Історії

Ніколи не пізно | Володимир Дегтярьов, СEO Newsfront PR Agency: "У 24 я випадково пробіг марафон на 100 км"

7 хвилин
Володимир Дегтярьов, СEO Newsfront PR Agency:
Фото з особистого архіву
12.06.2021, 08:00

Системно займався бігом, згодом потягнуло в тріатлон, паралельно захопився фридайвінгом. Зараз присвячує себе бразильському джиу-джитсу.

Захоплення з часом змінюються, коли досягаю конкретного результату і хочу додати у життя нову активність, а з нею – нові цілі.

"Ніколи не пізно" – нова регулярна рубрика LIGA.Life. Ми спілкуємось з успішними українцями, які захопились спортом і почали займатися новим з нуля у дорослому віці.

Я з дитинства займався спортом на аматорському рівні. З четвертого до десятого класу ходив на секцію дзюдо. Офіційних спортивних розрядів так і не отримав. Але досвід змагань, поразок, перемог був. В університетські роки спорт залишився на рівні дозвілля.

З переїздом зі Львова до Києва життя змінилося. Я активно розвивав бізнес, тому спорт був лише для підтримки форми. А у 24 роки я випадково пробіг 100-кілометровий марафон.

Про біг

У двадцять років я захоплювався боксом, а для кардіонавантаження бігав на незначні дистанції. Паралельно з цим розвивав кар’єру. Моєю рольовою моделлю тоді був політтехнолог Сергій Гайдай. Якось він розповів, що в юності бігав під Одесою 100-кілометрові марафони.

Я захотів повторити цей досвід. Згодом побачив оголошення про ультрамарафон під Тернополем.

Почав готуватися самотужки. Зараз новачкам легше: відкрив інтернет і читай про підготовку та досвід атлетів, а в ті часи інформації було мало. 

Це були мої найскладніші змагання. Я прийшов неготовим як фізично, так і психологічно.

Тоді я бігав лише 10 км, але вважав: якщо нормально пробіг таку дистанцію, то 100 – це ті ж самі 10 км, але 10 разів. Зможу!

До фінішу я дошкандибав не спортивною, а звичайною ходьбою. Подолав дистанцію за 17 годин. Так відбив собі бажання займатися спортом.

А потім знову пощастило з оточенням. Мій бізнес-партнер з Риги був одним з організаторів місцевого марафону. Він знав, що я брав участь у подібних заходах, тому подарував реєстрацію на забіг. І я знову самостійно почав тренуватися. У результаті 42 км пробіг за чотири години. 

Так з’явилися амбіції. Знайшов тренера, який підготував до двох київських марафонів. Згодом почав системно тренуватись, завдяки чому пробіг ще чотири марафони та дистанції у 50,80 та понад 100 км.

Також спробував біг з перешкодами на Race Nation у Києві та дистанцію у 110 кілометрів горами Хорватії. 

Це один із пам’ятних ультрамарафонів для мене. Готувався до нього пів року. Їздив в Карпати на збори, щотижня бігав довгі дистанції, знав усе про харчування під час забігу.

Тобто я починав бігати для того, щоб схуднути, але згодом з’явились спортивні цілі. Розумів, що ніколи не зможу змагатися на рівні з професійними спортсменами, але з аматорами у своїй віковій категорії – цілком.

Про тріатлон

Під час звичайної гри у волейбол я травмувався. У період відновлення зрозумів, що мені буде складно бігати довгі дистанції.

Тоді потрапила до рук книжка Джона Келлоса "Залізна людина є в кожному. Від крісла бізнес-класу до Ironman". Вона настільки захопила, що я вирішив знайти спеціаліста з тріатлону та розпочати тренування.

Тріатлон – мультиспортивні перегони, які складаються з плавання, велоїзди та бігу.

В оточенні саме був український тріатлет Андрій Ястребов, який згодом став моїм першим тренером. Моя головна мотивація – урізноманітнити фізнавантаження. Біг доволі монотонний, а тріатлон дозволяє перемикатися на плавання та велоїзду.

Фаворитом і сильною стороною все одно залишався біг. Плавання давалось складніше, це координаційно важкий вид спорту. Велоїзда – цікава активність, але логістично складна для Києва.

За чотири роки занять тріатлоном я взяв участь у змаганнях в Києві, Вишгороді, ОАЕ, Туреччині, Франції, Польщі та Угорщині. Три роки поспіль (2013-2015) перепливав Босфор в рамках Bosphorus Cross Continental Swimming Race.

Окрім цього, п’ять разів подолав дистанцію половини Ironman: 1,93 км плавання, 90 км велоїзди, 21,10 км бігу. Та одну повну дистанцію: 3,8 км плавання, 180 км велоїзди та 42,195 км бігу.

Для мене спортивні події – чудовий привід для туризму. Ми з родиною постійно планували відпустки паралельно зі стартами. Наприклад, після змагань у Франції ми ще тиждень залишались там на відпочинок.

Про фридайвінг

Під час занять з тріатлону мені подобалось плавати. Але я не вмів пірнати, не мав техніки і через це виникав страх. 

Так познайомився з найтитулованішим фридайвером України – Олександром Бубенчиковим. Він став моїм тренером. Спочатку я пройшов базовий етап в басейні, потім поїхав підкорювати глибину. 

Фридайвінг – підводне плавання із затримкою дихання. Спортсмени пірнають без аквалангів, але в масці та ластах.

Згодом до захоплення долучилася дружина. Ми протягом декількох років активно їздили в Єгипет та на Кіпр, щоб попірнати. Це рекреаційний вид спорту, який практикував паралельно з тріатлоном.

Як виявилось, краса підводного світу, яку ми бачимо на фотографіях, розташована на глибині до 10 метрів. Тому тренування з фридайвінгу були на більшій глибині. Ми опускалися уздовж мотузки натягнутого буя, який бовтався на поверхні. Часто пірнали з заплющеними очима.

Так я навчився розслаблятися та розподіляти повітря правильно. Адже від цього залежить, наскільки глибоко ти можеш опуститися. Коли серцебиття прискорене, запас кисню вичерпується швидше, і спортсмену доводиться підійматися вгору.

Мій особистий рекорд глибини – 46 м.

Я брав участь в аматорських змаганнях з фридайвінгу, бо хотів щоразу покращувати рекорд. До рівня тренера, який опускається на 90-100 метрів, не доросту, але 46 – також достойний результат.

Про бразильське джиу-джитсу

Я в 33 та в 40 – це різні фізичні можливості. Коли зрозумів, що покращувати свій результат з бігу стає дедалі складніше, захотів спробувати більш контактний вид спорту.

Адже під час бігу ви з суперниками дивитесь в одному напрямку, а я прагнув до взаємодії. Так почав займатися бадмінтоном та бразильським джиу-джитсу. Вони здаються максимально різними, але мають спільні якості. Наприклад, головна задача гравця та борця – обманути суперника, змусити його втратити рівновагу або координацію рухів.

Бразильське джиу-джитсу – бойове мистецтво, що зосереджене на боротьбі в "партері", тобто на землі.

Проте згодом захоплення боротьбою переважило. На першому занятті мене "розмазали" на татамі (мат, на якому займаються борці. – Ред.). Я подумав: "Клас!" Тренер побачив в мені потенціал, тому я вирішив продовжувати.

Подобається джиу-джитсу, бо:

  1. Це фантастичне тілесне навантаження. Джиу-джитсу може замінити біг та спортивну залу. З тренування виходиш повністю мокрим.

  2. Воно додає впевненості у своїх силах. Знаю, що у випадку форс-мажору можу захистити себе та свою родину. Просто тому, що я чотири рази на тиждень перебуваю в жорсткому протистоянні з суперником.

  3. Це можливість для подорожей та участі у змаганнях. На чемпіонаті Європи я не борюсь з усіма представниками своєї віковій категорії, а лише з тими, хто займається зі мною на рівні. Тобто борюсь не з 40-річним чорним поясом, а 40-річним синім. Так шанс піднятися на п'єдестал зростає.

  4. Отримую психологічну користь. Джиу-джитсу навчив мене бути жорсткішим в протистояннях за межами залу: на переговорах, у спілкуванні, бути довше у некомфортному стані.

  5. Це чудова динамічна медитація. Коли я на килимі, не можу думати ні про що інше за його межами. Я повністю сфокусований на одній справі.

Наразі в мене синій пояс – це другий рівень. Тобто вже не новачок, але ще не професіонал.

Моє найбільше досягнення – перші місця на кубках Києва та України у своїй віковій категорії та бронза серед новачків на чемпіонаті Європи.

Проте маю амбітні плани. Через 6-7 років досягну чорного поясу і почну тренувати. А на старості відкрию бійцівський зал і вчитиму дітей та дорослих.

Альона Низовець
Альона Низовець
журналістка LIGA.Life
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини