Меморіал, що не травмує знову. Як сучасне мистецтво працює з пам’яттю та болем

Сучасне мистецтво швидко реагує на трагедії. Воно намагається переосмислити досвід і зберегти його у колективній пам’яті. Та що як ці події все ще тривають і болять мільйонам людей? Універсальної інструкції немає, тож кожен митець самостійно шукає відповідь на це питання.

Як створити меморіал, щоб він не травмував повторно, коли пам’ять ще болить? Чи відрізняється робота з українською та закордонною аудиторією під час створення таких артоб’єктів та які технології застосовують у сучасному мистецтві? Про все це LIGA.Life запитала в авторів інсталяції "Хрест Героїв" у Вишгороді та меморіалу "Храм їжака", представленого на фестивалі Burning Man 2023 у США.

Як працювати з травмою в Україні

Наприкінці 2023 року неоднозначну реакцію викликав пам’ятник Героєві України Олександру Мацієвському, встановлений на території "Київської фортеці". Тоді скульптуру розкритикували через надмірну реалістичність та розташування поблизу військового шпиталю.

Випадок привернув увагу мистецької спільноти і нагадав, як важливо обережно працювати з пам’яттю та уникати травматичних і болісних образів. Про це каже Микола Каблука, засновник Kabluka Light & Digital Sculptures. Його команда спільно з компанією SAGA Development і представниками Української греко-католицької церкви долучилася до створення меморіального проєкту "Хрест Героїв", який відкрили у Вишгороді до другої річниці повномасштабного вторгнення.

"На мою думку, в Україні немає людей, яких би не торкнулася війна. Ми маємо близьких друзів, які вже загинули, і колег, які пішли з перших днів на фронт, знайомих, які втратили все своє минуле, особливо ті, хто з Маріуполя, де ми разом багато працювали. Ця тема для всіх емпатійна та болісна", — розповідає він.

Команда Миколи Каблуки займалася створенням концепції та розробкою меморіалу. Під час роботи над проєктом ставили перед собою кілька завдань:

• створити простір переосмислення, де людина переживає певний досвід, а не просто знайти візуальний образ із трагічним чи героїчним значенням;
• завдяки променям світла передати алегорію боротьби зла та добра, а також виразити гордість за сміливість українців.

"Однією з головних ідей було виразити за допомогою світла те, що всі ми, хто не склав руки, дав надію та віру іншим, є частиною цього світла. Вогники в інсталяції символізують не тільки душі тих, хто бореться зараз, а й тих захисників, що загинули, боронячи світло й тепер самі стали ним. Завдяки військовим країна існує й світло надії є у всіх інших", — пояснює автор.

Для втілення ідеї вибрали форму козацького хреста, який використовують у логотипі Збройних Сил України. Однак його передали не через об’єм, а через силуети, ніби прорізані у дзеркальному матеріалі. У поверхню дзеркал та підлогу вмонтували оптоволокно, яке передає мерехтіння світла всередині інсталяції. Для більшого занурення усе це доповнили звуковим каналом, в якому об’єднали природні звуки з усіх регіонів: шепіт степів, плескіт моря, гірські струмки, ліси, річки.

За ідеєю, людина може сприймати інсталяцію на трьох рівнях:

• здалеку;
• наблизившись і побачивши силует козацького хреста;
• зсередини.

Утім, головна частина осягнення інсталяції — зайти всередину. Це не типово для меморіалів, пояснює Микола Каблука:

Під час роботи над проєктом його команда вивчала світовий досвід сучасних меморіальних пам’яток. Зокрема, зазначає автор, йому дуже сподобалося, як зробили меморіальний комплекс трагедії 9/11 у Нью-Йорку. Однак у випадку із сучасними меморіалами в Україні війна все ще триває.

"Через те що ми перебуваємо у процесі, а не вшановуємо минуле, ми зробили місце розради, осмислення, поваги, натхнення і пов’язали це із християнськими символами. Вони теж стали доречними й корисними людям, щоб пережити біль і скорботу. При цьому, щоб не зробити це панівним компонентом, ми звернули увагу на гордість та єдність, провели паралель із піднесенням, яке відчували на початку війни, коли об’єдналися й стали боротися. Такий меседж хотілося створити, тому що нам, на жаль, ще багато часу з цим жити", — розповідає митець.

Щоб мінімізувати ефект повторної травматизації, команда проєкту хотіла уникнути трагічних і буквальних образів, фотографій, повторів сцен військових баталій. Зокрема, намагалися не використовувати конкретні символи війни, зброї чи уламків. Натомість візуальну складову доповнили променями світла та внесли релігійні елементи: символ хреста та розміщення неподалік однієї із головних греко-католицьких церков в Україні.

"Мені здається, образи повинні бути абстрактними, але сильними. Сучасні підходи, робота зі світлом та різними матеріалами. Це працює потужно та комплексно, заспокоює, надихає і відстоює наше світло", — підсумовує автор меморіалу "Хрест Героїв".

