Як 22-річна українка режисує рекламу в Ірландії та знімається в масовці Голлівуда

2022 рік. В Україні почалася повномасштабна війна. 21-річна студентка Київського університету культури і мистецтв Катя Мельник їде у Варшаву. Навколо хаос, багато біженців і тотальна невизначеність. Що буде далі? Куди їхати? Де жити? 

На всі ці запитання зовсім скоро вона отримає відповідь. Та поки проводить вечір з подругою та її другом-ірландцем в місцевому пабі. Вже завтра вони полетять у Дублін, а Катя залишиться в Польщі наодинці з купою побутових питань. 

На першу пропозицію подруги поїхати з нею, Катя відповідає категоричним "ні". Та коли двоє людей тебе кличуть в Ірландію, пручатися марно. Дівчина відкриває сайт з продажу авіаквитків і бачить 400 євро за квиток в один бік.

– Вибачте, але я не в тому становищі, аби зараз ризикувати й летіти в країну, про яку нічого не знаю, – каже Катя.

– Завтра ти летиш з нами. Куплю тобі квиток. Колись у мене була схожа ситуація. Добрі люди мені допомогли. Якщо цей квиток змінить твоє життя, моя місія буде виконана, – запевняє ірландець.

Цей квиток дійсно став знаковим в житті Каті, перевернувши його на 180 градусів.

Життя через обʼєктив

Катерина родом з Вінниці. Каже, що камера була її надійним супутником з 11 років, коли отримала її в подарунок під ялинку. 

"Спочатку фотографувала своїх друзів. Потім зʼявився інтерес до створення відео. Сама знімала та монтувала у доступних програмах", – пригадує дівчина.

У старших класах поїхали на рік в США за програмою FLEX (річна стипендія на життя та навчання в американській школі. – Ред.). Серед шкільних предметів обрала режисуру. За її словами, це була відправна точка у майбутню професію. Через рік вступила до Київського університету культури та мистецтва, де на першому курсі зняла свій перший короткометражний фільм "Хлопчик, який живе на горищі".

"Уявіть: у світі пандемія, ми з молодшим братом у бабусі в селі на Вінниччині. В руках моя старенька камера та ідея сценарію. Так за трошки більше ніж два дні ми зняли мою першу студентську роботу. Згодом мій майстер подав її на кінофестиваль. Так фільм увійшов у десятку найкращих студентських короткометражок", – розповідає Катя.

Згодом було ще декілька студентських робіт як акторки, головної та другої режисерки. Однак найбільше дівчині полюбився жанр документалістики своєю справжністю та щирістю.

"Ми з операторкою зняли документальну стрічку про дівчинку Софію, яка втратила на залізничних шляхах обидві ноги. Проводили з нею дні, фільмуючи побут, адаптацію та початок нового життя", – переповідає сюжет режисерка.

Повномасштабна війна поставила все "на стоп" та змусила приймати неочікувані рішення. Останній курс університету Катя закінчила дистанційно, отримавши диплом режисера. Паралельно отримала стипендію на річне навчання в університеті Дубліна. 

Довелося прикладати чимало зусиль, щоб не відставати від одногрупників-ірландців. Плюс дорога в університет займала багато часу та сил. 

У результаті склала іспити та отримала сертифікат про закінчення курсу. Він дає бонусні бали для вступу на магістратуру в ірландські університети. Проте Катя не поспішає продовжувати освіту. Каже, що у сфері кінематографа набагато важливіші практика і досвід, а не диплом. Відтак поки що в мріях лише підвищення кваліфікації в професійних школах США.

Режисер іншої ментальності

Нині Катя живе в Дубліні. Працює на місцевому продакшені, який монтує фільм про український санаторій "Куяльник" (Одещина). У вільний час підпрацьовує тьютором в інтернаціональному таборі, куди ходять українські діти. 

Паралельно активно розвиває себе як режисера. Весною 2023 року зняла документальний фільм "Magoa" (у перекладі з португальської – довготривале відчуття розбитого серця).

"Приїхавши на Великдень в Україну, зустрілася з подругою. Завжди знала її як позитивну людину. Але в той день переді мною сиділа абсолютно інша особа з холодом в очах. Поділилась, що переживає розставання з коханим. Тож я вирішила зафільмувати життя людини, яка проходить через розлучення, втрату та самотність", – пригадує Катя.

Після повернення в Ірландію друг-оператор Борніл запропонував зняти спільний фешн-проєкт для портфоліо.

"Ідея народилась спонтанно під час моєї подорожі Ірландією. Їхала у потязі й побачила у вікні маленький будинок серед поля. Там відпочивала хіпстерська тусовка підлітків. Грала музика. Вони танцювали, спілкувались. У моїй голові склалась картинка літньої яскравості, яку вирішили зміксувати з фешн-ідеєю і запропонувати як рекламу для магазину вінтажного одягу", – розповідає режисерка.

Співпраця будувалася на умовах бартеру: магазин надає одяг для зйомок, а знімальна група їм – доступ до всіх матеріалів. У продакшн Катя та Боріл вклали власні кошти – 600 євро. Домовились з університетом про безкоштовне використання професійної техніки та знайшли людей, які б допомогли реалізувати ідею: 15 членів технічної групи та 10 акторів без врахування команди постпродакшну.

"Коли творчі люди дійсно зацікавлені в ідеї, то не завжди гроші мають сенс. І це дуже класно", – пояснює режисерка.

Однак без викликів не обійшлось. Катерина каже, що найскладнішим було пояснити свій задум англійською мовою. Адже інколи власне творче бачення складно описати навіть українською. 

Ще одним челенджем стало обмеження у часі. Рекламу потрібно було зняти за два дні. Тож темп був неймовірно швидким. Окрім того, відчувалася разюча різниця в менталітеті.

"В Україні на знімальному майданчику всі доволі прямолінійні. В Ірландії так не можна, особливо з людьми, які працюють безкоштовно. Не можна бути вибагливим чи говорити у жорсткій манері. Хочеш щось донести актору чи знімальній групі – спочатку "перепрошую" та "будь ласка", а потім пояснюй. Навіть мінімальна зміна тону може призвести до непорозумінь", – ділиться досвідом Катерина.

Випадкове знайомство – невипадкова професія

Сфера кінематографа – це про різноманіття професій. Одна людина може спробувати себе і в якості актора, і режисера, і продюсера. У свої 22 роки Катя використала всі три можливості. Знову ж таки – випадково.

"Два роки тому я познайомилась з ізраїльським режисером. Він знімав чимало проєктів в Україні, тому що це було дешево. Дізнавшись, що я його колега, запросив спробувати себе як продюсера на зйомках музичного кліпу. Я відмовилась! Бо не мала досвіду і не розуміла масштаби роботи. Однак він мене підтримав і сказав, що з усім допоможе".

Так Катя стала продюсеркою кліпів ізраїльських виконавців. У її обовʼязки входило знайти команду, техніку, узгодити локацію, гонорари, а також організувати комфорт на знімальному майданчику. 

"Однак продюсування повнометражних фільмів чи реклами має іншу специфіку. Тож мій досвід у цій сфері – доволі обмежений", – підсумовує Катя.

Співпраця з Голлівудом

Нині одна з підробіток дівчини – зйомки у масовці голлівудських фільмів, які знімають в Ірландії. Чому США працюють в Європі? В одних проєктах це передбачає сюжет, а в інших зміна локації є вимушеною через страйк акторів та сценаристів в Голлівуді.

Катерині, як режисерці, досвід акторства необхідний. Адже дає можливість краще зрозуміти акторів та направити акторів у потрібне русло на зйомках власних проєктів.

"Є спеціальні сайти, де можна зареєструватися, розмістити акторське портфоліо та податися в різні проєкти для участі в масових сценах. До цього мій досвід був мінімальний – курс drama school в американській школі, декілька зйомок в українській рекламі та музичному кліпі. Але цього було достатньо, щоб знайти роботу", – пояснює Катя.

Загалом взяла участь у масовці трьох проєктів. Однак розкривати назви та сюжети не може у звʼязку з договором про конфіденційність. Єдине, що не є секретом, – актори, з якими мала шанс попрацювати. Серед них: Ділан ОʼБраєн, Зої Дойч, Кайл Чендлер і Фібі Дайневор. 

"Цікаво спостерігати за ними під час зйомок. Був випадок, коли актор грав поганця, але після стопу камери продовжив поводитись як персонаж. Інколи було незрозуміло: чи це він, чи це образ. Окрім того, поза кадром деякі актори могли говорити та сміятися з нами, а через секунду грати драматичну сцену в кадрі. Зі сторони це виглядає дуже сильно!"

Завдання Катерини, як й інших акторів масовки, зіграти на фоні головних героїв. Наприклад, якщо зйомки відбуваються в барі, то масовка сидить позаду і просто відкриває рота, ніби розмовляючи без звуку. Тобто слід відіграти сцену лише за допомогою міміки.

"Тільки здається, що працювати в масовці легко. Ти цілий день на ногах у будь-яку погоду. Немає можливості посидіти, погрітися, випити чаю як у головного героя. До них ставлення лояльніше, – пояснює дівчина та додає, – ми знімали один проєкт влітку, але в Ірландії був сильний вітер і дощ. Мій костюм – легка сукенка. Було холодно до сиріт, але в кадрі мала відіграти щастя та радість".

Однак ця праця оплачується. Стандартна ставка за 10-годинний знімальний день – 120 євро.

"Мені подобається ставлення на знімальному майданчику в Європі. Там дуже цінують твій час. Тож підготовка до зйомок, наприклад, примірки також оплачуються", – додає Катя.

Загалом їй дуже подобається акторська професія. Після закінчення роботи над фільмом про український "Куяльник", планує піти на курси з акторської майстерності та розвиватися більше у цій сфері. 

"Вже мала індивідуальні майстер-класи з голлівудськими акторками, як Хейлі Вебб. За годину заплатила $100, що для США доволі недорого. Мені дуже сподобались її поради, щодо кінопроб. Повчилась би ще".

На запитання, у якій з трьох професій вона себе бачить в майбутньому, відповідає коротко: "Хочу просто бути у потоці творчості. Неважливо, що це буде. Головне – не офісна робота. Вона гасить мій внутрішній вогник. А я не хочу його втрачати".