200 км через Долину Смерті: як киянин біг один з найскладніших ультрамарафонів світу

Ігор Гоцуляк – 32-річний киянин, програміст за фахом, 21 липня фінішував другим на одному з найскладніших ультрамарафонів світу – Бедуотер (Badwater 135) довжиною 135 миль або 217 км. 

Ультрамарафон не передбачає призів для переможців. Учасник платить за участь близько 1500 доларів США, зібрані кошти йдуть на організацію самих змагань і підтримку екосистеми національного парку "Долина Смерті". Хто вкладеться у часовий норматив, отримає фірмову футболку і медаль фінішера, зроблену у вигляді пряжки від ременя.

Про свій довгий ультрамарафонський шлях, підготовку до екстремального ультрамарафону, а також перипетії під час забігу в Долині Смерті, Ігор розповів LIGA.life.

Про захоплення бігом і перші ультрамарафони

Ігор народився у Києві, однак майже все дитинство провів у місті Славутич. Там і захопився бігом на довгі дистанції:

"У школі найчастіше бігав дистанції 3 км. Але бігав і до річки туди-назад, то було вже близько 7 км. Деякі друзі не вірили, що можу пробігти стільки, аж поки якось зранку не побачили, як біжу, коли їхали туди на велосипедах на риболовлю".

Після школи Ігор вступив до одного з київських вишів. Втім, студентські роки, каже, були не надто спортивними, хоча час від часу він і виходив на 5-6 км пробіжки. Стабільно бігати Ігор почав у 2010 році, коли вирішив позбутися шкідливих звичок.

"Я вирішив кинути пити і палити та почати бігати тричі на тиждень по 10-12 км. Коли приходив в офіс, не лише не хотів вийти на перекур, а й встати і пройти 2 м, щоби зробити чаю – було важко. Кажуть, що більше фестивалиш у студентські роки, то крутіший ти ультрамарафонець, коли тобі за 30. Це про мене", – жартує ультрамарафонець.

Уже за рік, у 2011 році, Ігор пробіг свій перший марафон, а через два роки – перші 100 км. Паралельно займався тайським боксом, виступав на локальних змаганнях, а біг використовував, аби покращити витривалість. 

Спершу пробігав близько 36 км на тиждень, потім 50 км і аж через п’ять років вийшов на об’єми 100 км на тиждень. За ці роки Ігор встиг побувати на подіумі таких ультразабігів як 100 км Поясом Слави (Одеса), Київський ультрамарафон.

"Бігав у аеробному режимі доти, доки не зареєструвався на свій перший Спартатлон (246 км, Греція) у 2018", – пригадує хлопець.

Велика бігова мрія

Про забіг Badwater 135 Ігор дізнався випадково, однак одразу зробив його своєю великою біговою ціллю, шлях до якої тривав майже 10 років.

"Здається, про Badwater я побачив статтю у перехідний період, коли закінчував зі шкідливими звичками та починав розбігуватись".

Відбір на такий екстремальний забіг досить жорсткий. Учасники мають не просто пробігти розпеченим асфальтованим шосе через національний парк Долини Смерті в середині липня.

 

Маршрут ультрамарафону проходить через кілька "гірок", а наприкінці учасники мусять піднятися на схил гори Уїтні — 2548 м над рівнем моря. Загалом за 217 км дистанції вони долають ще й близько 4500 м вертикального набору.

Щоб мати право подати заявку на участь у Badwater 135, учасник має відповідати "кваліфікаційним вимогам": фінішувати у щонайменше трьох забігах на 100 миль, причому останній з них має бути не пізніше, ніж за 12 місяців до старту ультрамарафону. 

Після цього спеціальна комісія прискіпливо розглядає кожну заявку і в кілька етапів відбирає учасників. Адже охочих тисячі з усього світу, а є всього близько 100 місць!

"Бігти Бедуотер я мав ще рік тому, але гонку скасували через ковід в останній момент. Цього року я бігав десь 160 км на тиждень та дуже повільно. Навіть декілька разів писав тренеру, чому так мало та повільно. За шість тижнів до змагань я вилетів до Штатів, де перші три тижні провів в Денвері на висоті 1600 м. Там вже були добрі два пікові тижні по 220 та 230 км. А потім три тижні провів у Вегасі, де температура плюс-мінус 45 градусів. Це мені допомогло з акліматизацією", – пригадує Ігор.

Тренує його майже рік Володимир Юрчук, майстер спорту з легкої атлетики (марафонський біг), тренер та керівник Gutsul running club, а також чемпіон України з бігу на 100 км.

"Коли ми познайомилися з Ігорем після 100 км ультрамарафону в Києві минулого року, у нього вже стояла ціль восени пробігти Ультрабалатон (222 км ультрамарафон навколо озера Балатон, Угорщина). Ми зуміли за короткий час підвестись до забігу, він його непогано пробіг. Ось тоді я побачив, що у хлопця є потенціал. Після забігу зробили висновки, над чим ще потрібно працювати та обговорили майбутні цілі", – розповідає Юрчук.

З грудня 2020 року почали готуватися до Бедуотер. Окрім іншого, потрібно було пройти тренувальні збори в горах на висоті 1600-1800 м над рівнем моря та тренування в спеку.

Команда підтримки

Важливою складовою ультрамарафону Badwater 135 є командна підтримки. Учасник має сам себе забезпечувати напоями, їжею, льодом, запасним одягом та взуттям, тож за це працює команда супроводу.

Ігор розповідає, що після того, як пройшов відбір на забіг, одразу почав шукати команду. 

"Григорій Сундук, Олексій Кононенко та Володимир Кондратенко й самі загорілись цими змаганнями і дуже мені допомогли. Пейсерство (бігуни, які проходять всю дистанцію разом з учасником і допомагають йому фінішувати. – Ред.) на Бедвотері нетипове – тут не можна бігти попереду, але навіть коли просто хтось є поруч та регулярно поливає водичкою, коли температура 40 градусів – це дуже допомагає!".

Складнощі під час ультрамарафону

Бедуотер вимагає не лише високого рівня фізпідготовки, а й психологічної стійкості. Учасникам пекельного ультрамарафону доводиться боротися з перегрівом, зневодненням та сильним виснаженням, у декого навіть виникають галюцинації. 

Серед "старожилів" гонки ходять оповіді про те, що на Badwater 135 деякі моделі кросівок можуть просто розплавитися на розпеченому асфальті!

Ігор каже, що і в нього труднощі були, хоча і відносні.

"На початку був сильний зустрічний вітер. Гарві (Harwey Lewis), переможець гонки, який бере в ній участь вже вдесяте, на паста-вечірці після змагань сказав мені, що такого не було понад 10 років. А після другої гірки на 72 милі (145 км приблизно) я почав потроху втрачати концентрацію: більше часу проводив з командою підтримки під час харчування. А раз втратив багато часу на переодягання, бо як пообливався водою, мокрий одяг почав натирати у пахвах… 

Ключова помилка: коли Гарві почав нас наздоганяти, ми почали з ним зарубатись. Він говорив, що після того як нас побачив, ще кілометрів 20 не міг обігнати. Так я взяв не свій темп і потім була задача просто завершити гонку: трошки біг, багато йшов пішки, поки за 10 миль (близько 16 км) до фінішу не сказали, що третій учасник відстає від нас усього на 10 хв. Попереду була фінальна й найкрутіша гірка, де вже всі йдуть пішки. Ми її теж йшли – але так, наче запізнюємося на літак", – пригадує Ігор.

Українець лідирував протягом 106 миль гонки. Однак, більш досвідчений американець Гарві Льюїс таки вирвав перемогу на останніх 30 милях дистанції. Фінішував Ігор другим з часом 26:35:08. 

"Передбачити результат на такій складній гонці неможливо, – розповідає його тренер Володимир Юрчук. – Завдання (в Ігоря від тренера. – Ред.) було бігти в орієнтовному комфортному темпі першу половину дистанції, а далі – як піде, наскільки будуть сили та дозволятиме здоров’я. На таких дистанціях потрібно боротися з дистанцією, а не з суперниками. Якщо добре пройдеш дистанцію – і результат на фініші буде позитивний. Результатом я приємно здивований. Ігор перевершив мої сподівання як тренера".

Олександр Скороход, біолог, ультрамарафонець, для LIGA.Life