Постійний контроль і будки для тестів. Як Південна Корея живе в пандемію. Досвід лікарки

Пандемія 2020 року показала, як Південна Корея засвоїла досвід 2015-го. Тоді в країні спалахнула епідемія іншої коронавірусної хвороби – MERS-CoV. Першого інфікованого лікували в трьох медзакладах, що запустило ланцюг захворювання серед медпрацівників і пацієнтів.

Минулого року в країні було три пікових періоди COVID-19: на початку року, влітку через інфіковану прихожанку церкви та в грудні. Найбільше хворих зафіксували 24 грудня – понад 1200 людей за добу на 58 000 протестованих. Померли в цей день 17 пацієнтів. Це при 51,5 млн населення.

Карина Аракелян, щелепно-лицева хірургиня, півтора місяця жила за карантинними правилами Південної Кореї. Від клініки "Добробут" вона проходила стажування в лікарні Сеулу. Після чого довелося ще звикати до контрасту українського карантину. Уявіть, як це, коли в метро немає жодної людини з маскою під носом.

Для LIGA.Life Карина розповіла, що таке самоізоляція по-південнокорейськи, загальнодоступне ПЛР-тестування без ризиків і контроль за дотриманням правил. 

Два тижні самоізоляції. І ще тиждень позапланової

Папери про 14 днів самоізоляції ми підписували ще в літаку до Туреччини. Потім – в Туреччині і в літаку до Кореї. Навіть після прильоту було дуже багато паперів.

В аеропорту нас довго не випускали з гейту. Зібрали купкою, посадили за огорожею. Там всі, хто прилітає, стоять осторонь і чекають автобус, без будь-яких контактів.

А щойно ми вийшли з автобуса, яким нас привезли з аеропорту в готель, його одразу почали чимось обробляти.

Так ми о п’ятій вечора прилетіли і лише о першій ночі заселилися в готель.

У Південній Кореї є окремі закриті готелі для карантину. 

У нас був п’ятизірковий, але без звичного сервісу. Тобі дають кімнату, а ти встановлюєш спеціальний застосунок на телефон, з допомогою якого за тобою стежать.

Тричі на день у визначений час приносили їсти. Спочатку була лише корейська їжа, але кухню можна було обирати.

Тож двері номера ми відкривали тільки, коли гучномовець оголошував, що принесли їжу. І раз на день близько 16:00 приходили люди міряти нам температуру. У спеціальних костюмах із повністю закритими обличчями, ніде не визирала шкіра.

За два тижні, звісно, лунала сигналізація. В готелі було багато росіян. І постійно з гучномовця говорили: "Зайдіть у номери, в коридорі не можна перебувати". Ми були готові до цього. І мали розпорядок дня. А також книги, фільми.

День починався о 6:30, коли приносили сніданок. Корейці організували нам навіть розважальну програму. А також заняття з корейської мови відеозв’язком. 

А в Україні для нас влаштовували спортивні заняття з тренером відеозв’язком. Далі – вечеря, час для себе і прокидається Україна та починаються відеодзвінки з родиною. Потім – спати. Єдине, що змінювалося, – це їжа.

А так доводилося на самоізоляції викидати своє сміття.

Але двома тижнями самоізоляція не закінчилася. Нас ще тримали сім днів, бо в одного лікаря з нашої групи виявився позитивний ПЛР-тест. І вони боялися, що ми з ним контактували.

Ще тиждень чекали, поки вони нас перевірять, документи. І здали ще один тест.

Як в Південній Кореї тестують на коронавірус

Загалом за весь час у нас тричі брали аналізи на ПЛР.

Коли нас привезли робити тест, ми думали, що зараз побачимо велику лікарню. А тут під’їжджаємо до лікарні, обходимо будівлю, а там така маленька будка, де скляна перегородка з рукавицями.

В будку заходить лікар і прямо на вулиці паличкою бере мазок – і все. Те ж саме з машини – під’їжджаєш, відкриваєш вікно, тобі просто в носа пхають паличку – і все, їдеш далі.

Протягом доби чекали на результат.  

У кожного в телефоні є застосунок, і якщо, наприклад, я захворіла, то це фіксується. У громадських місцях, які я відвідувала, всім, хто був зі мною в цей час, приходить сповіщення-попередження з закликом здати тест. А сам заклад вони закривають на декілька днів для дезінфекції.

Кав’ярні, ресторани спочатку були відкриті, громадський транспорт теж курсував. Але згодом почала рости кількість хворих і в день нашого відльоту заклади почали працювати тільки "на виніс". І після 10 вечора взагалі все зачинялося. 

Як носять захисні маски в Південній Кореї

За наявності декількох десятків хворих за день там на вулицях ти нікого не побачиш без маски. Всі обережні, ніхто ні з ким за руки не вітається. Хоча у них взагалі такого немає в культурі.

У мене від неї на вухах вже були мозолі.

В метро немає людей з масками під носом. Там всюди камери, немає поліції. Ніхто не зупинятиме вас, з ким ви можете домовитися. Ні. Камера зняла – прийшов штраф. 

У готелі за порушення карантину був штраф – 10 000 доларів. А за маску не знаю, я не порушувала закони.

В телефоні постійно приходять сповіщення. Наприклад, що за вчорашній день у тебе чотири рази спрацьовувала геолокація, тобто вони чотири рази відслідковували, де ти знаходишся. 

Кореєць, який жив з нами в готелі, розповідав, що були скандали через те, що дружини дізнавалися про подружню зраду, бо ця система відслідковування відкрита.

Ми спілкувалися з молоддю, то вони нерідко хочуть звідти поїхати. На навчання в старшу школу їздять уже в США. А ті, хто повернулися, – це тільки через пандемію. І щойно ця хвиля закінчиться – вони повернуться назад у США. Але не пояснюють, чому так.

Коронавірус і лікарні

Лікаря, у якого виявили позитивний тест, забрали в санаторій для безсимптомних хворих. Потримали до негативного ПЛР-тесту, а потім відправили додому. 

У Південній Кореї якщо не маєш симптомів, але є підтверджений ПЛР, тебе відправляють в санаторій. Закривають в кімнаті і за допомогою відеозв’язку телефонуєш лікарю. При ньому вимірюєш температуру, тиск і це все відправляєш через застосунок. 

Якщо симптоми є – це вже окремий медзаклад, тебе везуть і там лікують.

Поки ми були на самоізоляції, мали двічі на день міряти температуру, відправити фото термометра нашому координатору. Двічі на день вводити показники термометра в застосунок і відмічати, чи є якісь симптоми. 

І ще один раз на день приходить спеціальна людина в костюмі, яка вимірює температуру. Навіть не заходить в номер – за порогом виміряла і швиденько побігла. В Південній Кореї дуже бояться всього, що пов’язане з коронавірусом. 

Тому ми стажувалися в маленьких лікарнях. Утім, одна відмовилася приймати стажерів через новий спалах в країні.

В лікарні не було жодної підготовки, інструктажу чи спеціального екіпірування, окрім, звичайно, масок.

Нічого такого не побачила спеціального для захисту. У них все є для цього. 

У цих приватних клініках казали лише, що на період пандемії держава підтримувала їх фінансово. В лікарні, де була я, зараз мало пацієнтів. Це пластична хірургія і вони кажуть, що більшість пацієнтів було з Китаю та Росії, тому через пандемію ніхто не прилітає. І в них набагато менше операцій зараз.

Але пацієнти все одно є, хоча вони не охоче погоджувалися контактувати.

Медицина в Південній Кореї

У велику лікарню ми все ж потрапили – ходили на екскурсію.

Є менші лікувальні заклади. Але там теж приходиш, записуєшся в реєстратурі на візит, йдеш до всіх лікарів. Якщо порівнювати з нашою приватною лікарнею – я не побачила різниці. А державній медицині нашій ще тягнутися і тягнутися.

Не можу сказати, що їхня система якось кардинально відрізняється від нашої.

Там 30 поверхів – це якась стоматологія, пластична хірургія. Кожен поверх – якась клініка.

Але наші лікарі зовсім не гірші. І я би напевно в Україні погодилася працювати з хірургом, ніж в Південній Кореї. Тому що вони виграють за рахунок потоку. У нас більше підхід саме до пацієнта, а не просто, як до людини, яка принесла гроші і хоче гарний ніс.

У нас пацієнти, коли готуються до імплантації, здають аналізи, щоб знати, чи імплант приживеться, щоб не було проблем. У Південній Кореї через одного приходять пацієнти з імплантами, які випали, бо не прижилися. Вони там навіть кров перед операцією не здають. Для мене це було дивно.

Більшість, починаючи з 13 років, планують, як себе змінять. Вони хочуть бути схожими на європейців – підпиляти собі обличчя, підрізати повіки.

Помітила, що там інакші правила антисептики. Як в українських лікарнях: шапочка одноразова, помити руки, антисептик, рукавиці, все стерильно, медсестра тобі одягне, щоб ти нічого не чіпав. А там лікар ходив собі лікарнею, зайшов і перед операцією або помив руки, або антисептиком обробив. Щось одне. І вони шапочки взагалі не одягають. І кажуть, що це нормально. Їм вистачає того, що вони в переодягнутих робочих костюмах.

Нетактовно запитувати. Вони не розповідали, ні скільки коштують операції, ні скільки заробляють. Кажуть, лікарі там заробляють стільки, що на це навіть не зважають.