Історії

"При мені в палаті не стало шістьох". Історія з лікарні, де приймають хворих на COVID-19

12.11.2020, 18:52 • 4 хвилини
В'ячеслав Семененко. Фото – фейсбук-сторінка чоловіка

Після майже двох тижнів, проведених в лікарні швидкої допомоги з COVID-19, 46-річний мешканець Львова В'ячеслав Семененко поділився з ВВС Україна тим, що бачив на власні очі. 

Хвороба починалася у нього з легких симптомів – за тиждень до госпіталізації в чоловіка піднялася температура до 37 градусів з мінімальним дискомфортом.

Наступного дня вже було 38,2. 

"Про коронавірус тоді ще навіть не думав, бо не було жодних інших симптомів. Ні нежитю, ні кашлю, ні болю в горлі, ні втрати запаху. На ковід ніщо не натякало", – пригадує В'ячеслав.

Коли температура досягла 38,5, почав збивати, але безрезультатно.

Сімейна лікарка по телефону заспокоювала, казала, що симптомів коронавірусу немає. Далі в чоловіка почалася ломота в тілі. "Спати не міг, усю ніч крутився страшно. Але ні кашлю, ні задишки – усе лише посилювало впевненість, що це просто застуда", – розповідає він.

Коли пішов таки здавати ПЛР-тест, на половині шляху заболіло в легенях, закрило дихання.

Звернувся в клініку – там сказали, що всі показники в нормі і з такими в лікарню не кладуть.

Згодом у В'ячеслава з'явився кашель, він став відкашлювати бурі й червоні згустки, що нагадували кров. Температура взагалі не опускалася нижче 38,7. А таблетки не допомагали.

Згодом чоловіку все ж вдалося потрапити в лікарню. І поклали в терапевтичне відділення, а не інфекційне.

"Моя палата була дуже важкою – всі з ковідом, всі на кисні. Сусідня, жіноча, – те саме. Про інші – знаю мало. Люди переважно за 60, але були й молодші – бачив двох, яким близько 40. Обидва з коронавірусом, їх уже через два дні забрали в реанімацію. Про одного знаю, що йому ставало краще, за іншого більше нічого не чув", – пригадує В'ячеслав.

Перший хворий помер у В'ячеслава на очах, наступного дня, як він приїхав. 

"Дорослий чоловік – я з ним навіть не встиг познайомитися, він постійно був на кисні, непритомний. Другий помер наступного дня – бачиш, як очі стають скляними і людина – все, людини більше немає. Потім ще кілька людей так само. Їх навіть не встигали відвезти в реанімацію", – ділиться чоловік.

Медперсонал, за його словами, працює на межі можливостей – 24 години на ногах. Допомогти усім не вдасться, бо медиків замало.

"У відділенні постійно чути крики і стогони. Багато разів бачив, як комусь стає погано, але на допомогу медсестри не приходять: не тому ще не хочуть, а тому що просто не встигають – відділення величезне, вони у цей час десь в іншому крилі біля іншого важкохворого. Доходило до того, що години дві-три в палату взагалі ніхто не заходив", – пригадує В'ячеслав.

В лікарні не вистачає елементарних речей: бракує кисню, немає двійників, якими можна підключити до одного крану одразу двох пацієнтів. "Бачив, як лікарі шукають їх в інтернеті, щоб купити за власні гроші", – розповідає він.

Двійники робили саморобні – з катетера для крапельниці: ножем підрізали, щоб шланги входили і можна було під'єднати двох людей.

"У жіночій палаті була жахлива ситуація – до одного крану через такий двійник були підключені двоє пацієнток. Бабуся вночі уві сні обкрутилася навколо шлангу, висмикнула мимоволі цей двійничок і в другої жінки миттєво почала падати сатурація (рівень кисню в крові – ред.), вона задихалася. Мене розбудили наші, я побіг в ту палату, підключив її – довго чекав, поки все відновиться. Медсестра прийшла лише згодом", – пригадує чоловік.

Власноруч робили і подовжувачі для кисню, аби ті, хто вже не може без нього дихати, змогли піти в туалет. 

"Бо чоловіки спершу соромилися в банку сходити або в памперс – це потім вже звикали. Були випадки, коли люди непритомніли прямо в туалеті – нам доводилося вночі їх тягнути просто по підлозі, щоб підключити до кисню", – розповів В'ячеслав.

Його виписали на 12-й день. 

"Перші кілька днів було дуже важко – температура, ти весь мокрий. Ставили крапельницю, робили уколи, потім підключили до кисню – на ньому я був майже тиждень, але поступово стало краще", – пригадує чоловік.

З усіх пацієнтів, які були в палаті, коли поклали В'ячеслава, всі померли, вижив лише він. 

"Загалом при мені не стало шістьох – на той світ вони пішли фактично на моїх очах. Усі були з ковідом. На тілі потім пишуть "К-19". Потім ти чуєш, як по коридору їде цей візочок, який забирає тіла " ми його називали "паровозом" – бо він коли їхав, дуже гучно гримів на все відділення. Ну а потім все. Людина помирає, її забирають, а через 20 хвилин на її ліжку вже хтось інший", – пригадує чоловік.

В'ячеслав зауважив, що, схоже, головна проблема більшості пацієнтів у тривалому самолікуванні – до останнього тягнули, не дзвонили лікарям. 

"Якщо в мене КТ показував 30% ураження легенів, то вони приїздили в лікарню вже з 70% ураження. Доводили все до дуже серйозного стану і просто не виживали – було запізно", – пояснив він.

В'ячеслав пригадує, що до хвороби, до коронавірусу він ставився спокійно, просто знав, що є така хвороба. І думав, що йому нічого особливо не загрожує.

"Подумки казав собі, що в мене ж немає ніяких побічних захворювань, ніколи не було проблем з легенями – ні бронхітів, ні астм, нічого. І тут раптом раз – і ти розумієш, що тобі просто нічим дихати. Ти на кисні, дорослі мужики навколо тебе плачуть, а люди, з якими ти спілкуєшся, просто на твоїх очах помирають зі скляними очима", – додав він.

Повний текст читайте на ВВС Україна.

Катерина Амеліна
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Комментарі

Останні новини