Розміновували дитячі ліжка й тіла загиблих. Сапер Роман Шутило — про роботу піротехніків ДСНС  

Начальник підрозділу піротехніки ДСНС України Роман Шутило розпочинає роботу о 7:30 разом із бригадою. Він одягає 12 кг спорядження — бронежилет, шолом, наколінники, аптечку та іншу амуніцію, від якої може залежати його життя. Отримує плани на день і береться за одне з найважливіших завдань для захисту буденного життя українців — знаходити та знищувати міни й нерозірвані боєприпаси. З початку повномасштабного вторгнення розмінувальники ДСНС уже знайшли та знищили понад 500 000 боєприпасів і снарядів. Проте ця робота ще далека від завершення. За даними ДСНС, близько 30% території України, а це десь 174 тис. кв. км, сьогодні забруднені вибухонебезпечними пристроями.

Щоб підтримати роботу таких спеціалістів, як Роман, з весни 2022 року Сполучені Штати Америки через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) надали уряду України $26,8 млрд прямої бюджетної підтримки для компенсації критичних соціальних видатків, зокрема зарплат для понад 58 500 працівників ДСНС.

Розміновувати українські землі саперам ДСНС доводилося ще до початку повномасштабної війни — від снарядів часів Першої та Другої світових війн. Роман займався цим з 2006 року на рідній Луганщині. Разом із командою він навіть працював пліч-о-пліч з археологами — вони знаходили катакомби, поховання, старі німецькі землянки, шоломи й вогнепальну зброю, а заразом і старі міни та боєприпаси. Виявлені археологічні знахідки сапери збирали для музею в Рубіжному. Зараз від будівлі того музею вже нічого не лишилось — усе знищено російською армією.

Після того, як у 2014 році Росія розпочала гібридну війну з Україною на Донбасі, Роману та його команді також довелося працювати з сучасною російською вибухівкою, хоча, як він пояснює, у 2022 році він також побачив нові види боєприпасів різної інтенсивності. Масштаб робіт для саперів стрімко зріс. А разом з цим з’явилися й нові виклики. Від психологічно складніших операцій до більш небезпечних боєприпасів і постійних атак з боку Росії — робота розмінувальника сьогодні кардинально відрізняється від археологічних розкопок мирного часу.

Віч-на-віч зі слідами російської окупації

З початком повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році загін Романа разом з усією технікою евакуювали з Рубіжного. Вже незабаром у місті почалися важкі бої, які тривали до 12 травня 2022 року, після чого армія Кремля окупувала те, що залишилося від містечка: розбомблені оселі, спалені будівлі, порожні розбиті вулиці.

"Дуже важко залишати свій дім, де ти жив 20 років, знаючи, що ти його більше ніколи не побачиш. Я забрав тільки форму. Все інше залишилося там, у моїй квартирі", — зітхає Роман.

З Рубіжного вони проїхали понад 1000 км і тимчасово переїхали в місто Рівне на заході України. Але це не була кінцева зупинка команди: щойно українська армія витіснила російські війська з Київської області, Роману та його напарникам разом з іншими найдосвідченішими групами було доручено розмінувати звільнені території Київщини.

Зазвичай кожна група розмінування має своє завдання і свою територію, на якій працює: хтось на полях, хтось на дорогах, хтось у селах, а хтось працює за зверненнями місцевих жителів, які знаходять снаряди. Коли звільнили Київську область, Роману з бригадою доручили працювати в Бучі. До повномасштабного вторгнення це було затишне місто з понад 30 000 мешканців. Але світ пізнав іншу Бучу — з розкиданими по вулицях уламками бойової техніки й тілами мирних жителів. Масове вбивство українців під час російської окупації міста в березні 2022 року стало однією з найчорніших сторінок війни Росії проти України. За останніми даними Нацполіції від березня 2024 року, у Бучі було виявлено 422 тіла загиблих цивільних, а загалом у Бучанському районі — 1190. Проте ці цифри все ще не остаточні.

Роман та інші сапери одними з перших увійшли в місто після його звільнення. Здавалося, він був готовий до того, що може там побачити: із початком гібридної війни у 2014 році Роман опинився у них в полоні, а відтак мав уявлення про тортури, психологічний тиск і погрози вбивством, з якими могли стикатися жителі Бучі в окупації. Однак реальність виявилася ще жорсткішою.

"Коли ми приїхали в Київську область, я бачив трупи мирних жителів, які лежали на заправках. Я бачив дітей, які згоріли в машинах. Коли ми їхали, ми ніби знали, чого чекати, і морально були готові, але реальність була настільки приголомшливою, що до цього неможливо бути готовим. Я цього ніколи не забуду", — згадує Роман.

Хоча першочерговим завданням групи розмінування було очищення території містечка від боєприпасів, вони також мали допомагати з ексгумацією тіл загиблих цивільних із масових поховань, адже був ризик їх замінування. Сапери ДСНС мали перевірити кожен метр міста перед тим, як туди дозволили повернутися цивільним.

"Доводилося розмінувати дитячі ліжечка та цивільні кухні в квартирах. Розміновували й тіла загиблих", — розповідає Роман. Його група ходила від дверей до дверей, щоб переконатися, що кожна будівля й кожна квартира в місті безпечні. Заразом вони побачили і сліди того, як жили тут російські солдати під час окупації.

"Запам'ятався будинок у Бучі, в якому жила літня пара. Їх убили, накрили якимись покривалами й далі жили там біля них, пиячили", — з огидою згадує сапер.

Прибрати "пелюстки" війни

Якщо впоратися із жахами Київщини було складно психологічно, то робота на Харківщині, куди команду Романа перекинули невдовзі після звільнення регіону восени 2022 року, була більш виснажливою і важчою технічно, за словами сапера. Зоною їх відповідальності стало місто Балаклія, яке сім місяців жило в умовах російської окупації. Роман пригадує своє перше враження після входу в місто — порожні вулиці, на яких майже немає людей.

Харківська область надзвичайно забруднена боєприпасами. За даними Балаклійської міської ради, тільки в Балаклійському районі за перші п'ять місяців після деокупації було виявлено понад 28 000 одиниць вибухонебезпечних предметів.

Проте, на відміну від Бучі, де бригаді Романа доводилося розміновувати житлові будинки, на Харківщині вони здебільшого працювали в лісах на околиці Балаклії, шукаючи розтяжки та ПФМ-1 — фугасні протипіхотні міни. ПФМ-1, також відомі як "пелюстки" ("лєпєсткі" – рос.), є крихітним, важко помітним різновидом міни, яку легко розкидати у великій кількості з мінометів або літаків. "Багато людей у Балаклії постраждали саме від вибухів "пелюсток". Навколо міста густі ліси, і там їх повно", — пояснює Роман.

Бомби та міни, залишені російськими військами, загалом набагато небезпечніші за вибухівку часів Другої світової війни. "Старі боєприпаси мали менше шансів вибухнути, і не було таких "сюрпризів", як зараз", — пояснює Роман.

Такими "сюрпризами" можуть бути розтяжки та пастки для саперів. У цьому розмінувальник мав можливість пересвідчитися і в повній пасток Бучі, і на Харківщині, де довелося перевіряти територію на розтяжки, і на Херсонському напрямку, куди його з командою перевели у листопаді 2022 року.

На Херсонщині команді Романа доводилося мати справу з усіма видами вибухівки, але здебільшого вони працювали з касетними боєприпасами, вони ж — суббоєприпаси. За його словами, такі боєприпаси, з якими доводилося працювати на Херсонщині, поводяться непередбачувано й можуть вибухнути під час наближення людини або навіть у разі зміни температури.

"Що таке суббоєприпаси? Ось велика ракета, а в ній таких маленьких суббоєприпасів — 680 одиниць. Велика ракета летить, і ці касети розкидаються. Кожна касета на вигляд — як баночка 0,33 л. Дуже багато людей загинуло через них", — розповідає Шутило.

І в дощ, і в спеку, і під обстрілами

Понад рік Роман з командою присвятили очищенню звільнених територій Херсонської області від мін і вибухівки. Спочатку безпосередньо в Херсоні — перевіряли будівлі в місті та прилеглих селах, аби ті були безпечні для використання. Але вже за місяць були переведені в село Посад-Покровське на межі Херсонської та Миколаївської областей.

До повномасштабного вторгнення тут проживало понад 2 000 осіб. І хоча село не потрапило в окупацію, його мешканці мали власний страшний досвід війни, адже лінія фронту починалася одразу на його околицях. Посад-Покровське сильно постраждало від нескінченних обстрілів, більшість будинків тут було зруйновано. Майже всі мешканці виїхали. Ті, хто лишились, були вимушені жити у тимчасових модульних будинках.

Щоб забезпечити безпеку місцевих, Роман і його бригада щодня працювали з 8 ранку. Часом працювали у заздалегідь запланованих квадратах, часом відпрацьовували звернення місцевих жителів, які знаходили на подвір’ях підозрілі предмети.

"Працювали за будь-якої погоди, тому що треба було дати людям світло, газ. Працювали разом з електриками, з комунальниками, з різними службами", — згадує Роман.

В сезон дощів було складно, але і в теплу суху пору року, як виявилося, працювати було не легше. "Коли трава виросла, то стало ще складніше — коли вона сягає по коліна чи пояс, то ускладнює пошук боєприпасів і збільшує ризики для розмінувальників", — пояснює Роман.

На додачу до всього, розмінувальників ДСНС також часто обстрілюють російські війська, зокрема й групу Романа. На його переконання — навмисно. "Вони за нами стежать, мінують наші дороги. Одного разу підірвали машину з моїм екіпажем, був у нас такий випадок. Вони за нами спостерігають і вичікують", — пояснює Роман. Є серед його колег і загиблі. Наприклад, 6 травня 2023 року російські військові обстріляли чергову групу саперів на Херсонщині. Того дня загинули шестеро розмінувальників, а ще двоє отримали поранення. "Пізніше моя команда вирушила їх шукати. Щоб зібрати тіла", — пригадує сапер.

Попри всі ризики, Роман з командою продовжують щодня знаходити та знешкоджувати ворожі боєприпаси. Робота його команди у Посад-Покровському завершена, і тепер вони повернулися до розмінування Харківщини.

"Війна змінила моїх колег по роботі: вони стали більш відповідальними, більш люблячими. Ми стали не просто командою, а однією сім’єю. У мене також є загиблі колеги й поранені… але про це важко говорити", — зазначає із сумом сапер. Проте він готовий продовжувати цю роботу так довго, як зможе: "Військові роблять те, що набагато складніше за нашу роботу, але ж тримаються. Тому й ми не можемо відступати. Треба рухатися вперед".

^{Усі фото надані ДСНС.}