, який розуміють у багатьох країнах світу ті, хто чує. Це спосіб бути "почутими" більшій кількості людей у світі. Жестова мова може стати нашим національним надбанням", — підсумовує перекладачка.