Поняття "депресія" давно стало загальновживаним — настільки, що люди часто називають депресією стан, коли їм сумно або немає настрою. Та клінічна депресія — це не просто поганий настрій, це захворювання, яке не варто ігнорувати. За даними 2021 року, в Україні понад 12,4% дорослого населення страждають від депресії. За неофіційними даними, хворих ще більше, адже не усі звертаються до лікаря. А з тих, хто звернувся, — ще менше проходять лікування.
Депресія впливає не лише на життя людини, а й ускладнює сімейні стосунки, побут, відносини на роботі. І якщо вдома людина може поділитись проблемами з близькими, то на роботі це нечасто трапляється. А нерідко саме в робочому просторі депресія проявляється найяскравіше.
LIGA.Life поспілкувалася з психіатринею Софією Влох та запитала, як розпізнати депресію у колеги, як не сплутати її з вигоранням та як допомогти.
Основним симптомом депресії є відчуття пригніченого настрою, яке зберігається упродовж двох тижнів або ще більше часу. І якщо власний настрій ми можемо аналізувати, то з чужим — все складніше. Якщо ви співпрацюєте з людиною регулярно, то зміни в її настрої можуть видавати три критерії:
1. Зміна емоцій — людина стала дратівливою чи, навпаки, більш замкнутою, почала уникати спілкування і перебуває більшість часу наодинці.
2. Тілесні прояви — погляд, міміка, жести. Під час депресії часто тон голосу стає повільнішим, млявішим, міміка — менш виразною, активність рухів — нижчою.
3. Зміна поведінки — ми можемо бачити, що людина стала уникати спілкування, перебування разом з іншими колегами на обіді чи на кава-брейках, менше спілкується з усіма, не бере слухавку.
Найлегше помітити прояви депресії колеги, порівнюючи його попередню поведінку, підкреслює Софія Влох. Наприклад, раніше ми бачили людину завжди веселою, життєрадісною, а тепер — у пригніченому настрої.
"Звісно, якщо ми раніше не працювали разом й вперше бачимо людину, то основними критеріями є пригніченість настрою та сповільненість. Але це може бути певний тип темпераменту. Тобто робити якісь висновки варто тільки, якщо маєте досвід співпраці", — пояснює Софія.
Ще один із симптомів депресії — прояви злості та агресії. Така поведінка характерна для так званої тривожної, ажитованої депресії, яка, навпаки, супроводжується збудженням та агресивністю.
"Коли колега не виспався і на щось агресивно відреагував — це одне, а коли ви протягом тривалого часу, щонайменше два тижні, щоранку чи коли перетинаєтесь, бачите такі прояви, то варто задуматися", — зазначає Софія.
Утім, додає вона, навіть у разі типової депресії людина з часом стає роздратованою й може легко спалахувати.
Один з перерахованих проявів — це ще не ознака депресії. Захворювання видають сукупність симптомів.
Також варто розуміти, що депресія рідко з’являється на порожньому місці. Часто їй передують провокативні фактори, потрясіння — наприклад, фінансові труднощі, розлучення чи втрата близької людини.
"Якщо ми знаємо, що у колеги щось трапилося, й бачимо, що його настрій змінився і залишається таким протягом двох тижнів чи більше, то, найімовірніше, маємо справу з депресивним розладом", — констатує лікарка.
Важливо не сплутати депресію з вигоранням, хоч ці процеси інколи можуть бути взаємопов'язаними. Утім, класичне вигорання на роботі — це ще не депресія, наголошує психіатриня.
"Немає такого, що під час вигорання в людини постійно є пригнічений настрій протягом двох тижнів. Людина може не хотіти ходити на роботу, проте вдома їй добре. Вона там відновлюється", — каже Софія.
Зниження ефективності спостерігається і під час депресії, і у разі вигорання. Але у разі депресивного стану людина не лише не справляється з роботою — у неї ще й знижується концентрація уваги, погіршується пам’ять: "Раніше працівник міг робити дуже багато, а зараз не може й половини зробити, не пам’ятає чогось важливого".
Хоча межа між вигоранням та депресією дуже тонка, знову ж таки, депресію слід визначати за сукупністю симптомів. До того ж це захворювання впливає не лише на роботу, а й на інші сфери життя. Людина не може нічого робити вдома, в неї можуть погіршуватися стосунки, їй не приносить задоволення хобі.
Тож лікарка радить бути пильними до своїх колег на роботі, адже від цього залежить, як швидко людина отримає допомогу.
"Відносини з колегами — це дуже важливо. На роботі ми проводимо більшість часу, й саме колеги можуть стати тими, хто побачить проблему й допоможе. До того ж під час депресії людині притаманне тунельне мислення, вона думає: "Навіть на роботі ніхто не хоче зі мною спілкуватися. Нічого в мене не виходить". І коли ми стаємо тим плечем підтримки, то людина відчуває, що вона не одна, що її чують та розуміють", — пояснює Софія.
Якщо ви запідозрили, що у вашого колеги депресивний розлад, то надважливо комунікувати з ним, каже лікарка. Втім, рівень комунікації дуже залежить від того, які у вас до цього були відносини. Якщо ви близькі, то найелементарніше — це показати, що вам не байдуже, і запитати про стан людини:
— Як ти?
— Як ти почуваєшся?
— Як в тебе справи?
— У тебе все гаразд?
"Люди у депресії схильні замикатися в собі. І нам треба допомогти людині відкритися, простягнути руку допомоги. Найперше — спитати банальне: "Як ти?" А потім сказати, що ми помічаємо зміни, що у людини пригнічений настрій", — пояснює Софія та рекомендує, як краще про це сказати:
— Якщо щось не так, розкажи мені.
— Якщо ти хочеш зі мною поговорити, я поруч.
— Якщо ти готовий поділитися, я тебе вислухаю.
У випадку, коли ми зустрічаємо агресію, — відповідь дуже залежатиме від контексту, в якому на нас нападають. Якщо це стосується робочого питання, то краще спілкуватися без грубощів й говорити про свої почуття теж:
— Я бачу, що ти злишся, коли я з тобою спілкуюся по роботі. Мені це не приємно.
— Такий спосіб комунікації для мене неприємний — знайдімо інший спосіб.
— Я бачу, що щось не так, зробімо паузу і за 10 хвилин повернемося до цього питання.
— Мені здається, ми не зрозуміли один одного. Спробуймо порозумітися після короткої паузи.
"Тобто слід все називати своїми словами й говорити про те, що ми відчуваємо, — не треба приховувати", — підкреслює Влох.
У жодному разі не можна переходити на мову агресії, бо це породжуватиме ще більше агресії. "У такому стані єдине завдання мозку — це боротися, щоб вижити. Але робота — це не є питання життя і смерті", — каже вона.
Під час спілкування з людиною у депресії категорично не варто її звинувачувати. Якщо вона намагається щось сказати — не слід перебивати й намагатися договорити за неї. Ніколи не слід вживати такі фрази:
— Не переживай.
— Не сумуй.
— Все буде добре.
"Ми не знаємо, як буде і чи буде все добре. Такі слова знецінюють досвід й переживання людини", — зазначила Влох.
Депресія — така сама хвороба, як і захворювання шлунку. Не можна вважати людину якоюсь ненормальною через це.
Важливо проявляти емпатію — неосудливе співпереживання, яке дає людині зрозуміти, що вона не одна і є хтось, хто може її підтримати.
Якщо людина уже відкрилась або ж публічно заявляє, що страждає від депресії, то найгірше, що можна сказати, — слова, що це неважливо або порівняння, що знецінюють. Це стосується також порівнянь з військовими, каже лікарка.
"Некоректно порівнювати людину у депресії з військовими. Краще не казати: "Та подивись на військових, вони в гірших умовах тримаються, а ти тут розкис". Навіть якщо ці слова і мають рацію, вони лише нашкодять хворому", — наголошує Софія.
Заборонені також фрази:
— Та що ти вигадав? Придумав собі депресію. Відпочинь, і все мине.
— Іди прогуляйся, і тобі стане легше.
— Та все буде добре, забудь.
Натомість якщо ваш колега уже відкрився та наважився розповісти про свій стан, варто вислухати та запропонувати допомогу.
Депресія сьогодні ефективно лікується, тож у жодному разі не варто радити колезі "впоратися самому". Найперше — слід запитати в колеги: "Як я можу тобі допомогти?.
Якщо людина згодна на допомогу або ж сама просить про неї, то найкращою буде порада проконсультуватись у психотерапевта чи лікаря-психіатра. Тільки після діагностики лікар порадить когнітивно-поведінкову психотерапію та/або антидепресанти.
"У разі депресії дуже важлива якісна допомога. Елементарне й найперше, що можна зробити, — порадити здати аналізи й перевірити рівень феритину у крові, вітаміну D, гормони щитоподібної залози — для діагностики", — каже Влох.
Додає, що проблематика настільки актуальна, що деякі компанії мають власних психотерапевтів та соціальний медичний супровід. Якщо ж компанія без штатного лікаря, керівнику слід взяти ініціативу й перейти на особистий рівень субординації, щоб допомогти. "Це підкреслить, що вам не байдуже й ви помічаєте проблему", — говорить лікарка.
Переконайтесь, що вам відомі ефективні методи допомоги — тільки після цього давайте пораду. Врешті, ви можете запропонувати колезі разом знайти терапевта чи лікаря, надіслати йому посилання чи контакти фахівців або ж інформацію про депресію.
Якщо колега відмовляється від допомоги або ж, навпаки, комунікує агресивно — краще не нав’язувати нічого, а дати простір та час заспокоїтися.
"Врешті кожен з нас має турбуватись і про власні потреби. Якщо ми відчуваємо, що не в змозі допомогти, то краще цього не робити й прямо сказати про це", — резюмує Софія Влох.
Коментарі