Вони не зрадили. Усе, що відомо про новий фільм Сеітаблаєва "Мирний-21"

Вранці 2 червня 2014 року почався наступ на Луганський прикордонний загін. Терористична організація ЛНР довго намагалася перетягнути на свій бік хлопців у "зелених беретах".

Коли цього не вдалося, почала обстрілювати будівлі, де були прикордонники. Бойовики ЛНР стріляли з підвалів, квартир та дахів житлових будинків кварталу Мирного, який був через дорогу. 

Натомість прикордонники не могли стріляти у відповідь, бо боялися за місцевих, які жили у цьому районі. 

Крім того, більшість прикордонників жили саме у цьому кварталі,  під ударом були і їхні родини.

Упродовж двох днів луганські прикордонники намагалися втримувати наступ, але, отримавши наказ на відхід, гідно, із збереженим прапором та зброєю мусили покинути базу. 

Тоді в Луганську бойовики ЛНР вже захопили усі головні держустанови – серед них і будівлю СБУ та всі військові частини. 

Прикордонники не зрадили присязі та відступили до Луганського аеропорту.

Через сім років про історію луганських "зелених беретів" Ахтем Сеітаблаєв знімає фільм "Мирний-21". Саме за цією адресою і розташовувався луганський прикордонний загін.

Один день на знімальному майданчику разом з командою фільму "Мирний-21" прожила і журналістка LIGA.Life Ольга Модіна, яка була свідком подій 2014 року, адже жила в той час у Луганську.

Флешбеки

Залазиш на пагорб, а там – така знайома Луганщина. Ліворуч – селище Тельмана та Розкішне. Якщо поглянути праворуч – дорога на Лутугине, а далі, через поля, – Луганський аеропорт.

За спиною лунають постріли. Перед очима флешбеком – 2 червня 2014 року. 

4 ранку. Луганський квартал Мирний прокидається від звуків, які раніше чули лише у бойовиках, – постріли, вибухи. 

Це пізніше стане відомо, що захисники "русского мира" обстрілюють прикордонний загін, де були сусіди, знайомі, друзі – 85% особового складу були саме з Луганська. 

Натомість місцевих лякали – нібито приїхав "Правий сектор" вбивати "русскоговорящих". 

Згодом, десь о 9 ранку, коли домовилися про невелику тишу, люди змогли взяти речі та покинути свої квартири в кварталі Мирний. Більшість – назавжди.

Стоп! 

Спомини перериває голос у рації: "Стоп! Знято! Готуємося до наступної сцени". Це шостий знімальний день фільму "Мирний-21" Ахтема Сеітаблаєва про луганських прикордонників, які залишилися вірними Україні чи не єдиними в погонах, хто 2014 року не зрадили Україну та не перейшли на сторону терористів ЛНР.

"За пів року до подій в Луганську була анексія Криму, яку я бачив на власні очі. Оце відчуття безпорадності та немочі, коли не розумієш, що робити, куди бігти, кого рятувати, як донести інформацію – ненавиджу. Існує така частина інформаційного наративу: в Криму всі ті, хто за своєю посадою та службовими обов'язками мали б або показувати приклад, або виконувати присяги... Але в кримській історії – близько 90% або перейшли на бік ворога, або склали зброю, або припинили виконувати обов'язки. І коли я через пів року почув історію луганського прикордонного загону, мене вразило, що жоден не зрадив", – розповідає Ахтем Сеітаблаєв.

Ця історія – не лише про героїзм, мужність та відвагу луганських прикордонників, а й про довіру, додає режисер:

"Що відбувається тоді, коли зникає довіра? Наприклад, ми починаємо по-іншому дивитися на нібито зрозумілі поведінкові характеристики наших близьких та рідних. І те, що було багато років звичним, сьогодні викликає підозру та страх. Це жах. "Недовіра" – це той інструментарій, який використовують багато років майже всі провідні спецслужби світу. Якщо поселити у замкненій фортеці недовіру серед воїнів, не треба їх брати наступом. Слід просто почекати, коли вони самі один одного приб'ють і відчинять ворота.

Це наріжний камінь фундаменту того, що ми називаємо людяністю".

Однохвилинна готовність!

"У степу" знімають сцену з сепаратистами, які обстрілюють прикордонників. Не описуватимемо сцени детально – навіщо спойлерити?

– Мені зараз забагато було. Хочеться більше динаміки. Давайте лише одного вб'ють, а далі біжать усі на хлопців, – Сеітаблаєв робить останні правки перед зніманням дублю.

– Тобто я зараз не помираю? – питає "сепаратист".

– Поки ні, але це не надовго! – жартує колега, який і мав би вбити.

– Та вбийте ви вже мене, що я такий живучий? – сміється актор.

Вражає, наскільки спокійно працює режисер Сеітаблаєв. Жодного підвищення голосу, образливих чи лайливих слів, сплеску емоцій. 

Легко може розібрати з актором його роль, самостійно відтворити сцену, наприклад, пролізти по землі, щоб показати, який саме хоче результат.

– Ахтеме, можна я тут не буду казати: "Добре. Домовилися"? А просто потисну йому руку і піду. Ну типу і так, і ні, але я не визначився…

– Якщо ти так відчуваєш, звичайно.

– Хлопці, у нас однохвилинна готовність. Насувається хмарка. Вона нам потрібна, – чутно голос оператора-постановника Юрія Короля.

Хмарка – наче ще один головний герой кіно, її чекали мов голівудську зірку, затамувавши подих. Проте насправді – все набагато легше пояснюється. Фільм знімають уже шостий день, і раніше деякі сцени зняли в іншу погоду, тому продовження має бути зі схожим світлом та природними умовами. Плюс сама "картинка" краща, коли це не палюче сонце, а трошки хмарно.

Тільки спробуй померти! Приб‘ю

Зараз – сцена привалу. Прикордонники вже покинули свій загін і йдуть до Луганського аеропорту.

– Тільки спробуй мені померти. Приб'ю, – каже Андрій Самінін, який грає командира прикордонного загону Авдєєва, своєму "підлеглому".

Прототипом цього героя став командир луганського прикордонного загону у 2014 році, а тепер голова Державної прикордонної служби України Сергій Дейнеко. Саме його грає Андрій Самінін. Каже, наразі важко коментувати щось про роль, адже головні сцени ще не зіграв.

"Будь-яка роль, яку робиш у кіно, у повному метрі, йде поруч з великою відповідальністю. А коли мова про події, які ще тривають, й поготів. І є люди там, які знають, чекають…

Я дивився навмисне відео цих мітингів, обстрілів, щоб розуміти, як це все відбувалося. Але це ж не 100 років тому було. Сім років тому я бачив ці події у новинах, у фейсбуці, теж хвилювався, теж боліло", – розповідає Самінін.

Луганщина під Києвом

Схожість місць Луганщини та локації під Києвом, де і відбувається шостий знімальний день, вражає. Наче сама природа відтворила такі знайомі з дитинства тропи, степові поля, посадку, яр. 

Немов цим шляхом дійсно луганські прикордонники залишали свій загін за адресою Мирний, 21 після дводенного бою. Проте насправді – це результат кропіткої пошукової роботи команди фільму. Пошуки тривали не один місяць, розповідає виконавча продюсерка Валерія Ткачук.

"Дуже важко було знайти на 100% схожу локацію. Тому, наприклад, шлях прикордонників ми збирали по крихтах. Десь знаходили схожу галявину, фіксували, що тут знімаємо одну сцену, в іншому місці – ліс. Добре! Тут знімаємо інше. Набагато важче було з відтворенням самої території прикордонного загону.

У Василькові є військова частина, де одне з КПП виходить на дорогу, і одразу ж є місто, як було в Луганську. Тому ми там трошки дофарбовуємо, щось добудовуємо, але відтворимо зовнішній вигляд, щоб максимально передати схожість з тим Луганськом", – каже Ткачук.

За відтворення реальності відповідає військовий консультант Анатолій Коцюрба. Він разом із Сергієм Касторних та Ярославом Ярішем працювали над сценарієм. Каже, стежить за всім – від правильної "стійки" беретів до зброї. Сам з луганських прикордонників. Щоправда, поїхав звідти за рік до подій "руської весни".

"У фільмі зачіпаємо тему військового обов'язку у той непростий час. Коли прикордонники обтяжені обов'язком, присягою, своєю службою. А поруч – немов інший світ. Люди не розуміють, де ворог, зло, яке рішення ухвалити. На прикордонників тиснули: з одного боку погони, з іншого – ви ж місцеві, як можете?! Багатогранна ситуація. Хотілося її правильно донести", – каже Анатолій Коцюрба.

Каскадери та екшн

На знімальному майданчику – бійка сепаратистів та прикордонників. З українськими нашивками – актори.

За "гірників, які вперше взяли зброю", як себе завжди позиціонували терористи ЛНР, – каскадери. 

Сцену кілька разів репетирують, домовляються, хто та як реагує, куди стріляти, відкидати ножа. Обережно та повільно відпрацьовують кожен рух. Потім репетиція в динаміці та запис дубля.

– Ой, вибач, я не поранив тобі руку? – запитує "прикордонник" у "сепаратиста".

– Слухай, давай от тут ще додамо удар і ти впадеш?

– Женю, а ми можемо ще більше пострілів зробити?

Каскадери ускладнюють сцену і додають екшену. Саме професійна команда Павла Авілова відповідає за усі бойові сцени: постріли, вибухи, падіння, відльоти від потужної ударної хвилі. 

Усе погоджують із вибухово-технічною командою. Картинка має зачаровувати, але й важливо, щоб ніхто не постраждав. Тим більше, що бойові сцени грають самі ж актори.

Для Євгена Ламаха – це вже не перша стрічка про війну. За його плечима – фільми "Крути. 1918" та "Черкаси". Але робота над "Мирним-21" суттєво відрізняється.

"Мене Самінін сьогодні запитує: "Ти у такій війні працював?". Кажу: "У ТАКІЙ війні ще ні". Були роботи на військову тематику раніше, але тут якось все глибше, фундаментальніше.

А ще сьогодні від Ахтема пролунала фраза: "Не грайте в піддавки, не грайте "якогось персонажа", у вас є Ви. Відчуйте себе в запропонованих обставинах". Тому усе знімаємо не поверхнево, а занурюючись дуже глибоко", – розповідає Євген Лалах.

"Хоча ми лише граємо війну, а стрес – справжній", – додає актор Максим Девізоров.

Для актора, який асоціюється насамперед із хлопцем-поганцем, як в серіалі "Перші ластівки", це дебютна роль у стрічці про війну.

І хоча гратиме знову мажора, але з новою для нього історією та характером, каже Девізоров: "Я мріяв про таку роль. Я не був в АТО і не стикався з війною, як-то кажуть, обличчям до обличчя. Тому відчуваю велику відповідальність і перед собою, і перед Україною".

Єдина жінка в загоні

Наприкінці травня 2014 року керівництво луганських прикордонників вирішило не залучати жінок на службу. В цілях безпеки. Але все одно з бійцями залишилися начальниця меддопомоги, яка з ними пройшла увесь жах червня 2014 року. У фільмі її героїзм втілить Лорена Колібабчук, про свою героїню каже так:

Знову постріли, падіння, когось "поранили" чи "вбили", "кров" на формі, попереду – ще кілька дублів. На знімальному майданчику чути голос другого режисера Анастасії Атаманчук: "Дівчата-костюмери, потрібно переодягнути героїв".

Форма прикордонників зразка 2014 року вже не використовується. Тому збирали звідусіль: чимось допомагали самі прикордонники, берці – від колег-костюмерів з різних кінопродакшенів, щось шили самостійно. Костюмери розповідають, що форма має сидіти на акторах, а не бовтатися. І якщо під головних героїв підшити всі речі можна за розмірами заздалегідь, то з людьми, хто грає у масових сценах, – важче.

"Сьогодні на знімальному майданчику було 30 людей, проте комплектів одягу на них – близько 200, щоб не помилитися із розмірами. У головних героїв – 3-4 костюми. Когось "поранили", треба замінити, бо ще знімати з іншого ракурсу і не має бути кіноляпу, мовляв, там у нього є кров, а на іншому кадрі вже немає. Цікаво з формою для представників "русского мира".

Тут рибацький одяг може бути або просто футболки у кольорах хакі. Звичайно, коли кажемо про сформовані спецзагони, то тут вже форма і шеврони. Останні, до речі, самі виготовляли", – кажуть костюмери.

А для звичайних громадян, героїв, які залишилися поза війною, речі закуповують.

Не менше витрат йде і на грим. Тут і прості речі, щоб не "блищало" обличчя в камері, і "суперінгредієнти" для ран та поранень, і кров, і навіть спецпудри, які створюють враження "пилу".

Знято! 12 годин відпрацювали

"Друзі, шостий знімальний день завершено! Усім дякую! Ви неймовірні", – знову в рації чутно голос Анастасії Атаманчук.

У шостий знімальний день майданчик працював близько 12 годин. Актори змінювалися залежно від їхньої роботи в сценах, техперсонал та водії – за змінами. За день зняли усього 3-4 хв фільму. 

Виявляється, велике кіно працює не так, як нам здається на перший погляд.

"У фільмі багато сцен, тому що це екшн. Намагаємося дотримуватися цього темпу.

Зробити таку собі історію на 360, щоб у глядача була загальна картинка сприйняття. Тому витрачаємо багато часу. Загалом у нас буде 32 зміни. Це 4-5 змін на тиждень. Звичайно, все залежить від погоди, та сцени розписуються за розкладом акторів ще й в інших проєктах, але тут велика подяка нашим акторам, бо вони всі роблять неможливе і знаходять "віконця", щоб усі могли працювати на повну", – розповідає виконавча продюсерка Валерія Ткачук.

Трішки привідкриємо завісу: коли розповідаєш про луганських прикордонників, то першим люди згадують відео, де обстрілюють прикордонний загін, а звідти лунає гімн України. Так ось – гімн буде! Проте дещо в іншій сцені, але дочекайтеся весни 2022 року.