Що робить українську мову унікальною

Любі читачі й ще любіші читачки, вітаю вас із дванадцятим випуском нашої мовно-дорадчої рубрики! Уже три місяці ми з вами регулярно пірнаємо в глибину української мови й роздивляємось дивнії перли, яких, не хвилюйтеся, вистачить іще надовго. Тих, у кого з’являються додаткові запитання, радо скеровую на редакційну пошту [email protected]. Пишіть їх туди, а ми щотижня обиратимемо два з них і задовольнятимемо вашу допитливість.

У сьогоднішньому випуску поговоримо про те, чим справді можна (якщо дуже хочеться) пишатися в українській мові.

Скажемо зразу: тут не буде жодної згадки ані про її трипільське походження, ані про вусатих козаків, що на чайках-довбанках привезли в Єгипет культ бога Ра, ані про те, що візантійський історик Пріск Панійський записав українські слова "хліб" і "страва" ще 448 року в таборі володаря Аттили (якого насправді звали Степан Гатило). Не буде тут і про те, що українська мова походить прямо з санскриту, як походить із коростенського депо електричка Коростень–Київ. Ну чого ви, не хнюптеся.

Редакція твердо стоїть обома ногами на засадах здорового глузду й наукової точності, тому обрала собі дещо інший вектор пишання. Може, й вам він сподобається.

П’ять рис української мови, які здивують принаймні деяких рідномовців

1. Зменшувально-пестливі суфікси в неочікуваних місцях

Українська може бути надзвичайно лагідною й пестливою — аж настільки, що до кожної з шести самостійних частин нашої мови заіграшки приєднуються зменшувально-пестливі суфікси. Дивіться:

• Іменник: доленька, воріженьки, столик, шухлядочка.
• Прикметник: близенький, синенький, лисенький.
• Дієслово: їстоньки, спатоньки.
• Прислівник: далеченько, туточки.
• Займенник: отакенький, аніскілечки.
• Числівник: двійко, п’ятірко.

2. Повторюваність дій — повторюваністю префіксів

Дієслова, які позначають повторювану дію (так звані ітеративні), можуть формуватися за допомогою повторювання префіксів (редуплікації): попоходити, попоробити, попоїсти, попоїздити.

3. Дві форми майбутнього часу

У різних українських говірках побутують різні форми майбутнього часу: аналітична (буду робити) і синтетична (робитиму). Друга форма утворилася з об’єднання слів "робити" та "йму" (тобто "маю"). До речі, це те саме "йму", яке можна побачити у сполуці "не йму віри" (ще один спосіб сказати "не вірю") чи слові "обійму". 

4. Цікава неозначеність

Неозначені займенники в українській мові можуть творитися не лише банальним префіксом "хтозна-" (хтозна-де, хтозна-звідки), а й оригінальнішими казна-, бозна- чи навіть чортзна-. Усе для різних настроїв і різної невідомості. Буває, людина завіюється хтозна-де, а буває, знаєте, й чортзна-де! 

5. Складені прийменники

Українські прийменники розмаїті й багатоманітні. Є серед них і справжні конструктори, скомпоновані з кількох частин: з-понад, з-поза, з-поперед, з-позад, з-попід. Як їх уживати? Ну, наприклад, так:

З-поза будинку показався місяць, і стало видно, як з-попід вікон навсібіч розбігаються дворові коти. 

Сподіваюсь, цих пишальних прикладів вистачить, не лише щоб покозиряти бистрим розумом, а й щоб зав’язати поважнішу розмову. Шануйтеся — й до зустрічі!