Історії

Інтерв'ю | Постійний контроль і будки для тестів. Як Південна Корея живе в пандемію. Досвід лікарки

9 хвилин
Постійний контроль і будки для тестів. Як Південна Корея живе в пандемію. Досвід лікарки - Фото
Фото: з фейсбук-сторінки Карини Акарелян
11.02.2021, 10:00

В країні не ігнорують загрозу COVID-19 ні влада, ні люди. Тому там обмеження стали беззаперечною частиною життя.

Пандемія 2020 року показала, як Південна Корея засвоїла досвід 2015-го. Тоді в країні спалахнула епідемія іншої коронавірусної хвороби – MERS-CoV. Першого інфікованого лікували в трьох медзакладах, що запустило ланцюг захворювання серед медпрацівників і пацієнтів.

Минулого року в країні було три пікових періоди COVID-19: на початку року, влітку через інфіковану прихожанку церкви та в грудні. Найбільше хворих зафіксували 24 грудня – понад 1200 людей за добу на 58 000 протестованих. Померли в цей день 17 пацієнтів. Це при 51,5 млн населення.

Карина Аракелян, щелепно-лицева хірургиня, півтора місяця жила за карантинними правилами Південної Кореї. Від клініки "Добробут" вона проходила стажування в лікарні Сеулу. Після чого довелося ще звикати до контрасту українського карантину. Уявіть, як це, коли в метро немає жодної людини з маскою під носом.

Для LIGA.Life Карина розповіла, що таке самоізоляція по-південнокорейськи, загальнодоступне ПЛР-тестування без ризиків і контроль за дотриманням правил. 

Два тижні самоізоляції. І ще тиждень позапланової

Папери про 14 днів самоізоляції ми підписували ще в літаку до Туреччини. Потім – в Туреччині і в літаку до Кореї. Навіть після прильоту було дуже багато паперів.

В аеропорту нас довго не випускали з гейту. Зібрали купкою, посадили за огорожею. Там всі, хто прилітає, стоять осторонь і чекають автобус, без будь-яких контактів.

А щойно ми вийшли з автобуса, яким нас привезли з аеропорту в готель, його одразу почали чимось обробляти.

Так ми о п’ятій вечора прилетіли і лише о першій ночі заселилися в готель.

Додатково довелося здавати ще один ПЛР-тест. Бо на привезені нами результати з України вони не зважали.

У Південній Кореї є окремі закриті готелі для карантину. 

У нас був п’ятизірковий, але без звичного сервісу. Тобі дають кімнату, а ти встановлюєш спеціальний застосунок на телефон, з допомогою якого за тобою стежать.

І два тижні за поріг номера ні ногою.

Тричі на день у визначений час приносили їсти. Спочатку була лише корейська їжа, але кухню можна було обирати.

Тож двері номера ми відкривали тільки, коли гучномовець оголошував, що принесли їжу. І раз на день близько 16:00 приходили люди міряти нам температуру. У спеціальних костюмах із повністю закритими обличчями, ніде не визирала шкіра.

В іншому випадку, якщо ти відкриваєш двері – спрацьовує сигналізація у всьому готелі.

За два тижні, звісно, лунала сигналізація. В готелі було багато росіян. І постійно з гучномовця говорили: "Зайдіть у номери, в коридорі не можна перебувати". Ми були готові до цього. І мали розпорядок дня. А також книги, фільми.

День починався о 6:30, коли приносили сніданок. Корейці організували нам навіть розважальну програму. А також заняття з корейської мови відеозв’язком. 

А в Україні для нас влаштовували спортивні заняття з тренером відеозв’язком. Далі – вечеря, час для себе і прокидається Україна та починаються відеодзвінки з родиною. Потім – спати. Єдине, що змінювалося,  це їжа.

А так доводилося на самоізоляції викидати своє сміття.

Але двома тижнями самоізоляція не закінчилася. Нас ще тримали сім днів, бо в одного лікаря з нашої групи виявився позитивний ПЛР-тест. І вони боялися, що ми з ним контактували.

Ще тиждень чекали, поки вони нас перевірять, документи. І здали ще один тест.

Як в Південній Кореї тестують на коронавірус

Загалом за весь час у нас тричі брали аналізи на ПЛР.

Там інакше це роблять, ніж у нас. В Україні, коли брали мазок – почухали носика і все. А в Кореї ледь не до сліз довели. Мазок беруть жорстко, з носоглотки. 

Коли нас привезли робити тест, ми думали, що зараз побачимо велику лікарню. А тут під’їжджаємо до лікарні, обходимо будівлю, а там така маленька будка, де скляна перегородка з рукавицями.

В будку заходить лікар і прямо на вулиці паличкою бере мазок – і все. Те ж саме з машини – під’їжджаєш, відкриваєш вікно, тобі просто в носа пхають паличку – і все, їдеш далі.

Протягом доби чекали на результат.  

Тест для нас коштував десь 120 доларів.

У кожного в телефоні є застосунок, і якщо, наприклад, я захворіла, то це фіксується. У громадських місцях, які я відвідувала, всім, хто був зі мною в цей час, приходить сповіщення-попередження з закликом здати тест. А сам заклад вони закривають на декілька днів для дезінфекції.

Кав’ярні, ресторани спочатку були відкриті, громадський транспорт теж курсував. Але згодом почала рости кількість хворих і в день нашого відльоту заклади почали працювати тільки "на виніс". І після 10 вечора взагалі все зачинялося. 

Як носять захисні маски в Південній Кореї

За наявності декількох десятків хворих за день там на вулицях ти нікого не побачиш без маски. Всі обережні, ніхто ні з ким за руки не вітається. Хоча у них взагалі такого немає в культурі.

Маску ти ніде не знімаєш. Зранку як одягнув, виходячи з номера, так зняв уже ввечері, коли закрив двері своєї спальні. 

У мене від неї на вухах вже були мозолі.

В метро немає людей з масками під носом. Там всюди камери, немає поліції. Ніхто не зупинятиме вас, з ким ви можете домовитися. Ні. Камера зняла – прийшов штраф. 

У готелі за порушення карантину був штраф – 10 000 доларів. А за маску не знаю, я не порушувала закони.

За місцевими постійно слідкують. Мабуть, це тисне. 

В телефоні постійно приходять сповіщення. Наприклад, що за вчорашній день у тебе чотири рази спрацьовувала геолокація, тобто вони чотири рази відслідковували, де ти знаходишся. 

Кореєць, який жив з нами в готелі, розповідав, що були скандали через те, що дружини дізнавалися про подружню зраду, бо ця система відслідковування відкрита.

Ми спілкувалися з молоддю, то вони нерідко хочуть звідти поїхати. На навчання в старшу школу їздять уже в США. А ті, хто повернулися, – це тільки через пандемію. І щойно ця хвиля закінчиться – вони повернуться назад у США. Але не пояснюють, чому так.

Коронавірус і лікарні

Лікаря, у якого виявили позитивний тест, забрали в санаторій для безсимптомних хворих. Потримали до негативного ПЛР-тесту, а потім відправили додому. 

У Південній Кореї якщо не маєш симптомів, але є підтверджений ПЛР, тебе відправляють в санаторій. Закривають в кімнаті і за допомогою відеозв’язку телефонуєш лікарю. При ньому вимірюєш температуру, тиск і це все відправляєш через застосунок. 

Якщо симптоми є – це вже окремий медзаклад, тебе везуть і там лікують.

Поки ми були на самоізоляції, мали двічі на день міряти температуру, відправити фото термометра нашому координатору. Двічі на день вводити показники термометра в застосунок і відмічати, чи є якісь симптоми. 

І ще один раз на день приходить спеціальна людина в костюмі, яка вимірює температуру. Навіть не заходить в номер – за порогом виміряла і швиденько побігла. В Південній Кореї дуже бояться всього, що пов’язане з коронавірусом. 

Якщо ми заходимо у велику лікарню і один з нас отримує позитивний тест – весь заклад зачиняється на карантин .

Тому ми стажувалися в маленьких лікарнях. Утім, одна відмовилася приймати стажерів через новий спалах в країні.

В лікарні не було жодної підготовки, інструктажу чи спеціального екіпірування, окрім, звичайно, масок.

Нічого такого не побачила спеціального для захисту. У них все є для цього. 

У цих приватних клініках казали лише, що на період пандемії держава підтримувала їх фінансово. В лікарні, де була я, зараз мало пацієнтів. Це пластична хірургія і вони кажуть, що більшість пацієнтів було з Китаю та Росії, тому через пандемію ніхто не прилітає. І в них набагато менше операцій зараз.

Але пацієнти все одно є, хоча вони не охоче погоджувалися контактувати.

Медицина в Південній Кореї

У велику лікарню ми все ж потрапили – ходили на екскурсію.

У них там система, як у наших приватних, але в Південній Кореї це безкоштовна лікарня для всіх. 

Є менші лікувальні заклади. Але там теж приходиш, записуєшся в реєстратурі на візит, йдеш до всіх лікарів. Якщо порівнювати з нашою приватною лікарнею – я не побачила різниці. А державній медицині нашій ще тягнутися і тягнутися.

Не можу сказати, що їхня система якось кардинально відрізняється від нашої.

Але, наприклад, у нас багатоповерхівки в центрі столиці – це бізнес-центри, а у них – лікарні.

Там 30 поверхів – це якась стоматологія, пластична хірургія. Кожен поверх – якась клініка.

Але наші лікарі зовсім не гірші. І я би напевно в Україні погодилася працювати з хірургом, ніж в Південній Кореї. Тому що вони виграють за рахунок потоку. У нас більше підхід саме до пацієнта, а не просто, як до людини, яка принесла гроші і хоче гарний ніс.

У нас пацієнти, коли готуються до імплантації, здають аналізи, щоб знати, чи імплант приживеться, щоб не було проблем. У Південній Кореї через одного приходять пацієнти з імплантами, які випали, бо не прижилися. Вони там навіть кров перед операцією не здають. Для мене це було дивно.

В Південній Кореї схиблені на пластичній хірургії. Там вона дуже доступна.

Більшість, починаючи з 13 років, планують, як себе змінять. Вони хочуть бути схожими на європейців – підпиляти собі обличчя, підрізати повіки.

Помітила, що там інакші правила антисептики. Як в українських лікарнях: шапочка одноразова, помити руки, антисептик, рукавиці, все стерильно, медсестра тобі одягне, щоб ти нічого не чіпав. А там лікар ходив собі лікарнею, зайшов і перед операцією або помив руки, або антисептиком обробив. Щось одне. І вони шапочки взагалі не одягають. І кажуть, що це нормально. Їм вистачає того, що вони в переодягнутих робочих костюмах.

Тема грошей у них приховується.

Нетактовно запитувати. Вони не розповідали, ні скільки коштують операції, ні скільки заробляють. Кажуть, лікарі там заробляють стільки, що на це навіть не зважають.

Катерина Амеліна
Катерина Амеліна
редакторка новин та журналістка LIGA.Life
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини