Зберегти сім’ю і врятувати від побоїв: як одна соцпрацівниця допомогла більше 1500 родинам

Соціальні послуги, як і люди, які їх надають, досі сприймаються суспільством як щось, що має цікавити лише тих, хто "на дні". Проте складні життєві обставини можуть виникнути в житті будь-кого, і варто знати, на яку та чию допомогу можна розраховувати.

Liga.net за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) підготував проєкт, який має краще пояснити, що таке базові соціальні послуги і хто може ними скористатися. А також – чому не варто забувати про 1 листопада і людей, які відзначають у цей день своє професійне свято.

Чоловік втратив роботу через карантин і сім’я ледь зводить кінці з кінцями. Або дружина почала зловживати алкоголем через те, що пожежі в Луганській області зруйнували будинок і родина опинилася на вулиці. Чи батьки самі росли в інтернаті, а тепер не знають, як правильно виховувати дітей і будувати стосунки в сім’ї. В усіх цих, і не тільки, ситуаціях на допомогу приходить соціальний працівник. 

Майже будь-яку кризову ситуацію можна подолати або зменшити негативні наслідки. Особливо якщо є підтримка фахівців. Соцпрацівники допомагають сім’ям у кризі, та тим, хто ризикує у неї втрапити. Складні ситуації можуть бути пов’язані зі станом здоров’я, старістю, інвалідністю, війною, безробіттям, бідністю, розлученням батьків... І якщо людина не може самостійно впоратися з кризою, вона може звернутись по допомогу до фахівця.

До Дня соціального працівника спільно з ЮНІСЕФ розповідаємо історію соціальної працівниці з Маріуполя Світлани Зуб, яка за останні 8 років допомогла понад тисячі родин. А до соціальної роботи працювала в дитсадку.

"Вийшло так, що я пішла на пенсію, і того ж року, 2012-го, тільки-тільки почали формувати центри соціальних служб. Тоді ми й почали налагоджувати роботу, у нас хороша команда, багато молоді", – каже Світлана. Далі – її пряма мова.

Чим насправді займається соцпрацівник

У листопаді виповнюється 8 років, як я працюю в Центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у Маріуполі.

Нещодавно ходила за адресами, стажувала нових працівників. На яку би вулицю не зайшла, – є 2-3 родини, з якими працювала. 

Багато роботи з оформлення документів, починаючи з реєстрації дітей та оформлення виплат. Особливо з 2014 року, коли було дуже багато переселенців. У нас приватний сектор, де люди орендували житло.

Через мої руки пройшли тисячі сімей переселенців, яким потрібно було оформлювати виплати, адресну допомогу, робити реєстрацію, паспорти. Велику роботу проводили з реєстрації дітей, батьки яких не мали українського громадянства.

Багато на ділянці людей з інвалідністю, одиноких мам, багатодітних сімей (більше десяти). З ними постійно працюю.

Якщо в родині складні життєві обставини, часто батьки не мають документів або повернулися з місць позбавлення волі без паспорта. Були випадки, коли до 20-27 років не мали паспорта взагалі. Треба шукати свідків, де народилися, інші документи. Добре, якщо батьки ще живі, а якщо ні, то важко зробити паспорт.

Відколи ухвалили закон про запобігання домашньому насильству у 2019 році, ми працюємо в контакті з поліцією.

Де це можливо, працюємо, аби зберігати сім’ї. Спочатку допомагаємо родині відновлювати стосунки, знаходити зв’язок між собою. Якщо недостатньо психологічної консультації з родиною, є така форма роботи як медіація (коли професійний "переговорник" допомагає спілкуватися – Ред.). Якщо це був одиничний випадок виклику поліції, пропонуємо її. 

Є сім’я в нас, яка так об’єдналася, там уже все гаразд і насильства немає. Щоб виходило зберегти родину разом, треба її до того знати і вести профілактично. 

Якщо сім’я возз’єднується, але ми бачимо, що там стосунки можуть вийти з-під контролю, запрошуємо до психологів. У нас в центрі є щось типу клубів за віковими категоріями: батьківський, окремо клуб для підлітків, окремо – для повнолітніх. Там шукають позитивні моменти, вчаться будувати стосунки в родині, дорослим з дітьми.

Якщо не вдається зберегти сім’ю, ізолюємо мам з дітьми, щоб допомогти їм вийти зі складної ситуації, може, навіть пожертвувати стосунками у парі, але зберегти здоров’я своє і дітей.

Ця дівчина втратила хорошу роботу, вклади на карточці. Її як рабиню тримали. Вона вирвалася з тої квартири, коли він не встиг закрити на ключ. І звернулася до поліції. 

Ми почали з обстеження в пологовому, встановили термін вагітності, завели обмінну картку. Помістили у безпечне місце в shelter (прихисток, адресу якого тримають у таємниці – Ред.) в Маріуполі, бо цей чоловік знав домашню адресу її мами з вітчимом. Коли дівчина була в безпеці, навідувався до її мами, переслідував. 

Ми вирішили, що дівчині буде небезпечно в Маріуполі, і оформили її в обласний центр психологічної допомоги в Дружківці. Там вона народила, кілька років жила, освоїла професію. Вийшла там заміж і повернулася в Маріуполь з повноцінною родиною.

Як соцпрацівник "знаходить" родини, яким потрібно допомогти

Ми працюємо в контакті зі школами, садочками. Щороку на початку навчального року на наші запити дають листи про дітей з родин у складних життєвих обставинах. Якщо дитина на обліку в школі, якщо батьки недобросовісно виконують свої обов’язки, обов’язково ведемо ці родини. 

Працюємо з медиками. Наприклад, мама у декреті не виконує призначення лікарів. Чи вагітна не слухає медрекомендацій і може бути загроза, що від дитини відмовляться.

А там підійдемо, проведемо оцінку потреб, поговоримо з мамою, татом, дітьми дошкільного-шкільного віку. Якщо все гаразд – скарга не підтвердилась. Планово до 5 днів обробляємо звернення. Бувають кризові ситуації, коли реагуємо впродовж доби.

Найголовніше – зробити оцінку потреб родини, коли виходиш в сім’ю. Тоді прощупуємо родину з усіх можливих боків життя.

Якщо дружня сім’я і все гаразд, родина сама справляється, їй може допомогти й одноразова підтримка. А якщо родина не має своїх ресурсів всередині, беремо окремо в роботу маму, окремо тата, і допомагаємо, якщо є проблеми в стосунках з дітьми. 

Є в нас мама – Юля. У неї складна сім’я. До знайомства з Юлею я вже знала її маму, вітчима і молодшого брата. Юлі тоді не було в родині, вона була у в’язниці 7 років. Потім повернулася до Маріуполя.

Їй було важко. Не було офіційної роботи ні у мами, ні у вітчима. Працювали посезонно. А Юлі потрібно було відновлюватись і професійно, і документи. Вона вийшла з місця позбавлення волі без документів, перший свій паспорт отримала з нашою допомогою. 

У неї тоді вже був цивільний шлюб, народилася дитина. Але молода сім’я у батьків не прижилася. Тому почала винаймати житло у всіх районах нашого міста, соцслужба всіх районів їх знала. 

Потім їхня родина виросла до трьох дітей. Довелося повертатися до батьків, бо не могли винаймати житло. А батьки їх не прийняли з дітьми. 

Юля народила маленьку дівчинку, і коли дитині було 6-7 місяців, прийшла до нас за допомогою. Жодного разу на той час вона не отримувала допомогу для молодшої доньки, 2018-го року народження. А діти всі – погодки. На середню теж не було виплат. 

І ми мусили починати з нуля. В Юлі і її чоловіка були зіпсовані документи, діти їх розмалювали. У них не було ні житла, ні документів, ні виплат на дітей. 

Вони прийшли: "Світлано Миколаївно, хоча б на якийсь час можна кудись діток наших помістити, поки ми відновимо документи і знайдемо житло?". Ми запропонували їм патронат (альтернатива інтернатам, коли дітей поміщають у підготовлені реальні родини, де вони живуть в сім’ї, поки родичі готуються, щоб їх повернути, або коли дітей вилучають через загрозу і шукають їм нову родину – Ред). 

Діти були в патронатній родині у безпеці, їх доглядали, обстежили усі вузькі спеціалісти. Поки кілька місяців діти були в патронаті, молодшенька отримала інвалідність – у неї порок серця. Старших діток – хлопчика і дівчинку – оформили в дитсадок. Їм там дуже сподобалось. Вони вперше були в садку, пішли на контакт з іншими дітьми.

Поки діти були там, ми працювали з сім’єю: встигли відновити батькам паспорти, оформити виплати на двох діток, зробили виплати як одинокій мамі, малозабезпеченій і оформили інвалідність дівчинці.

У Юлі – інвалідність неоформлена, вона погано пересувається, проблеми з опорно-руховим апаратом. Тому цивільний чоловік виконує всю домашню роботу. Зараз продовжуємо працювати з родиною. Діти ходять в садок, лишилося тільки оформити інвалідність мамі.

Сім’я відчула, що про них піклуються, що є віддача, тому стараються нас своїми успіхами порадувати. Орендують хороший будиночок, соціально і фінансово захищені, можуть платити за оренду житла, меблі почали купувати, є холодильник. Відчули, що можуть робити все це власними силами і ресурсами. 

Соціальна робота дуже потрібна, особливо в нашій країні. Важливо, щоби люди знали, до кого звернутися, якщо щось у житті пішло не так.