Краще працювати головою, а не руками чи кулаками

Зрозумів це, певною мірою спробувавши всі напрямки. Мені 40 років, мій підлітковий вік припав на 90 роки. 

У свої 14-16 років бував у різних компаніях, випив і викурив тоді все, що мав випити чи скурити у житті. 

Як більшість молоді тих часів, ми багато билися, і кулаки могли стати інструментом добування грошей. На щастя, у мене не стали. Ні в кого гроші не забирав.

Працювати "руками" почав рано. Народився у забезпеченій родині, але з 14 років підпрацьовував. Вступивши у Чернігівський університет на економіста, з кінця першого до початку п'ятого курсу кожну третю ніч охороняв будівлю Укртелекому. 

Ночував на вонючих стільцях та столах у прокуреному приміщенні, де радіомонтери пиячили в неробочий час. 

З іншими сторожами організували собі підробіток – пускали машини на ніч на парковку і брали за це по 2 грн. Зазвичай на нічній парковці залишалося до десяти машин.

Коли навчався на п'ятому курсі, в Чернігові саме відкрили перше інтернет-кафе від Укртелекому, я влаштувався туди техніком. Допомагав відвідувачам налаштовувати пошту, робив роздруківки, набирав текст. Це був 2002 рік, коли у людей віком 30+ комп'ютерів не було, щоб відправити листа чи фото, люди ходили в інтернет-кафе. А я був їхнім провідником у світ інтернету. Роблячи купу всього руками, усвідомив остаточно – хочу працювати головою. 

Знання англійської дійсно дає більше грошей

Вступивши в університет, близько року підробляв репетитором англійської для дітей молодших класів. Моїх шкільних знань вистачало. Втім, важливе значення англійської усвідомив пізніше вже в Києві, коли після роботи менеджером з продажу упаковки для продуктів харчування з зарплатою 150 $, знаючи англійську, влаштувався продакт-менеджером з зарплатою 350 $, плюс бонуси. Отримавши цю пропозицію, зрозумів, що хлопцю з регіону треба ще більше старатися. 

Дорога на роботу в мене тоді щоранку займала півтори години, які витрачав на покращення англійської. Виписував на паперові стікери нові слова (ноутбуку ще не мав) і постійно їх вчив. Згодом англійська допомогла пройти співбесіду з корейцями та у 23 роки потрапити в Samsung, щоби заробляти близько 1000 $. Потім працював у компанії з керівниками американцями. Зараз у своєму бізнесі також постійно використовую англійську.

Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин

Жорсткий менеджмент і тиск керівника не компенсувати працівнику зарплатою

Samsung – найкраща школа за все життя. У моєму прямому підпорядкуванні були регіональні менеджери, мерчендайзери, це був супердосвід. Там навчився працювати під жорстким тиском. Я прийшов у компанію супер вмотивованим і впевненим, як мені пощастило. Спочатку приємно дивувався, скільки всього "можна" – ходив на зустрічі разом з директорами компанії та власниками, на спільні вечері, жив у найкращих готелях під час відряджень. І наче все було класно, тільки життя насправді не було. 

У мене було як в анекдоті – людина працює, потім о шостій вечора встає, а на неї колеги дивляться: мовляв, здурів? А той каже: "Вибачте, я взагалі-то у відпустці". Я працював щосуботи, шеф так само. 

Мене не запитували: "Чи не прийдеш у неділю?" Запитання звучало так: "А коли ти прийдеш у неділю бодай на кілька годин?"

Корейський менеджмент був жорстким. З тобою не вітаються, на тебе можуть кричати матом корейською чи англійською. Водночас вже через п'ять хвилин можеш бути "найкращим другом", якого кличуть погомоніти про життя. Принаймні, тоді до мене так ставилися.

Моя майбутня дружина працювала двома поверхами вище. Коли ми познайомилися і почали разом ходити на обід, прогулюватися парком, керівництво сказало мені цього не робити. Врешті, я попрощався з компанією. 

В Samsung я відтренував системний підхід, вміння брати на себе відповідальність, правильно розставляти пріоритети і розуміти, що ти можеш все. Коли я потім керував людьми, намагався передавати команді цей досвід. Але жорсткий корейський менеджмент, на щастя, не успадкував. 

Мотивація працівника часто важливіша за результат

Коли я тільки влаштовувався у Viasat та готувався до співбесіди, то вивчив увесь ринок, створив стратегію та чітко знав, що маю робити. Під час співбесіди 95% часу говорив лише я, пояснюючи на прикладах, що робитиму в компанії. Мене взяли і дали "зелене світло". Хочеш, є мотивація – бери і роби.  

У мене ніколи не було шефа, який би чогось навчив. Але цей хоч не заважав. Час від часу керівник запитував: "Ну як ?". А потім ставив мене у приклад. 

Звісно, в Viasat цінують тих, хто приносить прибуток. Але так само оцінюють працівників за двома іншими важливими складовими – мотивація і ставлення до компанії, а також твої досягнення. Так от, якщо мотивація працівника висока, але досягнення погані – це не так страшно. Ми дамо людині ще кілька шансів підтягнутися. 

Якщо у працівника багато досягнень і він круто заробляє гроші, але людина погана або компанію не любить, не вмотивована – нам не потрібен такий працівник, як би добре не працював.

Під час кризи можна жалітися, а можна – знаходити вихід

У мене ніколи не було амбіцій розпочинати власну справу. Планував далі будувати корпоративну кар'єру та поїхати в Європу. Але у певний момент захотів піти з Viasat, тому з колегою, майбутнім партнером з TripMyDream, Тарасом Поліщуком вирішили спробувати щось своє. 

Ідею бізнесу не могли вигадати кілька місяців, аж поки у січні 2013 року ми з дружиною в Італії зіткнулися з відсутністю джерела достовірної та корисної інформації для мандрівників. Я загалом тоді багато мандрував і зрозумів – на поверхні лежить проблема планування подорожей. Куди краще полетіти, скільки це коштує. Народилася ідея створити сервіс, який розв’яже ці проблеми. 

Я мав чіткий план – мій партнер звільняється та пише код, створює продукт. А я продаю квартиру (жити є де) та реінвестую кошти, потім легко створюємо сервіс, а за пів року сам звільняюся. Коли побачив альфа версію, зрозумів – очікування та реальність не співпали. Розпочався довгий період розчарувань та спроб якось це вирулити.

Продана квартира не покрила навіть 30% потрібного бюджету. Я продовжив працювати у Viasat – працював та вкладав. Наш стартап потребував ще грошей і ще… Взяти чужі гроші – це віддати частку компанії. Ми цього не зробили.

Врешті, з партнером дали своєму проєкту ще кілька місяців і вирішили: не вирулюємо – закриємо. Невдовзі у Швейцарії на конкурсі-стартапів TripMyDream визнали найкращим тревел-стартапом у світі з можливістю отримати $500 тисяч інвестицій.

Це був класний піар, новий виток енергії та натхнення. Усвідомлення, що продукт комусь потрібен, і ми йдемо в правильному напрямку.

Ми почали нормально заробляти, я все реінвестивував. Вклали гроші в Data Science рішення, почали прогнозувати вартість квитка з імовірністю 80-85% без запитів до авіакомпаній. Це дозволяло працювати швидше. До пандемії ми придумали класну рекламну компанію, яку зрештою не запустили. Кілька сотень тисяч доларів було вкладено, щоби бізнес розвивався в Україні, а далі з якимось B2B або B2C рішеннями виходив на інші ринки. Але потім настав березень 2020 року. 

Продажу немає, багато хто нам не заплатив (одна українська авіакомпанія рік повертала гроші). Було дуже складно, але я не хотів нікого звільняти, люди – мій головний актив. Тому почали вигадувати, як заробляти на зарплати, офіс, сервери. Ми розпочали аутсорсити для декількох компаній, намагатися продавати рекламу, зробили курс з інтернет-маркетингу, який зараз добре працює. Нині триває шостий потік, на якому навчається 399 людей. Протягом року майже 1500 вже пройшло цей курс.

Пандемія зміцнила мою навичку дивитися на кризу під різними кутами та знаходити рішення. Переконаний, що завжди є варіанти – визнати себе жертвою і плакати, або шукати вихід.

Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин

Треба жити своє життя і не порівнювати з іншими

Велика проблема населення Землі – всі хочуть бути успішними. Людина подивиться бізнес-інтерв’ю з "єдинорогом", який красиво розповідає, як заробив грошей, живе у Лос-Анджелесі та грає у гольф, і думає: "А що я?". Починає пригнічувати себе, мовляв, який я нікчема, або прагнути повторити рольову модель чужого успіху. Тобто прагнути бути як хтось замість того, щоби жити власним життям. 

Не можна порівнювати себе з іншими. Попри мій досвід, не беруся стверджувати, чи обов'язково мати основну роботу, займаючись стартапом. Зараз багато великих корпорацій підтримують людей зі стартапами. Нормально працювати в одному місці і робити щось своє. Важливо, щоби було за що жити, годувати сім'ю. З іншого боку, кожен витрачений час у компанії може бути використаний для власного бізнесу. У кожного свій шлях. Робіть те, що подобається саме вам. Отримуйте задоволення від того, що маєте сьогодні. 

Моє покликання – робити максимально те, що мене надихає. Незалежно від того, скільки це приносить грошей, і чи приносить взагалі.

Зрозумів це років десять тому. У 2013 році, коли почався стартап, я випадково захопився своїм духовним розвитком, почав читати про це та їздити в ретрити, все це нині практикую. Усвідомив у процесі, що занадто швидкий темп перетворює життя на завдання. Коли не помічаєш, як швидко діти ростуть, не проводиш час із дружиною, бо головна думка "зробити продукт, реліз...". А щирий сміх доньки, забави з цуценям – це про інше. До цього потрібно прийти самому. Кожен має зрозуміти, що для нього важливо. Радити потрібно лише тому, якщо дуже просять.

Ірина Петренко

журналістка LIGA.Life, спеціалізація - освіта