Мою маму забрали з Маріуполя до фільтраційного табору, а звідти вивезли до Астрахані

За словами радника мера Маріуполя Петра Андрющенка, з міста примусово евакуювали близько 40 000 осіб, динаміка примусової депортації зростає. Однією з них є Альона Миколаївна, 82 роки. 

Вона працювала медсестрою в Донецьку, і, вже бувши на пенсії, переїхала разом з чоловіком до Наталії в Маріуполь. Там вона вийшла заміж.

"Мама мріяла жити біля моря. І в Маріуполі з її вікна ми на море могли дивитися. Красиві були пейзажі. Але тепер туди не повернешся", – зі сльозами розповідає Наталія.

Під час чергових обстрілів Маріуполя будинок її мами потрапив під удари "градів". Квартира на першому поверсі була. 

Наталія з чоловіком шукали можливості виїхати з міста, бо чоловікові потрібен був інсулін. Мама їхати відмовлялася у будь-якому разі. Казала, що дорогу не витримає, у голові паморочилося. Наталія переговорила з сусідами, вони сказали їй: "Не хвилюйтеся, будем разом триматися".

Наталія з чоловіком змогли виїхати. Зв’язку з мамою не було до 15 березня.

Тоді зателефонувала подруга Наталії, яка залишалася в Маріуполі. Жінка попросила її піти пошукати маму. Знайшла. Мама сказала, що все гаразд, лишається в місті. Виїжджати не хотіла.

"А потім, через якийсь час, прийшла смска на вайбер. Там сказано було, що мама у фільтраційному таборі в Новоазовську. Написала людина, з якою вони поруч на кріслі сиділи. Де вона зараз – не знала".

За словами Наталії, яка спілкувалася з іншими маріупольцями, людей просто виводили з бомбосховища – без вибору, без речей, змушували кидати домашніх тварин, обшукували й вивозили в фільтраційні табори. 

Де її мама – жінка не знала. Аж допоки їй не написали з Донецька мамині колишні колеги. Сказали, що її привезли в Дім ветеранів, лікують. Поговорити з мамою не давали. Тільки написали, що відправлять її до родичів у Москву. 

"У подруги маму в Тамбов повезли, паспорт забрали, тепер вона два роки має в теплиці працювати без права виїзду. Я так зрозуміла, що працездатних людей відправляють якомога далі працювати, а недієздатних – до родичів", – каже Наталія. 

Московські родичі чекали, але дзвінка так і не було. 

Минуло ще кілька днів. Наталії написали тепер у телеграмі. Мовляв, не переживайте, маму вашу в Астрахань везуть. Не до родичів.

Наталія почала шукала інформацію і знайшла, що в Астрахані є три пункти для вивезених із Маріуполя – два в дитсадку й один на території психіатричної лікарні. Нібито понад 400 людей привезли.

Однак поговорити з мамою, розпитати, як вона, як її здоров’я Наталії не дають. Тільки раз дали коротку розмову на Благовіщення, 25 березня, мама сказала, що все гаразд, щоб донька не хвилювалася. І все. 

Наталія шукає способу витягнути маму.

У Росії поки триває примусова "паспортизація" вивезених українців. Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова 10 квітня заявила, що залякуванням найбільш вразливих груп – жінок, осіб з інвалідністю і пенсіонерів агресор отримав від них майже 14 000 заяв про прийняття громадянства Росії та видав 12 000 паспортів.

"Такі дії окупанта РФ спрямовані на продовження примусової інтеграції населення нашої держави в російський політичний, економічний і гуманітарний простір. Насильницька паспортизація є незаконною та не визнається в Україні, вона суперечить  принципам і нормам міжнародного права та є прямим порушенням Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни", – сказала Денісова.