Зміст:
  1. Звідки ростуть ноги?
  2. Поради зі шкільних підручників
  3. Розмови із батьками
  4. Як говорити з дітьми про секс?

На початку лютого українців сколихнула новина про хлопців, які влаштовували п’яні вечірки й на відео знущалися із непритомних дівчат. Ця ситуація підняла багато проблем, зокрема, вкотре привернула увагу до віктимблеймінгу — перенесення провини за скоєне на постраждалих.

Читайте нас в Telegram: головні новини коротко

Так, дехто почав закидати дівчатам, що вони самі прийшли на вечірку до незнайомих хлопців, самі випивали і цим немов провокували кривдників. Таку позицію критики зазвичай обґрунтовували "правилами безпеки", прийнятими у суспільстві. Тож LIGA.Life вирішила з’ясувати, звідки з’явилися такі правила і чи місце їм у шкільних підручниках. 

Звідки ростуть ноги?

Характеристику, поведінку постраждалих і їхню роль у механізмі скоєння злочину досліджує віктимологія. Це царина криміналістів, які завдяки інформації про жертв можуть встановити кривдника і притягнути його до відповідальності.

"Під віктимністю розуміють підвищену здатність з низки суб’єктивних і об’єктивних обставин ставати "мішенню" для злочинних посягань. Але ті чи інші властивості та якості людини не обов’язково спричиняють протиправну реакцію з боку інших", — пояснили нам фахівці Національної академії внутрішніх справ.

Значну увагу у вивченні віктимності криміналісти приділяють таким характеристикам потерпілих:

  • вік;

  • стать;

  • соціальний статус;

  • виконувані соціальні ролі;

  • професія;

  • готовність діяти певним чином у критичній ситуації;

  • навколишнє середовище;

  • поводження третіх осіб тощо. 

Окремо досліджують ювенальну віктимологію, коли жертвами стають діти і підлітки. Зокрема, тут фахівці виділяють "невинувату віктимність" неповнолітніх, коли "мішенню" для злочинів стають діти із неблагополучних родин, сироти тощо. 

Одночасно з дослідженнями постраждалих спеціалісти вивчають злочинця і його поведінку. Узагальнення цих даних дозволяє визначати типові ситуації вчинення правопорушень і на їх основі розробляти профілактичні рекомендації. 

Поради зі шкільних підручників

Деякі із таких порад можна знайти у програмі "Основи здоров’я" для учнів 8 класів. Так, низка затверджених і рекомендованих Міністерством освіти і науки підручників містить розділи про віктимну поведінку, що може "спровокувати" злочин. 

Наприклад, у 2-му виданні "Основи здоров’я" (І. Д. Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко та С. В. Страшко) йдеться про речі, жести та поведінку, які можуть збільшити ризик стати жертвою сексуальних злочинів. Зокрема:

  • речі — надто відкрите декольте, яскравий макіяж — на думку авторів, у неналежному місці вони можуть створити про вас хибне враження і спровокувати ґвалтівника;

  • жести — флірт, двозначні натяки, багатозначні погляди, торкання — буцімто можуть створити враження, що ви не проти інтимних стосунків;

  • поведінка — автори радять не підтримувати розмову з малознайомими і нетверезими людьми, не приймати запрошення прогулятися в парку або зайти до когось додому, коли там більше нікого немає, не брати від незнайомих чи малознайомих людей гроші або подарунки. 

В іншому підручнику автори Т. Є. Бойченко, І. П. Василашко, О. К. Гурська та Н. С. Коваль стверджують, що "понад 60% потерпілих легковажною поведінкою самі спровокували злочин". 

"Трапляється, що дівчата поводяться легковажно, фліртують з випадковими знайомими. Така поведінка може спровокувати чи не найтяжчий злочин — сексуальне насилля. Психологічна травма, що її зазнає жертва сексуальних злочинів, залишається надовго. Варто навчитися не провокувати злочинця та протидіяти сексуальним домаганням", — радять школярам у підручнику. 

Аби уникнути небезпечної ситуації, автори рекомендують: 

  • не ходити самим ввечері у малолюдних місцях;

  • не відвідувати дискотеки, молодіжні вечірки без друзів;

  • не вживати невідомі й міцні напої, особливо в малознайомих компаніях;

  • не розмовляти з незнайомцями і нетверезими людьми;

  • не називати незнайомцям і малознайомим людям домашню адресу та свій номер телефону;

  • не заходити в під’їзд, ліфт, якщо хтось іде слідом. 

У підручнику Н. І. Гущиної, С. В. Василенко та Л. П. Колотій пишуть таке:

"Бажання виглядати привабливим, знаходити шанувальників зрозуміле і близьке кожному. Проте не слід забувати, що ваш зовнішній вигляд і поведінка можуть спровокувати непристойні або злочинні дії стосовно вас. Дівчина сідає пізно ввечері у випадкову машину чи голосує на нічній дорозі в короткій спідниці; хлопець залишає свої відверті фото для вільного перегляду в соціальній мережі — це приклади віктимної поведінки, через яку людина може стати жертвою насилля". 

Водночас Н. М. Поліщук у своєму підручнику "Основи здоров’я" наводить ситуацію, коли дівчата вдягли відвертий одяг, зробили яскравий макіяж і пішли на дискотеку. Автор пропонує восьмикласникам визначити, якою є віктимна поведінка у цій ситуації, а трохи далі дає власні рекомендації щодо уникнення зґвалтувань: 

  • Попереджайте родичів чи друзів про своє місцезнаходження й домовтеся, щоб вас зустріли у вечірній час.

  • Виходячи пізно з дому, не вдягайтеся занадто відверто, якщо у вас довге волосся, зробіть таку зачіску, щоб волосся не можна було намотати на руку.

  • Остерігайтеся ходити в пізній час темними безлюдними вулицями, поруч із заростями кущів і алеями.

  • Чемно відмовляйтеся на запрошення незнайомої людини відвідати розважальні заклади.

  • Відмовте незнайомцю або випадковому знайомому підвезти вас до будинку на автомашині. 

Це лише короткий огляд підручників із дисципліни "Основи здоров’я", які МОН України рекомендує для учнів 8 класів. Як самі вчителі обговорюють із дітьми ці теми на уроках — сказати складно.

Здавалось би, усі ці поради мають на меті лише захистити дітей. Але на практиці буває так, що рекомендації отримують зворотний ефект — після злочину постраждалих звинувачують у недотриманні правил безпеки.

"Як не спровокувати злочин": що таке віктимологія і чи місце їй у шкільних підручниках
Юлія Ярмоленко

За словами Юлії Ярмоленко, секс-педагогині та експертки із сексуальної освіти, подібні ситуації можуть нашкодити дітям. Вона зазначає, що такі поради перекладають відповідальність із кривдника на постраждалого і можуть призвести до процвітання насильства:

"У США опитування ґвалтівників показали, що вони не боялися чинити свої дії саме тому, що суспільство зазвичай звинувачує жертв. У таких випадках постраждалі не те, що не звертаються до поліції, вони навіть нікому не кажуть про пережите. Тож ті, хто пише у соцмережах і підручниках "Сама винна", лише сприяють збільшенню зґвалтувань в Україні".

На недопустимості перекладання відповідальності із кривдника на жертву наголошують і спеціалісти Академії внутрішніх справ. 

Розмови із батьками

Досі тема сексуальної безпеки та статевого виховання загалом залишається складною для українських батьків та вчителів. Хоча запит на впровадження якісної сексуальної освіти є. Це підтверджує нещодавно зареєстрована петиція із проханням розробити програму статевого виховання дітей і молоді. Станом на 3 березня ініціативу підписали понад 19 000 людей. 

"В умовах величезної кількості інформаційних джерел та безмежних можливостей інтернету діти самотужки отримують доступ до відео, яке є часто викривленим і пропагує насильство. (...) Учні та учениці повинні знати про фізіологічні та психологічні зміни, пов’язані зі статевим дозріванням, про методи контрацепції, незаплановану вагітність, особисту безпеку, знати законодавство і розуміти базові принципи культури згоди", — йдеться у тексті петиції.

Утім, несправедливим буде сказати, що ці теми у школі не порушуються. У 7-9 класах на уроках "Основи здоров’я" та "Біологія" дітям розповідають про:

  • фізичне, психологічне і соціальне дозрівання;

  • репродуктивну систему, менструацію та запліднення;

  • наслідки ранніх статевих стосунків та особисту безпеку;

  • запобігання захворюванням, що передаються статевим шляхом, і готовність до сімейного життя. 

LIGA.Life поспілкувалася із батьками підлітків та розпитала, як і коли вони почали статеве виховання дітей, які теми обговорюють і що думають про чинну шкільну програму та правила безпеки із підручників.

Історія Дарини Брикайло. Дарина виховує двох доньок (12, 13 років) і сина (10 років). Перші розмови про секс відбулися, коли у 5-6 річному віці діти почали питати, звідки вони з’явилися. Жінка намагалася зрозуміло розповісти про статеві органи, називаючи усе своїми іменами.

"Як не спровокувати злочин": що таке віктимологія і чи місце їй у шкільних підручниках
Дарина Брикайло

"Старша донька першою почала ставити питання, тому молодший син у свої 3-4 роки вже знав ті речі, які я їй розповідала у 10. Зараз вони можуть запитати у мене все, що їх цікавить, немає заборонених тем. Наприклад, ми говоримо про згоду на дії сексуального характеру, про порнографію та викривлену там інформацію, обговорюємо якісь резонансні події", — розповідає вона. 

На думку Дарини, першочергово підлітки мають розуміти, що таке секс і які дії мають сексуальний характер. Йдеться про розуміння кордонів власного тіла та вміння відмовляти. Також важливо побудувати довірливі стосунки, аби діти не соромилися розповідати батькам про важливі речі. 

Що стосується питань безпеки, то жінка розповідає донькам про доречність відкритого одягу або яскравого макіяжу. Але не як про те, що може "спровокувати", а радше як про спосіб уникнення зайвої уваги та обговорення з боку інших. 

"Винуватий завжди нападник. Але є ситуації складні і страшні, про які дітям теж треба знати. Я ще не підіймала цю тему, але в майбутньому хочу навчити сина не йти за дівчиною, якщо вона одна на вулиці, адже це може викликати у неї дискомфорт. Із дівчатами хочу поговорити окремо, бо, на жаль, вони мусять мати більше інформації щодо того, як себе захистити", — розповідає Дарина Брикайло. 

На її думку, було б добре запровадити у школі сексуальну освіту окремою повноцінною дисципліною, адже не всі батьки можуть поговорити на подібні теми зі своїми дітьми. 

Історія Юлії Северянової. Юлія виховує 15 річну доньку. Перші питання виникли у віці 4-5 років, коли дитина запитала, як вона з’явилася на світ. 

"Як не спровокувати злочин": що таке віктимологія і чи місце їй у шкільних підручниках
Юлия Северянова

"Я почала відповідати максимально правдиво. Не науковими термінами, звісно, але й без усіляких евфемізмів. Потім виявилося, що у дитсадку якийсь хлопець показав іншим дітям відео порнографічного характеру, тож вдома ми з донькою це вже більш детально проговорили", — ділиться вона. 

Жінка вважає, що відповідальність за статеве виховання дітей передусім несуть батьки, але у школі не завадили б уроки сексуальної освіти. Водночас, зазначає вона, важлива якість цих уроків і те, що саме розповідають учням. 

Приміром, у ранньому віці Юлія пояснювала "правило трусиків", згідно з яким ніхто із дорослих не має права без дозволу торкатися інтимних зон дитини. Згодом жінка відправила доньку-підлітка на спеціальний тренінг, де доступно розповідали про секс і статевий розвиток. 

"Це був звичайний тренінг для підлітків, без батьків. Усе обговорювали максимально відверто. Після того, мені здається, питань у доньки не залишилося. Усе, про що я б не згадала, вона вже знала. Зараз ми з нею вже нарівні можемо обговорювати якусь проблему і ділитися думками", — зазначає вона. 

Що стосується безпеки, то жінка вчить доньку поводитися обережно: не йти за чужим чоловіком чи жінкою, бути обачною під час знайомств у соцмережах тощо. Тобто усі ті поради, які були і в її юності.

"Донька чітко знає, що винен лише той, хто скоїв злочин. Як би ти себе не поводила, як би не вдягалася, це не захистить. Але світ такий, як є. Ми не можемо його змінити за 5 хвилин і навіть за 5 років. Тому доводиться обережно себе поводити", — пояснює Юлія Северянова. 

Історія Олександри Брусенської. Олександра — мама 12-річної доньки і 2-річного сина. Наразі з дітьми вона перебуває у Швеції і може поділитися досвідом сексуальної освіти в Україні та закордоном. Зокрема, зазначає жінка, у північноєвропейських країнах ситуації зі статевим вихованням у школах значно краща. 

"Як не спровокувати злочин": що таке віктимологія і чи місце їй у шкільних підручниках
Олександра Брусенська

"Як на мене, у наших звичайних школах вчителі дуже стримано говорять на тему сексуального виховання з учнями, вони з ними не відверті. Дітям не показують, що таке презерватив чи інші контрацептиви, з ними не спілкуються на їхньому рівні", — розповідає вона. 

За словами Олександри, у Швеції зовсім інший підхід до викладання сексуальної освіти. Це стосується як відвертості, так і підходу до теми. Приміром, сексуальну освіту тут викладають радше із позиції пояснення, а не залякування.

Сама ж Олександра почала говорити з донькою про секс у 5-річному віці. Почалося все, як зазвичай, із питань на кшталт: "Як я з’явилася?" Жінка розповіла легенду про насіннячко, яка викликала у дитини лише більше запитань. Тож одного дня, коли дочка повернулася із дитсадка і попросила пояснити, як усе відбувається насправді, довелося говорити відверто. 

"Я розповідала їй, як себе треба поводити, що нормально чи ненормально. Якоїсь особливої літератури для дітей цього віку тоді не знайшла, тож пояснювала, як могла", — зазначає вона. 

Згодом спеціальної літератури побільшало й Олександра змогла обговорювати з донькою більше тем. Але й тут виникли труднощі, адже, зазначає жінка, їй часто складно зберігати баланс "подруга — мама". 

"Батьки несуть відповідальність за статеве виховання дитини, ми зацікавлені в тому, щоб наші діти були щасливими. Але я хвилююся, що можу якось неправильно себе поводити у спілкуванні з донькою, бути нечесною з нею й давати якісь рекомендації не з позиції подруги, а з позиції мами", — ділиться вона. 

Тож, зазначає Олександра, важливий усебічний підхід і допомога з боку вчителів, які можуть долучитися до процесу виховання й неупереджено все пояснити. На жаль, додає вона, статеве виховання у школах поки зводиться до мінімуму. На уроках дітям розповідають про презервативи і безпечний секс, коли у свої 13 вони вже знають значно більше і мають серйозніші запитання. 

Як говорити з дітьми про секс?

Допоки в Україні не запроваджена сексуальна освіта основна відповідальність за статеве виховання лежить на батьках. Але багатьом складно розпочати з дитиною розмову про секс. Тож ми запитали поради в експертки з сексуальної освіти та авторки книги "Малечі про інтимні речі" Юлії Ярмоленко

За її словами, статеве виховання — це не лише розмови про секс, а й турбота про здоров’я і безпеку дитини. Тому його варто починати з народження. У 2-3 роки експертка радить вивчати з дітьми "правила спідньої білизни", які допомагають захистити малечу від насильства. 

У 4-6 років у дітей з’являються питання: "Звідки беруться діти?" Тож у цей час варто почати перші примітивні пояснення. 

"Ця тема не повинна вибиватися із низки інших — безпека, гігієна, дружба, почуття, конфлікти. Лише тоді вона буде максимально комфортною і для батьків, і для дітей. Якщо дорослі чесно і відповідно до віку відповідали на усі питання своїх сина чи доньки, то і у старшому віці дітям буде набагато простіше приходити і за порадою, і з різними питаннями, а також обговорювати якісь складні ситуації і дискутувати", — пояснює Юлія Ярмоленко. 

Водночас вчити безпеці потрібно не через залякування, а через пояснення, що робити у небезпечних ситуаціях. Підлітки мають чітко розуміти власні кордони, вміти їх відстоювати, казати "ні" і з повагою ставитися до чужих кордонів, розуміти концепцію згоди

Окремо слід пояснити дитині, що таке секс і чому він дозволений лише з 16 років. Діти мають знати, що ніхто не має права примушувати їх до будь-якої тілесної взаємодії. І що будь-яка маніпуляція, шантаж, погроза, умовляння, приниження — привід звернутися по допомогу до дорослої людини, якій довіряєш.