Історії

Історії | Немає світла, води та зв’язку, а люди є. Як живе Чернігів у гуманітарній катастрофі

16 хвилин
Немає світла, води та зв’язку, а люди є. Як живе Чернігів у гуманітарній катастрофі - Фото
Фото: Анастасія Рудник
25.03.2022, 08:00

Як Місто Легенд стало Містом-героєм, яке місяць не дає росармії пройти далі? Як змінилось життя місцевих і чому з кожним днем воно стає нестерпним?

LIGA.Life поспілкувалась з журналістом, волонтеркою та місцевою жителькою про життя в Чернігові під час війни.

Під час війни: Місто-герой живе під обстрілами

Поки російська пропаганда стверджувала, що в Україні бомбардують тільки військові об’єкти, в Чернігові потрапляли під обстріли житлові будинки, історичні пам’ятки та важливі об’єкти інфраструктури. Станом на 24 березня в місті постраждали:

Історичні, культурні та спортивні будівлі: 

  • Будинок Чернігівського обласного молодіжного центру кінотеатр імені Щорса (1939);

  • Чернігівська центральна міська бібліотека імені М. М. Коцюбинського (1948);

  • Чернігівська обласна бібліотека для юнацтва (будівля кінця ХІХ ст.);

  • Олімпійський навчально-спортивний центр "Чернігів", або стадіон ім. Гагаріна (відкритий у 1936);

  • Готель "Україна" (1961);

  • Лижна база (1977);

  • Церква Святителя Феодосія на кладовищі Яцево (1996).

"Я добре відчула війну на собі, коли 28 лютого дві ракети впали в центрі міста. Одна за 200 м від будинку моєї свекрухи, інша в кінотеатр ім. Щорса. Відразу відчула сильну ударну хвилю", – пригадує Надія.

Об’єкти інфраструктури:

  • Будівля СБУ;

  • Гіпермаркет "Епіцентр";

  • Чернігівська районна лікарня;

  • Національний університет "Чернігівська політехніка";

  • Будівля АТ "ЧернігівГаз";

  • Будівля райвідділу поліції;

  • Резервуар з дизельним пальним Чернігівської нафтобази;

  • Водопровідна мережа;

  • Одна з насосних станцій КП "Чернігівводоканал".

Також під обстріли потрапили декілька шкіл, дитсадки, гуртожитки та безліч житлових будинків, як багатоповерхівок, так і приватних.

Окупанти гатять виключно по житлових будинках і соціальних об'єктах. Жодного військового об'єкта знищено не було.

Про це каже керівник Чернігівської обласної військової адміністрації В'ячеслав Чаус в інтерв'ю LIGA.net.

"Я зараз я впевнено можу казати, що ми підходимо до 200 загиблих мирних мешканців у Чернігові", – додає він.

Найстрашніше – авіаобстріли

З перших днів війни місто тримає оборону. Ворожої техніки в ньому немає. За словами Олега, місто оточене з трьох боків – з заходу, півночі та cходу. Через це страждають околиці міст.

"Віддалені від центру райони Бобровиці, Шерстянки та Олександрівки потерпають найбільше від потужних обстрілів. Це приватні сектори, які майже зруйновані", – додає журналіст.

На запитання, що було найстрашнішим за три тижні війни, Вікторія та Надія відповідають коротко – авіаобстріли.

Так військо агресора руйнувало житлові будівлі в центрі та історичні об’єкти.

"Пам’ятаю, як вперше почула звук літака. Незнайомий гуркіт дуже лякав. Наш квартал від цього не постраждав, але вулиця Чорновола, готель "Україна", школа №19 – навколишні будівлі, які зазнали ударів. Ворог був близько. Згодом ми звикли до літаків. Вони прилітали за розкладом – о 23:00, потім о 3:00-4:00. Вставали та йшли у коридор, як за будильником", – пригадує Вікторія.

"Уявіть: ви лежите вночі і чуєте літак. Будівля починає вібрувати. Ви не знаєте, куди він летить і куди впаде наступна бомба чи ракета. Від цього всередині сильний страх. Навіть зараз, коли я вже не в Чернігові, мене лякає навіть звук машин", – ділиться враженнями Надія.

Життя у бомбосховищі

Чернігівська область єдина в Україні, яка межує одразу з двома країнами-агресорами – Росією та Білоруссю. В перші дні місцеві жителі не були налаштовані виїжджати, адже все одно довелось би їхати через столицю, де 24 лютого розпочались активні бомбардування.

Проте сумнівів не було, що місто потерпатиме. Тому в перші дні містяни почали облаштовувати сховища. Ними стали підвали, льохи, коридори, де немає вікон і є дві стіни. 

Напередодні війни Надія зі своїм бізнес-партнером збирались відкрити кафе. Над реалізацією задуму працювали пів року. До відкриття залишилось два місяці, але вторгнення остаточно змінило плани.

"24 лютого ми зустрілись з партнером і вирішили, що їхати нікуди не будемо. В будівлі, де ми збирались відкрити кафе, був гарний підвал. Організували там бомбосховище та волонтерський штаб. Перші дні займались прибиранням, виносили зайве, формували місця для людей та мінімальну кухню (плита, чайник)", – розповідає волонтерка.

Три тижні вони провели в підвалі. Спали, готували їжу, формували гуманітарку. Їхніми сусідами стали інші чернігівці, зазвичай мами з дітьми, які втратили житло. 

"Ми приїжджали до людей, щоб надати їм допомогу. Якщо розуміли, що вони в небезпечних умовах, пропонували переїхати в наше бомбосховище", – додає Надія.

В укритті люди, які раніше були незнайомі, допомагали один одному: збирали продовольчі пакети, розвозили гуманітарну допомогу, розвантажували її. Рук та сил вистачало, каже волонтерка.

За словами Чауса, у Чернігові люди від безвиході хаотично ховаються у підвалах: "Є місця, де люди за тиждень не бачили їжі. Тому наше головне завдання – ідентифікація всіх місць укриття, щоб у кожне з них доїжджали хоча б вода і харчі".

На другий день війни домівку залишила і родина Олега. Вони переїхали в обладнане бомбосховище, яке історично виконувало свою роль. 

"Взяв з дому ортопедичний матрац для дитини, тому що вона потребує певних умов. Коли йшли в сторону бомбосховища, в одному з центральних скверів почули автоматну чергу. Повалив дитину на землю та накрив її матрацом. Досі не розумію, що це було", – розповідає Олег.

У сховищі жили приблизно 40 людей. Умови були хороші: тепло, є світло, вода. Єдине – не встигли доробити санвузол. Довелось постійно підійматися на верхні поверхи.

Керівник закладу спільно з волонтерами залучали всіх до приготування їжі, а чоловіків – до чергування. Після нічної вахти збирались та ділились враженнями про авіаудари.

Чернігівчанка Вікторія Панчук з батьками в перші дні також вирішили спуститись в бомбосховище. Ним став підвал будинку. Приміщення було не підготовлене: під ногами пісок та каміння, поруч – купа людей. Вихід лише один. 

"Повернулись додому, обговорили все і вирішили облаштувати сховище у квартирі. Спочатку заклеїли вікна скотчем та марлевими стрічками. Потім знесли подушки та ковдри в коридор – єдине місце, яке мало дві стіни. Чуємо сирену, збігаємось всі туди. А тривога в Чернігові була часто: і вдень, і вночі", – додає дівчина.

Немає електрики – не буде води

Через обстріли місто залишилось без опалення та гарячої води. Зараз це предмети розкоші, без яких можна жити. 

Пошкодження електромережі призвело до проблем зі світлом. Комунальні служби намагались оперативно виправити ситуацію, але якщо в одному районі світло працювало, то в іншому – ні. Згодом місто стало повністю знеструмлене. 

Єдине джерело електроенергії – генератори, які працюють на бензині. Сусід Вікторії виносив свій у двір, щоб люди могли підзарядити телефони. Коли він поїхав, користувались зарядженими павербанками, а замість світла – свічками та ліхтариками.

"Люди ходять по 5-6 км з околиць в центр, щоб знайти хоч якесь джерело електроенергії. Наприклад, в одному з парків стоять лавочки з сонячними батареями. Біля них постійна черга. Коли в одному з АТБ ще працювало світло, то людям дозволяли підзарядитись там. У нашому волонтерському штабі також є генератор. Приходили військові та місцеві. Всі хотіли залишатись на зв’язку з рідними", – розповідає Надія.

Генератори – це добре, але вони потребують пального. В Чернігові його немає, що набагато ускладнює ситуацію.

Розряджені телефони, неробочі холодильники – це пів біди.

Через відсутність світла не працює сирена тривоги та насосна станція, а отже, люди залишились навіть без холодної води.

"Поки була хоч якась вода, мер та голова ОДА порадили набрати воду у всі можливі ємності. Пляшки, відра, баки були зайняті водою. Та, що стояла тривалий час, була технічною, а більш свіжа – питною. Коли вода почала закінчуватись, тато брав велосипед, тару і ми йшли до річки Стрижень. Там набирали воду", – розповідає Вікторія.

Олег також їздив на велосипеді по воду. Набирав її в джерелі місцевого монастиря. Каже, що велосипед пришвидшував поїздку, що було необхідним у місті, де обстріли не вщухають навіть вдень.

Технічну воду зливали з систем опалення у бомбосховищі. Додаткову питну воду доставляли волонтери або працівники "Чернігівводоканалу". Проте, за словами Надії, питна вода зараз в особливому дефіциті. 

"Волонтери знаходили воду, розвозили, але не вистачає вантажних авто, які могли б  розвозити її в бочках", – додає волонтерка.

Додзвонитися до чернігівців майже неможливо, навіть якщо телефон заряджений. Немає зв’язку та мережі.

"З ночі 23-24 лютого наше медіа працювало над стрічкою новин, telegram-каналом та facebook-сторінкою. Також намагався передавати фотоматеріали в одну з міжнародних інформаційних агенцій. З кожним тижнем ситуація ускладнювалася. Довелось шукати в місті оптимальну точку для передавання даних, щоб надіслати два фото. Для голосового зв’язку використовував кнопковий телефон, щоб заряд тримався довше", – розповідає Олег.

Найскладніше літнім людям, які живуть на околицях. Вони не можуть перемкнути телефон в роумінг іншого оператора. Тому вони втратили зв’язок зі своїми рідними та волонтерами.

Єдине, що досі працює у більшості районів, – газ. Це дозволяє приготувати їжу та зігрітися. Ввечері конфорки виконують роль мінімального освітлення.

"Немає ніяких надій на те, що щось буде краще, бо просто не вистачає ресурсів на відновлення. Тобто коли пропало світло, ми думали, що це на 1-2 дні, а це вже майже 2 тижні. Те саме з водою. Про людей похилого віку майже неможливо потурбуватися. Не зрозуміло взагалі, що буде далі", – стверджує Надія.

Гуманітарна катастрофа

На початку війни всі жили на свої продовольчі запаси. Поки працювали магазини, кожна родина намагалась поповнити їх – стояли в чергах 2-3 год за мінусової температури. 

Першими з продажу зникли олія, борошно, молоко, яйця, потім деякі крупи та м’ясо. Можна було придбати картоплю, цибулю, моркву, каші (рис, пшеничну, вівсянку, манку). 

"Люди ставали в чергу о 6:00 і до останнього не знали, чи відкриється магазин. Адже електропостачання працювало нестабільно", – розповідає Надія.

Цікаво, що найбільш дефіцитний продукт під час війни – хліб – у Чернігові був завжди. Адже місцевий хлібзавод не припиняв роботу.

Волонтери знаходились навіть серед сусідів. Під будинок Вікторії сусідка привозила на своїй машині хліб із заводу. Спочатку приходили тільки сусіди, але потім чутки настільки розлетілись, що черга досягла 300 людей. 

"Але 16 березня вороже військо розстріляло в іншому районі чергу за хлібом. Загинуло понад 10 людей. Подібні ситуації повторювались ще декілька разів у інших районах міста. Тому сусідка, яка привозила хліб, сказала, що буде продовжувати лише якщо не буде черг. Одна людина приходила і брала хліб одразу на декілька родин", – розповідає Вікторія.

Коли місто стало повністю знеструмлене, то магазини закрились. Банкомати не працювали. Люди не могли зняти готівку і купити поїсти.

Зараз головне джерело продовольства – гуманітарна допомога, яку привозять волонтери.

Перші дні війни волонтерський штаб намагався скоординуватись з людьми в західних регіонах України. Через тиждень вони отримали перший вантаж з їжею та засобами особистої гігієни.

"Ми приймали вантажі та замовлення від людей. Спочатку допомагали мамам з дітьми. Отримали гуманітарку з дитячим харчуванням і памперсами. Цього взагалі не було в магазині. Згодом кількість вантажу збільшилась. Ми почали приймати заявки на їжу. Все доставляли самотужки", – розповідає Надя.

Волонтери створили карту, поділивши місто на зони. Кожен штаб приймав заявки у своїй зоні. Єдина проблема – відсутність вантажних машин. Через це не вдавалось виконувати заявки оперативно. Їжу, засоби гігієни та воду розвозили легковими автомобілями. 

До того ж, розвозити їжу було небезпечно. Хлопці потрапляли під "гради", вибігали з машин і ховались в найближче укриття, розповідає Надія. 

20 березня мер Владислав Атрошенко в етері телемарафону заявив, що "місто потерпає від абсолютної гуманітарної катастрофи". З цим твердженням погоджуються Олег та Надія.

"Ситуація більш ніж критична. Головна потреба – генератори та паливо для них (щоб місто залишалось на зв'язку), ємності для води, ліки, засоби гігієни. Навіть харчі ще є, але скоро це питання стане актуальним", – зауважує Олег.

"У людей немає майже нічого: ні світла, ні води, ні газу, ні опалення. З кожним днем стає все гірше, з кожним днем закінчуються запаси, намагаються шукати, як їх відновити. У людей немає елементарно, де набрати воду!", – наголошує Надя.

 

Ліків немає, але швидка працює

На початку війни ліки можна було придбати, вистоявши довжелезну чергу. За словами Олега, заспокійливі засоби закінчились одразу. Також була проблема зі специфічними препаратами. Для доньки він замовляв ліки у Франції. На щастя, їх вдалось отримати.

Вікторія запаслась ліками до війни. Проте двом літнім бабусям у її районі потрібна були допомога. Довелось пройти три аптеки, щоб знайти необхідне.

"Захворіла на початку війни і досі не можу вилікуватись. Майже неможливо було купити необхідні препарати. Залишились малознайомі, а відповідно – малоефективні. Люди почали масово хворіти, сидячи в сирих підвалах: ні свіжого повітря, ні тепла, купа пилу. Всі кашляють, шмаркають", – розповідає Надія.

Без лікарів не минулось. У волонтерському бомбосховищі жила вагітна жінка. Коли у неї почались перейми, вирішили не чекати швидку, а самостійно відвезли в пологовий будинок. 

Також з ними жила медсестра. Вона допомогла військовому з тероборони, який отримав контузію вночі. Вона ж консультувала щодо ліків та заміни препаратів. Надія каже, що їм пощастило. Адже зараз в місті лікарську допомогу отримати дуже важко.

У бомбосховищі, де жила родина Олега, також стався нещасний випадок. Жінка отримала перелом. За викликом приїхала швидка. Також приїжджав на огляд лікар. Адже через війну всі забули про коронавірус. Тому все бомбосховище дружно кашляло. 

Зеленого коридору немає

До війни у місті проживало 285 000 людей. В інтерв’ю для "Лівий берег" Атрошенко припустив, що наразі з міста виїхало приблизно 150 000-155 000 людей.

Офіційного зеленого коридору в місті немає. Люди евакуюються або власними силами, або за допомогою волонтерів.

"Ніхто не знає, що гірше: офіційний зелений коридор, який обстрілюють, чи невідомі стежки, якими евакуюють волонтери. Але самостійна евакуація – ризик. Тому що були випадки, коли машини потрапляли під обстріли", – розповідає Олег.

23 березня автомобільний міст, який сполучав Чернігів та Київ, постраждав від авіаудару.

Його використовували для евакуації та отримання гуманітарної допомоги.

"Після того, як розбомбили міст, ми припинили будь-які виїзди місцевого населення з Чернігова. Скільки це буде тривати – подивимось", – сказав LIGA.net Чаус. У відеозверненні він зауважив, що це не завадить постачанню гуманітарної допомоги. 

До війни: Місто Легенд до російської атаки 

Аби краще зрозуміти, яке місто руйнують і що втрачають його мешканці і вся Україна, згадаємо історію. У довоєнний час Чернігів називали Містом легенд. Він славився своєю історією та збереженими у хорошому стані історичними пам’ятками.

Декілька цікавих фактів з історії міста:

  1. Перша літописна згадка – 907 рік. 

  2. Спасо-Преображенський собор вважають найдревнішими нині чинним собором. Його будівництво розпочалось близько 1030 року.

  3. У Борисоглібському соборі збереглись царські ворота, які виготовили ще за часів Івана Мазепи. На них зображений герб гетьмана.

  4. На Чернігівському Валу стоять 12 гармат – символи міста. Якщо приїжджий кавалер запрошував чернігівську дівчину на побачення, а вона не хотіла туди йти, то пропонувала зустрітися біля 13 гармати. Це своєрідна альтернатива українського гарбуза.

  5. На Болдиних горах зберігся курганний некрополь X-XI століть – це близько 200 поховань. Там також похований український письменник Михайло Коцюбинський та його дружина.

  6. У 1069 році Антоній Печерський, засновник Києво-Печерської лаври, побудував комплекс печер у місті. Вони збереглись до наших днів.

  7. Місто славиться своїм дерев’яним мереживом – зразок житлової архітектури. Навіть є тематичний онлайн-музей, де зібрані приклади таких будинків.

"Чернігів завжди був тим затишним містом, куди на вихідні їхали жителі столиці, щоб подивитися на історичні пам'ятки та скуштувати смачненьке в місцевих ресторанчиках. Це було місто вихідного дня", – розповідає чернігівець та директор медіа SVOBODA.fm Олег Головатенко.

Місцем зустрічі чернігівців завжди був центр міста. Він виконував одразу декілька функцій – історичну, культурну та гастрономічну. Адже саме в цій частині зосереджено найбільше пам’яток та ресторанів. Також там проводять літній фестиваль "Зелена сцена" та зимовий "КОЗА".

У 2015 році мером міста став Владислав Атрошенко. З того часу Чернігів почали активно відбудовувати: нові дороги, зупинки, оснащення центрального пляжу "Золотий берег" необхідною інфраструктурою, реконструкції Красної Площі, Алеї Героїв, Скверу ім. Богдана Хмельницького тощо.

Тільки на реконструкцію Площі витратили 53 млн гривень.

Навіть статуя Богдана Хмельницького, яка раніше була повернута в сторону Москви, тепер дивиться на Київ. Цікаво, що після реконструкції в місті з’явилось багато різноманітних фонтанів. Це був об’єкт палких дискусій для місцевих: "Чи не забагато їх у місті?".

"Чернігів був розвиненим та молодіжним містом. Дуже гарні парки, які потопали у зелені. Повністю змінений асфальт, бруківка, дуже гарна інфраструктура. Життя було комфортним. Ми з чоловіком навіть не думали переїжджати, адже все потрібне було поруч", – розповідає волонтерка та місцева жителька Надія Тимощенко.

У вересні 2021 року закінчилась реконструкція Чернігівського валу. Гармати зайняли оборонну позицію на нових бастіонах.

"Щороку місто ставало красивішим. Міський голова ставив перед собою амбітні завдання".

"У цьому і полягає контраст – до війни місто тільки розквітало, а зараз його фактично стирають з лиця землі", – додає Олег.

Читайте також повне інтерв'ю голови Чернігівської ОДА LIGA.net "По Чернігову б'ють кожні 15 хвилин. Є підвали, де люди тиждень без їжі"

Альона Низовець
Альона Низовець
журналістка LIGA.Life
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини