Як боєць "Волошка" у перший бойовий штурм "зловив кулю пачкою цигарок" і врятував побратимів

Вільна людина

Більше ніж 13 років 30-річний киянин Олександр Волошин працював у ресторанному бізнесі: і на кухні, і обіймав керівні посади. Коронавірус вніс корективи: чоловік вже два роки "без нюху", тому сферу зайнятості змінив. 

До 24 лютого працював у таксі, кур’єром у службі доставлення. Був дотичний до роботи заснованого його мамою благодійного фонду "Планета у руках дітей", який організовує та проводить розважальні заходи та активності для малечі з онкозахворюваннями, ВІЛ, постраждалих від російської агресії.

Виховував сина. Був постійним відвідувачем столичного клубу на Кирилівській, 41 (так і називається): "Це місце вільних людей, рейв-культура, ЛГБТ-спільнота, люди ходять у різних вбраннях. Коли прийшов туди вперше, побачив щасливих людей, там добре ставляться один до одного". Волошин полюбив це місце і відчуття, почав самостійно шити для себе яскраві костюми, входити у провокативні образи, вбираючись у спідниці, колготки, різнокольорові перуки. Був і "школяркою", і "феєю". 

"Мені прикольно бути в нарядах. Багато хто думав, що я гей або транс. А коли дізнавалися, що ні, то питали: "Навіщо тоді?" – "Просто хочу", – зауважує Олександр. Рідні звикли. Мама спочатку хвилювалася щодо суспільного осуду його захоплення. Але прийняла.

Вільна людина вирішує йти у військо

В юності 30-річний Волошин не служив у армії, говорячи: "Вмію фарбувати паркани, в армії мені робити нічого. Щоб навчитися стріляти, можу піти в тир". Українська армія змінювалася, і ставлення Олександра – також. Зрештою, кілька років тому, заплативши штраф за ухилення (на той момент близько 80 грн), став солдатом запасу.

Після російського вторгнення пішов зі знайомими у військкомат, але на них не було ні часу, ні місця. Шукаючи, де може бути корисним, потрапив у роту забезпечення "Азову": "Щось копали, щось носили. Але це була військова організація і було круто".

Через деякий час пішов звідти, працював у таксі. Його п’ятирічний син із колишньою дружиною після вторгнення виїхали у Францію. І хоча чоловік завжди підтримував це рішення, його все частіше почали "накривати" емоції через неможливість побачити сина.

Якось натрапив у Мережі на відео після "прильоту" у Вінниці з пораненим перехожим. Воно особливо вплинуло на Волошина. Вирішив для себе, що не хоче померти, сидячи в Києві у кафе з кавою. Тому у жовтні вдруге після вторгнення поїхав до військкомату – на цей раз для нього знайшлося місце в десантно-штурмових військах (ДШВ): "Я тоді навіть не знав, що це таке. Але був задоволений, що беруть".

Каже, його оформили протягом одного дня і вже наступного ранку поїхав на навчання. На початку грудня "Волошка" закінчив базове навчання і фахове  – "кулеметник". Того ж дня його перевели в мобільну бригаду. А незабаром поїхав на перше бойове завдання. 

Збираючись на свій перший бойовий штурм, Олександр записав відеозвернення до сина, мами, рідних і друзів та відправив на збереження сестрі, якщо не повернеться: "Було неприємно записувати, але розумно думати на крок наперед". 

Вільна людина у війську рятує побратимів і стає ротним медиком

Перший бойовий штурм Олександра закінчився втратами недалеко від Бахмута: "Нас із трьох боків вбивали мінометним обстрілом. Досвідчені люди кажуть, що це було рандомне тотальне вбивство".

Волошин з побратимами залізли на БМП, вибираючись з-під лінії вогню. Поруч вибухнула міна. "Волошка" відбувся легкою контузією, побратимам поруч відірвало кінцівки, було кульове поранення у легеню. Один медик на місці не встигав допомагати всім пораненим.

Олександр мав лише трохи базових знань із медицини, але почав надавати допомогу: "Є речі, які просто треба робити, бо людина помирає. З холодним розумом, не думаючи, що хтось зробить це замість тебе. В такі моменти одразу швидко пригадується, як вчився накладати турнікет, бандаж, робити тампонування. Як на полігоні питав у медиків порад, бо було страшно, що майже пропустив навчання з медицини, перебуваючи на той час у "наряді" на кухні".

Він допомагав чотирьом пораненим бійцям: накладав турнікети, оклюзійні пов'язки, подумки рахував секунди, бо все треба було робити швидко. Двоє вижили. Військовослужбовець із "кульовим" у легенях помер дорогою в лікарню, ще один – на руках у Волошина: "Надаю допомогу, а він усміхнувся, все розумів". 

Після такого вчинку його призначили ротним медиком. Тепер має навчатися за цією спеціальністю і сам штудіює корисні матеріали та відео з Мережі:

Коли після штурму повернулися в місце тимчасової дислокації, перебираючи свої забруднені липкою землею речі, Волошин звернув увагу на розбиту в дріб'язок запальничку. Поруч знайшов пачку цигарок, в якій прямо над фільтрами застрягла куля. "Вона точно рикошетом зайшла, не вбила б мене. Але якби не пластина в бойовому портфелі, могла б мене зробити 300-м", – переконаний Олександр. Каже, тепер ця куля – його сувенір. 

Колись, пригадує чоловік, він не йшов у військо, бо не хотів вбивати людей, але росіяни для нього – вже не люди. Тому взяв зброю до рук. Його головна мета наразі – особисто наближати закінчення війни, щоб побачитися з сином.