Історії

Сім'я | Правила батьківства Тетяни Пушнової та Вадима Карп’яка: телепродюсерки і ведучого ток-шоу

13 хвилин
Правила батьківства Тетяни Пушнової та Вадима Карп’яка: телепродюсерки і ведучого ток-шоу - Фото
Фото Тетяни Пушнової та Вадима Карп'яка
14.04.2021, 11:45

Тетяна Пушнова та Вадим Карп'як намагаються виховати у своїх дітях критичне мислення та вміння тримати баланс між свободою та відповідальністю.

Розповідають Тетяна Пушнова та Вадим Карп’як: відома телепродюсерка й керівниця відділу зв’язків із громадськістю "Мистецького арсеналу" та журналіст і ведучий політичного ток-шоу "Свобода слова" на телеканалі ICTV.

Діти: син Вадима від першого шлюбу Марко – 13 років, спільні діти: Марта – 8 років, Орест – 7 років.

 

Головні принципи батьківства

Таня: Батьківство, з одного боку, у нас це запланована історія. Бо ми справді планували бути батьками. З іншого – велика несподіванка, оскільки не знаєш, якими батьками ми будемо, поки не з’явиться дитина.

Ми вчилися бути батьками, читали книжки про виховання. Мені сподобалася "Французьке виховання" (Памели Дракерман). Були й прикладні книжки: як годувати, як привчати до сну, як доглядати тощо.

Вадим: Переважно Таня читала. Я намагався почерпнути знання з книжок, але було нудно. У мене вже був досвід батьківства – є старший син Марко він першого шлюбу. Він, коли має час, приїздить до нас на вихідні та канікули. 

Мені подобалося виховання моїх батьків, тож вирішив, що повторюватиму їхню модель виховання з поправкою на час.

Їхня модель побудована на основі самостійності й задоволеності собою. У дитинстві мама була природженим лідером, добре вчилася, але її батьки не дали цьому розвитку, вчили не висовуватися. І вона вирішила, що її діти так не житимуть. 

Принцип виховання у мами такий: навіть якщо у тебе на голові виросте ріг – це круто, ні в кого такого немає, ти унікальний. 

А з іншого боку – батько. Він філолог-червонодипломник з української мови. Йому зараз 82, він дотепер кожне правило мені розжовує. Буває, в ефірі щось ляпну, то він не просто скаже, що я помилився, а аргументує прикладом, правилом і винятками. Дуже його люблю, але це страшна людина (сміється). Все моє життя минало під філологічним пресингом. 

Він ніколи не слухав, що я кажу, слухав, як я це кажу. Наприклад, розповідаю, що ми з хлопцями туди-сюди й ось хтось підбігає ззаді… А він: "Вадиме, не ззаді, а ззаду!". Постійно виправляв. Зараз йому за це вдячний, хоча в дитинстві це шалено бісило. Тепер я помічаю у собі цю ж історію. 

Намагаюся уважно слухати дітей, але іноді не можу втриматися від того, аби виправити помилку.

Таня: Тепер я вже запобіжником працюю. Кажу: слухай дітей, не коментуй. Вони договорять, можливо, потім виправиш.

Вадим: Моя мама теж так татові казала. Тож модель моєї сім'ї реалізована в нашій.

Таня: Ми зайшли у батьківство досить дорослі, у 34 роки. Був уже досвід життя, розуміння себе, своїх можливостей, інтересів. Можна було б уже на цьому досвіді зрозуміти, як виховувати дітей.

У нас основний принцип – навчити їх самостійності раніше, ніж вони стануть дорослими й поїдуть від нас.

 

Важко плекати цю навичку, тому що через свою любов і розуміння, як краще, можна постійно обмежувати:  "Я тобі допоможу", "Ти не вмієш, я тобі зроблю". 

У нас підхід такий: ми допомагаємо своїм дітям, але не зупиняємо у спробі зробити щось самим.

Вадим: Марта ходить у третій клас. У школі задають різні проєкти. До прикладу: як ти бачиш екологічно правильне місто. І дитина щось там клеїть, ліпить, малює. Ти дивишся з висоти своїх 44 років життєвого досвіду і розумієш, що все косо-криво, неакуратно, але це ж її проєкт! Треба в собі вбити це відчуття перфекціоніста: давай все зробимо ось так, красиво, роздрукуємо на кольоровому принтері тощо. 

Ні, це твій проєкт і якщо ти вважаєш, що все відповідає суті, ти його так бачиш, тоді ми не втручаємося. Хіба що, якщо є якась помилка, то обговоримо це.

Дитина має вчитися сама робити і нести відповідальність за зроблене.

 

Про дисципліну і правила

Таня: Не можна сказати, що у нас – супердемократія. Ми любимо дисципліну. Але з іншого боку у нас і недототалітаризм. 

Дисципліна – це інструмент виховання. Коли намагаємося впроваджувати якісь правила, завжди пояснюємо, для чого. 

Вадим: Ми їм забороняємо мультики у будні, можна у суботу та неділю. Єдиний виняток – мультики англійською. Рідко, але погоджуємося на такий компроміс. 

Або гаджети. Вони є у кожного, але є ліміт використання – двічі по пів години на день. Виняток: на день народження можна тричі на день по пів години. І ще чомусь 5 січня. Не пам’ятаю передісторії, але випросили раз на рік, саме 5 січня, тричі по пів години посидіти у телефоні чи планшеті.

Таня: Ми постійно повторюємо, чому це правило саме таке: тому що гаджети погано впливають на розвиток мозку, роблять дітей неактивними, уповільнюють мислення тощо. І коли ти їм постійно це повторюєш, вони розуміють, що це не просто ірраціональне правило. Тому у нас немає скандалів.

Про нудьгу 

Вадим: Багато батьків стикаються з такою проблемою: коли забирають телефон, то дитина ходить і нудиться. Ми для себе з Танею вирішили, що не треба боятися, коли дитині нудно.

Нудження – позитивний процес. Дитина тоді щось придумує, починає включати голову.

 

Коли діти приходять і кажуть: "Нам нудно", іноді я їм читаю або можемо подивитися у вихідні якийсь серіал, ми фанати "Зоряних воєн". 

Але коли дитина приходить посеред тижня і каже, що їй нудно, це не мої проблеми. Йди й забав себе чимось. Почитай книжку, на вулиці пограй, Лего поскладай. Це один з елементів самостійності.

Таня: Ми урізноманітнюємо їхню самостійність. Любимо, коли їхні друзі приїжджають ночувати до нас. Із задоволенням віддаємо на ночівлю їх до друзів. Це можливість дізнатися, що не всі сім’ї такі, як наша. Що бувають різні люди, різні сім’ї та різні правила.

Буває, коли до нас приходять їхні друзі, вони теж нудяться. Наші діти вчаться розуміти, що правила, які є у нас, працюють для всіх. І тоді вони пояснюють гостям, що у нас так влаштована сім’я і ми не сидимо постійно в гаджетах. Гості пристають на цю ідею і спокійно бавляться.

Вадим: Нам трохи легше у цьому сенсі, бо ми живемо у приватному будинку і діти можуть погратися на подвір’ї.

Таня: Кожне правило, яке встановлюємо, намагаємося самі дотримуватися. Вони знають, що ми можемо працювати у телефоні, але дуже чітко відсікають, коли ти тупиш у телефон. І тоді варто їм одразу зізнатися, що мама затупила у телефон, у мами теж є така потреба. Діти це нормально сприймають. 

Про свободу та її межі

Вадим: Наші діти зазвичай не порушують правил. Хоча іноді трапляється, що роблять спроби розширити межі дозволеного.

Таня: Вони постійно це роблять – намагаються розширити свої кордони та звузити кордони батьків.

Вадим: Коли палю їх на цьому, проводжу виховну бесіду. Вона має бути як рівний із рівним. Важливо говорити з дітьми нормальною мовою. Я навіть не про сюсюкання.

Коли хочу, щоб діти мене почули, завжди присідаю до них і дивлюся в очі. І це працює, коли ставишся до дитини, як до дорослої й апелюєш до того, що ми домовилися як дорослі.

Якщо дитина порушує правило, можуть бути санкції, але ніколи не йдеться про фізичне покарання. Наприклад, може бути позбавлення права на гаджети до кінця тижня. 

Таня: У нас немає мети виховати чемних дітей. Не люблю поняття "чемні діти". Воно не про свободу. 

Наше завдання як батьків – виховати людей. 

Крім того, що вони мають бути самостійними, мають розуміти, що живуть з іншими людьми. Повинні вміти враховувати свої інтереси та співвідносити їх з інтересами інших. 

Наші діти – вільні. Ніколи не говоримо їм, що вдягати. Завжди пропонуємо на вибір, що їсти, не обмежуємо в якихось заняттях. 

Діти достатньо обізнані, як працює організм, що таке секс. Розуміють, що стосунки між людьми можуть бути різними й часом ставлять достатньо складні питання: "Чи може жінка полюбити жінку?". Ми відповідаємо, що може. А чому ні?

Для нас свобода – щось, що ми намагаємося конвертувати у користь для прекрасних людей, яких ми народили.

Вадим: Наше завдання як батьків – давати можливість вибору і показувати, що є варіанти та наслідки вибору. 

Про конфлікти і табу

Таня: У конфліктах ми завжди стаємо на бік дітей. Їм треба зрозуміти, що не завжди треба поступатися своїми уявленнями про доброту для того, аби не було конфліктів. 

Вони не люблять конфлікти. У нас не заведено конфліктувати. І коли вони бачать, як сусіди конфліктують (ми живемо у сільському райончику), цього не люблять, не розуміють, як так можна. 

З іншого боку, коли у них трапляються конфлікти у школі й стараємося їх розібрати, завжди намагаємося говорити з точки зору дитини.

Конфлікт – це можливість для них відстояти свої інтереси.

Якщо завинив – треба вибачитися. Але якщо вважаєш, що маєш рацію – маєш право наполягати на тому, що це твоя точка зору і відстоювати її. Звичайно, не треба застосовувати силу, але треба вміти відстояти свою точку зору.

У нас є табу на бійки, сварки, підвищення голосу. Коли таке відбувається серед дітей, у нас завжди основний аргумент, що ми ж з татом так себе не поводимо, вміємо себе контролювати і якщо є якісь непорозуміння, то з’ясовуємо все словами.

Вадим: Але тут теж є недолік. Через те, що вони не бачили, як сваряться батьки, вони лякаються таких ситуацій. У нас було, що ми жартували з Танею, когось копіювали. І вони почали плакати.

Також у нас вдома немає нецензурної лайки. Діти знають такі слова, соціум це їм доносить, але розуміють, що вдома їх вживати недоречно.

Про сімейні традиції 

Вадим: У нас є різні сімейні традиції. Завжди святкуємо Різдво, вчимо колядки й ходимо колядувати. Я родом з Коломиї, тож у нас ця традиція зберігається. 

Є свої маленькі традиції. Наприклад, гра у динозавра: я бігаю в кімнаті й рикаю як поранений динозавр, а вони мене намагаються завалити. Я час від часу падаю, встаю і знову їх хапаю, кидаю на диван, вони тікають… З кожним роком мені стає дедалі тяжче, бо вони набирають вагу, а динозавр не молодшає. Часом намагаюся прошлангувати, але вони пам’ятають.

Таня: Для них це важлива традиція і постійно намагаються звабити Вадима грати у цього динозавра.

Вадим: У нас є хороше правило і сімейна традиція – ми ніколи не дивимося фільми, якщо не прочитали книгу.

Ввечері, коли у мене є час, я щось їм читаю, хоча вони самі добре читають. Але це традиція.

Мене Господь не обділив голосом, намагаюся гарно читати, тож звучить як аудіокнижка. 

Спочатку ми прочитали Гобіта, тепер читаю їм "Володаря перснів". Ми уже перший том прочитали й подивилися першу частину екранізації. Зараз закінчуємо другий том і буде друга частина екранізації. Тобто привчаємо до того, що кіно – це прекрасно, але якщо це екранізація за книгою, спочатку треба прочитати, щоб потім розуміти весь контекст.

Також намагаємося долучати дітей до кулінарії. Таня чудово готує, я теж вмію. І коли ми щось готуємо, ненав'язливо просимо дітей допомагти. Вони з задоволенням це роблять.

Таня: Також вони привчаються куштувати різну їжу. Люблять дізнаватися різні смаки. Бачать, що ми цікавимося різними смаками, любимо їх обговорювати. У суботу-неділю готуємо щось нове, прикольне. Часто питають, що буде у меню на наступні вихідні. 

Вадим: Є ще одне сімейне правило, святе. Ми завжди цілуємо дітей на ніч. Без цього ніхто не засинає. 

Таня: Вадим завжди понеділками пізно повертається додому й у вівторок зранку діти питають, чи тато не забув їх поцілувати на ніч.

Про дозвілля з дітьми

Таня: Ми любимо мандрувати з дітьми. Вони вже були у Лондоні, Парижі, Римі, Афінах, Туреччині, Єгипті.

Намагаємося їм показати якомога більше світу. Вони дуже страждають у локдаун та карантин, що не можемо нікуди поїхати. 

Але це теж навчання. Ми пояснюємо, що не можемо поїхати, бо весь світ захворів і нам тепер треба дотримуватися жорстких правил, щоб одужати. Вони постійно цікавляться, як справи з вакцинуванням. Вадим хворів на коронавірус, ми дуже за нього переживали.

Ми використовуємо наші поїздки для навчання. Коли їздили в Афіни, вивчали грецькі міфи. Орест захоплюється лицарями. Коли їздили у Лондон, були у Тауері й дивилися на лицарські обладунки, які там виставляють. Марта любить Париж, тепер хоче вивчити французьку.

Вадим: Зараз нестачу мандрівок за кордон компенсуємо подорожами Україною. З’явилася хороша традиція – походи в гори.

У 2019 році діти почали нити, що хочуть переночувати у наметі.

Тож ми з братом взяли дітей і пішли на Хом’як, переночували там. Це був повноцінний підйом, намети, спальники.

Їм шалено сподобалося і там же домовилися, що наступного року йдемо на дві ночі. Минулого року таки сходили. До нас доєдналися ще діти і батьки.

Таня: Це саме татусі з дітьми. Вони вирішили не пускати дружин. Це прекрасно. Вважаю, що цю традицію треба продовжити, а мама побуде у СПА (сміється).

Вадим: Насправді, це не так легко, бо діти багато не понесуть – намет, спальники, їхній одяг. Але чого не зробиш заради них. Цього року плануємо два походи, їм дуже подобається.

Про освіту і досвід

Таня: Діти навчаються так, як можуть. П’ять років разом ходять на карате. 

Ми не розділяємо чоловічі та жіночі завдання. У сучасному світі немає в цьому сенсу. 

Марта вже рік займається на фортепіано, і Орест хоче, але ще не готовий, непосидючий. Також є додаткові заняття з репетитором з англійської. Це прекрасна альтернатива шкільним заняттям, тому що там інша програма й інше опанування предмету. І вони можуть подивитися, що можна навчатися по-різному.

З домашніми завданнями тяжко. Хочеться, щоб вони все робили самі. Але буває по-різному. Марта любить все швидко поробити, особливо предмети, які не дуже подобаються, але вона не орієнтується на результат. Потім мусимо повертатися до цієї домашки, дивитися, де помилки, а їх багато, бо все поспіхом робиться.

Загалом у домашці ми більше не на завданнях зосереджуємося, а на тому, щоб навчитися вчитися, зосереджуватися. А це – дуже складно.

Вадим: Ми орієнтуємося на тому, що найкраще навчання – досвід. Наприклад, можна довго вчити, що столиця Франції – Париж, а Греції – Афіни, але якщо ти хоч раз там побував, то точно запам’ятав і навіть орієнтуєшся, що і де.

Ми поводимося з дітьми як з повноцінними членами сім’ї. Свої розмови від них не відсікаємо. Вони слухають, про що ми говоримо і через специфіку нашої роботи, оскільки я працюю здебільшого з політичною журналістикою, добре розуміють, хто президент, що таке парламент, міністри, партії, фракції.

Вони цікавляться політикою, розпитують, яка ситуація у Білорусі.

Таня: У нас в Арсеналі зараз проходить білоруська виставка, я багато розповідаю про неї і вони хочуть подивитися, коли закінчиться локдаун. Вадиму розповідала, що одного художника після виставки і повернення у Білорусь арештували. Показали їм його роботи, і ту, за яку його арештували та переслідують. І діти за нього дуже переживають.

Вадим: Вони живуть нашим життям, а ми їхнім.

Чого навчились у батьківстві

Вадим: Терпіння. І багатьох ігор. Зараз розучую карткові фокуси. Дітям подобається, як я їм спочатку показую фокус, а на другий день розповідаю, як це зробив.

З дітьми вчишся бути собою.

Подобається фраза про те, що не треба виховувати дітей, треба виховувати себе, вони все одно будуть на тебе схожі. І вони копіюють нас, бо ми для них найочевидніша модель поведінки.

Таня: Ми вчотирьох – емоційні. Коли у нас стаються емоційні сплески, прикольно подивитися на себе збоку, бо діти це завжди підхоплюють і віддзеркалюють. Оці всі твої фразочки обов'язково повернуться проти тебе. Всі твої погані звички, як ти ставишся до людей – діти постійно це повертають. У такий спосіб ти стаєш кращою людиною.

Вадим: Я кинув курити через них, бо вони мене затролили. Ходили і постійно питали: "Тато, коли ти кинеш курити? Це погана звичка! Це шкодить здоров’ю і смердить". Вже 2,5 роки не курю.

Про стосунки у парі  та власне "Я"

Вадим: Ми часом свідомо відпочиваємо від дітей. Ми їм пояснюємо, що нам треба побути удвох. 

Таня: У нас є такі періоди. Можемо собі дозволити сказати: "Діти, нам треба з татом побути удвох. Можете погратися на першому поверсі самостійно?" 

Ми практикуємо побачення в інших містах. Вони розуміють, що це потрібно не тільки нам, але і їм.

Потім обговорюємо, хто за ким і як скучив. Діти так вчаться дистанціюватися від нас.

Треба вміти зберегти своє "Я" у батьківстві. По-перше, щоб не нав’язувати дитині стереотипи. Наприклад, у нас діти розуміють, що можна жінці працювати, а чоловік може бути вдома і доглядати за дітьми. Що жінка може води машину, а чоловік може поприбирати та помити посуд. 

По-друге, ми себе стримуємо, коли хочемо бути нав’язливими батьками. Бо дітям важливо, щоб батьки берегли своє "Я". Можливо зараз вони потребують більше уваги, але у майбутньому вони зрозуміють, що це важливо для здорових стосунків. 

Вадим: Але, щоб зберегти своє "Я", треба його мати. Завжди треба займатися собою. Якщо власне "Я" є і воно цілісне – це не питання, як його уберегти. Проблема, якщо воно розмите і не знаєш, хто ти: батько, працівник, син, громадянин. Якщо людина цілісна, дитина це бачить і не посягатиме на межі. 

Яна Міланова
Яна Міланова
журналістка LIGA.Life
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини