Пояснення

Ольга Бондаренко про те, як Let`s help змінює життя в геріатричних пансіонатах. Інтерв'ю

13 хвилин
Ольга Бондаренко про те, як Let`s help змінює життя в геріатричних пансіонатах. Інтерв'ю - Фото
Ольга Бондаренко. Фото – пресслужба МБФ Let's help
08.05.2021, 17:30

Let`s help піклується про 142 геріатричних пансіонати, в яких живуть понад 8 тисяч осіб

Під опікою благодійного фонду Let's help сьогодні перебувають десятки тисяч самотніх пенсіонерів. Перегляди кінофільмів, безкоштовні концерти, вечірки в геріатричних пансіонатах разом з дітьми-волонтерами, дні краси, встановлені кнопки виклику персоналу, десятки тисяч продуктових наборів для самотніх людей – далеко не повний перелік того, що встигли зробити десять працівників фонду та майже 900 волонтерів з усієї України. Як за шість років ініціатива однієї сім'ї перетворилася в системну допомогу – в партнерському інтерв'ю з головою правління фонду Ольгою Бондаренко.

- Ви пам'ятаєте той день, коли вирішили створити благодійний фонд? Чому не обмежилися просто волонтерською ініціативою?

- Створити фонд було усвідомленим сімейним рішенням. Був період пост-Майдану, всі ми були соціально активні і небайдужі. До ГК ЛІГА завжди зверталося багато людей по допомогу, і в той період їх було особливо багато, в тому числі і тих, хто мав не зовсім чисті помисли. Тоді ми зрозуміли, що потрібно вибірково ставитися до запитів і аналізувати кожну ситуацію, вивчати, кому ми допомагаємо, робити це правильно і організовано. Так і з'явився благодійний фонд Let's help.

Спершу ми взялися одразу за кілька напрямків: екологію, допомогу тваринам, АТО, дитячим будинкам, геріатричним пансіонатам (тоді ми ще використовували словосполучення "будинки пристарілих"). Згодом зрозуміли, що потрібно сфокусуватися на двох напрямках – геріатрії та реабілітації дітей з ДЦП. Так у нас з'явилися дві благодійні програми: "Гідна старість" і "Універсальне середовище".

- Чому вирішили сконцентруватися на допомозі саме літнім людям і геріатричним пансіонатам?

- Ми аналізували ситуацію в усіх напрямках, провели величезну кількість поїздок і зустрічей, і зрозуміли, що саме геріатричні пансіонати та літні люди найчастіше залишаються поза увагою і без підтримки з боку благодійників. До того ж, допомога тут потрібна системна, – разовими PR-акціями не розв’язати ті проблеми, які накопичилися. Наразі близько 85% роботи фонду займає програма "Гідна старість" і 25% – програма реабілітації дітей з ДЦП "Універсальне середовище". "Гідна старість" стосується не лише роботи геріатричних пансіонатів: ми працюємо з людьми похилого віку, взагалі намагаємося підтримати кожного самотнього пенсіонера і підвищити цінність літньої людини в суспільстві. Це велика і складна робота з формування цінностей у суспільстві.

- Якими проєктами фонду ви найбільше пишаєтеся?

- Я дуже пишаюся нашим флешмобом #letshelpbabusya, під час якого волонтери оплачували покупки літніх людей в супермаркетах. Ми хотіли звернути увагу суспільства на те, в якому злиденному становищі опинилися наші пенсіонери. Цей флешмоб про емпатію та підтримку. Ініціатива починалася в Києві, волонтерами були загалом працівники Ліги, але незабаром вона переросла у всеукраїнський рух.

Два інших наших проєкти – про соціалізацію та комунікацію літніх людей. Це щотижневі безкоштовні кінопокази в кінотеатрі "Жовтень" і концерти зірок української естради в Жовтневому палаці. Сподіваюся, закінчиться карантин, вакцинуються люди, і ми продовжимо ці ініціативи.

Також ми пишаємося нашим дитячим волонтерським рухом "Волонтерчики" – він став містком між поколіннями. Чудовий проєкт – "Подаруй красу", – салон краси в геріатричному пансіонаті, для запуску якого об'єдналися представники б'юті-індустрії, і в результаті вийшла дуже гарна і потрібна підтримка наших підопічних.

Ще один проєкт дуже цінний для нас, оскільки від нього залежить якість життя людей – це навчання працівників геріатричних пансіонатів. Складна ініціатива, але вона змінює ставлення до бабусь і дідусів. Це про сервіс, повагу, навички і уміння забезпечити комфортне життя. Навчання пройшли вже кілька сотень людей.

Також в рамках програми "Універсальне середовище" ми зробили перші інклюзивні майданчики в Києві – в Ботанічному саду імені Фоміна і в парку Чкалова.

За ці шість років наш фонд реалізував дуже багато проєктів, якими ми дійсно пишаємося. Кожен з них робить життя людей краще.

- Фонд Let's help заснований в рамках програми КСВ Групи Компаній "ЛІГА" і засновники фонду покривають всі адміністративні витрати фонду. Своїм благодійникам ви гарантуєте, що 100% їхніх внесків витрачається саме на допомогу людям. Як ви думаєте, чи вдалося би вам побудувати системну і якісну діяльність, якби не покриття витрат Групою?

- Найголовніше в благодійності – довіра. ГК ЛІГА дала нам свою репутацію і надійність, без якої було би складно заручитися підтримкою благодійників. Все-таки, це сімейна компанія, яка вже 30 років на ринку України, – з цінностями і заслуженою репутацією. Без цієї підтримки ми не змогли би так швидко досягти результатів, які наразі маємо. Адже шість років – не так вже й багато, якщо говорити про системні зміни. Наш фонд вивів геріатрію в Україні на новий рівень. Немає вже в країні "будинків для людей похилого віку" – ми залишили цю модель в радянському минулому. Люди дізналися про геріатричні пансіонати, побачили, що в них можна жити повноцінно.

Однозначно, підтримка ГК ЛІГА дає нам впевненість у завтрашньому дні. Однак, як фонд ми не стоїмо на місці і розвиваємо фандрайзинг. Зараз запускаємо кілька великих і важливих проєктів для людей похилого віку, які подаватимемо на гранти. Один з них – університет третього віку з представництвами в різних містах України. Це значно збільшує кількість працівників і наші адміністративні витрати, і тут ми сподіваємося на підтримку благодійників і грантодавців.

- З чим пов'язана досить поширена думка про те, що в благодійності непристойно говорити про зарплати, а працівники фонду повинні працювати безкоштовно?

- У нас більше 900 волонтерів і ми їх дуже цінуємо. Волонтери дають можливість розширювати охоплення нашої допомоги, але будувати діяльність фонду виключно на їхній роботі, без постійних працівників – неправильно.

Щоб діяльність фонду приводила до системних змін, потрібно будувати процеси, ставити цілі, завдання, дедлайни, потрібна згуртована команда. Залучаючи працівника, ми виставляємо певні вимоги до його кваліфікації та експертизи. Я заохочую бізнес-освіту, людей з підприємницьким і креативним мисленням. У нас взагалі структура в фонді холакратична – кожен відповідає за свою ділянку роботи і доповнює своєю експертизою іншого.

Якщо ти хочеш отримувати від людини результат, важливо давати їй можливість заробляти на гідному рівні. У фонді ринкова оплата і є свій соціальний пакет.

Наразі десять працівників фонду ведуть величезну кількість проєктів. У благодійності ти працюєш над проєктами, від яких залежить життя людей – наші працівники не можуть просто вимкнути комп'ютер і викинути з голови роботу. Такий тягар відповідальності часто призводить до емоційного виснаження. Працівникам фонду важливо вчитися шукати баланс. Двічі на рік ми обов'язково всі йдемо у відпустку.

- Хто ваші основні донори?

- У нас більше 4 тисяч донорів. Люди жертвують нам від декількох десятків гривень до декількох мільйонів. Моя найулюбленіша благодійниця – дівчинка-школярка, яка економить на обідах і перераховує свої кишенькові 25 гривень на проєкти фонду. Її вчинок мене захоплює. Я не знаю її особисто, але сподіваюся, що мої промінчики любові до неї долітають.

Раз на рік ми проводимо закриту благодійну вечерю – лише цей захід вже три роки поспіль приносить нам 5-7 млн ​​грн.

Є у нас і благодійник, який щороку перераховує 1 млн гривень. Але внески бувають не тільки грошима. У нас є багато чудових партнерів, які передають свою допомогу товарами, а це теж дуже важливо і цінно для нас.

- Досі в метро, медіа, соцмережах збори ведуться на особисті карти. Така практика не може гарантувати, що гроші дійдуть до адресата і використовуватимуться за призначенням. У свою чергу, робота будь-якого фонду побудована саме на такій гарантії. Як думаєте, суспільство поки не готове довіряти благодійним організаціям, не вірить в їхню чесність?

- Збори на особисті карти – біда нашого суспільства. Надсилаючи гроші на карту, ви не проконтролюєте витрати цих коштів. До нас неодноразово зверталися батьки з проханням оплатити реабілітацію дітей з ДЦП. Ми повністю аналізуємо їхні збори, вивчаємо, з якими фондами вони вже працювали раніше, і запитуємо звітність. У 80% випадків батьки скасовують свій запит після того, як ми просимо надати виписку з печаткою з банківської карти, на яку раніше йшов збір грошей. Збори на особисті картки дуже підривають довіру до фондів, адже випадки шахрайства стають відомими і люди розчаровуються в благодійних запитах. Деякі фонди теж збирають гроші на карти: це взагалі неприпустимо і викликає багато запитань.

- Як ви переконуєте бізнес допомагати системно через фонд, а не обмежуватися особистими ініціативами?

- Благодійність – це не просто примха: хочу, тому, куплю і передам. Часто відбувається так, що чималі гроші були витрачені, а покупка виявилася непотрібною. Важливо розуміти, що благодійники – це експерти. Я би радила звертатися до них і запитувати, що зараз важливо і потрібно, – вони вас скерують. Наш фонд не дає нікому грошей, ми тільки оплачуємо рахунки і лише після перевірки постачальника або контрагента.

Крім того, благодійність – це не обов'язково необхідність перераховувати гроші.

Ви можете порадитися з нами, купити товар і передати його до геріатричного центру. Робота через благодійні фонди дає бізнесу гарантію, що їхня допомога нікуди не пропаде і використовуватиметься за призначенням.

- Чи буває "шкідлива" благодійність, коли людина або сам фонд начебто робить добру справу, але насправді це шкодить? Що є неправильним в роботі з геріатричними пансіонатами і самотніми літніми людьми?

- Шкідлива благодійність – це коли ти привозиш і роздаєш людям з діабетом солодке. Шкідлива благодійність – це обдаровування подарунками дітей в дитячих будинках. Шкідлива благодійність – це бездумна роздача грошей всім, хто попросив. Шкідлива благодійність – це коли ти задовольняєш особисте бажання допомогти, а не реально допомагаєш іншим.

- Як змінилося ваше розуміння благодійності за роки роботи в фонді?

- Ми пройшли серйозний еволюційний шлях. Якщо перші проєкти фонду, скоріше, керувалися емоціями, то з часом ми виросли в організацію, яка стала елементом в системі, одним із суб'єктів, який її формує.

Наразі у мене є чітке розуміння, що благодійність не повинна закінчуватися на разових заходах. Вона повинна емоційно об'єднувати людей навколо проблеми, але далі ця ініціатива має приводити до змін у системі.

- В якомусь сенсі діяльність великих фондів пов'язана з тим, що вони виконують функцію держави, адже намагаються впровадити системні зміни. І тому іноді може здаватися, що ти хоч і робиш багато, але цього все одно недостатньо в масштабах країни. Як ви себе втішаєте в такі моменти?

- Фонди не повинні замінювати державу, цього допускати не можна. Це шкідлива благодійність. З системою дійсно працювати дуже складно, це вимагає дуже сильного внутрішнього ресурсу. У мене був момент, коли я сиділа в своїй машині біля Міністерства соціальної політики і плакала від безсилля, – складно довго стукати в закриті двері. Але коли ти віриш у свою ідею, коли бачиш обличчя людей, які не можуть постояти за себе, у тебе просто не залишається іншого вибору. Ми чотири роки намагалися вийти на взаємодію з державою. Чотири! І тільки останні два роки система відкрилася для нас.

- Що в роботі фонду привело до системних змін?

- Спільно з Міністерством соціальної політики нам вдалося розробити і впровадити нове положення, яке регламентує діяльність геріатричних пансіонатів. Це положення з абсолютно новим ідеологічним підходом, в якому найважливіше місце посідає людина і вся система працює заради неї. У цьому документі з'явилися права людей, повага їхніх індивідуальних потреб, особистого простору і безпеки.

Двічі на рік ми збираємо керівників геріатричних пансіонатів та керівників департаментів соціального забезпечення за круглий стіл. До речі, саме у нас в офісі вони вперше познайомилися один з одним. На ці заходи ми також запрошуємо представників з офісу уповноваженого з прав людини, профільного міністерства та міністра, які вислуховують всі болі і проблеми пансіонатів від перших осіб. Після таких зустрічей комунікація між сторонами триває вже без нас – це і є прикладом того, як фонд стає ініціатором змін і формує необхідні зв'язки в системі.

Ми також дуже пишаємося проєктом встановлення кнопок екстреного виклику персоналу біля ліжка кожного підопічного геріатричного центру. Спочатку в нашу ініціативу мало хто вірив, а тепер наявність кнопок – одна з вимог до організації діяльності пансіонату. Це велика системна зміна, яке забезпечує безпеку і рятує життя.

- Дуже часто в благодійності можна почути слоган "Допомагати – просто". Мені здається, що це справедливо щодо людини, яка підтримує фонд, але так не можна сказати про працівників. "Допомагати – непросто", – сказала б я про роботу професійних благодійних організацій в Україні. Що для вас за ці шість років було найскладнішим?

