Історії

Вторгнення РФ | Що я найперше зроблю після перемоги України у війні з Росією. LIGA зібрала плани українців

9 хвилин
Що я найперше зроблю після перемоги України у війні з Росією. LIGA зібрала плани українців - Фото
Фото Верховна Рада України
04.03.2022, 14:23

Психологи кажуть: віра і плани на майбутнє допомагають триматись і боротись за своє. Тому LIGA.Life розпитала десятки українців про їхні мрії

Розкажіть нам про свої плани-мрії після перемоги над російськими окупантами, тримаймось разом!

***

Ірина Сидоренко: Повезу сина кудись відігріватися під сонечком, щоб забув сирість підвалу. Ну і, звісно, величезне Лего.

Руслан Масушко: Зроблю нове креслення будинку, який збирався будувати цієї весни. Зрозумів, що він непрактичний для війни. Буду робити підвал з укріпленням, щоб і родина, і друзі мали змогу заховатися. Нехай в Україні не буде війни наступні 40-50 років, але я буду знати, що є місце, де мої онуки, наприклад, зможуть бути у безпеці.

Ярослав Юрчишин: Я дітям обіцяв, що ми підемо гуляти кудись довго-довго… Не біля дому.

Галина Будівська: У мене зараз 31 тиждень вагітності. Тому моя головна надія і мрія – народити другу донечку в мирному Києві в 5-му пологовому разом із чоловіком і чудовою Ларисою Чепрасовою, так само гарно і легко, як і першу. І приїхати знайомити сестричок у нашу нову квартиру, в якій ми встигли пожити півтора тижні до початку війни. 

Анна Іванова: Напевно, буду плакати. Виплачу всі сльози, яких зараз немає, а потім спати. Хотілося б піти у волонтерські проєкти з відновлення. 

Олександра Орлова: Візьму квиток в український Луганськ.

Катерина Венжик: Обіцяла малій купити найбільшу у магазині іграшку (у якій весь час відмовляла раніше).

Маргарита Рівчаченко: У перший день перемоги я вдягну найкрасивішу сукню та підбори та піду танцювати всю ніч, скинувши війську форму. А потім поїду до батьків у наш Харків.

Ярослава Немеш: Поїду до Херсону до батьків, на Херсонщину – до рідних: обійму бабусю, тьотю, сестру. Влаштуємо всі разом шашлики. А потім зіграю весілля. Нічого не знаю, у  мене заплановане на 23 червня весілля. Тому скоро маємо закінчити цю жахливу історію і перемогти. А далі – поїду фотографувати в Європу, де буду розповідати, як українці об'єдналися та дали піздюлей оркам.

Ольга Модіна: Обіцяла дитині проїхати всією Україною. У плані must see – Карпати, Асканія-Нова, український Крим, Хортиця, Дніпро (бо там улюблений баскетбольний клуб малечі). Ще не знаємо увесь маршрут, але син вже каже, що треба з собою взяти в рюкзак, щоб побачити нашу неймовірну Україну. Він буде їхати та дивитися вживу нашу історію, а я – записувати людей, які створили нову епоху – перемогу у 2022. 

Христина Пастухова: Звільнюся з роботи. Боялася це зробити кілька років. А тепер вирішила, що треба вміти себе любити і любити своє життя.

Наталя Слободян: Поїду з братиком на море в Одесу. А в перспективі – вийду заміж, піду в декрет та відкрию пекарню "Паляниця".

Альона Низовець: Війна розділила всю нашу родину, тому перше, що я зроблю – поїду додому. У Києві вип’ю каву на нашій кухні з панорамними вікнами та "нагодую" всі свої домашні рослини. А потім – в Чернігів. Вже дуже кортить обійняти маму з татом, бабусь та прогулятися своїм войовничим містом. 

Дмитро Котов: Перефарбую усі київські мости у синьо-жовті кольори. Не за день, але це точно, що я хочу зробити в першу чергу. І зроблю татуювання – русский корабль, иди нах*й.

Даша Левчук: Нап'ємося з друзями в дрова, а потім будемо відновлювати свою країну.

Ірина Крамаренко: Вийду заміж за хлопця із ЗСУ та народжу йому дітей.

Це в глобальному плані. А взагалі, божевільне бажання – приїхати додому і вимити всі вулиці, де пройшла русня. Щоб ними там і не пахло.

Ірина Андрейців: Війна змусила тікати з дому, аби 5-місячна дитина була в безпечнішому місці. Тому найперше, що я зроблю після нашої перемоги – шукатиму можливості повернутися сім'єю до Києва, щоб відновлювати місто і передмістя. Робити щось фізично руками. А ще – познайомлюся нарешті з сусідами. Нам разом дітей ростити. 

Ірина Петренко: Мої думки з Києвом. Уявляю, як з натовпом однодумців відновлюватимемо дороге місто. Але в перший день повернення в столицю хочу знову прогулятися улюбленим маршрутом – з бульвару Хмельницького на Золоті Ворота, а звідти до Софії. Далі до Михайлівського і прямо на Андріївський, на Контрактову та далі на Вали, де з’їм Veterano Brownie (впевнена, вони працюватимуть). Обов’язково поїду до рідних у вільний, загартований вогнем Маріуполь. І, може, замислюсь про дитину.

Вікторія Шумко: Допоможу татові лягти назад у лікарню, щоб йому нарешті долікували легені, і він полетів до мами за кордон.

Христя Буцко: Приїду в український Київ і обійму всіх рідних, близьких та друзів.

Анна Терлецька: Я піду гуляти своїм містом, тішитись і плакати від радості, що воно вціліло і вистояло разом з нами всіма і нашою країною.

Вікторія Пугіна: Зберу всю родину і буду радіти, що ми живі. А також буду думати, як заробляти на життя, щоб забезпечити гідне життя своїй дитині. Бо через війну моя робота зупинилася.

Ольга Савельєва: Міцно обійму своїх дітей та чоловіка, близьких та друзів, з якими не бачилася увесь цей час. Хлопців та дівчат з ТО. Просто поплачу та покричу від радості та гордості, бо я частина Великого Українського Народу. 

Христина Петрик: Повернуся в Київ і цілуватиму бруківку на Майдані, нарешті заплачу. 

Ярослава Шеремета: Повернуся до себе додому в Київ, піду в ка’ярню, яку тільки-но відкрили на районі, поспілкуюся з баристою і вип’ю їхньої кави.

Олеся Ковалівна: Повернуся додому і шукатиму способи відбудувати Київ. Побачуся з близькими і піду у рідний парк.

Максим Нечаєв: Поїду до синьо-жовтого Луганська. Вийду на рідному залізничному вокзалі, пройдуся по естакаді, щоб зустріти світанок. Ви ж знаєте, що на Луганщині "сонце першим прокидається"? А далі до мужика з факелом і на 137 маршрутку. Щоб проїхати ціле коло, подивитися на рідне місто, а потім зайти в квартиру, де не був 8 років.

Олена Богатиренко: В Джанкої в Криму на перехресті Вулиць Бандери і Шухевича (колишні лєніна і масковська) буду їсти бахчисарайські персики.

Анастасія Дзюбак: Зустрінусь з найріднішими, з якими зараз у телефонному режимі розрулюємо важливі потреби, у своєму домі, де так і не встигла зібрати всіх на новосілля. А потім поїду в Львів і Івано-Франківськ обняти тих, хто казав "приїзди до нас у будь-який момент".

Олександра Власюк: Відмию улюблену зйомну квартиру на Куренівці, одягнуся красиво і піду пити каву в Svit Kavy Kyiv , а там уже наплануємо.

Ніна Кур’ята: Повернуся до Києва і піду розбирати завали.

Марина Стародубська: Поїду до батьків у Кривий Ріг з сином, побачитися нарешті.

Юлія Шлиян: Зустріну брата з війни.

Наталія Гузенко: Сяду за кермо, об'їду всіх та шукатиму, чим допомогти не з дому.

Христина Коціра: Повернуся додому.

Лариса Денисенко: Піду з Люцифером, котрого намагаюся навчити какати на балконі своєї оболонської квартири, на довгу прогулянку парком.

Людмила Панасюк: Похрестимо сина і почнемо грандіозне прибирання до Великодня. Сплю і бачу, як по всій країні всі люди мирно і спокійно гребуться в садках, все миють, прибирають. Щоб навіть запаху від того лайна російського не лишилося.

Ярослава Мізай: Вийду і закричу, що корабель нах*й. Шукатиму своїх. Перекличка у фб до скільки буде сил. І проситиму про будівництво стіни вздовж кордону. Стіни з вежами для відстрілу. Щоб ми всі її збудували по кордону, як символ безпеки. 

Юлія Мартиненко: Завагітнію і народжу.

Тетяна Калашник: Нарешті розплачуся. Від щастя. А ще спечу смачнючий домашній медівник із кремом із жирної домашньої сметаний й запрошу всіх на святкування.

Олена Одинока: Щодня нагадую собі, що на дні відчиненої скриньки Пандори лежала надія. Я повернуся додому до Києва, з вокзалу поїду прямо на Майдан, напишу всім друзям, що чекаю їх там на каву, дочекаюся їх, обійму і ми волатимемо гімн України, плакатимемо над втраченими українськими життями і дякуватимемо ЗСУ, ТрО і всім українцям, що вистояли. А потім ми розійдемося кожен до свого дому прибирати і будувати. А влітку поїдемо до нашого Криму на море.

Ліза Кузьменко: Я буду плакати, я буду сміятися, обіймати рідних. Можливо, захочу народити дитину. Але я точно знаю, що все життя буду з цим відчуттям "головне не війна". Все відбудуємо, відновимо, але не забудемо і не пробачимо.

Ната Другак: Одружуся і поїду в медовий місяць в Луганськ. Перед цим звісно прилечу в Україну і всіх обійму. Далі відбудовувати все!

Дарія Байрак: Повернуся до Києва, відкриємо з чоловіком тир. Хотіли до, та не встигли.

Ольга Мельник: Вийду з квартири і погуляю з дитиною в лісі за домом.

Анна Романдаш: Навчуся стріляти і водити машину, а ще поїду в Кривий Ріг і засаджу батьківську дачу помідорами (чомусь).

Вікторія Павловська: Вдягну на ніч ночну сорочку нарешті і забронюю квиток у Непал на осінь. І буду багато гуляти весняним Києвом.

Лілія Дроздик: Зробимо ремонт на другому поверсі будинку і будемо приймати гостей на терасі.

Ілона Буц-Мироненко: Точно одягну сукню і піду святкувати.

Наталія Куліді: Мали забрати цуценя, про якого мріяли пів року. Щойно буде мир, поїдемо за ним. І, звісно, обійняти всіх родичів.

Марія Левицька: Повернуся на реабілітацію, яку так і не пройшла повністю через війну.

Наталія Бушковська: Видраю до блиску квартиру. Щоб і духу руського там не було. Спеку пляцок, побігаю на стадіоні. І вперед, до звершень! А ще ми вирішили накопичити гроші і купити будиночок в котеджному містечку, де живуть люди, завдяки яким мої діти першу ніч війни провели в нормальному ліжку. Ніколи не забуду і завжди буду вдячна.

Катріна Розкладай: Наведу лад вдома: все вимию, виперу, поремонтую. Те саме із містом, де зможу, долучуся. А потім поїду в Охтирку.

Світлана Заражевська: Піду на побачення.

Тетяна Галковська: Вийду заміж.

Наталія Кальченко: Повернуся додому і заведу собі вазонів. Повішу штори і люстри. Поставлю мамі надгробок. Відреставрую ікони, які по маминій лінії лишилися. Вигуляю всі сукні, які шила з маминих тканин. Завжди буду святкувати день народження – прямо святом. Народжу другу дитину – українкою.

Олексій Яцюк: Зустрінусь з жінкою та дітками та обійму їх.

Анна Самойленко: Своїми руками відбудовуватиму Київ. А ще моя 5-річна донька дуже просила тата привезти їй купальник з дому, бо вже весна, а купальник дома залишився. Тож привеземо їй той довбаний купальник.

Катерина Спориш: Запишуся на відновлювальні роботи Києва. Так робив мій прадід, що відбудовував Хрещатик.

Наталія Підлісна: Покину психологію і буду щось вивчати сучасне і високотехнологічне.

Міла Арсенюк: Запишуся в автошколу! Розумію, наскільки зараз можна б було бути кориснішою.

Анастасія Саковська: Я куплю відерце морозива і ляжу на свій диван дивитись свої улюблені реалітішоу. А ще біля мене буде муркати киця. І мій хлопець буде бігати по хаті й розповідати, як вони класно пограли з другом в баскетбол у нас в дворі на майданчику.

Володимир Алєксєєв: Мабуть, розридаємося в обіймах із дружиною.

Олена Чуранова: Приїхати додому, пересадити квіти, випити кави біля будинку та поїхати в рідне село на Чернігівщині, думати, як його відновити.

Вероніка Гаврилюк: Одразу – ляжу на землю і буду дивитися в небо, на якому ні хмарки. Обійматиму дерева, і, думаю, заплачу.

Марина Дорош: А я уявляю святкування перемоги. Наших воїнів на Хрещатику, багато квітів і прапорів.

Юлія Брикульська: Зайду в свою квартиру, обійму стіни, а потім піду в "Хлібний" пити каву і круасан з абрикосом.

Володимир Молодій: Поїду допомагати киянам.

Лілія Апостолова: Повезу сина до бабусь і дідусів. Буду дивитися, як вони обіймають малого, і може нарешті зможу заплакати, бо досі не виходить.

Наталія Красненкова: Піду в театр, а потім в бар.

Наталія Оніпко: Вкладу волосся, одягну сукню, куплю квиток в Театр на Подолі, перед виставою повечеряємо в Канапі, після – будемо йти з чоловіком за руку Андрієвським додому. Вдома обіймемо дітей і вкладемося відпочивати на своєму ліжку. І нарешті повішу картини на стіни, бо до війни не встигла…

Ірина Залога: Обійму всіх волонтерів, з ким співпрацюю зараз. Я не знаю більшості з них. Ми не бачимося наживо (на жаль). Я так уявляю, як біжу до цієї людини теплим і розквітлим Києвом, ми сміємося, обіймаємося. І йдемо сидіти в якийсь барчик. Потім виявляється, що це наш улюблений. І ми сміємося від усвідомлення, які, насправді, всі ми близькі.

Олена Сироїд: Проводитиму пари своїм чудовим студентам, завершу дослідження і роботу над книгами, буду насолоджуватись, сподіваюсь, весняним Києвом. Зустрінусь з усіма з ким можна, навідаю своїх батьків. Отримаю дозвіл на зброю.

Марія Мороз: Я покатаю дитину на дитячій залізній дорозі, він давно просив.

Наталія Манич: Відсипатися. І ловити на вулиці покинутого кимось кота.

Вікторія Польченко: Обійму, відбудую Україну (навчилася до війни штукатурити) . В підвалі, де зараз переховуємось, обладнаю студію звукозапису. Не забуваємо, що мрії збуваються лише тоді, коли у вас є реальний план і дії. Тож плануємо і діємо! Кожен із нас зараз – суперлюдина з унікальними надможливостями.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини