Про що мріють та яких змін в освіті чекають вчителі після 1,5 року роботи в умовах війни

За звітом МОН за січень 2023 року, в Україні працює 12 926 закладів загальної середньої освіти (ЗСО), з них: 3 955 шкіл працюють очно, 4 363 – дистанційно, а 4608 – за змішаною формою. Однак понад пів мільйона українських школярів все ще перебувають за кордоном, станом на березень 2023 року.

LIGA.Life у межах Дня відкритих дверей для освітян у Новопечерській школі поговорила з українськими вчителями з різних регіонів України про зміни в поведінці учнів, мрії вчителів та необхідні трансформації в системі освіти.

Виклики, повернення учнів та зміна ролі школи

Півтора року роботи в умовах повномасштабної війни були складними, зізнаються вчителі. Найболючішим питанням було повернення дітей до навчання. Наприклад, директорка Вінницької школи HUB School Валентина Сорока розповідає, що вони почали працювати вже у березні 2022 року. Спочатку це була дистанційна форма навчання, а з 1 вересня – очна. 

"Якщо на 1 вересня 2022 року у Вінниці було близько 3% дітей, зараз це вже більше, ніж половина. В школах поступово покращуються умови, збільшується кількість сховищ", – пояснює директорка.

Після 31 березня навчальний процес відновився і в деокупованій Бучі, а саме у Бучанському ліцеї №4.

"Друга половина березня була досить бентежною для мене, коли колеги писали, де вони, чи мають можливість вести уроки, чи є у них комп’ютер і доступ до інтернету. Всі були розкидані по Україні та за кордоном", – пригадує Надія Новикова, вчителька музики і мистецтва ліцею та методист Центру роботи з обдарованими дітьми.

Також Надію вразило, як діти адаптувались до нових умов навчання. Так, шестикласник виходив на зв’язок з подвір’я, попри те, що було досить холодно у квітні.

"Пам’ятаю, що перші уроки ми починали з радості від того, що ми всі разом, дізнавались, як у кого справи, де хто перебуває, чи вдалось знайти якісь матеріали. В такі моменти по-іншому починаєш цінувати і сприймати те, що маєш", – каже Надія і додає: "Я була в окупації 2 тижні. Виїхала зеленим коридором. До кінця не знали, чи доберемось живими до Білогородки [Київська область], чи зможемо повернутись. Тому було дуже приємно бачити, як місто відроджувалось після деокупації, як повертались люди, прибирався брухт та відновлювались заклади".

Керівниця та вчителька Центру освіти "Оптіма" в Житомирі Ганна Лиса каже, що найбільше хвилювались за дітей та вчителів, які перебували на окупованих територіях: Бородянка, Буча, Гостомель, Херсон. 

"Я – класний керівник 9 класу. Тому найбільше запам’ятався випадок, коли 24 лютого записала батькам і дітям відеозвернення, що ми продовжуємо працювати. Поступово вони почали відповідати. Мене вразило, наскільки діти були свідомими та сміливими", – розповідає Ганна.

Так, одна з учениць разом з мамою займалась волонтерством – готували та розвозили їжу для ТРО. А учень з Ірпеня, який довго не виходив на зв’язок, разом з татом весь час розбирав завали, а після – відпрацьовував всю класну і домашню роботу.

Директорка Лисичанського ліцею №13 Луганської області Марина Милішкевич каже, що найбільшим викликом за ці 1,5 року було втримати дітей. Адже не всі хочуть навчатися в онлайн-форматі. Але попереду ще один виклик – відбудова частково зруйнованої школи. Нині вона розграбована та без вікон. Навіть особові справи вкрали, каже директорка.

"Проте ми готові до цього – і вчителі, і діти, і батьки. Наші діти – найголовніше, що в нас є. Вони великі патріоти. Просять включати гімн перед початком занять, ставлять прапорці біля екранів ноутбуків. Ми також дуже чекаємо повернення тих, хто поїхав за кордон", – наголошує Марина.

Артем Бондаренко, директор Криворізької гімназії №121, сприймає всі виклики, як простір для нових можливостей та перспектив. Однак зізнається: за два роки онлайн-навчання деякі діти навіть не бачили своїх однокласників.

Нині до гімназії ходять лише учні з інвалідністю та їхні асистенти. Адже для них важливіший процес соціалізації, ніж навчання, каже директор. 

Перевести всіх учнів на очну форму – неможливо. Тому що в закладі облаштоване укриття на 50 місць, а загальна кількість учнів та персоналу – понад 450 людей.

"Школи зазвичай не хочуть брати дітей з інвалідністю. Тому наша гімназія – острівець надії для них. Приходять погратися, поспілкуватися. Якось ми прийняли у четвертий клас хлопчика Діму. Через декілька днів він зайшов до мене в кабінет на емоціях. Виявилось, що діти його привітали з днем народження, а він цього не очікував. Дитині для щастя більше нічого не треба", – пригадує Артем.

У 2023 році останній дзвоник в гімназії також прозвучав очно. Учні з великим ентузіазмом ходили на репетиції, танці, малювали подвір’я, заносили крейду. 

"Відбуваються такі чудові речі, на які раніше ми не звертали увагу. Це коли в тебе щось забрали, а потім віддали, і все починаєш сприймати та цінувати по-новому. Зараз для них навіть книги здати – велика подія. Діти щовечора збираються біля школи, а не у власному дворі", – каже директор гімназії.

За його словами, повномасштабна війна змінила роль школи.

Вчителька початкових класів та заступниця директора Чернівецького багатопрофільного ліцею №4 Ірина Боднар стверджує, що освітні заклади міста сфокусувались на прийманні біженців зі всієї країни. Найбільше вражали величезні черги – місцеві приносили все, що могли.

"Наш рік роботи – це про створення осередку затишку, тепла та відчуття дому для дітей, які приїхали з небезпечних районів", – стверджує заступниця директора.

Попри всі виклики, освітяни кажуть, що їх надихала важливість підтримки освітнього процесу в Україні, любов до професії та віра в перемогу. Та найбільше їх підтримували діти. 

"Розумієш, якщо раптом не витримаєш ти, не покажеш приклад, тоді хто? Ти як дорослий маєш бути зразком для покоління. Але в деяких випадках діти є прикладом для нас", – підсумовує Ганна Лиса.

Учні стали більш свідомими та патріотичними

Найбільших змін зазнали діти, одностайно кажуть освітяни. Вчителька київської школи Валентина Падченко каже, що діти стали уважнішими. А Валентина Сорока додає, що хтось з учнів став відповідальнішим, інші – серйознішими. Та всі без виключення почали більше цінувати те, що мають. Зокрема по-іншому сприймають можливість спілкуватись один з одним та вчителями.

Також змінилось ставлення до історії, культури та традицій України. Навіть у початковій школі діти стали більш патріотичними, каже Ганна Лиса. Але найскладніше тим, хто виїхав за кордон. Адже такі учні мають велике навантаження – поєднання закордонної та української програм. 

Звичайно, без негативних наслідків стресової ситуації не обійшлось. Надія Новикова помітила, що деякі учні виявляють апатію: "З’явилась байдужість до того, що буде далі. Вони у стані турбулентності, нічого не планують. Головне для них – пережити цей момент".

Артем Бондаренко додає, що через онлайн-форму навчання є діти, які не хочуть виходити на вулицю та часто сидять вдома.

"Цей рік навчив їх по-іншому сприймати життя. Хоча ближче до канікул це ті ж самі діти, які дуже чекають відпочинку", – каже Ірина Боднар.

Ще одне цікаве спостереження – учні 7-8 класів вже замислюються над майбутнім: що робити далі, ким бути, щоб себе забезпечити, де навчатися. 

"У квітні в нашій школі Олександр Педан знімав ролик, як наші хлопці отримали срібну медаль у нацвідборі Genius Ukraine 2023. Вони своїм прикладом показали, що у 8 класі діти починають відкривати для себе професії, закінчують курси або навчаються самостійно, бо вже обрали той шлях, де хочуть себе розкрити", – розповідає Надія Новикова і додає: "Дивуюсь і захоплююсь сучасною молоддю. Згадуючи себе в такому віці, в мене були інші думки та ставлення до навчання і життя".

Омріяний відпочинок та майбутня відбудова шкіл

В найскладніші часи мрія дає можливість триматися. Тож ми запитали освітян, про що саме нині вони мріють, окрім перемоги України над РФ. Найпопулярніша відповідь – відбудова понівечених шкіл та повернення дітей у стіни закладів. 

Директорка пошкодженої гімназії в Лисичанську Марина Милішкевич каже: "Після повернення додому поцілувала б стіни, столи, обійняла б усіх колег, які повернулися. Взяла б одяг і почали б усе розгрібати, щоб якнайшвидше відновити освітній процес".

Надія Новикова додає, що дуже хоче відчути стабільність та впевненість у тому, що на освіту чекає наступного навчального року. 

А є мрії, які не втрачають своєї актуальності і в мирний, і у воєнний час – вмотивовані діти, розуміючі батьки та повага до професії вчителя – від гідної зарплатні до стажування та соціальних пільг, каже Ірина Боднар. 

"Робота та праця вчителя низько оцінюється навіть на рівні суспільної думки та не завжди сприймається як престижна професія. Діти не хочуть бути вчителями, а хочуть бути блогерами. Тому на державному рівні потрібно працювати над підвищенням престижності вчителя", – додає директорка.

Освіта майбутнього

Освіта має змінитись, кажуть вчителі. Вона має бути сучасною (комп’ютеризованою, "без папірців заради папірців"), дитино- і особистісноцентрованою, але й комфортною для вчителів. 

"Багато йдеться про дітей, але вчительство є також дуже важливим ресурсом. Як і діти, вчителі перебувають у стресових ситуаціях. Варто більшу увагу приділяти персоналу, тому що це неоціненний ресурс", – аргументує Надія Новикова.

З іншого боку, Ганна Лиса стверджує, що зміни мають відбутися і серед самих вчителів.

"Вчителі готові змінюватись. Вони вже це довели за минулий рік. Децентралізований підхід в навчанні дітей, педагогіка партнерства – ці та інші методики вже втілюються в життя та продовжуватимуть і надалі. Впевнена, що осучаснення школи неминуче", – додає Ірина Боднар.

Артем Бондаренко виступає за розширення права вибору у дітей – міжпредметні та міжкласові групи. Навчальні шаблони вже віджили своє, каже директор. За його словами, слід вводити такі предмети, як риторика, ораторське мистецтво, щоб діти не тільки здавали матеріал, але й не боялись публіки. 

"Наприклад, уроки трудового навчання треба або взагалі прибрати, або змінити підхід. Можна вивчати ландшафтний дизайн, який в майбутньому міг би стати для дитини перспективною професією. А у нас тільки пиляй, ріж, штовхай, ший. Також відсутність практики розмовної англійської нині відчувають учні, які перебувають за кордоном", – каже Артем.

Теми фінансування, достойної заробітної плати та підвищення авторитетності освітян з року в рік не втрачають своєї актуальності.

"Хочеться, щоб держава та суспільство повернулись до освіти. Потрібно підняти вчителя як авторитет. Всі галузі важливі, але фундамент має закладатись в освіті", – підсумовує директор Криворізької гімназії.