Історії

День Матері | Як не поїхати дахом коли війна, робота і діти? Досвід трьох мам-бізнесвумен

11 хвилин
Як не поїхати дахом коли війна, робота і діти? Досвід трьох мам-бізнесвумен - Фото
Анна Шепілова з донькою Варею, Марія Придьма з сином Феліксом, Ольга Безугла з донькою Дар'єю. Фото з особистого архіву героїнь
08.05.2022, 11:00

8 травня – Міжнародний День Матері у 2022 році.

LIGA.Life поговорила з трьома підприємицями про правила життя під час війни, які допомагають їм не поїхати дахом і поєднувати роботу та сім'ю.

Анна Шепілова, голова маркетингового відділу ANDRE TAN

"Поєднувати материнство, роботу, волонтерство та блогерство в реаліях війни – дуже важко, але реально. Головне – не забувати про себе у вирі подій", – стверджує Анна.

Під час війни вона дотримується 5 базових правил:

  • Ситуація нестабільна. Щоб стало легше, слід її прийняти.

За словами Анни, наразі вона працює в режимі "щодня щось змінюється". Щоб бути ефективною, потрібно це прийняти. 

На початку війни виробництво та продаж суконь призупинилися. Магазини бренду ANDRE TAN працювали лише на заході країни. Натомість компанія почала відшивати на замовлення спорядження для військових і тероборони. 

"Шовк і льон, з яких ми шили сукні, не підійдуть для військових. Довелося шукати тканину й людей, які б змогли займатися логістикою. Перший місяць ми займалися волонтерством. Економічних показників компанія не давала", – розповідає Анна.

У квітні інтернет-магазин бренду відновив роботу. Адже потрібно платити податки та забезпечувати робочі місця. Паралельно працює цех із пошиття військового одягу.

"Поступово повертаємося до звичних завдань. Наприклад, зараз задача маркетингового відділу – нагадати іноземним партнерам і світу про існування українського бізнесу і залучення коштів в Україну. Війна війною, а робота за розкладом".

Єдине, чого не вистачає в нових реаліях – живого спілкування з колективом і повної реалізації задумів. 

Читайте також: Як 300 швачок ANDRE TAN шиють бронежилети й одяг для військових
  • Війна триває, але не потрібно відкладати життя на потім.

Після вторгнення Росії Анна з чоловіком і 5-річною донькою Варею переїхали зі столиці у Київську область, де провели 1,5 місяця.

"Перші тижні після переїзду заспокоювала себе: "Ще тиждень, і все закінчиться". Мала надію на швидкий фінал. Зараз розумію, що це триватиме довго. Головне – морально підготувати себе до цього та прийняти. Потрібно жити тут і зараз, працювати, проводити час з родиною, спостерігати, як росте дитина, попри війну", – наголошує Анна.

  • Плануйте кожен день. 

Графік дозволяє тримати себе в руках. 

"Встигати все важко, але щоденне планування допомагає координувати різні процеси. Поснідали, позаймалися з донькою, погуляли з нею на вулиці. Далі – робота: Zoom-зідзвони, розподіл завдань маркетинговому відділу, узгодження дедлайнів тощо".

Особливе місце займає час із донькою. За словами Анни, онлайн-підготовка до школи не підійшла Варі. Адже дитині в такому віці потрібна комунікація тет-а-тет. Тому жінка активно включилась у навчання. Щодня вчать літери, цифри, малюють, читають книжки.

"Коли мама стає вчителькою – це не ок. Батьки – це прихисток, захист, любов. Проте виходу немає. Попереду – перший клас. Освіта і так страждає, але вірю, що ми наздоженемо. Попри те, що буде нелегко", – запевняє Анна.

  • Повернення рутини повертає до реальності.

Анні знайоме очікування: "Ще трішки і повернемось додому". Згодом вона зрозуміла, що це виснажує. Потрібно облаштовувати комфорт навколо себе у будь-якому місці. У цьому допомагає повернення до звичної рутини.

"Почніть із дрібничок – чистіть зуби, мийте голову, переодягайтесь, навіть якщо з одних спортивних штанів у інші. Усі ці речі "пристібають" до реальності. Зараз це відчуття важливе. Мені від задоволення базових потреб стає веселіше", – радить Анна.

Також жінка повернулася до ранкових тренувань. Перші 3-4 дні було складно, але на 6-7 день стало легше.

"Відволікатися необхідно. Читайте книжки, дивіться фільми, малюйте. Це розвантажує психіку. Якщо ми не кричимо і не плачемо, це не означає, що всередині ми спокійні. Ми так само нервуємо. Людина – істота адаптивна. Швидко до всього звикає. Тому важливо давати своїй психіці можливість відпочити", – стверджує Анна.

  • Планування майбутнього надає стабільність.

Анна планує на найближчі декілька днів чи тиждень. Наприклад, пересадити квітку або замінити шланг душу, щоб було комфортніше. 

"Коли робиш такі елементарні речі для свого життя, це заспокоює. Психіка сприймає це як стабільність. Вона зараз нам дуже потрібна".

Марія Придьма, співзасновниця й директорка з маркетингу LITOSVITA

"Нормально встигати не все. Не картайте себе за те, що не вийшло. Це шлях в нікуди. Навпаки фокусуйте увагу на плюсах і на тому, що у вас виходить саме зараз", – каже Марія.

Щоб тримати себе в тонусі, вона слідує своїм правилам:

  • Допомагати треба, але в силу своїх можливостей.

"До 24 лютого у нас було багато нових проєктів та активностей, які планували на весну й літо. Тепер багато довелося відкласти. З першого дня війни надавали інформаційно-координаційну допомогу для спільноти LITOSVITA: розселяли людей, зводили тих, хто може допомогти і хто цього потребує. Це давало певний ресурс, включеність у командну роботу в період невизначеності", – розповідає Марія.

Для неї діяльність під час війни – можливість бути корисною тут і зараз, попри все. Це дає розуміння, що вона теж залучена у події в країні.

"Проте я визнала, що не можу на всі 100% присвячувати себе волонтерству. Тому що у мене маленькі діти (Фелікс 3 роки, Кіра 1 рік), які зараз як ніколи потребують маму. Тому допомагаю відповідно власним можливостям".

  • Час повернути собі втрачене життя.

За два місяці до війни родина переїхала з центру Києва у приватний будинок під Броварами. У травні планували закінчити ремонт. Проте війна змусила родину залишити будинок і переїхати у Львів. 

"Неочікуваний переїзд – стрес. Їхали 24 год з двома маленькими дітьми. Збирались хаотично, тому що не мали тривожної валізки. Планували, що життя у Львові – тимчасове. Але склалося як склалось".

Адаптуватися у новому місті допомогло планування. Марія ставила собі завдання, пригадувала життя до війни і робила все, щоб повернути його у нових реаліях. Наприклад, додала спорт. Адже біг і базова рухливість дають їй ресурс. 

Також налагодила спілкування з рідними й друзями, які роз'їхалися Україною та Європою.

Проводили ZOOM-зідзвони, тому що "зустріч зі своїми повертає до життя, яке було до".

І головне – облаштування робочого місця. Останні три роки вона часто працювала вдома, проте найефективніше завжди працювалось з простору LITOSVITA на Подолі. У Львові вона теж знайшла місце, куди може прийти на декілька годин попрацювати, переключитися від домашньої рутини й новин.

  • Труба бути гнучким: війна триватиме, а життя не поставити на "стоп".

"Війна, відкладення проєктів, вимушений переїзд далі від нового будинку під Києвом у Львів провокують негативні емоції – злість, безвихідь. Але потрібно взяти себе в руки та прийняти те, що є зараз. Ми вистоїмо, станемо сильнішими, у нас крута армія. Попереду купа класних проєктів і моментів. Не варто себе втішати думкою: "Зараз усе закінчиться". Подумайте, що зараз для вас краще і робіть все для цього.  Комфортно "бігти спринтерську дистанцію, але розуміючи, що це все марафон", – радить Марія.

  • Емоції треба проговорювати, а не тримати в собі.

Марія запитує себе: "Що я зараз відчуваю? Яку емоцію?" Чесні відповіді дають полегшення.

"Цей прийом також використовую з дітьми. Наприклад, якщо Фелікс злиться, то ми з ними намагаємось озвучити, що він відчуває і чому". 

