Стиль лофт в інтер’єрі. Розвінчуємо пʼять поширених міфів

Стиль лофт — один з найпопулярніших у дизайні інтер’єрів, його використовують як для житлових приміщень, так і для офісів, закладів, артпросторів. Здається, мода на лофт ніколи не скінчиться. Але все мейнстримне з часом перетворюється на кітч, обростає міфами й стереотипами. Так і з лофтом — інколи його обирають там, де не зовсім доречно, й досить часто все зводиться до банального копіювання кількох елементів.

LIGA.Life разом з Лєною Брянцевою, Lead Architect майстерні balbek bureau розвінчує основні міфи про лофт та розбирається, де стиль доречно обирати, а де — не зовсім.

Звідки взявся лофт і які його риси

Класичний стиль лофт з’явився "випадково" в середині 20 сторіччя у Нью-Йорку, коли в місті почала стрімко зростати вартість нерухомості — через це великі промислові виробництва переїжджали на околиці міста. В індустріальних приміщеннях почали обживатись художники, музиканти, часто навіть колишні працівники заводів перетворювали робочі цехи на домівки через неспроможність платити за краще житло. Дослівно ж "лофт" перекладається як горище.

"Ключовий інгредієнт до облаштування приміщення у стилі лофт — архітектурний об’єм. Не маючи характерного простору, відтворити стиль лофт буде важко", — каже Брянцева.

Звідси й пішли основні характерні риси стилю лофт — відкриті планування, високі стелі, на яких створюють балкони та антресолі, високі вікна, індустріальні елементи в інтер’єрі, а також raw-матеріали: бетон, цегла, груба деревина та метал, які найчастіше виконували конструктивну функцію.

"На мій погляд, цей напрям стилізації інтер’єрів дійшов до нас уже в рафінованому вигляді, і часто люди, плануючи свої приміщення в "стилі лофт", опускають ключові елементи. Виходить такий собі напівфабрикат, який, на диво, достатньо довго тримався на піку своєї популярності", — додає дизайнерка.