Зміст:
  1. Про життя під час карантину
  2. Про психічне здоров’я
  3. Про хейт
  4. Про графік
  5. Про харчування
  6. Про спорт
  7. Про експерименти з зовнішністю
  8. Про догляд за собою
  9. Про відпочинок

Ярослава Кравченко – українська ведуча та засновниця "Дикого театру". 

Долучайтесь до нас на Facebook та беріть участь в дискусіях

З 2004 року займалася культурною журналістикою: писала огляди на театральні вистави та проводила інтерв’ю. З 2007 очолювала піар-відділ Київського "Молодого театру", а протягом 2014-2016 років – Національного театру імені Івана Франка. Протягом 2010-2011 років працювала артдиректоркою Київського повітроплавного товариства. 

З 2011-2014 років була редакторкою телешоу "Давай одружимось", "Говорить Україна" та "Сюрприз". 

У 2016 році заснувала незалежний "Дикий театр", а у 2017 році стала ведучою "Телебачення Торонто".

Окрім театру та "Телебачення Торонто" Ярослава веде передачу "Інтим пропонувати" на Радіо НВ та Youtube-проєкт "Ебаут".

У інтерв’ю для LIGA.Life вона розповіла про життя під час карантину, сприйняття хейту в інтернеті та експерименти з зовнішністю.

Про життя під час карантину

Я звикла рухатися на дуже великій швидкості та жити в шалених темпах. У мене завжди купа паралельних проєктів. Мені подобається такий активний лайфстайл. Але минулого року моє життя вперше поставили на паузу.

Усе зупинилося, а моя особиста інерція руху залишилася. Спочатку відчула паніку, істерику, злість та агресію, потім – апатію. 

Згодом зрозуміла, що маю прийняти та прожити цю ситуацію, адже не можу на неї повпливати. Через безпорадність я довго вела внутрішній діалог із собою. Інакше на нервах дуже виснажилась би.

Уся активність перейшла в інтернет. Це допомогло підтримати важливість спілкування з людьми, які є для мене найціннішим ресурсом. Разом з акторами "Дикого театру" ми робили прямі етери. Інколи я в Instagram також проводила онлайн-спілкування. 

Намагалася записатись на купу курсів, вчила англійську, дивилася вистави світових театрів та більше фільмів. Але надовго запалу не вистачає. 

Потім вирішила робити щось вдома. Навчилась перефарбовувати меблі. Спробувала помалювати. Не вийшло. Почала шукати нове дозвілля. Тобто я постійно намагалась себе зайняти, щоб не з’їхати з глузду. 

Зрештою, вирішила подумати про те, чим займатимусь, якщо такі умови залишаться назавжди. В думках були ідеї стартапів, наприклад, організація доставки екопродуктів з села. 

Але я була впевнена, що зможу знайти свою справу. Бо маю досвід проведення лекцій, організації заходів, роботи в піарі та ведучою на радіо та телебаченні. Набагато важче було в цей момент моїм акторам. Їхня діяльність стала на паузу. Вони намагалися вижити у будь-який спосіб, шукали нові роботи, наприклад, працювали кур’єрами. 

Та довго ми не витримали і почали проводити репетиції на вулиці. Коли відбулися перші послаблення карантину, ми порадували глядачів прем'єрою просто неба "Червоне, чорне і знову червоне".

Тобто карантинний рік – це про жах, адже ми незалежний театр і заробляємо лише на продажі квитків. Але це також про круту підтримку наших глядачів та про людей, які навіть в таких умовах мали запал працювати та творити.

Коли ввели весняний карантин, я вирішила заземлитися та уповільнитися. Бо інакше моя енергія мене знищила би. Зараз карантинні заходи не дивують. Я ставлюсь до них по-філософськи, хоча інколи виникає злість.

Як живе Ярослава Кравченко: засновниця "Дикого театру" та ведуча "Телебачення Торонто"
Ярослава Кравченко. Фото з особистого архіву

Про психічне здоров’я

Вигорання мені знайоме. З ним часто стикалася, коли працювала на когось, а не на себе. Я мала ряд зобов’язань та чіткий графік роботи. 

Нікого не цікавило, чи в мене є сьогодні настрій, чи нема. На жаль, у державних установах немає пункту – звернути увагу на психічний стан працівника. Тому доводилося виконувати роботу через силу, від цього  гіршало ще більше.

Ти можеш сказати керівнику, що в тебе перший день менструації, тобі зле. Ти фізично не можеш прийти. Тобі дають вихідний. Але коли в тебе вигорання, то ти не можеш прийти на роботу і сказати: "Вибачте, в мене немає настрою". Доводиться працювати попри свої емоції та почуття.

З 2016 року я почала працювати на себе. Чітко розуміла, що вигорання не потрібно допускати. Коли в мене є тривожний дзвіночок – реагую одразу. Робочий процес буде недолугим, якщо в мене не буде потрібного настрою. 

Я можу сказати колегам: "Давайте не сьогодні. Світ не зникне, а справи не згорять, якщо ми на день відкладемо їх".

Я не прихильниця психосоматичних теорій, але чітко розумію: якщо змушу себе насильно робити якусь річ, то завтра мій організм дасть відчутну відповідь. 

Також практикую переключення від однієї справи на іншу. Адже маю купу паралельних проєктів. Якщо відчуваю втому, переходжу до іншої активності. Для мене важливо прислухатися до настрою та самопочуття. 

Також я ціную сон. Мені потрібно спати вісім годин, щоб чудово почуватися. Виконую цю потребу. Наприклад, попереджаю людей, що якщо я їм потрібна, то краще починати робочий процес не раніше 10:00-11:00. Тоді я буду найбільш ефективна.

Як живе Ярослава Кравченко: засновниця "Дикого театру" та ведуча "Телебачення Торонто"
Ярослава Кравченко. Фото з особистого архіву героїні

Про хейт

Останні кілька днів стрічка в Facebook дуже агресивна. Я часто орієнтуюсь на неї, тому що те, чим займаються мої проєкти – це дзеркало суспільства в певний період. Ми чітковловлюємо тенденції та настрої і даємо художню відповідь. Можна не читати пости в стрічці, але мені потрібно розуміти, що зараз відбувається з людьми. 

Стосовно хейту, то я дуже давно пройшла шлях сприйняття. Коли з’явився "Дикий театр", ходили плітки: де я взяла гроші, хто мені допоміг, з ким я сплю. До мене долітали дивні версії, всі вони були смішні. Адже насправді театр почався з моєї заначки в 300$ та запальних людей. 

Рік потому з’явилося "Телебачення Торонто". Це був перший етап, коли я зіштовхнулась з відвертим хейтом в інтернеті та булінгом через зовнішність та міміку. Кожного разу, коли я бачу такі коментарі, уявляю нашу зустріч з їхніми авторами. Чи ця людина наважилась би сказати мені ці слова в очі? Та ніколи в житті!

Інтернет ніби позбавляє нас індивідуальності і дає можливість людям, які в житті не здатні на певні висловлювання, проявляти свою агресію.

Я собі чітко пояснила, що люди такі агресивні, тому що незадоволені своїм життям. Це їхній спосіб самореалізації. Що мені залишається робити? Лише жаліти їх. Замість того, щоб проводити час з самим собою, друзями, рідними, розвиватися та аналізувати отриману інформацію з випуску, вони виливають бруд на ведучих.

Проте є друга сторона медалі. Що більше в інтернет-проєктах коментарів, то краще рейтинг. Тому якщо ллється, то хай ллється. Мені, звичайно, хотілось би бачити трошки інший рівень дискусії в коментарях.

Як живе Ярослава Кравченко: засновниця "Дикого театру" та ведуча "Телебачення Торонто"
Ярослава Кравченко в "Дикому театрі". Фото з особистого архіву героїні

Про графік

Я не ділю дні на робочі та вихідні. Все залежить від проєкту, яким займаюсь в конкретний день. Наприклад, середа – це день радіо, субота – "Телебачення Торонто", неділя – "Ебауту", у понеділок в мене планірки. Усі інші дні тижня – це театр, інтерв’ю та різні активності. Один день виділяю на повалятися та взагалі нічого не робити.

У цей день я багато сплю, можу просидіти в ТіkTok три години і не картати себе за це. Дуже важливо робити розвантаження розвантажувальні дні. Інколи хочеться провести цей день активно, наприклад, виїхати в ліс, піти на довгу прогулянку чи зустрітися з друзями та пограти в настільні ігри. Якщо цієї активності немає, то залишаю день на "потупити" – не завантажувати свій мозок задачами.

Тому розпорядок дня в мене нечіткий. Живу не днями, а тижнями.

Щодо планування, то намагаюсь не перевантажувати голову різними непотрібними речами. Інакше не вистачить місця для креативних ідей. 

Планую все в календарях. Є блокнот зі списком роботи на тиждень, а є окремо Google-календар, куди я вношу дзвінки, зустрічі тощо. Використовую паперовий нотатник, тому що люблю проставляти галочки біля виконаних справ. 

Як живе Ярослава Кравченко: засновниця "Дикого театру" та ведуча "Телебачення Торонто"
Ярослава Кравченко зі співведучими проєкту "Ебаут" Катею Мотрич та Натею Авдєєвою

Про харчування

У моєму графіку завжди знайдеться час для поїсти та поспати. Я дуже люблю смачну їжу, особливо солоденьке.

З поверненням у тренажерну залу вирішила попрацювати над своїм раціоном. Адже від їжі залежить якість життя, сон та самопочуття. 

Моя базова страва – куряче м’ясо в різних інтерпретаціях, окрім смаженого. Обожнюю зелень, їм її багато. Тренер привчив снідати вареними яйцями. 

Інколи грішу солодким. Маю металеву скриньку, у якій купа різних солодощів. Кажу собі: "Напишеш запит юристу, потім можеш піти і взяти цукерку". Скринька знаходиться на найвищій полиці в кухні. Дістаю її, знаходжу шматок шоколадки чи цукерку і смакую.

Розумію, як змінились мої харчові звички, коли приїжджаю до мами в Умань. Вона готує смажену картоплю та багато м’яса. Повертаючись у Київ, ще три дні відходжу від цієї їжі. Адже мій раціон легкий та нешкідливий.  

Моя улюблена страва – борщ, хоча він також важкий. Але раз на місяць можу з’їсти. З солодощів обожнюю чорний шоколад. Мені нещодавно підписниці надіслали посилки з різними варіаціями шоколаду. Тому зараз в мене запас на півтора місяця вперед. 

Інколи хочеться fast food чи круасану з шоколадом. Я їх їм. Вважаю, що не потрібно відмовляти собі в таких простих бажаннях. 

Про спорт

Я навчалася у спорт-інтернаті, професійно займалася волейболом. Цього спорту давно немає в житті. 

Минулого року спробувала пограти в пляжний волейбол. Але зробила крок і зрозуміла, що потрібно тренуватися. У волейбол на майданчику я грала на останніх тренуваннях у спорт-інтернаті.

Тестую різні види спорту. Грали в баскетбол з акторами "Дикого театру". Я ним також займалась, але не професійно. Під час відпочинку в Єгипті грала в настільний теніс. Сподобалося. 

Близько року тому подруга взяла мене з собою в тренажерну залу до свого тренера. Так я знову "вскочила" в спорт. 

Як живе Ярослава Кравченко: засновниця "Дикого театру" та ведуча "Телебачення Торонто"
Ярослава Кравченко. Фото з особистого архіву героїні

Про експерименти з зовнішністю

Раніше часто змінювала зачіски та колір волосся. Інколи мене навіть знайомі люди не впізнавали. Я за експерименти, тому що це допомагає знайти себе.

Поки внутрішньо рухаєшся до змін, то зовнішність вже змінюється. Наприклад, мені дуже подобалось, коли я майже рік стриглась наголо. Це було круте відчуття. 

Від природи я брюнетка-шатенка. У певний момент зрозуміла, що мені некомфортно з цим кольором. Тому спробувала блонд. З початком "Телебачення Торонто" в мене не змінюється зачіска. Волосся приблизно однієї довжини. Окрім минулого карантину, коли я поголилася сама і потім екстрено шукала перукаря, щоб це виправити.

Зараз моя зовнішність і форма відповідають внутрішньому стану. Це також стадія дорослішання, коли не потрібно зовнішнє підтвердження внутрішніх змін. Мабуть, я трошки заспокоїлась. 

Про догляд за собою

Я люблю масла для тіла. У мене їх багато. Також відвідую косметологиню, яка постійно нагадує мені про регулярність процедури. Навіть на холодильнику висить інструкція, що за чим потрібно мастити. Чесно, часто про неї забуваю.

Ненавиджу фарбуватися. У повсякденному житті ходжу ненафарбована. Зйомки для мене – справжній стрес. Тому що грим відчуваю фізично. Це також процес сприйняття себе, адже я приймаю свою зовнішність без мейкапу. 

Проте у мене під рукою завжди є червона помада. Це частина мого образу та енергетичний заряд. Коли в мене не вистачає енергії, фарбую губи помадою, дивлюся в дзеркало і сили відновлюються. 

Як живе Ярослава Кравченко: засновниця "Дикого театру" та ведуча "Телебачення Торонто"
Ярослава Кравченко. Фото з особистого архіву героїні

Про відпочинок

У мене немає поняття "відпустка" з 2017 року. Просто прислухаюсь до себе. Якщо розумію, що потрібно втекти на декілька днів, роблю це. Протягом 2018-2019 років я купувала квитки на лоукостери по 10 євро і тікала на декілька днів в Європу. Наприклад, у Копенгаген або Берлін. Змінювала атмосферу, відпочивала. 

З пандемією цей процес ускладнився. Зараз починається ломка від того, що не можу вільно кудись поїхати.

Після повного відкриття кордонів хочу повернутися в Грузію та Велику Британію або вперше відвідати Португалію та США.

Нещодавно натрапила на статтю з картою архітектурних пам’яток Київської області. Ще я не втілила цю ідею, але в одну з неділь піду на вокзал приміських потягів, сяду і поїду в сусіднє місто чи селище. Досліджуватиму світ навколо себе.