А от накопичувати емоції – шкідливо. Хочете плакати? Плачте! Якщо не можете, то пускайте весь негатив, наприклад, у дрібну моторику або спорт.

"Розумію мам, які опинилися з дітьми в незвичних умовах. Це надто важко та стресово. Важливо чесно поговорити з собою: "Так, мені зараз важко. Мене злять діти чи все, що відбувається навколо". Розуміння, що насправді з вами відбувається – перший крок до самотерапії", – стверджує жінка.

Також Марія радить фіксувати події й почуття. Зокрема завести щоденник, де можна описувати емоції й те, що відбувається навколо. Можна писати від руки, знімати відео чи нотувати в телефоні. 

"Це концентрація на тому, що відбувається, перепроживання через передумування. Окрім того, це цінний артефакт для ваших дітей. Через місяць ви забудете, як відчували себе у перші тижні війни, але щоденник про все нагадає".

  • Не можна приховувати від дітей реальність.

"Донці лише 1 рік. Вона все відчуває на емоційному рівні, а сину – 3 роки. Він чує сирени, має страх. Замовчувати ("Ні, нічого не сталося") чи прикрашати реальність ("Все добре") – не в моїх правилах. Доводиться пояснювати через гру, але спростовувати це не можна".

Марія зіштовхнулася з питанням, як правильно заспокоїти малечу. Визнає, що зараз витрачає більше часу на розмови, тактильність, розваги. Наприклад, Фелікс сумує за садочком, тому Марія влаштувала йому Zoom-зустріч із друзями. Коли він їх побачив, одразу повеселішав.

  • Хваліть себе за зроблене і не картайте за незроблене.

"Мені здавалося, що роблю недостатньо. Було відчуття провини, що зі мною все добре. Проте це неправильно. Зараз потрібно робити відповідно можливостям і обов’язково хвалити себе навіть за мінімальну роботу. Витрачати всі ресурси одразу немає сенсу", – наголошує Марія.

  • Час на себе – джерело ресурсу.

Часу на себе стало набагато менше, але я обираю його знаходити, каже Марія.

Наприклад, читання – час для себе, і частина звичної діяльності, і професійна необхідність. 

  • Просіть про допомогу.

"Все поєднати не вдасться. Потрібно вміти делегувати та просити про допомогу. Я цьому вчилася ще до війни. Наприклад, якщо зараз немає можливості чи сил приготувати вечерю – попросіть зробити це близьких, замовте доставку, придбайте готове. Не час переживати про якісь правила. Від цього ви не стаєте поганою мамою чи господинею". – наголошує Марія.

Ольга Безугла, дієтологиня та засновниця дієтологічної клініки "Dr.Bezugla clinic"

"Щоб встигнути все – потрібно планувати. Дисципліна особливо важлива у часи невизначеності", – стверджує Ольга.

Її ключові правила життя під час війни:

  • Досить жити минулим. Потрібно адаптуватися до нових реалій.

24 лютого Ольга відчувала шок і розгубленість: "Що буде з роботою? Як підлаштуватися? Як організувати роботу клініки?" Була надія, що за 1-2 тижні бойові дії закінчаться. 

Щоб упоратися з шоком і зібратися, жінка чесно поговорила з собою: "Минуле не повернути. Потрібно адаптуватися в теперішній ситуації". 

Це допомогло зібратися та оцінити ситуацію: "Чим я можу допомогти собі, родині й пацієнтам?"

 

Відповідь – забезпечити дитині безпеку, допомогти працівникам і пацієнтам. Так родина Ольги переїхала спочатку з Києва у Вінницю, а потім – в Ужгород.

Консультації для українських пацієнтів стали безоплатними. Іноземних попросили відправляти всі кошти на ЗСУ.

"Ця ініціатива теж дала "землю під ногами". Ми з командою поступово відновлювались, відволікались, запускали робочі процеси. Згодом з’явилася потреба у швидкому реагуванні, що нас вивело з розгубленості. Клієнти зіштовхнулися з відсутністю світла, м’яса, різновиду круп. Ми також були до цього не готові! Адже хто б міг подумати, що у 21 столітті не буде доступу до м’яса чи світла?"

  • Дитині потрібна не тільки мама.

