Як розпізнати депресію у колеги та допомогти йому

Поняття "депресія" давно стало загальновживаним — настільки, що люди часто називають депресією стан, коли їм сумно або немає настрою. Та клінічна депресія — це не просто поганий настрій, це захворювання, яке не варто ігнорувати. За даними 2021 року, в Україні понад 12,4% дорослого населення страждають від депресії. За неофіційними даними, хворих ще більше, адже не усі звертаються до лікаря. А з тих, хто звернувся, — ще менше проходять лікування. 

Депресія впливає не лише на життя людини, а й ускладнює сімейні стосунки, побут, відносини на роботі. І якщо вдома людина може поділитись проблемами з близькими, то на роботі це нечасто трапляється. А нерідко саме в робочому просторі депресія проявляється найяскравіше. 

LIGA.Life поспілкувалася з психіатринею Софією Влох та запитала, як розпізнати депресію у колеги, як не сплутати її з вигоранням та як допомогти.

Три прояви: як зрозуміти, що є проблема

Основним симптомом депресії є відчуття пригніченого настрою, яке зберігається упродовж двох тижнів або ще більше часу. І якщо власний настрій ми можемо аналізувати, то з чужим — все складніше. Якщо ви співпрацюєте з людиною регулярно, то зміни в її настрої можуть видавати три критерії: 

1. Зміна емоцій — людина стала дратівливою чи, навпаки, більш замкнутою, почала уникати спілкування і перебуває більшість часу наодинці. 

2. Тілесні прояви — погляд, міміка, жести. Під час депресії часто тон голосу стає повільнішим, млявішим, міміка — менш виразною, активність рухів — нижчою.

3. Зміна поведінки — ми можемо бачити, що людина стала уникати спілкування, перебування разом з іншими колегами на обіді чи на кава-брейках, менше спілкується з усіма, не бере слухавку. 

Найлегше помітити прояви депресії колеги, порівнюючи його попередню поведінку, підкреслює Софія Влох. Наприклад, раніше ми бачили людину завжди веселою, життєрадісною, а тепер — у пригніченому настрої. 

"Звісно, якщо ми раніше не працювали разом й вперше бачимо людину, то основними критеріями є пригніченість настрою та сповільненість. Але це може бути певний тип темпераменту. Тобто робити якісь висновки варто тільки, якщо маєте досвід співпраці", — пояснює Софія. 

Ще один із симптомів депресії — прояви злості та агресії. Така поведінка характерна для так званої тривожної, ажитованої депресії, яка, навпаки, супроводжується збудженням та агресивністю. 

"Коли колега не виспався і на щось агресивно відреагував — це одне, а коли ви протягом тривалого часу, щонайменше два тижні, щоранку чи коли перетинаєтесь, бачите такі прояви, то варто задуматися", — зазначає Софія.

Утім, додає вона, навіть у разі типової депресії людина з часом стає роздратованою й може легко спалахувати. 

Один з перерахованих проявів — це ще не ознака депресії. Захворювання видають сукупність симптомів. 

Також варто розуміти, що депресія рідко з’являється на порожньому місці. Часто їй передують провокативні фактори, потрясіння — наприклад, фінансові труднощі, розлучення чи втрата близької людини.

"Якщо ми знаємо, що у колеги щось трапилося, й бачимо, що його настрій змінився і залишається таким протягом двох тижнів чи більше, то, найімовірніше, маємо справу з депресивним розладом", — констатує лікарка. 

Різниця між депресією та вигоранням

Важливо не сплутати депресію з вигоранням, хоч ці процеси інколи можуть бути взаємопов'язаними. Утім, класичне вигорання на роботі — це ще не депресія, наголошує психіатриня.

"Немає такого, що під час вигорання в людини постійно є пригнічений настрій протягом двох тижнів. Людина може не хотіти ходити на роботу, проте вдома їй добре. Вона там відновлюється", — каже Софія. 

Зниження ефективності спостерігається і під час депресії, і у разі вигорання. Але у разі депресивного стану людина не лише не справляється з роботою — у неї ще й знижується концентрація уваги, погіршується пам’ять: "Раніше працівник міг робити дуже багато, а зараз не може й половини зробити, не пам’ятає чогось важливого".

Хоча межа між вигоранням та депресією дуже тонка, знову ж таки, депресію слід визначати за сукупністю симптомів. До того ж це захворювання впливає не лише на роботу, а й на інші сфери життя. Людина не може нічого робити вдома, в неї можуть погіршуватися стосунки, їй не приносить задоволення хобі. 

Тож лікарка радить бути пильними до своїх колег на роботі, адже від цього залежить, як швидко людина отримає допомогу. 

"Відносини з колегами — це дуже важливо. На роботі ми проводимо більшість часу, й саме колеги можуть стати тими, хто побачить проблему й допоможе. До того ж під час депресії людині притаманне тунельне мислення, вона думає: "Навіть на роботі ніхто не хоче зі мною спілкуватися. Нічого в мене не виходить". І коли ми стаємо тим плечем підтримки, то людина відчуває, що вона не одна, що її чують та розуміють", — пояснює Софія.

Комунікація: що варто казати, а що — не можна

Якщо ви запідозрили, що у вашого колеги депресивний розлад, то надважливо комунікувати з ним, каже лікарка. Втім, рівень комунікації дуже залежить від того, які у вас до цього були відносини. Якщо ви близькі, то найелементарніше — це показати, що вам не байдуже, і запитати про стан людини:

— Як ти?

— Як ти почуваєшся? 

— Як в тебе справи?

— У тебе все гаразд?

"Люди у депресії схильні замикатися в собі. І нам треба допомогти людині відкритися, простягнути руку допомоги. Найперше — спитати банальне: "Як ти?" А потім сказати, що ми помічаємо зміни, що у людини пригнічений настрій", — пояснює Софія та рекомендує, як краще про це сказати:

— Якщо щось не так, розкажи мені.

— Якщо ти хочеш зі мною поговорити, я поруч.

— Якщо ти готовий поділитися, я тебе вислухаю.

У випадку, коли ми зустрічаємо агресію, — відповідь дуже залежатиме від контексту, в якому на нас нападають. Якщо це стосується робочого питання, то краще спілкуватися без грубощів й говорити про свої почуття теж:

— Я бачу, що ти злишся, коли я з тобою спілкуюся по роботі. Мені це не приємно. 

— Такий спосіб комунікації для мене неприємний — знайдімо інший спосіб. 

— Я бачу, що щось не так, зробімо паузу і за 10 хвилин повернемося до цього питання. 

— Мені здається, ми не зрозуміли один одного. Спробуймо порозумітися після короткої паузи.

"Тобто слід все називати своїми словами й говорити про те, що ми відчуваємо, — не треба приховувати", — підкреслює Влох.

У жодному разі не можна переходити на мову агресії, бо це породжуватиме ще більше агресії. "У такому стані єдине завдання мозку — це боротися, щоб вижити. Але робота — це не є питання життя і смерті", — каже вона.

Під час спілкування з людиною у депресії категорично не варто її звинувачувати. Якщо вона намагається щось сказати — не слід перебивати й намагатися договорити за неї. Ніколи не слід вживати такі фрази: 

— Не переживай.

— Не сумуй.

— Все буде добре.

"Ми не знаємо, як буде і чи буде все добре. Такі слова знецінюють досвід й переживання людини", — зазначила Влох.

Депресія — така сама хвороба, як і захворювання шлунку. Не можна вважати людину якоюсь ненормальною через це. 

Важливо проявляти емпатію — неосудливе співпереживання, яке дає людині зрозуміти, що вона не одна і є хтось, хто може її підтримати. 

Якщо людина уже відкрилась або ж публічно заявляє, що страждає від депресії, то  найгірше, що можна сказати, — слова, що це неважливо або порівняння, що знецінюють. Це стосується також порівнянь з військовими, каже лікарка.

"Некоректно порівнювати людину у депресії з військовими. Краще не казати: "Та подивись на військових, вони в гірших умовах тримаються, а ти тут розкис". Навіть якщо ці слова і мають рацію, вони лише нашкодять хворому", — наголошує Софія.

Заборонені також фрази:

— Та що ти вигадав? Придумав собі депресію. Відпочинь, і все мине.

— Іди прогуляйся, і тобі стане легше. 

— Та все буде добре, забудь.

Натомість якщо ваш колега уже відкрився та наважився розповісти про свій стан, варто вислухати та запропонувати допомогу.

Як допомогти колезі та не нашкодити собі

Депресія сьогодні ефективно лікується, тож у жодному разі не варто радити колезі "впоратися самому". Найперше — слід запитати в колеги: "Як я можу тобі допомогти?.

Якщо людина згодна на допомогу або ж сама просить про неї, то найкращою буде порада проконсультуватись у психотерапевта чи лікаря-психіатра. Тільки після діагностики лікар порадить когнітивно-поведінкову психотерапію та/або антидепресанти.

"У разі депресії дуже важлива якісна допомога. Елементарне й найперше, що можна зробити, — порадити здати аналізи й перевірити рівень феритину у крові, вітаміну D, гормони щитоподібної залози — для діагностики", — каже Влох.

Додає, що проблематика настільки актуальна, що деякі компанії мають власних психотерапевтів та соціальний медичний супровід. Якщо ж компанія без штатного лікаря, керівнику слід взяти ініціативу й перейти на особистий рівень субординації, щоб допомогти. "Це підкреслить, що вам не байдуже й ви помічаєте проблему", — говорить лікарка.

Переконайтесь, що вам відомі ефективні методи допомоги — тільки після цього давайте пораду. Врешті, ви можете запропонувати колезі разом знайти терапевта чи лікаря, надіслати йому посилання чи контакти фахівців або ж інформацію про депресію. 

Якщо колега відмовляється від допомоги або ж, навпаки, комунікує агресивно — краще не нав’язувати нічого, а дати простір та час заспокоїтися.

"Врешті кожен з нас має турбуватись і про власні потреби. Якщо ми відчуваємо, що не в змозі допомогти, то краще цього не робити й прямо сказати про це", — резюмує Софія Влох.