"Люди реагують дуже емоційно". Художник Олексій Сай — про інсталяцію I’m Fine на Burning Man

25 серпня у пустелі Блек-Рок (штат Невада, США) розпочався щорічний фестиваль сучасного мистецтва Burning Man. Серед українських проєктів — інсталяція I’m Fine, яку створили художник Олексій Сай і засновник медіапроєкту Ukrainian Witness Віталій Дейнега. Минулого року вони представили на фестивалі скульптуру Phoenix у вигляді тризуба-фенікса, а цьогоріч створили інсталяцію з прострілених вуличних знаків, супутникових антен, парканів та дороговказів. 

Підписуйтесь на корисний легкий контент в Instagram

Звідки автори скульптури брали ці знаки, як довго тривала робота над проєктом та якою була реакція учасників Burning Man на інсталяцію I’m Fine? Про це LIGA.Life запитала в художника Олексія Сая.

— Олексію, як виникла ідея зробити інсталяцію I’m Fine?

— Ініціатором того, щоб робити щось на Burning Man зараз, під час війни, був, мабуть, Віталій Дейнега. Ми вже працювали з ним минулого року, тож цього разу були в тому самому складі. Ми розуміли, що маємо це зробити, бо тут є люди, до яких можна і варто достукатися. Тому ми тут.

— Що ви хочете показати учасникам Burning Man?

— Знаєте, це не такий захід, де фестивалять. Це досить велике місце, куди приїжджають люди, самі собі будують житло, тиждень розважаються, а потім розбирають усе та залишають по собі пустелю без жодного сліду свого існування. Тобто це такі свідомі та ініціативні люди, з якими варто говорити.

До цих людей звертаються за порадою друзі та сусіди. Їх тут 80 тисяч і всі вони приїжджають подивитися на інсталяцію, кажуть: "Дякуємо, що принесли нам вашу роботу з війни. Нам це зараз дуже потрібно". Тобто це працює так, як я й задумував.

— Як саме ви задумували цю роботу? 

— Я хочу дати помацати отвори від шрапнелі на сільських парканах. Хочу показати, що ми не жертви, що ми стоїмо. Що це злий I’m Fine, коли "прилетіло" на інший берег, ти питаєш когось: "Як ти?", а він пише: "Я в порядку". Це про те, що ми не будемо просто плакати. І люди тут це розуміють.

— Burning Man стартував 25 серпня. Якою була реакція людей на інсталяцію I’m Fine у перший день фестивалю?

— Фактично, це не був перший день, бо за тиждень до офіційного відкриття заїхала основна маса людей, які все це будували. Поки ми працювали над інсталяцією, до нас більш-менш постійно заїжджали різні люди, адже всі пересувалися цією пустелею. Яка реакція? Чоловіки плачуть, жінки плачуть. Люди дуже емоційно реагують, всі дуже щирі — і це теж частина субкультури Burning Man.

Скажу, що мені важкувато, коли я по чотири години не міг відійти від роботи, тому що всі запитують про неї, всі спілкуються. Вони кажуть: "Нам це зараз треба". Тож, думаю, ми все-таки корисну справу зробили.

— Реакція українців на інсталяцію відрізняється від реакції іноземців? Адже це I’m Fine має істотно інше значення для України сьогодні.

— Я не помічав різниці в реакціях, усі плачуть. Звісно, українці розуміють все одразу і не ставлять жодних запитань. Просто кажуть: "Молодці". Для людей з інших країн у нас є табличка з текстом, про що ця інсталяція. Бо здалеку скульптура має вигляд веселих мультяшних літер, а під’їхавши ближче можна прочитати її опис і зрозуміти роботу.

Далі — відчуття. Я зробив так, щоб люди помацали руками і побачили масштаб, скільки цих отворів, наскільки вони щільні. Я розказую, що це знак 50 на 50 сантиметрів, а кулі пролетіли по всьому повітрю та пробили все, що було поруч. Ми лише привезли цей маленький шматочок поверхні, а там все таке.

— Де ви брали ці знаки?

— Віталій Дейнега зробив open call — знайомі військові, просто люди і навіть Нацполіція їх прислали. Мені в "Майстерню чудес" у Вишневому привезли бусик цих простріляних парканів, знаків, шматків автомобілів. І я кажу: "Як же там люди живуть?". А мені відповідають: "Та ні, там не живуть". Тобто ці знаки привезли із зони бойових дій, з деокупованих територій.

Люди, які підходять до нас на Burning Man, запитують, чи це все справжнє. А я кажу: "А як ви думаєте артилерію підробити?". Тож усі все розуміють.

— Як довго ви працювали над інсталяцією?

— Може, пів року, може, трохи менше. Ми збирали артефакти десь місяць. А тут, в пустелі, саму інсталяцію збирали три дні. Ми зробили все, щоб її можна було руками зібрати в пустелі.

— Фінальна скульптура I’m Fine важить 10 тонн. Як ви її транспортували до США?

— Усе це везли з Вишневого трьома здоровенними 40-футовими контейнерами. Транспортували через море. В них везли все: від знаків до рейок та інструментів. Бо тут у пустелі немає нічого, ти не можеш собі щось взяти, якщо не підготовлений. Звісно, дуже допомагають організатори фестивалю — вони давали нам крани та підйомники. І взагалі дуже щиро поставилися до нас, коли побачили роботу.

— Чи плануєте ви показувати інсталяцію ще десь, крім Burning Man?

— Так, треба це повезти і показати якомога більшій кількості людей. Бо ця робота передає те, що треба. Наразі в мене немає планів, є бажання. А далі подивимося, будемо цим займатися. Думаю, це буде закордонна аудиторія, бо це важливо показувати тут. В Україні теж можна показати інсталяцію, але після всього.