Любов переможе: як волонтери, військові, переселенці, містяни одружуються під час війни

Людмила та Степан, Дніпро: "Він повернувся на годину. І відбув на війну"

 

Вони познайомилися у 2015 році. Степан був на війні, а Людмила працювала та була волонтеркою. Спочатку спілкувалися у фейсбуці – Люда надсилала речі на військові потреби – спальники, домкрати, набори інструментів, або, якщо була нагода, мелену каву чи солодощі. 

"Нічого надромантичного не було. Просто допомога військовому", – волонтерка.

Степан був на війні 13 місяців, потім повернувся у Дніпро. Ще за деякий час вони побачилися. І лише тоді між ними сталося щось більше, ніж "залізо" чи кава.

"Ми – українці, дивимося в одному напрямку. Нас смішать і цікавлять одні й ті самі речі. Для обох це другий шлюб – виважений, дорослий. А ще – ми маємо по донечці, дві наші чудові дівчинки – Сонечка і Катеринка. Ми класно жили, багато подорожували, показували дітям світ. Потреби одружуватися за ці шість років не було, але коли почалася війна – вирішили, що час настав", – розповідає Людмила.

Напередодні, 23 лютого, у Степана було тривожне відчуття. І він пішов у військкомат, поновив дані про себе, а вже за два дні відбув до себе у частину на підготовку. 

Ще за декілька днів прийшло повідомлення, що підготовка закінчилася, і їх відправляють у найгарячіші точки. Степану треба було дещо забрати з волонтерської допомоги у Дніпрі. І сталося диво – раптово він приїхав на кілька годин. 

"Ми побачилися, обнялися, і тут же попрощалися. Так збіглося, що у цей самий час подруга надіслала мені посилання на закон про те, що зараз отримання документу про шлюб – спрощене. Я переслала його Степану, а він в ту саму хвилину пише: "У мене година. Бери документи і швиденько їдь в РАЦС", – каже Людмила. 

"Він приїхав з величезним букетом тюльпанів із цибулинками. Тобто це не обрізані квіти, не мертві".

За годину чоловік відбув на війну, а жінка повернулася до роботи у волонтерському центрі.

"Це абсолютно моя людина. Мій найкращий друг, якому я довіряю свої найглибші думки. А ще – найдобріший чоловік з усіх, кого знаю. Я би хотіла з ним прожити ще сто років. І разом нам завжди буде не страшно, не сумно. І не соромно. А наші весільні тюльпани ми посадимо, і вони ще багато разів будуть цвісти біля наших вікон". 

 

Вікторія та Роланд, Київ: "Планували все інакше, але це вкрали вороги"

 

Вікторія та Роланд знайомі вже вісім років. Оскільки в студентські роки не було фінансової можливості починати спільне життя, вони довго просто зустрічалися. Рік тому почали жити разом.

"Винаймали дешеву квартиру на Лівому березі, але були щасливі через нашу сепарацію від родин", – каже дівчина. 

Цього року пара не планувала весілля, тому що 3 січня помер батько Вікторії. Вони хотіли рік почекати, щоб восени лише заручитися, а весілля зіграти уже у 2023 році. 

"Але сталась війна. Ми в Києві, який є головною мішенню ворога, невідомо, чи доживе хтось до кінця війни. Тому ми вирішили розписатися зараз, бо раптом уже не доведеться, а якщо доживемо до мирного часу, то уже обвінчаємось як треба", – розповідає Вікторія. 

Вони знайшли відкритий київський РАЦС, Вікторія взяла свій вінок, вишиванку, і пішли.

"Я планувала це все інакше. У моїх фантазіях був перстень з діамантом, золоті обручки, біла "середньовічна" сукня та багато гостей. Але це все в нас вкрали. Вкрали вороги, які зараз безсоромно святкують свої весілля "як треба" і не відчувають жодної провини за вбивства чужих мрій". 

Яна та Дмитро, Київ: "Окупант не зможе відібрати любов" 

 

Весільне фото цієї пари, зроблене у чернівецькому бомбосховищі, розлетілося мережею.

Яна народилася на Сумщині в місті Конотоп. Її чоловік Дмитро з Харківської області, місто Вовчанськ. Познайомилися в Києві, де разом працювали в одному із київських готелів. 

"Пам’ятаю перше враження про нього: "Хм, дивний, але туфлі класнючі". Вже через місяць ми почали зустрічатись, була весна 2018 року", – згадує Яна. 

За декілька років разом пара пережила багато ситуацій, що їх згуртували. 

Ще до вторгнення вони розуміли, що ситуація в країні серйозна, зробили запас продуктів, води, зібрали документи. Але до останнього вірили у краще. 

"24 лютого о 6 ранку ми прокинулися від дзвінка нашого друга Саші Кісіля. Я пам’ятаю ці години чітко. Наша квартира розташована на 17-му  поверсі, і нам видно значну частину Києва. Відкрили вікно і почули "бууух-бууух", придивилися і побачили місця загоряння. Перше, що я зробила – випила чотири таблетки заспокійливого", – розповідає Яна. 

О 08:15 вони сіли в маленький Равон – 5 людей, валіза, у кожного по парі рюкзаків і поїхали до родини друга в Чернівці. 

"Наступного дня пішли прогулятися, друзі відійшли каву випити, а Діма мені й каже: "Давай одружимося!". А я йому відповідаю: "Що? Ти серйозно?" І так разів чотири. Потім кажу: "Добре". 

Мама друга знайшла у знайомих сукню та пальто, позичила кросівки. Хлопці заїхали за квітами. Якоюсь магічною силою друг знайшов фату в знайомого, домовилися про макіяж.  

"За декілька днів ми одружилися. У момент оформлення документів пролунала повітряна тривога. Уявіть: наречена, в красивій літній сукні, з фатою, букетом спускається в бомбосховище. Всі дуже втішалися, по-доброму", – згадує Яна. 

Їх друг Саша розмістив пост подяки з цим фото на своїй сторінці. Наступного дня воно розлетілось всім інтернетом.

"Ми дуже раді, що наш приклад надихає інших любити та створювати нові родини. Попри події в нашій країні, є те, що не зможе відібрати ніякий окупант і крадій – любов, бо вона в серці". 

Діана та Олександр, Черкаси: "Розписувалися у своїй формі рятувальників" 

 

Рятувальники Діана та Олександр познайомилися на першому курсі, коли разом лежали в санчастині. Подружилися. За півтора року випадково зустрілися на практиці в пожежній частині. За кілька місяців ще раз. І почалося.

"14 березня буде 2,7 року, як ми разом. Олександр каже, що йому  була потрібна саме така жінка – за сім'ю горою. А я ціную в ньому, що він дуже розумний, спокійний. Зважений. З ним і я стала менше панікувати", – каже Діана. 

Після випуску пару розподілили в різні міста. Діана працює в Жашкові, Сашко – у Черкасах. Ще у листопаді вони подали заяву і 26-го лютого мали взяти шлюб. 

Була готова сукня, костюм, ресторан, ведучий. Але почалася війна. Спочатку пара вирішила все відкласти. Але потім Олександр запитав в управлінні ДСНС, чи можуть їх розписати. І там призначили дату.

"Розписувалися у повсякденному одязі рятувальників. У воєнний час негарно бути при параді. Але, думаю, все це ще у нас буде", – каже Діана.

І радить всім, хто сумнівається, чи варто брати шлюб у цей складний час: 

Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин