Просимо одного – закрити небо. Як живуть люди під обстрілами в Чернігові

Не дивно, адже Чернігівська область – єдина в Україні, що межує одразу з двома країнами-агресорами – Росією та Білоруссю. Перш ніж напасти на Київ, ворогам потрібно пройти Чернігів.

Йшов 11 день війни. Їм досі це не вдалося. Над Черніговом майорить український прапор. Але деякі райони міста в руїнах. LIGA.Life розпитала у жителів Чернігова про ситуацію в місті.

Не впізнаю своє місто

Область веде бій з першого дня війни. Спочатку страждали села та передмістя. Проте останні три дні ворог атакує обласний центр. Місцеві описують ситуацію двома словами – напружена та складна.

"Жахливі руйнування – не впізнаю своє місто. Це місто, яке бомбили з 23 до 26 серпня фашисти. Місто було одне з десяти найбільш постраждалих. Бачу, що росіяни хочуть переплюнути фашистів. Вони це вже зробили – в знищенні міста та мирного населення", – стверджує мер Чернігова Владислав Атрошенко.

За 11 днів місто втратило дві школи, будівлю СБУ, райвідділу поліції, райлікарні, дитячої стоматполіклініки та міської ради. Також постраждали декілька житлових багатоповерхівок, будинки приватного сектору як в місті, так і околицях, гіпермаркет, резервуар нафтобази та кінотеатр, побудований у 1939 році.

Лише за один день, 3 березня, від авіаудару по Чернігову загинуло 33 людини, а 18 – отримали поранення, повідомляють у ДСНС.

Одне на всіх бажання

"Ми довго давали відсіч ворогу. Потім нас почали атакувати ракетами та бомбами. Стрілянину та звуки артилерії чутно майже щоночі", – розповідає місцева жителька Вероніка.

За словами мешканців, ворожу техніку бачили лише на фото та відео в соцмережах. Містом їздять лише військові ЗСУ. 

"Попри те, що техніки в місті немає, вони нищать все на відстані, з повітря!", – наголошує містянка Вікторія.

"Проблема Чернігова великою мірою у тому, що місто бомбардують з повітря. На землі ЗСУ та тероборона тримаються впевнено, а у повітрі – лихо. Росіяни навмисно скидають снаряди там, де немає нічого військового. Страждають житлові будинки та школи. Після останніх бомбардувань все більше людей хочуть поїхати з міста, оскільки сидіти в підвалі й сподіватися на те, що сьогодні снаряд прилетить не до тебе – психологічно важко", – стверджує чернігівець Олександр.

Щодо мародерства, то в місті про це не чули. Щоправда, на околицях поодинокі випадки траплялись. Окупанти грабували магазини, приватні будинки, а також нишпорили будівлями після обстрілу, розповідають місцеві.

Життя за сиренами

Сирени стали частиною життя місцевих. Сигнал тривоги лунає часто – до понад 13 разів на добу. 

"Звучить сирена – потрібно кудись бігти. Але обладнане бомбосховище досить далеко від нас. Довелось бігти у підвал будинку. Людей багато, приміщення невелике. Під ногами пісок та каміння. Світло, тепло є – вже добре. Проте там лише один вихід. Для такої кількості людей це небезпечно. Тепер дотримуємось правила "двох стін" у квартирі. Одна приймає удар, друга захищає від уламків. Так коридор став для нас бомбосховищем", – розповідає Вікторія.

У приватних будинках роль бомбосховища виконує льох. За словами Вероніки, раніше сирену вони ігнорували. Проте коли над містом почали літати літаки, щогодини спускаються в льох.

Та попри це, в місті є моменти тиші. Щоправда, за словами місцевого жителя Івана, в нових умовах вони здаються моторошними та неприродними.

Світло, газ та вода

"Після авіанальотів та артилерійських обстрілів декілька районів міста дуже пошкоджені. Є вулиці, де зовсім немає ні світла, ні тепла, ні газопостачання", – стверджує Вікторія.

Комунальні служби намагаються оперативно усувати проблеми, але ситуація ускладнюється обстрілами. Є райони, в яких наразі не можна відновити водопостачання та електрику, стверджує мешканка міста Ольга.

"Інтернет зник першим. Але нам пощастило, що інші комунікації поки що є. Проте майже всі мої знайомі в Чернігові вже залишились або без світла, або без газу. Є випадки, коли взагалі нічого немає. Якщо у нас зникне світло, це буде катастрофа. Ми замерзнемо", – додає Вероніка.

У районах, де бойових дій не було, трапляються короткострокові збої в роботі комунальних послуг. За словами Івана, іноді зникає гаряча вода. Світло вимикають вкрай рідко, а з газом проблем не було.

Приїжджають на допомогу

Екстрені служби активно працюють. Перше завдання – врятувати поранених, дістати людей з-під завалів, надати першу допомогу. 

"Отримати відповідь на дзвінок дуже складно. Проте це зрозуміла ситуація, останні дні обстріли не припиняються", – пояснює Ольга.

"Коли обстрілів немає, всі служби намагаються працювати на максимум, але щойно починаються, відразу згортаються та їдуть, доки не затихне. Завали розбирають оперативно", – додає Олександр.

Дефіцит їжі та ліків

У перші дні війни більшість магазинів та аптек не працювала. Зараз ситуація змінилась: відкриті як мережі супермаркетів, так і приватні. Проте на цьому позитивні новини закінчуються. Адже полички у більшості магазинів порожні.

"Туалетний папір, консерви, м‘ясо, ковбаси, молочні продукти та крупи майже відсутні. Якщо з’являються, то важко встигнути купити. Все швидко розбирають. Підгузки та дитяче харчування в дефіциті", – розповідає Ольга.

Бажано це робити зранку, каже Вікторія.

"Вагоме значення мають обстріли та сирени. Наприклад, у "Сільпо" під час сирени просять покупців швидше розраховуватися і виходити з магазину. А "Еко Маркет" та "АТБ" навпаки запускають до магазину і пропонують своє бомбосховище, якщо обстріли близько", – додає дівчина.

Ще одне проблемне місце – довгі черги та бажання людей набрати якнайбільше. Перше стосується навіть аптек.

"Вони працюють тільки декілька годин в день. Мої рідні стояли годинами в черзі на морозі і не завжди вдавалося навіть потрапити до аптеки", – розповідає Вероніка.

Ліки також в дефіциті. "У соцмережах багато місцевих просять допомогти знайти або ж купити ліки, які необхідно замовляти. Адже в аптеках їх вже немає", – додає Вікторія.

Взаємодопомога

Ні обстріли, ні бомби, ні тривоги не заважають жителям міста підтримувати одне одного. Головний майданчик для об’єднання – соцмережі.

"У мене слів не вистачить, аби передати гордість за населення та адміністрацію нашого міста. Багато волонтерів. Кожен допомагає ЗСУ, ТрО та жінкам з дітьми. Містяни зробили декілька чатботів, щоб розуміти, хто потребує допомоги, а хто може бути корисним. Ця війна дуже згуртувала місто", – розповідає Вікторія.

Деякі будинки та школи влаштовують пункти допомоги ЗСУ.

"В одній зі шкіл роздавали безкоштовно фрукти та овочі місцевим. Туди ж волонтери відносили їжу та одяг для військових", – додає Іван.

Ольга хвалить місцевих за організованість та взаємодопомогу. Проте останні дні принесли багато втрат серед мирних жителів Чернігова. Через це загальний настрій погіршився, стверджує дівчина. Всі просять одного – закрити небо.