Ірен Немировськи: як киянка стала відомою французькою письменницею і загинула в Освенцимі

Розкішне дитинство, багатство, талант, трагічна смерть. Так можна підсумувати життя українки, яка стала відомою письменницею у Франції. 

Останній її роман "Французька сюїта" побачив світ через 60 років після смерті письменниці. Увесь цей час рукопис лежав у валізі Ірен, її діти зберегли валізку – єдине, що залишилося на згадку про маму. Сама ж вона загинула в Освенцимі. Її доньки не знали, що зберегли найкращу роботу своєї матері, – роман усього її життя. Їм було важко усі ці роки читати її останні рукописи перед смертю. 

Лише у 2004 році роман опублікували. І він прогримів на весь світ. Наступного року за цей роман Ірен Немировськи отримала французьку літературну нагороду Ренодо. Вперше цю нагороду присудили посмертно. А у 2015 році вийшов однойменний фільм за її книгою.

Сьогодні, 24 лютого, річниця дня народження Ірен.

LIGA.Life переповідає історію письменниці за її біографією, наведеною в романі "Французька сюїта".

Ірина Немирівська. Початок історії

Ірен Немировськи народилася 1903 року у Києві. Справжнє ім’я – Ірина. А прізвище – Немирівська – від міста Немирів, звідки походить рід її батька. В Києві Ірина мешкала в будинку № 11 на вулиці Пушкінській.

Батько єврейського походження, Леонід Ар'є, заробив великі статки, торгуючи зерном. Заснував банк. Ірина росла у багатстві та розкоші. Батько більшість часу проводив у справах, а відпочивав у казино, програючи за випивкою неймовірні гроші. 

А мати була занадто зосередженою на собі. Все життя сиділа перед дзеркалом, прикрашаючи себе, у страху перед зморшками. Народження доньки сприйняла як доказ початку її старіння. 

Зростаючи у матеріальному достатку, дівчинка не бачила батьківської любові. Єдиною близькою людиною була її наставниця-гувернантка, яка займалася з Іриною і навчала її французької. З часом образа на батьків перетворилася на ненависть. Пізніше письменниця використає своїх батьків та стосунки з ними як прототипи у романах.

Ірині було 14 років, коли померла її гувернантка. Це був важкий удар, вона замкнулася у собі і почала писати. Перші роботи письменниці з’явилися саме у той період. 

Революція 1917 року змусила родину Ірен тікати. Батько втратив банк, за його голову була призначена нагорода. Вони виїжджають і переховуються у Фінляндії. Там Ірина прожила на маленькому хуторі в безлюдній місцевості. Ця усамітненість надихнула дівчину писати вірші. За два роки, в 1919 році, родині вдалося дістатися Франції. 

Життя в Парижі. Розкіш, успіх, кохання

В Парижі її батько влаштовується в правління філіалу свого банку. Так йому вдалося повернути свої статки. Ірина вступає до Сорбонни на філологічний факультет. А мати дівчини продовжує вести світське безтурботне життя.

У листах до друзів Ірина зізнається, що веде веселе життя, повне розваг. Відвідує вечірки, ходить на побачення, веселиться з друзями та подорожує Францією на авто.

Після закінчення університету Ірина пише невеликі оповідання та казки і друкується в паризьких журналах, таких як "Фантазіо", "Матен" та "Евр Лібр". Тоді її ім’я перетворилося на Ірен Немировськи, саме так вона підписувалася під своїми роботами.

У той період Ірен знайомиться з Михайлом Епштейном, російським емігрантом. Він мав технічну освіту, працював у банку на керівній посаді. У 1926 році закохані одружилися.

У 1929 році вийшов перший роман Немировски "Давид Гольдер". Він приніс письменниці славу і популярність у Франції. У 1931 році роман був екранізований. Фільм мав не менший успіх. 

У романі йдеться про багатого банкіра, який усвідомив, що гроші не приносять йому щастя, а його донька і дружина бачать в ньому лише гаманець. Критики вважають, що прототипом головного героя став батько письменниці.

Наступною, не менш успішною, була книга "Бал". І також екранізована. Там йшлося про матір та доньку, що ненавидять одна одну, і знаходять втіху в невдачах одна одної. Не важко здогадатися, що натхненням цього роману послужила матір письменниці.

В Ірен був щасливий шлюб, в якому народилися двоє дітей: Деніз 1927 року, та Елізабет 1937 року. Батьки любили своїх дітей та одне одного.

Письменництво приносило Ірен неабиякі гроші. За податковими деклараціями, вона заробляла вчетверо більше за свого чоловіка. 

Та незважаючи на популярність і великі статки, стати французами їм не вдавалося. Громадянства вони так і не отримали. В суспільстві зростали антисемітські погляди. У 1939 році Ірен з дітьми прийняли католицизм, але і це не допомогло. 

Життя в окупованій німцями Франції

З приходом німців до Парижу Ірен та її чоловік втратили роботу та право працювати. Усі друзі відвернулися від них. Видавництва, оскільки було заборонено друкувати євреїв, закрили свої двері для Ірен.

Зрештою, родина покинула Париж та переїхала до Бургундії. Там вони разом з дітьми переховувалися у місті Іссі-Левек. 

З 1940 до 1942 року видавництво "Альбен Мішель" друкували її оповідання під чоловічими псевдонімами П’єр Нерей та Шарль Бланка.

У той період письменниця написала біографію Антона Чехова "Життя Чехова" та "Вогні осені". Ці роботи були надруковані через 15 років, весною 1957 року.

Тоді вона починає роботу над "романом усього свого життя" – "Французька сюїта". Вона планувала повість у п’яти частинах. Але Ірен відчувала, що їй не вдасться вижити у цій війні. Вона так і писала своєму вірному другу видавцю Альбену Мішелю:

Ірен написала заповіт 3 червня 1942 року. Все майно вона заповіла няні своїх дітей та залишила розпорядження, як їх забезпечити.

Трагедія сім’ї Епштейн-Немировськи

Немировськи встигла закінчити другу частину. І за кілька днів, 13 липня 1942 року, за нею прийшли жандарми. Письменниця потрапила в концтабір у Пітів’є, потім її перевезли в Освенцим. Доволі тендітна Ірен довго не могла витримати життя у таборі. Дуже швидко вона захворіла на тиф. З санітарного ізолятору Ірен потрапила у списки до газових камер.

17 серпня 1942 року ім’я Ірен Немировськи внесли до списків померлих.

Чоловік Ірен ще кілька місяців намагався повернути дружину. Писав листи, просив, щоби його забрали замість неї. Але, зрештою, і сам був заарештований. По прибутті до Освенцима того ж дня був відправлений до газової камери.

Доньки Ірен залишилися із нянею – мадам Мішо. Жінці вистачило мужності врятувати дітей. До кінця війни вона переховувала їх у школі, потім – у монастирі, в погребах та підвалах. 

Няня вберегла життя дітям Немировськи. По закінченню війни дівчатка щодня ходили на вокзал, сподіваючись, що мама повернеться. Але потім дізналися про долю батьків.

Бабуся відмовилася приймати дітей, навіть не відчинивши їм двері. Мати Ірен прожила до 102 років, витративши усі родинні статки. Після смерті в її сейфі знайшли лише дві книги Ірен Немировськи.

Повернення до життя

Тікаючи, старша донька, Деніз, скрізь тягнула мамину валізу з документами, фото, і рукописами. Вона знала, що там було щось важливе для їхньої мами.

Десятки років доньки Ірен не наважувалися читати мамині рукописи. Занадто болючими були спогади. Вони вважали, що там мамині щоденники. Але, зрештою, вирішили здати рукописи до архіву, а також зберегти електронну версію. 

Лише у 2000 році Деніз розпочала розшифровувати дрібний почерк із лупою, Ірен доводилося економити папір та чорнила. І несподівано виявилося, що там останній мамин роман. Роман усього її життя. На розшифровку рукописів пішло кілька років. 

У 2004 році останній роман письменниці "Французька сюїта" був опублікований у Франції, через 62 роки після смерті Ірен Немировськи. Наступного року письменниці було присуджено французьку літературну нагороду "Ренодо". Вперше таку нагороду було присуджено посмертно. Книга стала світовим бестселером. Зараз роман перекладено 34 мовами, зокрема й українською.

"Те що зараз читають "Французьку сюїту", наче повертає мою маму знову до життя", – сказала в інтерв'ю ВВС старша донька Ірен, Деніз.

У 2015 році відбулася прем’єра фільму "Французька сюїта". Головні ролі зіграли Мішель Вільямс, Крістіна Скотт Томас, Марго Роббі, Маттіас Шонартс.