RU
Історії

Освіжуємо пам'ять | "А де ви були 8 років?": пояснюємо спекуляції щодо початку війни в Україні у 2014-му

12 хвилин
 - Фото
Фото: EPA
06.04.2022, 20:11

Після відкритої атаки Росії на Україну, 24 лютого, жителі ОРДЛО та російських областей все частіше спекулюють темою "війни на Донбасі"

У коментарях українських зірок часто пишуть: "Чому ви мовчали, коли вбивали людей Донбасу?", "А як по нас Україна бомбила!", "А ви пам’ятаєте, як все почалося?".

LIGA.Life пам’ятає. Тому, аби не намагалися перекрутити нашу історію, нагадуємо усім, зокрема мешканцям окупованих територій, хто та чому почав війну на сході України, як обстрілювала Росія українські землі ще вісім років тому, які події змінили ставлення людей із Луганська та Донецька до України і чому зараз про ці "вбивства" Росія мовчить.

Передумови. Зима 2014 року

На головних площах міст східних регіонів, як і у всій Україні, збиралися представники місцевих Майданів. Тут читали українські вірші, співали гімн України, розповідали про можливості нашої країни розвиватися в Європі та підтримували один одного.

У Донецьку вперше прихильники Євромайдану вийшли 21 листопада 2013 року, в Луганську – 24-го. Поодинокі протистояння з місцевими антимайданівцями відбувалися і раніше, але справжнє напруження припало на лютий уже 2014 року. 9 лютого Луганськ долучився до акції "Інструмент свободи", адже фортепіано стало своєрідним символом революції. Проте луганським майданівцям не дали винести піаніно на площу, побили інструмент та видерли звідти кілька клавіш. 

У містах Донбасу частіше почали з'являтися "дружини" з "колорадськими" стрічками, які збиралися захищати Донбас від "Правого сектору". 

"Мене дивувало, що люди говорили те, чого не було, як от міф про "ущемляють" тих, хто спілкувався російською. Я вчилася у СНУ ім. В.Даля.

У мене усього два курси викладали українською мовою – історія української культури та українська мова. Усе інше – російською. У нас був хлопець, який приїхав із Росії, так він навіть державні іспити та захист дипломів здавав російською.

Хто та кого там "ущемляв"? Але ні. "До нас їдуть бандерівці, і зараз тут буде луганська різня", – каже Дар'я Левчук, яка до 2014 року жила в Луганську.

"Ці розповіді про кілька десятків автобусів "Правого сектору", які їдуть вбивати "рускагаварящіх", розповідали всі – від сусідів, які "знають із перевірених джерел", до пресслужб правоохоронних органів", – згадує луганчанин Руслан Масушко.

1 березня. Проросійські мітинги "Руська весна"

Весна 2014 року в Луганську розпочалася з кількатисячного проросійського мітингу на площі Героїв Великої Вітчизняної війни, біля пам'ятника Тараса Шевченка. З російськими прапорами мітингувальники вигукували різні вимоги – надати російській статус державної, змінити нову українську владу, яка прийшла після Майдану, не забороняти "дружити" з Росією.

Місцеві представники "Партії регіонів" були одними з головних учасників мітингу, які закликали "почути Донбас". Більшість із них так і залишилася в ОРДЛО.

"Звезли з усієї області бюджетників. Ледь не кожному автобусу казали різну причину мітингу. Хтось за російську мову приїхав, інші не хотіли, щоб забороняли луганським заводам працювати з Росією, бо той же завод Пархоменка десь на 80% залежав від "сусідів". Дехто приїхав захищати луганський "Беркут", бо "бандерівці" їх вбивають на Майдані".

Вимагали референдум, але навіть не могли пояснити, які питання на нього треба виносити.

Тільки на місці люди розуміли, що мітинг – за Росію", – розповідає луганчанин Руслан Масушко.

По закінченню мітингу антимайданівці підняли прапори Росії на будівлі обласної державної адміністрації та облради. Луганська міліція, яка була на цьому мітингу, не намагалася зняти "триколори".

