10 помилок в українській мові, які насправді — не помилки

Любі читачі й ще любіші читачки! Вітаю вас із новим випуском нашої мовно-дорадчої рубрики!

Сьогодні поговоримо про гіперкорекцію — явище, коли те, що вам кортить виправити, насправді виправляти не варто.

Нікому з нас не подобається, коли хтось говорить чи пише з помилками. Дехто виправляє чужі помилки фахово, розуміючи, що за ними стоїть і чому в певному контексті це саме помилки (як-от редактори чи коректори), а дехто просто тому, що має власне про них уявлення й не може стриматися навіть без відповідного прохання чи запиту. Є люди, які виправляють чужі помилки тільки за гроші (наприклад, я), але є й такі, що стають у цій царині вовік невтомними волонтерами, несучи ніким не призначений їм прапор гордо і високо.

Часом виправлені помилки справді порушують певні мовні норми, але буває, що люди (у себе чи в інших) виправляють абсолютно правильні форми чи явища, які їм з певних причин видаються помилковими, — і вживають або пропонують натомість гадано правильніші. Саме таке явище й називається гіперкорекцією. Деякі зразки гіперкорекції після тривалого вжитку й "легалізації" в літературі закріплюються в мові як гадані чи дійсні правила, слова і вирази.