10 помилок в українській мові, які насправді — не помилки

Любі читачі й ще любіші читачки! Вітаю вас із новим випуском нашої мовно-дорадчої рубрики!

Сьогодні поговоримо про гіперкорекцію — явище, коли те, що вам кортить виправити, насправді виправляти не варто.

Нікому з нас не подобається, коли хтось говорить чи пише з помилками. Дехто виправляє чужі помилки фахово, розуміючи, що за ними стоїть і чому в певному контексті це саме помилки (як-от редактори чи коректори), а дехто просто тому, що має власне про них уявлення й не може стриматися навіть без відповідного прохання чи запиту. Є люди, які виправляють чужі помилки тільки за гроші (наприклад, я), але є й такі, що стають у цій царині вовік невтомними волонтерами, несучи ніким не призначений їм прапор гордо і високо.

Часом виправлені помилки справді порушують певні мовні норми, але буває, що люди (у себе чи в інших) виправляють абсолютно правильні форми чи явища, які їм з певних причин видаються помилковими, — і вживають або пропонують натомість гадано правильніші. Саме таке явище й називається гіперкорекцією. Деякі зразки гіперкорекції після тривалого вжитку й "легалізації" в літературі закріплюються в мові як гадані чи дійсні правила, слова і вирази.

Схожість певних слів і зворотів на російські — найпоширеніша причина гіперкорекцій, причому як у власне українських словах і виразах, так і в запозиченнях. Приклади? Тримайте!

На протязі й протягом

Усім, хто не зносить форми "на протязі", вона видається схожою на російську "на протяжении". Ці люди кажуть, що "на протязі" можна лише стояти під вікном і потім застудитися, бо ж "на протязі" — це калька з "на сквозняке", а про час слід казати "протягом" чи "упродовж". Чому "протягом" — це не калька зі "сквозняком", вони відповідати соромляться. Тим часом форма "на протязі" вільно вживалася в українській літературі, аж допоки її не заборонив Борис Антоненко-Давидович у своєму довіднику "Як ми говоримо" у 1960-х. Але медіа роблять своє, і тепер усі, хто послідовно казатиме чи писатиме "на протязі", наражатимуться на соціальні санкції.

Бочка і діжка

Бочка і діжка — це дві різні ємності, які послідовно плутають, називаючи одну словом для іншої. Бочка — це ємність з опуклими боками й двома пласкими днищами. Горішня частина бочки герметично закрита, тому бочки можна котити. Діжка — це ємність із прямими чи скошеними вгорі боками й відкритим верхом. Тому, скажімо, порох можна було зберігати лише в бочках, і "порохова бочка" — не русизм, а єдино правильне формулювання. Тому (знов-таки) пиво зберігали в бочках, а не в діжках, а хліб місили, навпаки, в діжках, а не в бочках.

До речі, в українській Вікіпедії зараз стаття "Діжка" починається визначенням "бодні", а в статті "Бочка" написано про "діжки". Не найліпша комбінація для охочих зрозуміти, що й до чого.

Перегортати і перевертати

Часом слова "перевертати" соромляться, бо воно, знов-таки, надто схоже на російське (коли ми припинимо озиратися на російську?). Між тим, у "перегортати" й "перевертати" є власні відмінні значення, й уживати одне замість іншого я б не радив. "Перевертати" означає міняти положення предмета в просторі так, щоб його горішній бік став нижнім (і навпаки). "Перегортати" означає "перекладати з місця на місце", "перекидати по черзі" чи "перебирати". Тому сторінки книжки (чи життя) перегортують, а, скажімо, бланк заяви перевертають, щоб текст на ньому міг прочитати той, хто сидить навпроти вас.

Відкривати і відчиняти

"Відчиняють" в українській мові двері, вікна, скрині, ворота й усе те, що їх має (будинки, крамниці тощо). Відчинити, за словником, — це зробити вільним вихід назовні. "Відкривати" — теж абсолютно літературне слово, чиї значення лише частково перетинаються зі значеннями слова "відчиняти". Відкривати — значить забирати те, що затуляє чи закриває доступ, робити доступним зорові, робити вільним вхід, розгортати, виявляти непомічене чи розкривати таємницю. В цій царині багато чого вирішує усталений слововжиток: відчиняти кран, пляшку чи Америку не можна (кредит — теж ні). До речі, "відкорковувати", "розплющувати", "відкручувати" та інші нюансовані дієслова — це, звісно, добре й пишально, але загальне "відкривати" — теж непогано й аж ніяк не помилково.

Від кутюр, Великий Шолом і нагідки

Усі ці гіперкоректні форми виникли саме внаслідок бажання подалі відійти від примари російської мови. Так, і нагідки теж.

Нагідки, або ж календула, — це такі квіти. Називаються вони у слов’янських мовах дуже подібно: чехи кажуть nehtík, поляки nogietek, білоруси — ногцікі, а росіяни — ноготки. Всі назви походять від нігтів. Українська теж від них походить, але якось покручено — замість очікуваних "нігтиків" маємо "нагідки", які, вочевидь, з’явилися з "ноготків" за допомогою акання й дисиміляції (розподібнення тк > дк). Той, хто не знає, куди дивитися, мабуть, уже й не побачить у дивних "нагідках" їхніх пестливих коренів.

Великий Шолом — іще один, уже спортивний приклад гіперкорекції. Англійською колективна назва чотирьох найбільших турнірів у великому тенісі звучить як Grand Slam — тобто приблизно "великий удар". Російською її переклали як "Большой Шлем" (де "шлем" — не шолом, а саме шлем, первісно картярський термін, похідний від німецького Schlemm, яке означає ситуацію, коли гравець узяв усі взятки, які планував узяти, й жодної не віддав суперникові. ("Взятка" як картярський термін є в словнику Кримського-Єфремова, все нормально.) Ну а українці, побачивши надто підозрілий "шлем", вигадали свій "шолом". На щастя, це непорозуміння не увійшло в загальний вжиток: мабуть, тенісні вболівальники не дозволили.

Ну а про "від кутюр" ви, мабуть, точно знаєте. Французьке haute couture означає "висока мода". Росіяни передали його виразом "от кутюр", себто буквально записали так, як читається. Українцям слово "от" здалось аж надто виклично російським — так і виникла гіперкоректна форма "від кутюр", яка, мабуть, і досі кочує інтернет-медіями, виявившись на диво опірною до народного сміху.

Шануйтеся, вчіть мову, пізнавайте нове!