Одеська кухня відомого ресторатора Савви Лібкіна. Що їдять одесити – історії та рецепти
Одеський ресторатор Савелій Лібкін сміється, що це уявлення надто спрощене. LIGA.Life попросила відомого одесита, ресторатора та автора уже двох книг про одеську кухню познайомити з нею усіх українців.
За наполяганням співрозмовника його відповіді ми не перекладали українською мовою.
- Одеська кухня – це що?
- Вам знакомо слово терруар? Это от французского слова terra – земля. Это связка природных возможностей, например, климат в регионе, активности солнца, земли, что на ней растет, что выживает, есть ли море, и культуры – традиций и умений людей, населяющих определенную территорию.
Смесь традиций, культуры и особенностей земли – это терруар. Почему говорят, что в Провансе было интересно? Знаменитый прованский терруар – это сочетание их культуры и земли, их моря и возможностей земли, их неба, солнца, температуры и климата. Все это умножено на их культуру и традиции
В Одессе сложился свой терруар. Это слово является базовым не только для вина, но и для определения любой кухни.
У нас есть некий культурный кроссворд. Кто такие одесситы? Первопроходцами были французы, итальянцы, греки и присоединившиеся к ним потом: украинцы, русские, болгары, молдаване, армяне, грузины и евреи. Это национальный набор, который входит в понятие "я одессит". Так исторически сложилось.
Когда Екатерина решила, что тут будет город, она создала условия для переселенцев. Она сказала, что деньги и жилье будут каждому. И сюда начали приезжать люди. Они тут осели и создали Одессу. Итальянцы и французы строили, армяне и молдаване – помогали строить, женщины находили себе мужей. Евреи немного шили.
Так вот одесская кухня – это симбиоз традиций, культуры и особенностей региона. Что тут есть, какая у нас тут природа, что растет, кто живет, кто выживает. Она многонациональна.
Одесситы – половинка терруара. Нам сложно жить на севере, например. Мурманск – не для нас, Питер – не для нас.
Кухня северных народов – это мясо и сало, закопанные в землю. Там минус 40. Ему там комфортно, оно не портится. Им не нужны холодильники. Зачем на севере холодильники? Там вышел на улицу – и вот тебе холодильник.
У нас другая ситуация. У нас летом +40, а зимой – 0 – -5. И нам не нужны соболя. Наши девочки покупают шубы, чтобы показать, что у их мальчиков есть деньги, а не потому, что им холодно. А соболя на севере – необходимость. Ты просто умрешь, если у тебя нет соболиных трусов.
В Одессе лучший бургер – с форшмаком, а бутерброд с тюлькой – культовое блюдо.
Тюлька с Черного моря. И картофельное пюре с куриными котлетками. И бульончик с курочкой и лапшей. Это все любят. Это в каждом ресторане есть. Нет ресторана, чтобы этого не было.
У нас ресторан с японской кухней торгует бульоном с лапшой. Обязательно. Иначе там никого не будет. Если в ресторане японской кухни нет форшмака – то гости там ненадолго.
В Украине много кухонь, и все вместе они называются украинской. По территории. Но в Галичине и Полтаве любят и готовят разную еду. Принципиально разную. В Полтаве одно, в Днепропетровске – второе, во Львове – третье, в Карпатах – четвертое, в Одессе – пятое. Это разные традиции, культуры и кухни. Но будучи под одной историей с названием Украина – они все называются украинская кухня.
Одесса – также часть украинской кухни. Полтавский борщ и львовский борщ – это два разных борща. Они вообще не похожи. И там, и там свекла есть, но это разные блюда.
Не дай Бог на Сицилии сказать, что у них итальянская кухня. У них сицилийская кухня. В Неаполе – неаполитанская. Это кухня юга Италии, но не итальянская.
- Які базові продукти одеської кухні?
- То, что тут водится. Например, черноморская камбала. Здесь невозможно поймать сибас. Его выращивают искусственным образом. Но есть камбала. Наше море устроено особенным образом. Камбала живет на глубине. У нас на глубине много сероводорода. Поэтому там многие рыбы не живут, но камбала живет.
Одесса – особенный город. Тут могут жить только камбалы и одесситы (сміється).
Итак, продукты.
Рыба: бычки, ставрида, кефаль, сарган, луфарь, камбала, глосса, тюлька, дунайка, щука.
Мясо: телятина, говядина, ягнятина, баранина. Не мясо: курица и кролик
Из овощей и других продуктов: баклажаны, кабачки, болгарский перец, помидоры, брынза, творог, мука.
И прованское масло, именно так и называла оливковое масло моя бабушка.
И, конечно, греческие маслины и много других продуктов, доступных в наше время.
- Що для одесита важливіше: м’ясо чи риба?
- Рыба. Однозначно. Бычки, например.
- У своїй книзі ви також писали, що одесити не заморожують продукти.
- Питание отвечает примерно за половину здоровья. Замороженные помидоры – это невкусно. Замороженный арбуз – невкусно. Все замороженное – это такое. Знаете, как говорят: "Это молоко или сметана?". – Ну тако-ее. Не плохо, но "такоееее". Стараются кушать свежее. Одесситы в холодильнике хранят замороженную ягоду. Лето короткое.
- Читаючи вашу книгу, з’явилося відчуття, що одесити багато часу витрачають на їжу.
- Вы правы! Мы это любим. Это национальный вид спорта. Национальное развлечение, национальный театр, национальный цирк.
- І ціла традиція – зранку піти на базар?
- Да-да. Это нормальное занятие. У грузин тоже самое.
Итальянцы, грузины и одесситы любят вкусно приготовить и поесть. Факт.
Я нигде не встречал, кроме Италии, Франции, Грузии и Одессы, такое желание за завтраком обсуждать меню обеда и ужина.
- Але ваші рецепти одеської кухні дієтологи не схвалили б.
- Традиция: ребенок здоров, когда не худой. В семье мечтали, чтобы я был упитанным.
- І як ви таким не стали?
- У меня, видимо, наследственность и конституция такая. Мою конституцию не переписывают раз в четыре года.
- Звідки взялася традиція одеської кухні мам і бабусь?
- Моя мама никогда не готовила еду. Она считает, что готовить, стирать и убирать должны другие люди. А она рождена для любви. Это железобетонное правило, все остальное найдётся кому делать.
А вот бабушка превосходно готовила. Она только это и делала. Ее рабочим местом была кухня. Она со вниманием относилась к кухне. Ей явно было интересно. Она старалась.
- Ви писали, що одеситам важливі такі смачні страви, як у бабусь. Навіть цитували друга, який боїться готувати деякі страви, бо так смачно, як у бабці, вони не вийдуть.
- Я научился готовить лучше, чем бабушка. В этом и смысл моего бизнеса.
Весь мой бизнес стоит на том, что мы готовим лучше, чем бабушка. Лучше, чем любая бабушка.
Это базовый инсайт: мы готовим лучше бабушки.
Научились за 30 лет. У меня нет традиционного высшего образования. Когда я начинал бизнес, у меня работали девочки с тремя высшими образованиями. У меня была официантка, которая закончила филфак и иняз университета, другая имела экономическое образование, третья была юристом и еще изучала иностранные языки. И работали официантками. Это было в 93-94 годах. Было время такое.
С 1993 до 2004 года у меня был самый большой оборот пиццы в Украине. Одно время очереди ко мне и в МакДональдз были одинаковые. Я продавал слайс пиццы и напиток в желтом стакане. У них – бургер и кола в красном стакане. Улицы были закиданы красными и желтыми стаканами одинаково. Вначале я сделал деньги на пицце. Тогда еще не знал, что в восприятии одесситов это хлеб с чем-то там. Это в Италии – пицца, у нас же свое представление.
Первый ресторан открыл в 98-м году. И это тоже не была одесская еда. Это был поиск. Представьте, вы находитесь без звука в темной комнате. Вы ничего не видите. Идете на ощупь. Вот так и в бизнесе. Вы идете, и не знаете как, и что будет завтра.
Когда мы открывали ресторан Дача – это был 2004 год. Я тогда имел весьма общее представление об одесской кухне. Знал, что она есть, но не думал, что буду на ней бизнес делать. Но начал готовить локальную еду, и у меня полностью поменялся бизнес.
Это и сейчас поиск. Если ты нашел что-то – это не означает, что тебе не надо искать дальше.
- Що для одесита важливіше: закликати до себе в гості, піти до когось, чи у ресторан?
- Домой ходят, конечно. Но это, скорее, легенда. В жизни ходят в рестораны. Мы любим быть вне дома.
- Між одеською кухнею у ресторанах і домашньою є різниця?
- Разница есть всегда. Ведь мамы у всех свои. Бабушки у всех свои. У нас даже была идея слогана: "Я не твоя бабушка". И когда мне говорят: "У меня дома готовили иначе", соглашаюсь и улыбаюсь.
Я знаю рецепт идеальных котлет, идеальных блинчиков, идеального форшмака, идеального куриного супчика, идеальной фаршированной рыбы и так далее. Библия одесской кухни всегда в голове одесситов.
- Які ваші улюблені одеські страви?
- Вареники с картошкой, жареная картошка, котлеты из курицы, говяжьи, тюлька слабосоленая, шейка в теплом виде. Которую из горячего бульона достали, и она полежала 30 минут, и ее чуть поджарили на сливочном масле. Нет ничего вкуснее.
- Якби ви кликали за стіл одеситів різних національностей, які б страви одеської кухні приготували?
- Если бы я пригласил за стол людей разных национальностей, я бы поставил на стол жареные кабачки, биточки из тюльки, дунайку, шейку фаршированную, фаршированную рыбу с настоящим красным хреном, котлеты из курицы и жареную камбалу.
- А пити що?
- Вино. Но водку одесситы тоже пьют. Водочка и борщ – хорошее сочетание.
Кілька рецептів для справжнього одеського застілля
Ікра з синеньких
На чотири порції:
- три баклажани, вагою близько 700 г;
- один великий помідор "Мікадо";
- дві середні цибулини;
- дві столові ложки рафінованої соняшникової олії;
- один зубчик часнику;
- 0,5 пучка зелені петрушки;
- сіль за смаком.
Як готувати:
- Баклажани миємо, наколюємо виделкою або ножем, щоб вони не почали "стріляти".
- Запікаємо у духовці на деко до готовності за температури 180°С.
- Як варіант, можна пекти, перевертаючи баклажани з боку на бік в чугунній сковорідці під кришкою. В ідеалі – на мангалі, тоді ікра виходить "з димком".
- Готові баклажани перекладаємо на дошку та залишаємо на 15 хв, щоб стік сік.
- Підпікаємо помідори сорту "Мікадо" на сковороді, знімаємо з них шкірку.
- Ріпчасту цибулю ріжемо та пасеруємо в соняшниковій олії.
- Усі овочі охолоджуємо.
- Баклажани, помідори та цибулю дуже дрібно ріжемо ножем. Вичавлюємо зубчик часнику, додаємо до овочів і продовжуємо дрібнити ножем далі, щоб досягти потрібної консистенції.
- Вона має бути однорідною, але не схожою на мус. Якщо робимо ікру, у ній мають бути "ікринки".
- Готову ікру заправляємо дрібно нарізаною зеленню та соняшниковою олією.
- На останньому етапі солимо і даємо за можливості ікрі кілька годин настоятися.
Биточки з тюльки
Є два варіанти смаження биточків.
Варіант на щодень:
На дві порції:
- 750 г неочищеної тюльки (300 г філе);
- два яйця;
- 1,5 столової ложки борошна;
- чотири столових ложки рослинної олії;
- сіль за смаком.
Як готувати:
- На кожні 300 г очищеної рибки додаємо один жовток і одне яйце, солимо та додаємо півтори столових ложки борошна. Обережно перемішуємо.
- І смажимо, викладаючи биточки ложкою на сковорідку з розігрітою рослинною олією.
- Перевертаємо і обсмажуємо з іншого боку.
- Подаємо биточки одразу після смаження.
- Можна з петрушкою та лимонним соком, можна – без.
Варіант для гостей:
На ті ж 750 г неочищеної тюльки – шість яєць;
- 3 ст.л. борошна;
- 4 ст. л. рослинної олії;
- сіль за смаком.
Як готувати:
- На дошку викладаємо по п’ять філе тюльки хвостиками в один бік.
- Робимо рідке тісто, змішуючи три яйця, три жовтка та три столові ложки борошна, солимо.
- Беремо рибку за хвостик, опускаємо в тісто і смажимо, як в першому варіанті.
Куряча шийка
На 2–3 порції:
- одна ціла курка вагою близько 1,5 кг;
- шість цибулин вагою близько 600 г;
- печінка, шлуночки та сердечка від двох курок;
- 4–5 л курячого бульйону;
- три яйця;
- п’ять жовтків;
- 5 ст. л. пшеничного борошна;
- 1 ст. л. манки;
- дві щіпки солі і трішки-трішки дрібнозмеленого чорного перцю.
Як готувати:
- Півторакілограмову курку потрошимо та акуратно знімаємо шкіру цілком так, щоб нечіпаними залишилися крильця.
- Кілька великих білих цибулин очищуємо, дрібнимо, 15-20 хвилин прогріваємо у вершковому маслі. Стежимо, щоб колір не змінився. Охолоджуємо.
- Нарізаємо курячі сердечка, шлунок та печінку дрібними кубиками.
- Додаємо до цибулевої суміші.
- Додаємо яйця, жовтки, борошно, манку та делікатно вимішуємо фарш. Солимо та перчимо.
- Шкіру зашиваємо кулінарною ниткою так, щоб у нас вийшов мішок з крилами та отвором в районі курячої шийки.
- Заповнюємо шкіру отриманою масою та зашиваємо шию.
- У готовий курячий бульйон, що закипів, кладемо шийку та варимо її 45 хв на дуже маленькому вогні, практично без кипіння.
- Після того шийку слід охолодити впродовж наступних двох годин просто в бульйоні.
- Фотоінструкція додатково – тут.
Фарширована риба
На 4–6 порцій:
- середнього розміру судак, вагою близько 1,1 кг (вийде 500 г філе);
- 300 г філе карпа;
- 300 г філе щуки;
- дев’ять домашніх яєць;
- 1 ст. л. манки;
- 4 кг білої ріпчастої цибулі;
- 600 мл соняшникової олії;
- 400 г картоплі сорту "Сорокаденка";
- 2-3 буряка вагою близько 300 г;
- дві середніх морквини;
- 150 г вершкового масла;
- 120 г білої булочки;
- 150 мл молока;
- молотий чорний перець, сіль, лавровий лист, духмяний і чорний перець горошком.
Як готувати
- Купуємо на ринку середніх розмірів судака, карпа і щуку. Потрошимо їх, видаляємо зябра та очі. Знімаємо з усієї риби шкіру, залишаючи достатньо тонкий прошарок підшкірного сала.
- Шкіру нарізаємо прямокутниками приблизно 6х7 см. М’якоть риби акуратно відділяємо від кісток та плавців. Важливо пінцетом видалити всі найдрібніші реберні кісточки.
- Цибулю чистимо та тонко нарізаємо. Викладаємо в сотейник з товстим дном. Заливаємо соняшниковою олією та ставимо тушкувати на найменшому вогні. Постійно перемішуємо та дивимось, щоб процес приготування йшов ду-уже повільно. Поступово цибуля перетворюється майже в мармелад.
- М’якоть риби дрібнимо в м’ясорубці з дрібною решіткою один раз.
- Одночасно з рибою мелемо вистиглу цибулю з залишками олії та білу булочку, вимочену в молоці.
- Додаємо у фарш чотири жовтка, п’ять яєць, сіль та манку. Наприкінці додаємо вершкове масло кімнатної температури.
- Починаємо вибивати фарш, для зручності змочуємо руки холодною водою. Готовий фарш ставимо у холодильник на пів години.
- Варіння риби – не менш відповідальний процес, який вимагає акуратності. У великий сотейник складаємо усі рибні кістки. На них викладаємо буряк, нарізаний кубиками 2х2 см.
- Заливаємо водою так, щоб вона покрила буряк і кістки, доводимо до кипіння. Знімаємо піну і додаємо лавровий лист, перець горошком, духмяний перець і солимо.
- На повільному вогні варимо бульйон 30хв.
- Весь фарш акуратно розділяємо руками на овальні котлети, вагою близько 150 г.
- Частиною фаршу наповнюємо риб’ячі голови. На кожну котлету за допомогою жовтка наклеюємо зверху шматочок шкірки так, щоб він прикривав котлету.
- Переливаємо бульйон в іншу ємність, відділивши від нього кістки – вони нам більше не знадобляться.
- У сотейник кладемо рибні котлети, голови, кубики картоплі, моркви і вже зварений буряк. Акуратно підливаємо готовий бульйон так, щоб котлети не втратили своєї форми. Важливо, щоб темний бульйон майже повністю покрив рибу. Якщо його недостатньо, додаємо трішки води.
- Накриваємо сотейник кришкою і ставимо на повільний вогонь на півтори-дві години.
Фотоінструкція додатково – тут.
Подача
Рибу подають у трьох варіантах.
- Перший – найбільш поширений – відомий як "риба фіш". Рибу охолоджуємо у бульйоні і уже холодною викладаємо у тарілки. Подаємо як головну холодну закуску з дуже гострим хріном. Додатково можна запропонувати до риби холодні овочі та нарізане рибне желе, адже в холодильнику бульйон з овочами застигне приблизно за 20хв.
- Другий варіант більше схожий на основну рибну страву. Рибу гарячою, одразу після приготування, розкладаємо на тарілки, додаючи варені овочі.
- Третій варіант – голови і рибу викладаємо у глибокі тарілки з овочами, додаємо трішки нарізаної петрушки, заливаємо усе це гарячим бульйоном.