Як працювати з травмою за кордоном

Інший приклад створення сучасного воєнного меморіалу, але вже для закордонної аудиторії — інсталяція "Храм їжака", яку представили на Burning Man 2023. Один із її авторів — Ярослав Корець, лідер української спільноти, який вже тричі організовував український табір у пустелі Блек-Рок, де проходить фестиваль.

"Ми не були на Burning Man декілька років поспіль. У 2020 і 2021 роках захід був скасований через пандемію ковіду. А у 2022-му, коли ми збиралися на фестиваль, почалася війна. Тоді ми скасували свою участь, бо вся спільнота була зайнята зовсім іншими справами: хтось пішов на фронт, хтось став волонтером", — розповідає він.

У жовтні 2022 року, коли розпочався приймання заявок на артпроєкти для Burning Man 2023, Ярослав зрозумів: потрібно скористатися цією нагодою, щоб донести свій меседж великій аудиторії. Оскільки темою фестивалю була Animalia, а сам автор на початку повномасштабної війни працював в одній з одеських будівельних компаній, яка створювала протитанкові їжаки для оборони міста, ідея з’явилася сама.

"Мені здається, протитанковий їжак був, з одного боку, символом війни, а з іншого — символом єднання, коли люди ставали на захист своєї країни. Тому я вирішив, що це буде їжак, побудований із протитанкових їжаків. Але все це мало бути не просто артоб’єктом, який розповідає про якусь далеку війну. Це мав бути військовий меморіал, тож ми вирішили піти через історії людей, які загинули", — розповідає він.

Для інсталяції зварили металеву раму та привезли три справжні протитанкові їжаки з України, які прямо на фестивалі розмалювали петриківським розписом. Решту сто їжаків зробили із фанери і пофарбували під метал. Це дозволило скоротити витрати на проєкт та загальну вагу, бо згодом їх підвісили у "животі" головного їжака.

Усе доповнили приглушеним червоним світлом та білими променями. Знизу розмістили фоторамки з історіями загиблих українців, які команда проєкту збирала через вебсайт і соцмережі. Здебільшого це були історії митців: музикантів, режисерів, акторів, художників, скульпторів, поетів, діджеїв.

"Аудиторія Burning Man досить специфічна. Це лідери думок, заможні люди, митці. (...) Ми думали, буде дієво, якщо якийсь музикант чи диригент оркестру підійде, прочитає історію і дізнається, як диригент у Херсоні відмовився виступати в окупованому росіянами місті на концерті до 9 Травня і за це його розстріляли", — пояснює Ярослав Корець.

Зазвичай, додає він, історії та фото загиблих учасників приносять в основний храм — одну із двох культових споруд Burning Man, які наприкінці фестивалю спалюють. Найчастіше це люди, які померли внаслідок хвороби чи ДТП. Однак у випадку із загиблими українськими бьорнерами команда проєкту хотіла створити окремий храм. Лише в останній день усі зібрані портрети, історії та речі перенесли в основний.

"Храм їжака" був насичений історіями українців, які повинні були потрапити на Burning Man, але не сталося. Наприклад, Антон Арнаутов. Там є його історія, я йому особисто обіцяв, що ми з ним поїдемо на фестиваль. І хоча б таким чином я цю обіцянку виконав", — розповідає автор інсталяції.

Загалом у "Храмі їжака" вдалося розмістити 70 історій. Серед них дві запам’яталися Ярославу найбільше. Першу історію з речами — весільною сукнею та вишиванкою загиблого захисника України — автору інсталяції надіслали поштою. Це був одяг пари, яка мріяла поїхати на Burning Man, але чоловік загинув на війні. Тож жінка вирішила, що на фестиваль має потрапити хоча б вишиванка коханого.

"Друга історія трапилася прямо на Burning Man. Ми організували чергування біля інсталяції, щоб розповідати про проєкт людям, які туди приходили. Одного ранку, коли я приїхав перевірити, як йде чергування, мене хтось покликав. То був хлопець із сусіднього українського табору, я не знав його ім’я. Він плакав, показував на фото Олександра Суворова і питав, де я взяв цей портрет. Виявляється, це був його батько. Тобто чоловік приїхав на Burning Man і просто побачив портрет свого батька у "Храмі їжака". Ніхто не знає, як цей портрет туди потрапив, хто його додав на сайт", — пригадує він.

Щодня до інсталяції приходило чимало людей. Спеціального обладнання для підрахунку відвідувачів не було, однак, за оцінкою Ярослава, за весь час "Храм їжака" відвідали близько 20 000 бьорнерів. Хтось приходив щодня, читав кілька історій і повертався на наступний день, каже автор інсталяції:

Дизайн, вибір технології, матеріалу та розміру були продиктовані умовами фестивалю. Зрештою, як і формат подання історій. Якби ж "Храм їжака" робили винятково для української аудиторії, він суттєво відрізнявся б, вважає Ярослав Корець:

"По-перше, ми не використовували б форму тварини, яку вибрали через тематику фестивалю. По-друге, замість фоторамок українців ми б узяли диджитал-екрани, щоб замість 70 історій показати тисячі. Ми б дали можливість кожному розповісти історії своїх рідних і близьких. В умовах Burning Man із цього не було б жодного сенсу".