Зміст:
  1. Де шукати правовласників
  2. Як залучати авторів
  3. Як шукати співпрацю за кордоном
  4. Як захистити авторські права

Продаж і купівля авторського права — те, з чого зазвичай починається історія книги, яку ви тримаєте в руках або слухаєте в аудіоформаті. Це пошук автора чи правонаступника, укладання угоди, гонорар і роялті, пошук іноземних партнерів, яких зацікавить переклад книги та, зрештою, захист авторського права. Усі ці етапи необхідно пройти, аби читач легально отримав твір, а автор і видавництво — гроші за свою працю. Втім, шлях не такий простий. 

Читайте нас в Telegram: головні новини коротко

Із якими викликами у сфері авторського права доводиться працювати українським видавцям? Які етапи можуть уповільнити вихід книги на місяці чи роки та як подібні труднощі долають (або ні) за кордоном? Про це LIGA.Life запитала в українських видавництв та учасників цьогорічної програми Book Arsenal Fellowship.

Book Arsenal Fellowship Program — це професійна програма XII Міжнародного фестивалю "Книжковий Арсенал", яку цього року проводять вперше. Для участі організатори відібрали семеро іноземців: видавців, редакторів, перекладачів, письменників і літературних агентів із Грузії, Чехії, Польщі, Німеччини, Данії, Італії та Греції. Упродовж 31 травня та 1 червня вони зустрічатимуться на фестивалі з українськими видавцями та менеджерами з прав, аби встановити прямі контакти і познайомитися з українською літературою.

Де шукати правовласників

Одна із найбільш поширених проблем, про яку розповідають українські видавці — відсутність єдиної бази з контактами правовласників. Це чи не найбільш уповільнює потенційний вихід книги.

"Наприклад, ми хочемо видати книжку певного автора. Але до кого звертатися? Немає якихось загальних реєстрів, де можна було б ввести назву твору й одразу знайти контакти автора, його літературного агента чи правовласника. Це завжди квест. Інколи пошук займає декілька років", — розповідає Олексій Жупанський, співзасновник видавництва "Видавництво Жупанського". 

З сучасниками простіше — зазвичай у них є власні сторінки у соцмережах, сайти з електронними адресами, куди видавці можуть написати. Іменитий автор із високою ймовірністю має літературного агента, якому можна надіслати запит на співпрацю. А з менш відомими письменниками можна познайомитися на книжкових ярмарках, фестивалях і виставках. 

Книжковий Арсенал 2024 у Києві
Фото: Валентина Поліщук/LIGA.net

"Інколи люди досить закриті. У такому разі, якщо треба знайти автора, ми запитуємо в інших видавців або літературних агентів: "Порадьте, хто може підказати контакт?". У 95% випадків за теорією шести рукостискань таки виходимо на правовласника. Це може займати від кількох годин до кількох місяців", — ділиться Наталія Мірошник, Head of Foreign Rights видавництва Vivat. 

Якщо ж ідеться про старіші твори, де потрібно шукати не автора, а правонаступника, то пошук ускладнюється, зазначає Ганна Булгакова, головна редакторка департаменту дитячої літератури видавництва "Ранок": 

Нам не вистачає якоїсь бази творів із вільним авторським правом, що вже перейшли в суспільне надбання. Немає бази, де можна знайти контакти правовласників — і це дуже заважає в роботі.

Іноземний досвід. Проблема пошуку правовласника поширена в багатьох країнах. Приміром, у Чехії, розповідає письменник, перекладач і видавець Ян Кравчик, також проблематично знайти спадкоємців давно померлих авторів. Єдиної бази з контактами немає, однак є адміністратор колективних прав письменників — агенція Dilia, куди можна звернутися по допомогу. 

"Але загалом Чехія — невелика країна, контакти шукають через знайомих або через соціальні мережі", — додає Ян Кравчик. 

Німецький автор, перекладач і видавець Kupido Literaturverlag Франк Гензеляйт-Люке зауважує, що часто власників авторських прав неможливо знайти. Втім вони можуть зареєструвати свої претензії заднім числом — потрібно лише вказати, де. 

Про такий варіант розмірковує і Давид Какабадзе, грузинський перекладач, видавець і головний редактор Siesta Publishing: 

"Наразі, наприклад, у нас є один перекладений текст, але ми не можемо знайти власника авторських прав і не можемо його опублікувати. Упродовж трьох років ми пишемо різним людям, які, на нашу думку, можуть бути причетні до твору, але не отримуємо відповіді. Ми думали навіть видати книгу і написати: "Хто б не володів авторськими правами, ми готові вести переговори. Будь ласка, звертайтеся до нас". 

Як залучати авторів

У випадку, якщо йдеться про дуже популярний твір, права на нього можуть продавати через аукціон. Це дозволяє автору чи його представнику обрати найкращу пропозицію, втім, ускладнює роботу меншим видавцям.

"Зазвичай це працює так, що ми не знаємо, яка пропозиція у конкурентів. Відповідно, можемо просто не вгадати і дати пропозицію, яка не є конкурентноздатною. Зазвичай наше видавництво у таких аукціонах участі не бере, тому що ми розуміємо: йдеться переважно про дуже великі гроші. Ми, як маленьке видавництво, собі такого просто не можемо дозволити", — розповідає Лілія Омеляненко, співзасновниця видавництва "Видавництво". 

На цій проблемі наголошує й Анетта Антоненко, засновниця видавництва "Видавництво Анетти Антоненко". На її думку, більші видавці штучно погоджуються на високі аванси для авторів, піднімаючи планку й ускладнюючи надалі роботу конкурентам. 

"Після них важко з правовласниками говорити про розумні поступки, бо ті штрикають цими видавцями. (...) Вони просто не торгуються, а йдуть на пропозиції високої ціни від агентів або на аукціонах підвищують свої ставки. Ці видавці не думають про колег", — пояснює вона.

На думку Анетти Антоненко, торгуватися за ціну потрібно, адже видавці зацікавлені придбати авторські права за розумні гроші та продати книги в Україні. Натомість часто літературні агенти обирають вищу пропозицію, яка не завжди гарантує кращу якість видання чи перекладу. 

Книжковий Арсенал 2024 у Києві
Фото: Валентина Поліщук/LIGA.net

Іноземний досвід. Якраз до кращої якості та більшої залученості у процеси підготовки книги іноземні видавці й радять апелювати українським колегам під час переговорів із авторами чи літагентами. Здебільшого менші видавництва не можуть запропонувати правовласникам більші суми, тож залишається лише кращий досвід співпраці, зазначає Несторас Пулакос, видавець і співзасновник Vakxikon Publications: 

"У Греції найбільші видавництва мають найбільшу, десь понад 90%, частку на ринку. Тож перший і головний їхній аргумент для автора — це присутність скрізь: у кожній книгарні, у кожному місті чи селі. Але що може допомогти меншим видавцям залучити авторів бестселерів — так це більша участь у виробництві книги: у створенні дизайну, просуванні тощо. У великих видавництвах більшість авторів не мають такої можливості". 

Про подібну конкуренцію розповідає й головна редакторка списку іноземної художньої літератури в італійському видавництві Marsilio Editori Франческа Варотто. За її словами, найбільшу частку видавничого ринку в Італії контролюють чотири великі групи, з якими неможливо конкурувати, якщо йдеться лише про гроші. Однак агенти не завжди шукають для своїх авторів найбагатших видавців. 

"Турбота менших видавців про автора та його чи її книги, енергія та час, які вони приділяють, важливість автора в їхній програмі — усі ці критерії також впливають на рішення агента. Менші видавці мають лояльну аудиторію. У нас є багато прикладів бестселерів, виданих незалежними видавцями, які не платили великий аванс автору", — пояснює редакторка. 

Як шукати співпрацю за кордоном

Найскладніше у сфері авторських прав, із чим працюють українські видавці, — продаж прав за кордон. Про це розповідає співзасновниця "Видавництва" Лілія Омеляненко: 

Зараз сильно зріс інтерес до України, але загалом потрібно докладати величезних зусиль, працювати на ярмарках, із агентами, щоб все-таки мати змогу продати права на українське видання. Це дуже великий шмат роботи. Купити права значно легше, ніж продати їх за кордон.

Частково, за її словами, проблема полягає в малій обізнаності іноземних партнерів про українських авторів. Частково — у необхідності провести велику підготовчу роботу: перекласти текстовий уривок або, якщо йдеться про комікси, створити практично повноцінний примірник іноземною мовою. Усі ці зусилля — для того, аби іноземці могли ознайомитися з твором та вирішити: цікаво їм це чи ні. 

Питання перекладу стоїть особливо гостро, якщо йдеться про менш поширені мови, зазначає Head of Foreign Rights видавництва Vivat Наталія Мірошник. 

"Буває, що у партнерів немає перекладача з української або перекладач, якого вони хочуть залучити, зайнятий на 2-3 роки вперед. У такому разі пропонуємо допомогу, шукаємо кандидатури, які можуть сподобатися партнеру. Для нас це особливих зусиль не складе, а книжка може вийти швидше і, можливо, навіть якісніше", — розповідає вона.

Іноземний досвід. Брак і велику завантаженість перекладачів з української спостерігають і за кордоном. Наприклад, каже Несторас Пулакос, у Греції є всього п’ятеро таких фахівців. А Франк Гензеляйт-Люке зазначає, що перекладачі з української мови на німецьку "два роки працюють, як на галері":

Я вважаю, стійким рішенням було б відокремити українську філологію від російської на кафедрах слов’янських мов. (...) На рівні ЄС треба швидко просувати українознавство в університетах — але це все ще питання десятиліть.

Грузинський видавець Давид Какабадзе розповідає, що для перекладу залучає трьох професорів української мови та літератури Тбіліського державного університету, а інколи — долучається до процесу сам. 

Щодо пошуку можливостей співпраці за кордоном, учасники Book Arsenal Fellowship Program дають такі поради українським видавцям:

  • знайомтеся з іноземними видавцями та менеджерами з прав на міжнародних виставках, ярмарках, фестивалях;

"Такі ініціативи, як Book Arsenal Fellowship, дуже важливі для поширення української літератури за кордоном. У моєму випадку — це унікальна можливість зустрітися з видавцями, яких би я не змогла знайти сама. (...) Іноді стає корисною співпраця з агентами, які знайомлять із видавцями у своїх країнах", — пояснює Франческа Варотто. 

Книжковий Арсенал 2024 у Києві
Фото: Валентина Поліщук/LIGA.net
  • звертайтеся із пропозиціями співпраці безпосередньо до іноземних агентств, видавництв та обмінюйтеся авторськими правами;

"Йдеться не про купівлю-продаж, а про обмін, коли українські видавці, наприклад, видають переклад грузинського автора, а грузинські — українського", — зазначає Давид Какабадзе. 

  • пропонуйте бестселери та міжнародно визнаних авторів, аби зацікавити партнерів і познайомити іноземну аудиторію з українською літературою;

"Чеські видавці люблять хороші показники продажів, детективні романи та красиві ілюстрації. (...) Їм потрібно більше контенту — вони звертаються до британських чи американських агентів, які всюдисущі. Але в Україні, Польщі, Румунії видають такі ж, а то й кращі книжки. Ці книжки також культурно ближчі до нас, але культурний обмін і популяризація не такі сильні", — ділиться Ян Кравчик. 

  • розповідайте про гранти на переклади;

"У вас є хороша програма від Українського інституту книги, який просуває більшість українських книжок за кордоном і пропонує гранти іноземним видавцям на переклад цих видань. (...) До того ж це розвиває переклад. Якщо комерційним видавцям у Греції легше та швидше перекласти українські книги через англійську мову, то ті, хто зацікавлені у грантах, робитимуть переклад з української на грецьку", — пояснює Несторас Пулакос. 

Як захистити авторські права

Зрештою, придбані або продані авторські права ще необхідно захистити. За словами директорки видавництва Yakaboo Publishing Катерини Ісаєнко, піратство — проблема, з якою зіштовхуються всі українські видавництва: 

"Відкривши Telegram або YouTube і вбивши відповідний запит у пошуку, ви зможете знайти сотні, навіть тисячі творів, на які ніхто не отримав ліцензії чи хоча б дозволу на використання. Піратство об’єктів інтелектуальної власності, на жаль, залишається порушенням, за яке в Україні наразі не настає юридична відповідальність, на відміну від європейських країн, де піратство дуже жорстко карається законом".

Йдеться як про незаконне поширення електронних та аудіоверсій видань, так і про піратську озвучку, яку зловмисники завантажують на YouTube. У видавництва навіть є випадок, коли невідомі незаконно повністю скопіювали текст, обкладинку, лого видавництва — і продають книгу на різних ресурсах у м’якій палітурці.

"Ми подаємо позови в суд, блокуємо Telegram-канали, які нелегально розповсюджують електронні книжки, — каже Наталія Мірошник із видавництва Vivat і додає: — Але, на жаль, є ще такі випадки, коли люди просто сканують книжку, видають її на неякісному папері, прибирають логотип Vivat — і публікують книжку від невідомого імені. Ми це теж відслідковуємо і намагаємося боротися". 

Книжковий Арсенал 2024 у Києві
Фото: Валентина Поліщук/LIGA.net

Така ситуація із піратством викликає запитання в потенційних партнерів. Часто, розповідає Ганна Булгакова, обговорення закінчуються відмовою на продаж прав на цифровий контент. Або ж українські видавництва самі не хочуть видавати певні формати. 

"Ми для себе обрали такий шлях, що не видаємо електронних книжок. Їх взагалі у нас немає саме через те, що дуже велика проблема з піратством, і ми досі не віримо, що якщо видання з’явиться хоч десь в електронному вигляді, то не піде потім "гуляти" ринком", — зазначає співзасновниця "Видавництва" Лілія Омеляненко. 

Іноземний досвід. Більшість опитаних для цього матеріалу іноземних видавців практично не стикаються з піратством у своїх країнах. У Греції, Італії та Німеччині не помічають великих проблем із захистом авторських прав, зазначають співрозмовники LIGA.Life. Тоді як у Грузії, каже Давид Какабадзе, навпаки: проблема велика, але позитивних зрушень досі немає. 

"У нас у Чехії також була така проблема: книги сканували або ламався захист електронних книг, а потім їх завантажували в інтернет. Зараз ситуація трохи покращилася, тому що попит на піратство впав із загальним зростанням рівня життя. (...) Тепер у нас нова проблема. Деякі популярні чеські книги були завантажені ШІ, тож ви можете знайти їх в інтернеті, просто запитавши в ChatGPT. Це потенційно більший виклик, ніж класичне піратство", — ділиться Ян Кравчик.