У Донецьку проросійський мітинг у кілька тисяч людей зібрався на площі Леніна. Тут вперше про порушення суверенітету України – відокремитися Донбасу та увійти до складу Росії – заявив місцевий бізнесмен Павло Губарєв, який назвав себе командувачем "Народного ополчення Донбасу". Мітингувальники, яких також зібрали з усієї Донеччини, спробували пробитися всередину будівлі Донецької ОДА, де було керівництво області та журналісти. Коли не вдалося, зняли з флагштока синьо-жовтий прапор та повісили "триколор".

3 березня. ОДА захопили, міліція не втручалася

Уже за кілька днів, 3 березня, після чергового проросійського мітингу, учасники з триколорами та скандуваннями "Росія" зайшли до будівлі Донецької ОДА.

Міліція не втручалася попри те, що у мітингувальників не було зброї і можна було відреагувати супротивом. 

5 березня. Донецька боротьба за єдність України

Після того, як третього березня "народний губернатор" Павло Губарєв заявив про наміри відокремитися від України та зірвав сесію облради, близько 2000 донеччан зібралося біля Свято-Преображенського собору, щоб заявити, що Україна є єдиною. Клич про таку акцію запустили у соцмережах і вже за добу донеччани стояли на вулицях із плакатами "Донецьк – це Україна".

5-го березня на проукраїнських мітингарів із камінням та кийками нападають проросійські активісти. Серед них і Олексій Худяков – росіянин, лідер ультраправої організації "Щит Москвы".

"На площі Леніна розгорнули величезний прапор України, який захищав людей від каміння, яєць та петард, що кидали в бік учасників акції за єдність України проросійськи налаштовані мітингарі", – згадує донецька журналістка Дар'я Куренная. 

9 березня. "Антимайдан" б'є людей та вивішує російський прапор на ОДА

У Луганську щороку до дня народження Тараса Шевченка проводили проукраїнські мітинги. Не став виключенням і 2014-й рік, 200-річчя Кобзаря. 

Діти із синьо-жовтими стрічками співають пісні, люди з українськими прапорами розповідають вірші Кобзаря, виконують гімн. Представники луганського Майдану завчасно подали документи на проведення мирної акції, але 9 березня виявилося, що в цей же час – через дорогу – на майданчику біля пам'ятника невідомому солдату або "Журавлі" вирішила провести мітинг організація "Антимайдан". Спочатку вони спеціально гучно вмикали російську попсу, щоб перебити виконання гімну України, але коли зрозуміли, що це не діє, антимайданівський натовп – кілька тисяч людей із російськими прапорами і травматичною зброєю та кийками – увірвався на площу, де проходило віче.

"Вони "не помітили міліцію", яка наче стояла між мітингами. Наче за 1 секунду усі правоохоронці відійшли в сторону, і у Антимайдану була можливість бити людей з українськими прапорами. Неважливо, що там були діти та жінки", – згадує Руслан Масушко.

"Є фото: коли між проросійськими і проукраїнськими активістами стоїть хлопець. Це була неймовірна людина. Він тоді "запалив" всіх, хто стояв позаду. І вже тоді було неважливо, скільки людей з радянськими чи російськими прапорами йшли тобі на зустріч. Всі захищали. На жаль, він загинув трохи менше двох тижнів тому, коли вивозив людей із Маріуполя", – згадує журналістка з Луганщини Марина Терещенко.

Серед учасників "Антимайдану" були зафіксовані і приїжджі із російських областей – Бєлгородської і Ростовської.

"Там були і місцеві, і з області – більшість із прикордонних селищ, які межують із Росією. Але були і ті, кого завезли з Росії і вони вперше були в Луганську. І не орієнтувалися в топонімах місцевих, зрозумілих усій Луганщині. Наприклад, "театральна площа" чи "будинок із шарами". Особливо було смішно, коли люди знаходилися на цьому місці і запитували: "А де у вас це?". А будь-який бюджетник, якого звозили на мітинги бодай раз, знав ці місця, бо тут постійно проходили ці мітинги", – згадує луганський журналіст Олексій Фалін.

"У нас була інформація про переміщення через прикордонні пункти пропуску автобусів із хлопцями 20-річними. Росіянами.

Потім всіх їх ми бачили на дахах наших будівель, як вони, вдаючи місцевих, піднімали російські прапори. Цих автобусів заходила велика маса в область.

Я постійно доповідала керівництву – їм було байдуже. В перші дні можна було за допомогою соцмереж виявляти, хто і де зберігає зброю  – вони хизувалися складами боєприпасів удома", – розповідає Ольга Швайка, яка в 2014-му році працювала у пресслужбі прокуратури Луганська.

Побачивши, що луганська міліція нічого не робить, "антимайданівці" захопили Луганську адміністрацію та вивісили на ній російський прапор. Крім того, натовп увійшов до кабінету на той момент голови Луганської обласної адміністрації Михайла Болотських. Вони змусили його написати заяву про відставку. Щоправда, за кілька годин після цього Болотських заявив, що ця відставка недійсна, адже підписував він її під тиском, тому повернувся до своїх обов'язків.

13 березня. У Донецьку десятки проукраїнських мітингувальників поранені, перша смерть

У Донецьку на мітингу за єдність України в результаті масового нападу проросійських активістів вбили Дмитра Чернявського. Активісту було 22 роки. Його вбили, вдаривши ножем у живіт.  Крім того, десятки проукраїнських мітингувальників поранили.

"Там вже були не каміння з петардами, а газ, травматична зброя та ножі з арматурою. Хлопці з ультрасдвіжу та самооборони почали виводити з площі жінок та дітей, зробивши коридор. Самі ж прийняли бій від сепарів. 

Міліція підігнала автобус нібито для того, щоб вивезти наших хлопців, але це виявилося пасткою. Хлопців заблокували в автобусі, почали пускати газ, а потім увірвалися і почали бити.

Бійка перейшла на вулицю, сепарів було більше, міліція не втручалася. Дозволила калічити людей", – згадує Куренная.

16 березня. Спроби референдуму

У анексованому Криму 16 березня провели псевдореферендум, у Луганську, де постійно повторювали: "Ми, як і півострів, станемо Росією", вирішили і цю ідею перейняти. Тому тут відбулася акція "Народний референдум". Тим, хто прийшов на центральну площу міста, видали бюлетені з п'ятьма питаннями:

  • Чи довіряєте ви тимчасовому виконувачу обов’язків президента України і призначеним ним особам?
  • Чи підтримуєте зниження соціальних виплат і скасування пільг на вимогу МВФ?
  • Чи підтримуєте статус Луганської області як суб’єкта федерації у складі України?
  • Чи підтримуєте амністію лідерам народного спротиву Луганщини?
  • Чи підтримуєте вступ до Митного союзу?

Результати псевдореферендуму так і не були оголошені.

23 березня. Два марші з різними поглядами

В один день у Луганську відбувається два марші. Більшість виступає за єдність України, ще один марш під російськими прапорами – за "референдум" та приєднання до Росії. Вони завершуються без агресії.

6 квітня. У Донецьку втратили будівлю ОДА, у Луганську захопили будівлю СБУ

Одна з перших дат для Луганська, яка стала "дзвіночком", що все серйозно – 6 квітня. Саме цього дня проросійські активісти увірвалися до будівлі обласного управління СБУ та захопили її.

Дві важливі події, які відбулися до цієї дати:

  • За кілька днів до цього затримали лідера проросійської організації "Луганська гвардія" Олександра Харитонова.

Він проголосив себе "народним губернатором Луганської області". Також затримали проросійського активіста Олексія Карякіна та командира так званої "армії Південного Сходу" Олексія Рельке. Саме з вимогою звільнити "бойових товаришів" і прийшли мітингувальники до будівлі СБУ.

  • У березні представники Луганської СБУ ледь не щотижня виявляли "схрони" зброї.

Її вилучили, а автомати звідти направили до будівлі СБУ 5 квітня, тобто за день до захоплення. Загалом там було 300 автоматів Калашникова, що зберігали у збройовій.

За словами Олега Животова, який у квітні 2014 року був першим заступником начальника Луганської СБУ, на той момент у будівлі насправді ще було близько тисячі тільки штатних автоматів.

В інтерв'ю виданню "Гордон" він зазначив, що вивезти його не мали права, бо тоді офіцерів СБУ би звинуватили у держзраді, а стріляти у беззбройний натовп не мали права, бо заборонено законом.

Як результат, вхід до будівлі СБУ захищали три шеренги міліції, які мали тільки щити. Загалом стратегічний об'єкт "відбивали" димовими шашками та водою з брандспойтів. Мітингувальники періодично закидали будинок СБУ яйцями, порожніми пластиковими пляшками, пізніше – бруківкою. Натовп у понад сотню людей вибив двері, розбив вікна і увірвався до управління, де зміг взяти в зброярні кілька сотен автоматів Калашникова.

У Донецьку проросійські мітингувальники штурмом захопили будівлю облдержадміністрації. Вони розбили скло у вікнах ОДА та знову зірвали з флагштока прапор України і поміняли його на російський триколор. Вони вимагали негайного скликання позачергової сесії облради і прийняття депутатами рішення про проведення в регіоні референдуму про приєднання до Росії.

З цього часу починається вже збройне повстання сепаратистів у Луганській та Донецькій областях. 

Питання через 8 років: чи "зливали" правоохоронці ці території?

Дар'я Куренная: "Вони ж і віддавали зброю потворам, що бігали з триколорами. 28 квітня відбувся останній мітинг за єдину Україну. Тоді міліція роздавала свої щити та дубинки сепаратистам.

Коли на нас помчали озброєні люди та полетіли світлошумові гранати – міліція розступилася, давши дорогу нападникам. Ніхто не захищав.

Мене з натовпу, коли розірвалася граната, встиг виштовхнути хтось з ультрасів. Я вилетіла на тротуар, і побачила, як сміється міліціонер".

Олексій Фалін: "Зрада була – це правда. Але чим лякало звичайних правоохоронців їхнє керівництво? "Наш "Беркут" виконував наказ, а тепер бачите, що з ними". Тому молоді хлопці, яких ставили проти мітингувальників, бездіяли, бо боялися, щоб не було, що вони пішли проти народу і їх за це покарають. Тому ніхто не ризикував боротися з натовпом. Там, де треба було проявити позицію і не пустити людей в будівлі ОДА чи СБУ, вони відходили".

Руслан Масушко: "Знаю хлопців, які відмовлялися виконувати ці накази. Хтось йшов у неоплачувану відпустку або одразу писав рапорт. Вони ж знали все "зсередини". Більшість тих, хто виступав проти, зараз боронять Луганщину і все ще віддані Україні.

А ті, хто тоді зливали, все чекають російські зарплати із псевдопогонами в ОРДЛО.

І мова не про молодих сержантів, а про верхівку. Якщо згадати, то вірними Україні залишилися тоді лише луганські прикордонники".

Ольга Швайка: "У Луганську ще тривали проукраїнські зібрання, і нам, правоохоронцям, забороняли на них ходити. Крім того, активно робили підбірочки для працівників про масові заворушення в частині кримінальної відповідальності. Звісно, ходили ми тихцем на мітинги проукраїнські, підтримували".

Питання через 8 років: як реагували місцеві?

Олексій Фалін: З листопада в Луганську відбувалися мітинги на підтримку "Партії Регіонів" і туди звозили всіх бюджетників. Але вони були не численні і місцеві вже не реагували на це. У східному регіоні діяла пропаганда: Донецький і Луганський регіон жили в інфопросторі Росії. Ми дійсно не помітили, коли ці мітинги за "регіони" та проти Майдану переросли в заклики до Росії ввести війська.

Руслан Масушко: "До моменту, поки вони не захопили будівлю СБУ, здається, всім було пофігу. А коли захопили СБУ, барикад наставили, треба було все це об'їжджати, люди обурювалися. Плюс сепари шманали всіх. І все одно, думаю, ніхто не вірив, що це серйозно. Ну, зібралися 100 людей, постояли, щось покричали, розповіли про них на ЛОТ, ЛКТ чи ІРТА (місцеві канали – ред), та хто їх там дивився, крім пенсіонерів? Думаю, більшість і не знала, що у нас відбувається в центрі, бо зазвичай такі мітинги проводили у вихідні – а люди на городах та дачах були".

Ольга Швайка: "Людям було начхати здебільшого. Навіть коли почалися протистояння двох "таборів", основна маса байдуже сиділа вдома".

Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин

"А де ви були 8 років?": пояснюємо спекуляції щодо початку війни в Україні у 2014-му
Ольга Модіна
журналістка LIGA.Life, спеціалізація - спорт і кіно
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини