Це не дистанційка. Найкращі вчителі України – про плюси і мінуси цього навчального року

Найкращі вчителі України поділилися з LIGA.Life, які перед ними стояли виклики, чому те, що ми називаємо дистанційкою, нею не є і які переваги вони вбачають у тому, що систему освіти так добряче струсануло.

Читайте також: Як номінувати улюбленого вчителя на премію Global Teacher Prize Ukraine-2021

Василь Дяків

Учитель історії України, громадянської освіти та всесвітньої історії з міста Заліщики Тернопільської області. Найкращий вчитель за результатами Global Teacher Prize Ukraine 2020.

Школа, де вчителює Василь Дяків, відповідно до карантинних зон,  працювала тижнями то онлайн, то офлайн.

Виклики

Онлайн-форма навчання показала проблеми, які є у класно-урочній системі. 

Моя позиція: це не є дистанційним навчанням, це класно-урочна система з елементами використання інформаційно-комп’ютерних технологій.

А класно-урочна система складна і кризова, не всім дітям підходить. 

І вона має індивідуальну траєкторію (тобто підлаштування під потреби учня. – Ред.). У кожної дитини є свій темп, а тут виходить, що дитина, яка має довше помислити, повинна йти з усім класом.

Недоліки

Минулого року ми мали бум у соцмережах щодо платформ для викладання, які демонстрували вчителі. Зараз вже є фізична втома вчителя і учня. Це виснажує, знижує мотивацію дитини.

Є діти, які не тільки технічно не можуть доєднатися, а й через відсутність мотивації намагаються уникнути певних предметів.

А це дуже важливо, бо тільки тоді ми можемо зрозуміти масштаби проблеми, механізми, прогалини і що робити далі.

Стосовно здоров’я, то це очі, спина, втома, депресія, апатія. А ще якщо хтось хворів на COVID-19 і є постковідний синдром? Хто це має досліджувати? Якщо у нас є наука, вона повинна показувати реальний стан речей, на чому ми стоїмо і що треба змінити. І як це змінити.

Хто проводив дослідження, як на психіку дітей впливає постійний перехід з офлайн в онлайн і навпаки?

Відколи є пандемія, ми постійно то вчимося онлайн, то виходимо офлайн ледь не кожні два тижні. Дітям постійно доводиться адаптуватися. З безпекової точки зору це потрібно, а психологічно? Хто досліджував, скільки енергії сучасна дитина витрачає на те, щоб зібратися і зосередитися?

Також в українській освіті немає узагальнених наукових досліджень, які би визначали, як різниться сприймання дітей в онлайні та офлайні, порівняльні дані про те, наскільки ефективне/не ефективне онлайн-навчання.

Міністерство освіти має створити закладку, де будуть зібрані результати наукових досліджень або соціологічних опитувань, яким можна довіряти.

Тоді батьки самі починають ділити уроки на важливі і неважливі, щоб вберегти дитину від навантаження. І це природно.

Також в освітній системі ніхто не відстежує проблем з якістю освіти. Якщо дитина вмотивована – вона далі вмотивована, невмотивована – пристосувалася, але без мотивації.

Батьків треба мотивувати нести відповідальність за навчання онлайн, хочемо ми того чи ні. Треба встановлювати якісь параметри.

Також свідомість батьків має переформатуватися зі "Скільки ти уроків відсидів/Чи був на всіх уроках?" на "Скільки завдань ти виконав/Чи виконав ти завдання?".

Переваги

Всеукраїнська школа онлайн – великий плюс. Над нею працювали класні майстри. 

Переваги є для дітей, які мотивовані, бо вони бачать вікно можливостей, зацікавлені в процесі. Вони самостійно бачать, як можна реалізувати себе. Це чи не найбільша перевага.

Ця система показала більший шлях розвитку.

За рік і в Англії, і в Італії освітня держструктура підготувала програму для тьюторів (від англ. tutor – учитель, йдеться про наставників, які допомагають вчителеві в класі. – Ред.). Вони побачили, що тьютор – це спосіб, в який дитині, яка відстає, можна допомогти індивідуально. І там тьюторами стають старшокурсники, вони мають програму і вчать дітей.

В Англії мільярд фунтів виділили на це. А у нас є тьютори на рівні приватних шкіл.

Чому ми не говоримо про те, щоб інтегрувати систему тьюторства в комунальні заклади освіти, щоб підвищити рівень знань цих дітей?

Не потрібно вигадувати велосипед.

У нас, на превеликий жаль, класно-урочна система – монополіст. Вона займає 97%. А монополія диктує свої правила. І деяким дітям в класі буває некомфортно, або у них концентрація уваги нижча чи менш тривала. А у нас же доступні і екстернат, індивідуальна, сімейна, дистанційна, заочна, вечірня.

Але чомусь МОН не показує позитивні практики реалізації права дитини на освіту саме через ці форми.

 

Кінець року

Є точки, які конкретно відомі. ДПА, ЗНО. А сказати про те, як система працюватиме завтра, важко, бо в нас у кожній області діють різні карантинні зони.

І ось цей стан невизначеності, підвішеності, теж демотивує. Ми до нього поки не можемо звикнути. Мені особисто складно як вчителю, як людині.

Ми оптимістично віримо, що закінчимо навчальний рік, побажаємо дітям гарних канікул. А що буде – невідомо.

Наталя Кідалова

Вчителька англійської, української мови і літератури у школі № 23 Мелітополя. Переможниця премії Global Teacher Prize Ukraine у 2019 році.

Школа Наталі Кідалової теж чергувала онлайн-навчання з очним.

Виклики

Я неодноразово говорила про світ VUCA (абревіатура від volatility, uncertainty, complexity і ambiguity. – Ред.), що означає невизначений, неоднозначний, непередбачуваний світ. І те, що трапилося з нами того року, стало цьому доказом.

Спочатку була непевність, побоювання, коли не можеш передбачити, що буде завтра.

Але я знаю, що відчуваю страх там, де починається розвиток і треба долати цей страх. Плюс допитливість допомогла вирішити цей виклик. І прийняття цього виклику.

У нашій школі був досвід дистанційного навчання лише індивідуального для учнів, які навчалися за програмою FLEX у США. Але це зовсім інше, бо ти працюєш з однією дитиною. Тому на початковому етапі карантинного навчання (а це саме карантинне навчання, а не дистанційне) почалася апробація,  методичні імпровізації, робота з інформаційними ресурсами, компонування уроків "тут і зараз".

Одна з проблем була в налагодженні ефективної комунікації з учнями. Для спілкування потрібні правила, оперативність.

Має бути певна домовленість, коли ти доступний для учнів, для батьків, коли – ні. І воно все вибудовувалося в процесі. І не тільки кордони мої, а й учнів, і батьків. Це було нелегко (уявіть, що човен добудовується вже на воді), але необхідно.

Ще я заходжу до початку онлайн-уроку. Якщо діти вже є, ми просто спілкуємося на будь-які теми.

Через те, що діти відчувають брак комунікації, а також тому, що під час офлайн-навчання ми постійно практикуємо стратегії кооперативного навчання, я об’єдную їх в Zoom  у динамічні групи, де вони можуть переходити з однієї в іншу. Ми багато працюємо в парах, виконуємо завдання, де кожен має свою роль, співвідповідальність, і не вийде так, що хтось працює, а хтось просто може посидіти.

Буває, задаю написати есе "Що мене тривожить?" або "Які виклики на карантині мені вдалося подолати?", уважно читаю, щоб краще розуміти внутрішній стан дітей. І потім відповідаю особисто. Це про довіру.

На англійській ділимося сімейними рецептами, що навчилися готувати під час карантину. Я намагаюся прив’язати теми, які є в програмі, до реального життя, щоб не втрачати цей момент спілкування, бо він важливий. 

Також я для себе з’ясувала, що найкраще, коли зворотний зв’язок від мене діти отримують не в п’ятницю, коли вони йдуть на вихідні, а в понеділок, щоб  впродовж тижня думали, намагалися щось покращити.

Школа – найбільш стабільна системна річ, яка має чітке незмінне планування: чергування уроків і перерв, робочі тижні, семестри, канікули. 

І це формує якийсь ороговілий панцир, який не дає прорости нічому. Насамперед для мене цей панцир, який не дає розвиватися, – це класно-урочна система.

Потрібно робити індивідуальні освітні маршрути для учнів, різновікові потоки, динамічні групи за рівнями, де є певне ядро предметів, які відвідують сталі групи. Це працює у світі і це можливо взяти, як орієнтир.

А ще карантин став лакмусовим папірцем, який проявив сутність кожної школи. Проактивні школи розвиваються, перетворюючи проблеми на можливості, вони навчаються на помилках, це нормально. А застиглі, реактивні школи реагують на зовнішні виклики із запізненням. Зараз, схоже, йде такий розподіл, наскільки школа змогла зреагувати.

Також на одне з провідних місць виходить і кібербезпека, бо діти і дорослі більше часу проводять в інтернеті, тому важливо говорити зараз про кібербезпеку.

Недоліки

Ми побачили прогалину в знаннях, навичках дітей. Насамперед її мають ті, хто не вміє навчатися самостійно, не може планувати час.

Вчителю складно мотивувати, бо справжня мотивація, як на мене, – це внутрішнє.

Але прогалини є не лише у тих, хто не має навичок самоорганізації чи мотивації. Адже також є нерівний доступ до освіти: не у всіх є комп’ютери, у деяких в родині по 2-3 дитини чи більше, це також впливає. Ті діти, в чиїх  родинах мали досвід з COVID-19, ці сім’ї стають більш вразливими.  Діти, чиї батьки не можуть їх навіть морально підтримати, бо працюють з ранку до вечора.

Ми втомлюємося, частково не відчуваємо морального благополуччя, не маємо підтримки від колег чи заохочення. Учителям потрібний не контроль і звіти, а підтримка і відчуття приналежності до певної спільноти. І якщо це дистанційно, то потрібна якась дистанційна спільнота, де можна говорити і про проблеми, і про виклики, і шукати якісь позитивні речі, рецепти, ділитися одне з одним.

Щодо стану здоров’я – воно погіршилося у всіх. Погіршується зір. Також треба більше рухатися, гуляти на свіжому повітрі. І дітям теж треба приклад показувати, що ми не маємо з 7 до 22 сидіти за комп’ютером. Я багато років практикую йогу, і за час карантину "підсадила" на йогу п’ятьох колег.

Переваги

Для вмотивованих дітей та тих, хто вміє навчатися, карантинне онлайн-навчання спрацьовує краще, ніж коли вони навчаються в класі. Вони можуть вибудувати дійсно індивідуальну траєкторію, надавати пріоритети певним предметам, планувати свій час краще, ніж коли вони сидять у класах.

Та навіть ті, хто має недостатньо розвинуті навички автономного навчання, їх все одно формують та розвивають.

Цей струс, злам дає можливість. Уже інша справа, чи школа, учитель, учень користується цією можливістю переглянути, що має і як стати кращою/-им, не втратити класних учнів і вчителів.

Я бачу, що багато вчителів пропонують якісний продукт, організовують розвивальне середовище. Про це треба говорити, щоб просувати роботу та зусилля таких педагогів.

І до речі, дуже класно, що зараз учні можуть обирати вчителя. Адже учень може відвідувати уроки свого вчителя, дивитися уроки на Всеукраїнській школі онлайн, може вчитися за якимось ютуб-каналом іншого вчителя з іншої області, подача якого резонує і більш близька дитині. Це про автономію навчання.

Олександр Жук

Вчитель інформатики в Запорізькій школі-інтернаті "Джерело", володіє жестовою мовою, займається зі школярами екологічними проєктами та робототехнікою. Переможець премії Global Teacher Prize Ukraine у 2018 році.

Школа-інтернат Олександра Жука повноцінно працювала весь цей рік офлайн. І тільки декілька місяців онлайн минулої весни.

Через те, що у нас школа-інтернат, де вчаться діти з області, ми цьогоріч працювали, як і зазвичай, офлайн.

Діти з понеділка до п’ятниці залишаються в закладі. Якщо в області вводять обмеження, вони на суботу і неділю можуть залишатися. Весь цей час вони на території закладу. Але так було завжди, всі 12 років, які тут працюю. 

Минулого року у нас онлайн-форма навчання була. Вона налаштована частково, і зараз частково працює: у нас є класи онлайн, де розміщують завдання для дітей, які зараз на самоізоляції.

Якщо до цього дитина хворіла, вона спілкувалася зі своїми однокласниками, дізнавалася завдання, то зараз все побудоване так, що діти безпосередньо є учасниками освітнього процесу, не дивлячись на те, з якої причини вони відсутні. 

Адже діти відволікаються під час уроку. Презентації є, вони доповнюють заняття, але все ж пояснення деталей відбувається за допомогою жестів.

Деякі жести позначають декілька значень і вони вже стосуються контексту, про що ти розповідаєш і от онлайн це дуже важко.

Протиепідемічні заходи

У наш навчальний заклад не можуть заходити батьки, тільки ті, чиїх дітей треба супроводжувати, які не можуть самостійно дійти до класу.

А так батьки зустрічають біля школи і проводжають. Діти не ходять з одного класу в інший,  вони знаходяться в своїх класних кімнатах, аби менше контактували. В їдальні вони поділені за годинами, харчуються в різний час. 

Відбувається постійна обробка приміщень. Додаткова робота з’явилася для технічного персоналу, велике навантаження. Так само й для педагогів – ми обробляємо парти, поверхні  декілька разів на день.

Діти тільки в класі перебувають без масок, а вже в коридорі одягають маски.

У нас класи не такі великі: діти з синдромом Дауна – до шести осіб, з порушенням слуху – до дев’яти, опорно-рухового апарату – до 12-ти. Територія дозволяє розмістити їх на вулиці. 

Екскурсії у нас скасовані всі, ми майже не ходимо нікуди, не їздимо. Зараз іноді можемо невеликими групами в парк виходити.

Минулої весни їм було складно всидіти вдома. Бо ці діти не можуть просто вийти у двір і спілкуватися з усіма. У них своя закрита спільнота. Школа – це їхнє коло спілкування, у них тут друзі.

Деякі навіть просять батьків залишити їх у закладі на вихідні, щоб провести час з друзями.

Для дітей молодшої школи було стресово. І для них, і для педагогів. Вони не зрозуміли, що сталося. Тут тільки пристосувалися до парти, класу, а потім пішли на карантин і ці пів року були фактично втрачені. Вони цього року наче знову пішли в перший клас.

Для вчителів було важко минулої весни. Ми співпрацювали між собою. Багато хто до мене звертався як до вчителя інформатики, вчилися записувати відеоуроки, користуватись платформами різними.

У мене система уроків в Zoom була налаштована років п’ять як, тож кардинально для мене нічого не змінилося.

Але батьки інколи не можуть собі це дозволити, бо потрібно, щоб хтось вдома був, коли дитина мала. 

28 травня у нас останній день і діти йдуть на канікули. Але минулого року ми їздили в табір, цього року вже зважатимемо на ситуацію.

Паул Пшенічка

Вчитель фізики і астрономії з 50-річним педагогічним стажем з Чернівців. Найкращий вчитель України за результатами Global Teacher Prize Ukraine у 2017 році.

Школа Паула Пшенічки за весь рік тільки два тижні працювала офлайн. Весь інший час це була віддалена форма.

Виклики

Заклад, у якому я працюю, за весь цей рік офлайн працював тільки два тижні. У нас приміщення в навчальному закладі невелике, тому забезпечити безпечне навчання для дітей було складно. 

Десь приблизно два місяці – квітень, травень минулого року – я пристосовувався до онлайну. Намагався з усіх сил, щоб діти не втратили науку. Загалом, вдалося. Але були моменти складні, коли я не знав, як з ними впоратися. 

Зараз ми звикли до цього і з першого вересня працюю, врахувавши свої помилки.

На початку я давав багато завдань дітям. А потім їх потрібно перевіряти, що забирає страшенно багато часу. 

Недоліки

Сама методика дистанційного навчання сильно відрізняється від очного. Коли заходжу в клас, мені не треба конспектів, просто йду до дошки і розповідаю все, що маю. Зараз я повинен їх забезпечити матеріалом, який компенсуватиме відсутність спілкування. 

І от мені вийти до дошки і розповісти – це один час, а підготувати урок, який маю розповісти онлайн, набагато більше часу займає. 

Також у нас же є технічна проблема – не у всіх дітей є відповідні засоби. Більшість з них працює з телефонів. Я даю на заняттях додаткові ресурси, за якими треба слідкувати одночасно і спілкуватися.

Виходить, що мало дітей є візуально на екрані. Мені важко спілкуватися  з дітьми, коли я їх не бачу.

Діти звикли списувати і не вважають, що це щось неправильне. Тож виходила не досить об’єктивна картина. Я зробив так, що обманювати стало дуже важко: складаю завдання так, що якщо вони списали його – це видно. 

Переваги

Коли дитина погано почувається, вона може вчитися вдома навіть з невеликою температурою.

Крім того, з’явилася можливість викладати в іншому кінці світу. У мене і такі учні є.

Пандемія силоміць змусила нас освоїти новий спосіб навчання. І виявилося, що так теж можна, це цікаво.

Цього року пройшов онлайн навіть конкурс з фізики, в якому я з учнями беру участь. Навіть олімпіади проводили онлайн. І міжнародні. І там переналаштувалися. Їздити, звичайно, приємніше і цікавіше, але можна і з дому.

Виявилося, що навіть фізкультуру можна викладати онлайн і дуже круто. Я подивився, як в Японії викладають, просто в захваті. Діти вдома дистанційно бігають, ловлять якісь м’ячики.

Ті учні, які вчилися раніше, і зараз вчаться. А ті, що не вчилися, і зараз не вчаться. Учні, що вчаться, засвоїли матеріал дуже добре.

У нас досить недисципліноване населення. Відповідно, і дітей не навчають дисципліні.

Якщо так продовжуватиметься, як зараз відбувається, наступний рік може бути дуже схожим на цей.