Для Ольги найскладнішим був ранок 24 лютого, коли потрібно було розбудити доньку зі словами: "Війна почалась!" У неї досі живе величезний материнський страх, що її дитина зіштовхнулася з цим.

"Це мій біль. Моїй Дар’ї 6 років. Вона питає: "А в тебе в дитинстві була війна? Ти також переїжджала?" Дивлюсь на її малюнки, а там чорні нотки. У Києві після сирен відмовлялась лягати спати без одягу та взуття. Я відкладала телефон, спілкувалася з нею, заспокоювала. Після переїзду одразу влаштувала її в садок. Тому що дитині важлива соціалізація для психологічної стабілізації. Зараз її малюнки знову різнобарвні, а страх значно зменшився".

  • Визначте компетентність і дійте. Це дає відчуття контролю у безконтрольній ситуації.

Після шоку з’явилася потреба допомогти, каже Ольга. Вона розуміла, що є речі, на які може вплинути. Визначила зону відповідальності – лікарська допомога. 

"Коли пацієнт пише: "Дякую, лікарю, мені вже краще", я відчуваю полегшення. Це мене рятує. Я розумію, що у своїй зоні відповідальності тримаю контроль. Це те, чого не вистачає під час війни", – розповідає Ольга.

  • Потопаєте в поганих новинах? Перелаштуйте фокус уваги. 

Дієтологиня запевняє, від переживання поганих новин її рятувала робота, постійний пошук інформації, навчання: "Що можна порадити людині без світла й доступу до звичних продуктів?", "Як можна адаптуватися в нових реаліях?" 

"На початку війни я написала пост із порадами про харчування. Отримала шалений відгук. Зрозуміла, що можу розробити цілий порадник із харчування, залучити кухаря, психолога, інших лікарів. Згодом ця ідея перетворилась у чат-бот "Харчування під час війни". Місяць збирали поради для впорядкування харчування. Та насправді ця робота мала терапевтичний ефект для команди – перелаштували фокус уваги з новин на роботу, зайняли мозок пошуком інформації та доказової наукової бази, зосередились на соціальній ініціативі", – додає Ольга.

  • Запорука стресостійкості – здоровий спосіб життя.

"Війна продемонструвала, як в один день ми можемо втратити те, що було для нас цінним: майно, роботу, можливість подорожувати тощо. Все, на що ми заробляли, залишилося вдома, а здоров’я ми завжди носимо з собою. Тому якщо раніше ви йому не приділяли належної уваги – час виправлятись", – радить дієтологиня. 

Ольга запевняє, що здоровий спосіб життя, який вона вела до війни, допоміг їй сформувати хороший заряд стресостійкості. 

"Зараз особливо важливий здоровий сон, режим і харчування. Від цього залежить наше самопочуття, здатність відновлюватись і запас стресостійкості. Наприклад, у нашій родині з’явилось правило: коли ввечері немає сирен, лягаємо спати, щоб у разі нічної тривоги відновитися та мати критичне мислення".

  • Тайм-менеджмент і повернення до звичного графіку – ключ до відновлення.

Родина Ольги завжди жила за графіком. Тому навіть в перші дні війни жінка намагалася створити розпорядок дня. 

Зранку прокинулись, почистили зуби, зробили зарядку, поснідали. Подача страви має бути гарною – це закон родини.

"Навіть після переїзду у нас є чіткий графік. Зранку я – мама, яка готує сніданок, збирає дитину в садок, спілкується з нею. Вдень я – лікар, який фокусується лише на роботі. Не гортаю новини, не відволікаюсь на неробочі завдання. Ввечері я – знову мама й дружина. Забираю дитину з садочка, йду в магазин за продуктами, готую вечерю. Ввечері сідаю і планую наступний день, включно з графіком і харчуванням", – розповідає Ольга.

Єдине, чого їй досі бракує – часу на себе. Поки що психологічно собі цього не дозволяє.

"У мене небагато вільного часу, але я намагаюся витрачати його з користю. Наприклад, зараз ми з родиною активно займаємось англійською мовою, переглядаю архівні відеоконференції, читаю наукові публікації. Вважаю, це правильне скеровування енергії".

Альона Низовець
Альона Низовець
журналістка LIGA.Life
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини