Історія | "Боляче, що зрадили Україну": бойовики показали вчительку, яку арештували за "шпигунство"

Про це стає відомо з відео, яке 11 січня опублікували медіа, підконтрольні бойовикам.

У сюжеті Наталія Шило заявляє, що не вважає себе "шпигункою". Також звучить її фраза: "Мені боляче, що вони зрадили Україну".

Оновлена історія вчительки, вперше опублікована 14 грудня 2021 року. 

***

Липень 2021 року. Вчителька фізики Наталя Шило поїхала з Києва до окупованої Горлівки, щоби допомогти своїй мамі з лікуванням. Проте до рідних вона не доїхала. Її арештували за "шпигунство".

Грудень 2021 року. Ми спілкуємося з Іриною після того, як вона опублікувала у соцмережі свій крик душі. Попри весь жах, який дівчина витримала за цей час, вона і далі вірить у диво. Голос іноді тремтить, сама тримається. Запевняє: уже за свою матір бореться не самотужки. Відчуває підтримку кожного. 

Далі – її пряма мова. 

***

Я померла в той день, коли почула: "Вашу маму заарештовано". Ми з бабусею підтримували одна одну, а далі знаходили радощі у таких речах:

• Зателефонували звідти, сказали, що мама жива – ага, добре, дякуємо.
• Дозволили передати мамі продукти – хоча б якийсь зв’язок з нею.
• З'явився адвокат, який каже, що її не били та над нею не знущалися, – видихаємо. Це справді щастя.

Як все починалося…

5 липня 2021 року мама поїхала до бабусі у Горлівку, бо у тої була проблема з ногою. Ми розуміли, що бабці потрібна допомога спеціалістів, можливо, хірургічне втручання. Тому хотіли, якщо її покладуть у лікарню, щоб мама могла принести ліки, їжу, бути поруч.

Мама – вчителька фізики, у неї влітку відпустка. Ми думали, що вона у липні з’їздить, вирішить усі питання і повернеться.

Через те, що були проблеми з блокпостами, мама їхала через Росію. І коли вона проїхала українсько-російські кордони, зателефонувала мені, попередила, що далі не буде зв’язку. Набрала, коли була на контролі у Донецьку. Мовляв, ми вже "на місці", ще 5 хв, перевірять паспорт і вона поїде до бабусі та набере. 5 хв, 10 хв, 30 хв, три години – мама не телефонує. 

Я спочатку думала, може, зателефонує, коли буде у Горлівці. Але її не було у бабусі, тому я набрала перевізника. Пояснила, що я замовляла квитки, але їхала мама, а у відповідь почула: "Її затримали". 

Як? За що? Хто? Розуміла, що мама нічого не могла вчинити такого, щоб її затримали, тому сподівалася, що це помилка.

До останнього сподівалася, що маму з кимось сплутали, та вже завтра вранці вона буде поруч з бабусею.

Мама не повернулася і наступного дня

Маму затримали у понеділок, а лише у середу бабуся змогла написати заяву в місцеву міліцію. Фізично раніше вона просто не могла. Зараз доїхати з Горлівки до Донецька дуже важко. 

О 12:00 вона подала документи, а вже о 17:00 їй зателефонували: "Ви не хвилюйтеся. Її лише підозрюють, але не звинувачують".

З бабусею на зв'язку була людина, яка мала нам розповідати, що і як з мамою. Але я попросила, щоби контактною особою була все ж я. Через те, що мама не доїхала, бабуся не пішла на обстеження і в неї почався абсцес. Тож її силоміць поклали у лікарню, бо вже треба було ампутувати палець. На операцію бабця поїхала без мами. Їй там кістку обрізали, потрібна була і психологічна, і фізична підтримка, але поруч нікого не було.

Я вирішила, що телефонуватиму "туди" що три-чотири дні. Сподівалася, що маму відпустять. Раптом я вже дарма хвилююся і її відпустили додому. Поповнювала в Україні Skype і звідси телефонувала на їхній місцевий "Фенікс". Іншої можливості телефонувати на окуповану Донеччину зараз немає. Мені пощастило, що жодного разу там не нахамили, не проігнорували, не кинули слухавку.

Через те, що мама була в ізоляторі тимчасового утримання, їй не можна було передавати продукти чи ліки, але нас заспокоювали, що мама нічого не потребує, у неї все є. А через 30 днів її мали випустити або перевести в СІЗО.

Стаття "шпигунcтво" і СІЗО

Я до останнього сподівалася, що вони просто її затримали, бо хотіли провчити. У мами відкриті соцмережі, вона не приховує своєї позиції. Я багато моніторила інформації, читала інші історії, що вони проводять такі "виховні роботи": кілька днів чи тижнів тримають в ізоляторі, а потім відпускають до рідних. 

Навіть писала їхньому омбудсмену – Дар'ї Морозовій. Зателефонувала на їхній "Фенікс", мене попросили оформити звернення у письмовій формі. Їхня відповідь про те, що мама в ізоляторі, збіглася з моїм дзвінком у їхню "міліцію":

– Вашій мамі висувають статтю 321.

– А що це?

– Самі потім подивіться.

Вони навіть не пояснили спочатку, що це "шпигунство", що у них це засуджується на 10-20 років, або довічно, або смертельна кара. 

Нам просто сказали, що тепер з нами зв'яжеться "слідчий" і все роз'яснить. Він зателефонував того самого вечора. Пощастило. Бо нам пояснювали, що першого дзвінка чекають і кілька тижнів. "Слідчий" розповів, що треба знайти адвоката, передати харчі та засоби гігієни.

Було дуже страшно. Зараз менше я боятися не стала, але з'явилася якась конкретика. Ми знайшли адвоката і він вже розповідав нам, як там мама – про її фізичний та емоційний стан.

Перші кроки в боротьбі за повернення мами

Лише після цього я нарешті звернулася і по допомогу в Україні. Правозахисниця Олександра Матвійчук крок за кроком прописала, що маю робити. Ми звернулися до ООН, "Червоного хреста", омбудсмена. Допоміг і лист від "їхнього" омбудсмена, який я змогла додати до своїх звернень в міжнародні інстанції.

В Україні поверненням з полону займається СБУ. Під час зустрічі вони теж із розумінням поставилися. Думала, мене почнуть ганяти з купою папірців. Є бюрократичні моменти, але намагалися заспокоїти, пояснили алгоритм, розповіли, що не все від них залежить, але й від іншої сторони. 

В очікуванні "суду"

Досі "судового засідання" не було. Тільки нещодавно зрозуміла, що взагалі не запитую в нашого адвоката, чи є шанси пройти за іншою "статтею", чи зменшити покарання. Він попередив, що "від арешту до судового засідання може минути понад пів року".

Одного разу вона писала перелік ліків, який їй треба передати, але там не було антибіотиків чи препаратів від серйозних захворювань. Мова більше про знеболювальне. У мами й раніше боліла голова часто, а в такій ситуацію взагалі не уявляю, як їй.

Дуже хвилююся за її емоційний стан. Мама – вчителька, а в цій професії є одна риса – триматися до останнього: "хворіти не можна, у мене контрольні", "все нормально, я на канікулах відпочину" тощо. За мамині нерви хвилююся найбільше, щоби це затримання не вплинуло. Розумію, що все одно будуть наслідки, але дуже би хотіла, щоб мінімальні.

З хороших новин – мама встигла вакцинуватися від COVID-19 і вже їхала із сертифікатом. Тому радію, що бодай від цього мама захищена, бо не уявляю, якщо вона б там захворіла, як би все це минуло.

Бабуся за ці пів року уже двічі була у лікарні. Вперше – з ногою, вдруге – захворіла на COVID-19 у дуже тяжкій формі – були проблеми з диханням, її ушпиталили.

Офіційно вже не працює, але школа підтримує

Мама виїхала з Горлівки у грудні 2014 року, довго працювала у Харкові, була лауреатом конкурсу "Вчителька року" з фізики, а коли переїхала до Києва, то вже виступала на місцевому рівні – з математики. 

Школа, де мама працювала і мала би працювати далі, у ній зацікавлена. У мами завершився контракт ще у червні, вона мала його наново підписати у серпні, але не встигла. Я дуже вдячна школі за підтримку. Після того, як маму арештували, я ще два місяці орендувала її квартиру. Сподівалася, що усе швидко вирішиться, а потім зрозуміла, що треба шукати, як і куди вивезти її речі. Бо за сім років життя не в Горлівці у мами вже їх багато. У своїй орендованій кімнаті мені би просто не вистачило місця, а в школі допомогли це питання закрити.

Наталя – спеціалістка, яку добре знають, тому у "шпигунство" не вірять

Для мене зараз важлива підтримка кожного. Також щаслива, що і з того боку є підтримка. Коли дізналися про цю ситуацію в Горлівці, я хвилювалася, щоб не було агресії до бабусі. Там всі знають, за якою статтею заарештували маму. Але бабця каже, що навпаки всі бажають мамі найшвидшого повернення.

Бо мама – хоча і строга вчителька, але як спеціаліста її цінують. У неї за плечима – 30 років стажу. Вивчила не одне покоління, а десь – цілими родинами.

Вірю в диво і хочу, щоб відпустили не лише мою маму, а додому повернули всіх, хто там зараз з такими незрозумілими звинуваченнями.

Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин