Любі читачі й ще любіші читачки, вітаю вас із дванадцятим випуском нашої мовно-дорадчої рубрики! Уже три місяці ми з вами регулярно пірнаємо в глибину української мови й роздивляємось дивнії перли, яких, не хвилюйтеся, вистачить іще надовго. Тих, у кого з’являються додаткові запитання, радо скеровую на редакційну пошту mova@liga.net. Пишіть їх туди, а ми щотижня обиратимемо два з них і задовольнятимемо вашу допитливість.

У сьогоднішньому випуску поговоримо про те, чим справді можна (якщо дуже хочеться) пишатися в українській мові.

Скажемо зразу: тут не буде жодної згадки ані про її трипільське походження, ані про вусатих козаків, що на чайках-довбанках привезли в Єгипет культ бога Ра, ані про те, що візантійський історик Пріск Панійський записав українські слова "хліб" і "страва" ще 448 року в таборі володаря Аттили (якого насправді звали Степан Гатило). Не буде тут і про те, що українська мова походить прямо з санскриту, як походить із коростенського депо електричка Коростень–Київ. Ну чого ви, не хнюптеся.

Розблокуйте щоб читати далі
Щоб прочитати цей матеріал потрібно оформити підписку
Вже передплатили?
українська моваправописпро що мова