Інколи ми чуємо, що боятися соромно. Це хибна теорія. Боятися – не соромно

Знайдіть зараз хоч одну свідому людину, яка не боїться. Страхи у кожного різні, а війна в рази посилила ті, що вже були, а також додала багато нових переживань і тривог.

Іноді ми чуємо, що боятися соромно і краще приховувати власні страхи. Але то хибна теорія. Про страхи варто говорити, з ними потрібно боротися або, принаймні, визнавати, що вони є. Бо це – цілком природно і нормально. 

В основі багатьох страхів лежить небажання помирати, прагнення рятувати найцінніше – життя. 

Чи це є поганим? Навряд, бо таким чином люди бережуть цінний дар, даний їм Богом. Навіть Господь Ісус Христос під час Свого земного життя відчував страх смерті напередодні та під час хресних страждань (згадайте Його молитву у Гефсиманському саду та Його страждання на хресті). 

Але Він подолав цей страх, назавжди оновивши й нас, повернувши нам вкрадене дияволом життя вічне.

Син Божий також постійно переживав і вболівав за людей, а тому Своїм служінням допомагав їм, зцілював їх, повчав, радив, не залишав наодинці з власними бідами. Тому природно, що коли ми когось любимо, то теж боїмося за них, переживаємо, щоб у цих людей все було добре. Такий страх спонукає нас до вияву більшої турботи, піклування, частішого спілкування, допомоги. 

Коли ми контролюємо страх, він може бути вагомим стимулом для дій, реакції, організації та мобілізації наших сил. Але коли страх виходить за межі нашого контролю, він лише шкодить і може накоїти багато лиха.  

Не лише військовим на передовій доводиться воювати на двох фронтах одночасно – проти видимого і невидимого ворога, але й кожному з нас в тилу нині доводиться боротися в тому числі й зі своїми негативними емоціями та страхами, аби вони не паралізували нашу волю, не ув'язнили дух, не відібрали в нас віру і надію. 

Преподобний Іоан Ліствичник говорить, що "страх є уявленням, очікуванням лиха; чи інакше, страх є тремтливим почуттям серця, яке тривожиться і нарікає від уявлення невідомих пригод. Страх є позбавленням твердої надії". 

Ключове слово тут – уявне, очікуване, невідоме. Занепокоєння душі викликає невпевненість, коли ми не знаємо, чого очікувати, коли в нас немає твердої віри, чіткого плану дій. Тоді починають народжуватися різноманітні домисли, фантазії, страхи...  

Простий приклад: чому людині страшніше ходити вночі, ніж вдень? Бо через темряву людина не все бачить, контролює, а тому допускає небезпеку, несподіванку, в очікуванні невідомості в душу закрадається страх. 

Як його побороти? Світлом, впевненістю, розумінням, куди прямувати далі. Цим Світлом є Бог і віра. Недарма на зв'язок страху з нестачею віри вказав і Сам Господь, коли сказав апостолам, що злякалися бурі: "Чого ви такі боязкі, маловіри?" (Мф. 8: 26).  

Тож віра в Господа – хороші ліки проти будь-яких страхів. Віра дає нам міцну опору, освітлює шлях і прибирає сумніви. 

"Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому" (Євр. 11: 1), – говорить святий апостол Павло. Тож наповнюймо наші душі замість страхів – справжньою вірою, замість невпевненості – любов'ю, замість домислів – Істиною. І тоді Бог буде з нами, бо обіцяє: "Не бійся, бо Я з тобою; не знічуйся, бо Я Бог твій; Я зміцню тебе, і допоможу тобі, і підтримаю тебе правицею правди Моєї" (Іс. 41: 10).

Оригінал