Як я здавала на права без хабаря і таки отримала водійське посвідчення

"Усі платять", "Не видумуй", "Ну, пробуй сама, але навряд чи вийде"... Найприкріше було чути таке від друзів чи близьких людей. Та мені як щось у голову засяде, то не так легко того спекатися.

Від кількох різних джерел знаю, що зараз "нарішати" права коштує 5000 гривень. Але іспити все одно треба складати, хоч і з поблажками. 

5000 гривень - це орієнтовно 14-16 занять з інструктором (300-350 грн за півтори години). І мені здається, що це набагато краща інвестиція у своє майбутнє водіння.

Навчання в автошколі

Автошколу (Нова автошкола) я закінчила у Львові у вересні 2018 року. 

Претензій до неї не маю: атмосфера класна, графік зручний, уроки цікаві, машини нові. Але з усієї групи (а нас було приблизно 20) я так і не знайшла жодної людини, яка би здала самостійно. 

Коли одногрупники почали масово виставляти селфі з правами, я ще брала додаткові практичні уроки, почувалася лузером та неготовою самостійно їздити Львовом. 

У мене вже був сертифікат про завершення автошколи і медична довідка, тож я могла складати іспит будь-коли. Але по факту розуміла: недостатньо 10 чи навіть і 20 занять для людини, яка раніше ніколи не сиділа за кермом. І це не лише моя думка.

Мене нервувало, що уроки минають, а прогрес мінімальний. Таланту до водіння я в себе так і не виявила, тож коли дізналася, що завагітніла, вирішила зробити паузу і здати десь-колись.

Коли я закінчила автошколу, були умови, що сертифікат чинний 10 років. "Та це ж купа часу! Ще навчуся і здам", - заспокоювала себе. Але згодом цей термін скоротили до двох років. І правильно. Хоч тоді, з кількамісячною дитиною, не дуже зраділа таким нововведенням. Та у нас вже було своє авто (механіка), і ми з чоловіком почали потроху вибиратися на тренувальний майданчик у Брюховичах під Львовом. 

Навчання

На майданчику зрозуміла, що дива не сталося і я все ще не вмію водити машину. А далі були місяці рутинної праці: із різним настроєм, втомою, нервами, часом навіть сварками. Чоловік Ярослав увімкнув режим учителя і раз навіть змусив мене рушити без заглохування 30 разів підряд, щоб ми нарешті поїхали додому. 

Практика давала своє, і я вже не жахалася кожного авто, яке проїжджало повз на майданчику. Ми дивилися вдома відеоуроки і практикували "гараж", "змійку", паралельне паркування між шинами. А недалеко від дому знайшли круту гірку, яка хоч трохи нагадувала естакаду, і пробували рушати ще там. 

Таких навчальних виїздів було 30-40. І це зараз основа того, що я вмію.

Там порадили інструктора Сергія, який навчає цільово для самостійної здачі. З ним я долала страх машин і швидкості на справжніх львівських дорогах. Після чотирьох практичних занять по півтори години інструктор порадив записуватися на іспит.

Теоретичний іспит

Тут просто і коротко. Правила і тести є в інтернеті, є купа зручних додатків з розширеними функціями за невеликі гроші. Для любителів класики - є паперові книжки з ПДР.

На навчання і тренування тестів я витратила майже увесь липень: по півгодини щодня, коли син спав. Орієнтувалася в них досить добре і здала без жодної помилки (20 з 20). 

Помилки можна робити лише дві. Теорія була для мене найлегшим завданням з усієї цієї історії.

Перший практичний іспит і провал

За кілька днів до іспиту змінилися правила його проведення. Щастить мені із нововведеннями!

Тепер треба було відкатати мінімум 10 хвилин на майданчику і мінімум 30 хвилин у місті. Ніби й нічого складного: хочеш бути водієм - не лякайся несподіванок.

Однак я не була тоді готова замість звичного і досить простого маршруту вулицею їхати на завантажене транспортом кільце. Там я і завалилася, створивши аварійну ситуацію. А це рахують однією великою помилкою і одразу ж нездачею.

На сайті МВС є затверджені маршрути, і цього "нового" там не було. З’явилися лише нещодавно, тож кілька тижнів усі складали по маршруту, з яким не могли наперед ознайомитися. Тож дорогою додому чоловік слухав мій плач і крик, що я буду самостійно здавати хоч до старості, але нікому нічого не платитиму.

Цю історію можна було б оскаржувати, але я вирішила зосередитися на другій спробі. Буду щирою. Думала, що двічі спробую скласти іспит сама, а як не вийде, то доречно, мабуть, шукати інший вихід. 

Дуже хотіла здати без домовлянь і хабарів, але знала, що йти повторно на навчання в автошколу після трьох провалів (а саме такою є умова нездачі) буде невиправдано складно. 

Період між провалом і перездачею був психологічно складним. Те кільце я проїхала потім з інструктором і ще кілька разів із чоловіком, але на пасажирському сидінні. Також ми з чоловіком не раз практикувалися на майданчику сервісного центру.

Друга спроба

Я знала, що їжджу добре. Не ідеально, але явно краще за багатьох, хто там отримує права щодня. Найбільше боялася розгубитися чи почати нервувати, і через це наробити тупих помилок. 

Схема там така: три однакові помилки підряд - до побачення. Не здаєш майданчик - у місто навіть не виїжджаєш.

За годину до іспиту ми контрольно катнули з інструктором по маршруту. Я встигла перелаштуватися на інше щеплення (ще досі це складно дається, коли сідаю в іншу машину) й підготувала себе морально: роблю все, щоб здати, налаштовуюся на успіх, але допускаю, що можу завалити. 

Початок був шикарний - першу помилку я зробила упродовж 10 секунд ! Зняла раніше "ручнік", аніж ввімкнула передачу й почала рухатися (якщо я правильно зрозуміла аргументацію екзаменатора). За словами мого інструктора, це можна було б оскаржувати, адже в той час нога була на тормозі й машина б не покотилася. Але сперечатися не довелося. 

Майданчик (естакада, гараж задом і передом, розворот в обмеженому просторі, паралельне паркування) здала без проблем. Далі виїжджала в місто і здебільшого думала лише, аби не заглохнути при рушанніі завчасно показувати повороти. Переді мною хлопець завалив свій іспит лише через те, що то запізно вмикав поворот, то задовго не вимикав.

Та в мене все пройшло на одному диханні. Був не дуже насичений потік машин, вдалося легко перелаштуватися перед кільцем, обрати гарний момент для в‘їзду на нього, не було велосипедистів і маршруток, яких треба було б обганяти чи пропускати. 

Уже наприкінці маршруту я не показала поворот, коли перед кільцем змінила смугу. Це була моя друга й остання помилка.

Іспит здано. І за півгодини омріяні й вистраждані права - мої!

Замість висновків

Здавати самостійно чи платити - особистий вибір кожного. Але мене зачіпає, коли люди нарікають на корупцію в країні, але хабар за права вважають звичною справою.

Приємно, що мене вітають, але водночас засмучує, коли кажуть: “Нічого собі, ти здала сама? Це ж майже нереально!”.

Реально. Хоч і складно. І я не дивачка, я нормальна.