Історія | "Моя хата не скраю". П’ять облич Добробату – батальйону, що відбудовує зруйновані домівки

Перші 60 волонтерів 8 квітня виїхали допомагати рятувальникам у вщент зруйнованій Бородянці. 27 і 28 квітня запустились перші групи волонтерів у Чернігівській і Сумській областях. 

LIGA.Life розпитала п’ятьох добробатівців, що їх мотивує безкоштовно розбирати завали в чужих будинках і що з побаченого шокувало.

Олександр Яргін, 47 років

Місто: Боярка, Київська область. До 24 лютого був менеджером відділу підтримки Розетка. Через війну залишився без роботи. 

"Побачивши, що спіткало Ірпінь чи Бучу, вирішив: якщо буде потрібна допомога постраждалим, приєднаюся", – каже Олександр. 

Щойно російські війська залишили Київщину, він почав шукати варіанти волонтерства. Доєднавшись до "Добробату", чоловік побував на виїздах у Гостомелі, Бородянці, в селі Загальці (Бородянська громада, Київська область), у Бучі. 

У Гостомелі волонтери розчищали парк "Щасливий", де залишилося багато пошкоджених дерев. У Бучі – прибирали територію школи від уламків скла з вибитих через російську артилерії вікон. У Бородянці та Загальцях розбирали завали будинків і прибирали вулиці. 

Під час першої поїздки, пригадує Яргін, найбільшим шоком стало побачити зруйнований міст через річку Ірпінь, спалені житлові будинки в Гостомелі: "Люди мирно жили, нікого не чіпали, а одного дня залишаються без житла, без нічого. Побачити руйнування на фото – це одне..."

"А проїжджати повз спалену хату, поруч із якою, попри все, ростуть тюльпани – зворушливо до сліз", – пригадує він. 

Олександр розповідає, що на виїздах добробатівці працюють без сварок: "Ніхто не каже: "Я цього не робитиму". 

Майбутні виїзди та потрібну для роботи кількість волонтерів анонсують у чатботі, умовно: "На завтра потрібно у Гостомель 50 людей. Задача – розбір завалів. Інвентар буде. Хто бажає приєднатись до групи добровольців, заповніть форму учасника". Охочих, каже Яргін, завжди багато.

"Було й таке, що люди писали, мовляв, що це у вас за "конкурс краси", чого тільки 50 людей, теж хочу працювати, – усміхається волонтер. – Українці вміють об’єднуватися. Приказка "Моя хата скраю, нічого не знаю" не про нас. Мені здається, її вигадали, щоб принизити українців. Ми не такі".

Наталія Ізвєкова, 66 років

Місто: Київ. Вчителька англійської мови

Уже тричі їздила з "Добробатом" – раз у Гостомель та двічі у село Загальці. Коли їхала вперше, з вікон автобуса побачила зруйновані мости, розбомблені заправки. Каже: "Очі були "квадратні". 

"Розумію, чому президент запрошує європейських політиків до Гостомелю, до Бородянки. Бачити по телевізору – це одне. На власні очі – сильно б'є по нервах", – розповідає Наталія. 

Зазвичай виїжджають на роботи вранці, працюють десь до шостої вечора з перервою на обід. Доправлення організовують, інвентар (граблі, лопати тощо) надають, обіди, зазвичай, також. 

Наталія розповідає, як одного разу добробатівцям на обід привезли закрутки каші з м'ясом, де кожна баночка була загорнута в малюнок із патріотичним написом "любимо країну", "перемога за нами", "російський корабель, йди …".

Перед тим привезли трилітрові банки з гарячої водою для чаю. Щоб зберегти тепло, банки були закутані в рушники: "Це дуже зворушливо. Адже могли сказати просто: термосів немає, гарячої води не буде". 

Жінок у волонтерській групі на виїздах небагато, каже Наталія. Серед 30 людей буде десь п’ятеро. Але, на її думку, це правильно: "Багато важкої фізичної роботи. На дах залізти, розібрати, колоди тягати. Хоча є й де граблями поратися, щось десь підмести, зібрати докупи". 

Всі волонтери, каже Ізвєкова, "гарують, як роботи": "І це без грошей, просто, бажаючи допомогти". І додає: "Не всі вміють гарно говорити. Не всі можуть сказати: "Люблю свою країну". Тому кажуть це через справи. Йдуть і роблять. Витрачають час і здоров'я".

Дмитро Задесенець, 45 років

Місто: Київ. Фінансовий спеціаліст.

Щоб приєднатися до виїзду, Дмитро відпрошувався з роботи. Там його бажання волонтерити підтримували. 

Їздив із "Добробатом" у Гостомель на прибирання парку. Кілька разів у село Загальці на допомогу місцевим розбирати завали будинків. 

Як і багатьох, під час першого виїзду Дмитра шокував вид розбитого моста та розтрощеної ворожої техніки.

"Бачив жіночку, яка витягала з-під завалів особисті речі, якісь халати. Збирала те, що наживала роками. Це дуже страшно", – пригадує Дмитро. 

За словами чоловіка, волонтери "Добробату" вмотивовані також через місцевих, до яких приїздять. Каже, хочеться допомогти людям, які в деокупованих населених пунктах намагаються врятувати хоч якесь своє майно, і водночас дивляться в майбутнє з оптимізмом. 

"Одного разу, працюючи на розбитому вщент будинку, ми натрапили з хлопцями на вцілілу пляшку шампанського. Віддали пляшку господарю. Хвилинку посміялись, підняло всім настрій", – пригадує Дмитро. 

Максим Поліщук, 38 років

Місто: Суми. До 24 лютого опікувався молодіжною організацією, яка підтримувала випускників дитбудинків, позбавлених батьківського піклування. Наразі без роботи. 

Їздив із "Добробатом" уже шість разів: "Я не міг сидіти вдома. Сумська область дуже постраждала". 

Вперше поїхав 28 квітня до Тростянця – працювали на території міської лікарні, яку окупанти розстріляли з танків.

"Це соціальний об'єкт, не військова база. Тут народжувалися маленькі українці, працювала екстрена меддопомога. Не міг дивитися без сліз. Не міг зрозуміти, як можна вчинити такий злочин", – пригадує волонтер.

Їздив у Лебедин та Охтирку.

Працював із групою на території відділу поліції, куди, зі слів ДСНС, прилітала авіабомба вагою 250 кг. На режимному об'єкті були великі руйнування.

"На виїзді перед початком нашої роботи команда ДСНС перевіряє, чи безпечна територія. А далі гуртом розбираємо завали, розчищаємо зруйновані будівлі, намагаємося максимально очистити територію", – розповідає Поліщук. 

Наприкінці робочого дня, каже Максим, відчуває і фізичну, і моральну втому. Але водночас радіє, що самотужки допомагає країні відновлювати все: "Мені найбільше подобається відчувати, що роблю добрі вчинки". Крім того, з багатьма добробатівцями вже стали друзями.

Андрій Ковалевський, 55 років

Місто: Київ. 

До 2019 року працював інженером на ДП "Антонов". Потім звільнився та їздив на роботу до Чехії. Зараз без роботи.

"Коли був умовно мирний час, у мене було бажання поїхати за кордон, бо там більше платять. Але зараз, попри те, що маю "білий квиток" і мене б випустили на кордоні, кудись їхати бажання немає. Хочу бути в Україні і тут допомагати", – каже Андрій.

З "Добробатом" одного разу їздив до Бородянки та шість разів – до села Загальці: "Там вже з місцевими перезнайомився, мене і староста знає". 

Прибирали, розгрібали завали в хатах, працювали на об’єктах інфраструктури – дитсадок, подвір’я школи, амбулаторію прибирали. 

Пригадує, як вперше поїхав на прибирання території біля сільради: "Із фасадної сторони – шибки вибито, а все інше, здається, нормально. Але якщо зайти з двору, побачиш велику діру шириною метрів п’ять і висотою до стелі".

В цьому ж селі бачив два будинки, в одному з яких збереглася тільки батарея. В іншому – груба вистояла і все: "Самих будинків не було. Це найбільше шокувало".

Одного разу Андрій побачив у Загальцях дідуся, який з дружиною вдвох прибирали свою хату. Дід по відру виносив уламки та сміття на вулицю. Баба – поралася на городі. "Мені стало їх шкода, тож пішов допомагати. Спочатку сам, а потім покликав приєднатися кількох добробатівців. Ми цілий день тільки цьому дідусю з будинком допомагали", – розповідає Ковалевський. 

- Яка мотивація волонтерів безкоштовно допомагати, їздити з "Добробатом"?

- Може, це менталітет український. Я завжди думаю, як допомогти людям. І таких людей у нас багато. Особливо зараз, коли війна.

Читайте також: 

• Виробник кави з Гостомеля пішов воювати. Тепер його справу підхопила і відновлює дружина
• Не викидайте викурену електронну сигарету – айтівці зроблять із неї повербанк для ЗСУ

Ірина Петренко

журналістка LIGA.Life, спеціалізація - освіта