- Найскладніше працювати з державним апаратом. Усі завдання, які були у нас в благодійності, розв’язувалися. Десь з більшими зусиллями, десь – з меншими, але вони розв’язувалися. А взаємодіяти з державою – ось це було дійсно складно. Особливо до 2019 року. Хоча і зараз є складнощі. Наприклад, поки мені не вдається домогтися заборони на об'єднання психоневрологічних диспансерів і геріатричних пансіонатів в одному закладі. На жаль, навіть у Київській області ця практика досі присутня. Такого немає в жодній цивілізованій країні світу. Але ми не здаємося і з цим теж впораємося. Ще ставимо собі за мету перейменувати такі заклади і прибрати слово "інтернат" – це пансіонати. Всі люди бізнесу розуміють, що неймінг і позиціонування дуже важливі для сприйняття.

- Що стримує розвиток благодійності в країні?

- У благодійних фондів мало інформаційної підтримки. Коли ти просиш інформаційні майданчики підтримати ініціативу, вони сприймають це як рекламну кампанію. Можливо, це пов'язано з тим, що благодійну тему використовують політики в своїх передвиборчих кампаніях, чим підривають довіру журналістів до фондів. Фонд, наприклад, жодного разу не отримував квоту безкоштовної соціальної реклами.

- Скільки людей наразі потребують допомоги фонду?

- Я би сказала, що це ті, хто зараз має пенсію менше 3000 гривень. Цих людей в Україні близько 4 млн. Роботи у фонду, на жаль, досі дуже багато.

- Як ви зазвичай починаєте роботу в нових областях?

- У кожній області в середньому працює 20 пансіонатів і територіальних центрів. Перш ніж починати роботу з ними, наш працівник виїжджає у відрядження і особисто відвідує всі установи: аналізує готовність адміністрації до співпраці, стан підопічних, дивиться на матеріальну базу, спілкується з персоналом, фотографує і збирає запити на допомогу. Потім ці дані презентуються всій команді.

Якщо ми вирішуємо допомагати, то підписуємо з пансіонатом договір про співпрацю, знайомимося з обласною адміністрацією, департаментом соціального забезпечення. Незалежно від запиту пансіонату, перше, що ми робимо – змінюємо металевий посуд на кераміку. Щойно ми заходимо в нову область, ситуація з геріатрією там змінюється: у адміністрації підвищується тонус, виділяються бюджетні кошти, які ніколи раніше не знаходились. Фонд Let`s help дав поштовх розвитку геріатричних пансіонатів в Україні. 

- Скільки геріатричних пансіонатів під вашою опікою?

- У нас наразі 142 пансіонати, в яких більше 8000 підопічних. Також ми допомагаємо самотнім та малозабезпеченим пенсіонерам в рамках інших наших проєктів, розвозимо продуктові набори через стаціонарні відділення.

Ми допомогли вже десяти тисячам людей у всій країні.

Ми планували знайомитися з новими геріатричними пансіонатами – завадив карантин. Але обов'язково продовжимо робити це.

- Як бабусі та дідусі переживають карантин?

- Самотньо. Часто телефонують. Київська область особливо звикла, що ми регулярно приїжджаємо, привозимо гостей, влаштовуємо вечірки, привозимо волонтерів-дітей. До карантину найбільш активно ми відвідували пансіонати саме перед Великоднем: влаштовували толоки, висаджували квіти та розсаду. Дуже сумуємо зараз одне за одним.

- Ви також здійснюєте мрії постояльців пансіонатів. Про що мріють бабусі і дідусі?

- Щоби люди дозволили собі мріяти, важливо задовольнити їхній базовий рівень життя: щоб вони не почувалися приниженими, не спали на рваних простирадлах, не їли з металевого посуду. Однозначно можу сказати, що всіх людей об'єднує потреба в спілкуванні, увазі й турботі.

- Часто чуєте "Нічого не треба, просто приїжджайте"?

- Так, дуже! Просять просто приїжджати в гості. Іноді намагаються пригостити цукерками, які ми їм привезли минулого разу. Це дуже зворушливо.

- У вас є бабуся?

- Так. У мене чудові бабуся Артеміда і дідусь Володимир, які виховують своїх правнуків. Це бабуся і дідусь мого чоловіка, але я їх вважаю і моїми теж, дуже їх ціную і люблю. Моїх рідних уже немає давно, але у мене прекрасні спогади про моє дитинство. Бабуся мене багато виховувала, і я дуже добре пам'ятаю її добрі очі.

- Чому вони вас навчили?

- Небайдужості, яка в мені є. Мені не байдуже. Це те, що вони прищепили мені з самого дитинства.

- Якою ви уявляли свою старість?

- Я буду стильною бабусею, і зі своїм лисим дідусем ганятиму на мотоциклі, балуватиму онуків, подорожуватиму і іноді випиватиму келих вина десь у Тоскані. Загалом, планую насолоджуватися життям, – аби було здоров'я.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини