10 слів, яких ви вже не знайдете в українській мові
Фото: Depositphotos

Любі читачі й ще любіші читачки, вітаю вас із напів’ювілейним, сорок п’ятим випуском нашої мовно-дорадчої рубрики!

Долучайтесь до нас на Facebook та беріть участь в дискусіях

Вже майже рік ми разом розбираємось у тонкощах і цікавинках української мови, шукаємо логіку в її правилах і виносимо дивні перли з морських глибин граматики та правопису. Сьогодні подивимось на її слова — і то не абиякі й сіро-буденні, а давні й часто зовсім для нас незрозумілі.

Втім, іще якихось сто-двісті років тому їх активно вживали в літературі, а отже, розраховували на те, що тодішні читачі з ними знайомі. Зараз же на їхні залишки можна натрапити хіба в прізвищах, бо ніщо інше так добре не консервує стару лексику.

Одне слово — ходімте розбиратися! 

  1. Вертоград 

Цим словом іще до XVIII століття називали сад. Походить воно зі старослов’янської мови, де звучало точнісінько так само, — а туди колись прийшло з давньої мови готів (одного з германських племен), із якими в слов’ян були активні контакти. В готській слову "вертоград" відповідає слово aurtigards, яке теж означає "сад". Бачите елемент -gard-? У слов’ян він перетворився на "град" — і цим словом позначали не лише сад, а й узагалі обгороджену територію, зокрема місто з його мурами (порівняйте зі словами "город" і "городити"). У англійців, до речі, той самий gard еволюціонував у garden (город) і yard (двір), а aurtigard — в orchard (фруктовий сад).

2. Еродій

Це слово означає лелеку й трапляється, приміром, у притчі Григорія Сковороди "Вдячний еродій". Ось що пише про нього сам автор: 

"Належиться дещо сказати й про еродійську природу. Вони схожі на журавлів, але світліше мають пір’я й кораловий або світло-черлений ніс. Непримиренні вороги зміям і буфонам, себто — отруйним жабам. Ім’я сіє (’έρόδιος) походження еллінського, значить — боголюбний, римською — кіконіа, польською — боцян, малоросійською — гайстер".

3. Каштелян

Це управитель замку чи укріпленого міста, керівник цивільної чи військової адміністрації в окрузі. У слові "каштелян" можна і треба помітити схожість з англійським castle (замок). Зараз од нього вже не лишилось і сліду (натомість кажуть "комендант"), а от іще років тридцять тому, мабуть, у гуртожитках можна було надибати як не каштеляна, то бодай кастеляншу, котра видавала білизну. Бачте, як усе змаліло. 

4. Одесную, ошую

Ні, це не абракадабра, це зовсім звичайні слова "праворуч" (одесную) і "ліворуч" (ошую), й походять вони від назв рук — правої (десниця) і лівої (шуйця). А той, у кого головна рука не права, а ліва, відповідно, називався "шульга" (це слово дожило до наших днів, воно є в словниках і успішно конкурує з "лівшею"). 

5. Зеґар, дзиґар, дзигарі

Це слово означає "годинник". Насправді ще сто років тому, в 1920-х, ним послуговувались так часто, що складається враження, буцімто "годинник" умисне відсували на другий план. Походить воно з німецького слова Seiger, що теж означало годинник — але пісочний чи водяний. Ішли роки, німецьке слово запозичили собі поляки (саме у формі zegar), а після них настала й наша черга поживитися. Годинникар у західних сусідів і досі зветься zegarmistrz. До речі, збірка барокового поета Івана Величковського (1690) так і називається — "Зеґар з полузеґарком". Полузеґарок тут буквально означає половинний годинник, годинник із половинним циферблатом, не 24-годинним, а 12-годинним. 

6. Рейментувати

Тобто — керувати. Згадайте слова "режим", "регулярний" чи англійське regiment — полк. А той, хто рейментує, називається як? Правильно — рейментар. За козацьких часів цим словом називали солдата польської армії чи запорозького козака, потім — загалом командира. Люди з прізвищем Лементар чи з пропискою в селі Рейментарівка, ваш вихід!

7. Тебенки 

Цим словом називали шкіряні вироби для оздоблення сідел. Спадку воно жодного в сучасній українській мові не дало, крім, звісно, прізвищ типу Тебенко, Потебня (сигнал лінгвістам) чи Потебенько (сигнал усім, хто дивився телевізор наприкінці 1990-х). 

8. Тертиця, тертичник, тартак

Багато хто слухав гурт "Тартак" і Сашка Положинського — але мало хто знає, що слово "тартак" означає лісопильню, пилораму чи лісопильний завод. Назвати його західноукраїнським важко, адже його можна прочитати, скажімо, в щонайцентральнішому "Словарі української мови" Бориса Грінченка (1907–1909) з тим самим тлумаченням. Походить воно, як неважко здогадатись, від слова "терти" (пригадайте, як рухається пилка). "Тертиця", відповідно, — це дошка, а "тертичник" — той, хто цю дошку пиляє. 

9. Увельбити 

Це слово польського походження означає "дуже любити", "обожнювати". Його корінь вельб-/велеб- можна побачити у знайомому сучасному слові "превелебний", яким переважно звертаються до духовних осіб. 

10. Хандогий

На перший погляд, ну дуже вже якесь дивне й ні на що не схоже слово, правда? Зараз покажу, якою оманливою буває дивина. У старослов’янській мові існувало слово xǫdogъjь (читається — хандогий), і мало воно кілька пов’язаних значень: досвідчений, умілий, мудрий, чистий, прикрашений, прибраний. Спільнокореневе з ним слово "охандожность" означало чистоту й порядок. А походило це все слов’янське добро (яке, бачите, звучить якось трошки не по-нашому) від давніх германців — від них ми багато чого собі взяли. Тамтешнє handugs означало "мудрий, умілий" і походило від Hand — рука. Отже, той, хто вміє працювати руками й робити ними красиві речі. 

З плином часу й звукозмінних історичних процесів слово "хандогий" перетворилось на "худоґий", а "хандожник".... правильно — на "художник", яке точно всі знають. Отже, англійське handy (вправний, умілий) — щонайпряміший родич нашого "художника". 

Шукайте потрібних слів і не гребуйте старими запасами!