Крепшиніс або в чому успіх литовського баскетболу

Вже майже сто років Литва ‒ країна з населенням, що дорівнює кількості жителів Києва, ‒ фанатіє від крепшиніса (так литовці називають баскетбол). На початку 1920-х в Литву прийшов нетбол ‒ жіночий вид спорту, у якому команди намагаються закинути м'яч до кошика суперника на висоті трьох метрів.

Поступово гру почали освоювати й чоловіки. Так вона трансформувалася у звичний сьогодні баскетбол. У 1922 році відбулася перша баскетбольна гра, а також побачила світ книжка Krepšiasvydis vyrams (з литовської ‒ "Баскетбол для чоловіків"). Два роки потому, у 1924 році, відбувся перший чоловічий баскетбольний турнір, у якому взяли участь команда Литовського союзу фізичної освіти та збірна Союзу литовських велосипедистів.  

Діти емігрантів

Водночас з'явилася перша друкована збірка правил для гри у баскетбол. Її уклав і видав не абихто, а американський баскетболіст і льотчик литовського походження Стяпонас Дарюс ‒ згодом він здійснить трансатлантичний переліт без посадки з Нью-Йорку до Каунаса і його обличчям прикрасять банкноту в 10 лит (колишня литовська грошова одиниця). Дарюса у віці десяти років емігрував разом з батьками до Америки, де й віддався баскетболу. Після розвалу Російської імперії він повернувся до Литви, де окрім активної громадської діяльності займався популяризацією баскетболу. Литовці радо перейняли захоплення національного героя Клайпедського повстання. Сприяло поширенню баскетболу в країні й те, що на батьківщину з США повернулася молодь, яка, як і Дарюс, колись емігрувала за океан разом з батьками.   

Баскетболу тривалий час не вдавалося перевершити надзвичайно популярний тоді серед литовців футбол. У країні не було належним чином обладнаних майданчиків, у баскетбол грали переважно представники інших видів спорту задля розваги. На відміну від Литви, у сусідній Латвій баскетбол був на піці популярності. Тому не дивно, що товариська гра між збірними цих країн закінчилася поразкою Литви з рахунком 123:10. Згодом литовцям випала нагода відігратися на Чемпіонаті Європи з баскетболу (Євробаскеті), який мав відбутися у Ризі у 1935 році. Напередодні змагань постало питання щодо складу збірної. 

Так, литовці запросили ще одного сина емігрантів, 25-річного Філа Краузе (Феліксас Кряучюнас) повернутися до Литви, щоб очолити збірну. В штатах Краузе успішно виступав за шкільні та університетські команди і мав достатньо кваліфікації, щоб реабілітувати збірну. Разом з Краузе на батьківщину повертається й молодий Пранас Талзунас. Він вже теж мав досягнення у баскетболі в США, а його козирем у рукаві був складний кидок "гаком". Попри ці покращення у складі збірної, великих надій на команду ніхто не покладав. 

Щасливий збіг обставин, молоді впевнені у собі американські спортсмени та бажання реабілітуватися після ганебної поразки зробили свою справу ‒ обігравши команди Естонії, Єгипту та Італії, Литва отримала перемогу і призовий срібний таріль (його, між іншим, викрали в той же день). 

Ця перемога настільки окрилила Литву, що країна почала популяризувати баскетбол серед молоді та побудувала у Каунасі спеціальний баскетбольний Палац спорту, що вражав масштабами ‒ він міг вмістити 11 тисяч глядачів.  

У 1939 році, всього за декілька місяців до початку Другої світової війни, у цьому Палаці спорту пройшов Євробаскет. На той час збірна Литви зміцніла завдяки новим гравцям ‒ черговій когорті дітей емігрантів. Чільне місце серед них займає постать Пранаса Любінаса (Френка Любінаса), який у 1936 році у складі Американської національної збірної з баскетболу виборов золоту медаль на Олімпійських іграх. Він був першим литовцем, що здобув олімпійське золото. Нині його називають "хрещеним батьком" литовського баскетболу. У такому складі литовська збірна отримала другу поспіль перемогу на Євробаскеті. 

Литовська національна збірна мала усі шанси отримати перемогу й на прийдешніх літніх Олімпійських іграх, але війна змінила плани. Багато гравців збірної емігрували з країни, а декого вислали в Сибір за "опір радянській владі". Протягом наступних п’ятдесяти років литовські баскетболісти виступали за збірну Радянського Союзу. У 1980-х серед баскетбольних команд Союзу виділявся каунаський клуб "Жальґіріс", саме там гартувалися баскетболісти для пострадянського періоду литовського баскетболу.

Незалежний баскетбол

Після здобуття незалежності у 1990-му році литовці захотіли брати участь у міжнародних змаганнях. І Олімпійський комітет, і Міжнародна федерація баскетболу (ФІБА) пішли на зустріч прагненню Литви. Відтак країна знову мала власну збірну. Проблемою було фінансування, адже після виходу із Союзу, Литва переживала економічно складні часи.  

В Литві розуміли, що баскетбол ‒ це єдиний спосіб нагадати світу про маленьку країну на березі Балтійського моря. Так, успішний американський баскетболіст литовського походження Шарунас Марчюльоніс шукає фінансування для збірної і знаходить його достатньо для того, щоб тренувати і спорядити збірну на Олімпіаду 1992. На Олімпіаді в Барселоні литовці здобувають бронзу. Третє місце їхня збірна посіла і на Олімпіаді 1996-го, і 2000-го років.

Попри те, що наступні Олімпійські ігри були менш вдалими для збірної, литовці досягли свого ‒ про їхніх баскетболістів тепер говорить увесь світ, вони грають у кращих командах світу, зокрема американських, що входять до NBA.

Вплив баскетболу на економіку Литви

Успіх на майданчиках світового рівня залежить від домашніх тренувань. Наразі в Литві налічується 5 великих баскетбольних арен, а також близько 350 професійних тренерів, 138 клубів та 5 тисяч професіональних гравців. А ще близько 100 тисяч гравців-любителів. І це в країні з населенням у три мільйони! 

Окрім приводів, для національної гордості, баскетбол ‒ це ще й неабиякий стимул для розвитку економіки країни. За підрахунками економістів, у 2017 році литовські баскетболісти-любителі витратили на баскетбол понад 57 млн доларів. Також мільйони доларів витрачають литовці на квитки та довкола баскетбольну атрибутику (шалик з символікою улюбленої команди чи чашку з зображенням свого фаворита). У підсумку це принесло 115 млн доларів у сферу торгівлі (приблизно стільки ж країна отримує від готельно-ресторанного бізнесу). Це дозволило впродовж останніх років звести низку спортивних майданчиків та великих баскетбольних арен, що своєю чергою, позитивно вплинуло на розвиток будівельного сектору країни.

Майже столітній досвід баскетболу в Литві доводить, що мати національний спорт може бути економічно вигідно. Ну і, звісно, це неабиякий привід для національної гордості та можливість яскраво провести довгі зимові балтійські вечори. Не вірите? З’їздіть на гру  "Жальґіріс".