Сексуальні злочини щодо дітей: з психологами говорять, поліції бояться. Це погано для всіх

Серед них – воєнні злочини проти дітей та факти збройного нападу на установи для дітей, повідомляє начальник Управління ювенальної превенції Нацполіції Василь Богдан.

Росія порушує Женевську конвенцію про захист цивільного населення під час війни (ЖК ІV) і Додатковий протокол до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (ДП І), наголошує юристка ГО "Ла Страда-Україна" Юлія Аносова.

Найбільше постраждалих дітей у Донецькій, Київській, Харківській, Чернігівській, Херсонській, Миколаївській, Луганській, Запорізькій області, місті Києві, Сумській, Житомирській, кажуть у ювенальній поліції.

 

Фіксація злочинів: робота психологів

 

Дитяча психологиня, експертка Міжвідомчої координаційної ради з питань правосуддя щодо неповнолітніх Наталія Пашко пояснює: якщо психологу стає відомо про насильницький злочин щодо дитини, він має поговорити з батьками. 

Пояснити їм важливість свідчити про злочин у правоохоронні органи в контексті захисту дитини й відновлення справедливості. Адже дитині важливо бачити, що дорослі реагують на насильство стосовно них. І у світі є реакція на злочин – дитина в тому не винна, пояснює психологиня.  

Важливо повідомити: якщо батьки не реагують і дитина залишається в небезпеці, принцип конфіденційності у таких випадках знімається.

Тобто якщо батьки відмовляються повідомляти в правоохоронні органи про насильницький злочин щодо дитини, психолог сам має повідомити про це.

І за запитом слідчих і суду надати протоколи роботи.

У громадській організації "Ла Страда Україна", де діє Національна гаряча лінія для психологічної підтримки дітей за підтримки ЮНІСЕФ, ситуація інша. Більшість батьків постраждалих від окупантів дітей, які телефонують їм, уже звернулися до правоохоронців, каже юристка, віцепрезидентка "Ла Стада Україна" Марина Легенька. "Хоча постраждалі від злочинів не сексуального характеру звертаються до правоохоронців легше", – каже вона.

Звертатися до психологів батьки й діти переважно не бояться. А спілкування з поліцейськими побоюються через викривлений образ поліції, вважає психологиня, директорка департаменту Національних "гарячих ліній" "Ла Страда Україна" Альона Кривуляк. На її думку, багато батьків досі вірять у стереотип про поліцію, яка "працює тільки зі злочинцями". І поширюють це переконання на дітей.

"Тому для дітей слово "поліцейський" може бути про страх. Водночас ювенальний поліцейський у дітей уже асоціюється із захистом. Спрацьовує образ: "Цей хороший, бо дитячий поліцейський", – пояснює вона. 

Медіа також часто шкодять бажанню постраждалих давати свідчення – коли ставляться до інформації про злочин як до полювання на історію, вважає Пашко: "Постраждалі від насильства люди починають боятися розголосу, що стануть "новиною". Разом з тим, за словами Богдана, інформація, викладена в ЗМІ, в соцмережах, "сприяє фіксації й подальшому розслідуванню воєнних злочинів". 

Говорити з поліцією важливо не лише з юридичної точки зору, але й для допомоги психіці дитини. 

Свідчення про злочин – частина відновлення, зняття почуття сорому і провини. Якщо дитині вірять і надають допомогу – це важливо для відбудовування відчуття безпеки та кордонів: "Я не винен/винна, а винний той, хто вчинив злочин".

Уповноважена Президента з прав дитини Дар’я Герасимчук наголошує: Україна діє за законами. Країна не вигадує історії, а говорить про документальне засвідчення. Саме тому Україна попросила міжнародних партнерів допомогти документувати злочини Росії. Щоб були законні підстави позиватися і вимагати покарання винних. 

Із початку повномасштабного вторгнення у більшості випадків злочини, пов’язані зі збройною агресією Росії, реєструвалися за статтею 438 ККУ (Порушення законів і звичаїв війни). 

За цією статтею, наприклад, ведуть кримінальне провадження щодо неповнолітньої дівчини, яку зґвалтував військовослужбовець РФ у Херсонській області. Також такі події фіксують як статеві злочини.

Правоохоронці відкривають кримінальні провадження за фактами групового зґвалтування окупантами неповнолітніх і дітей до 14 років. 

 

Воєнні злочини не мають строків давності

 

Юристка Марина Легенька пояснює: постраждала може бути не готова звернутися в поліцію відразу (особливо, якщо це стосуються сексуального насильства). Але їй важливо розуміти, що робити в такому випадку, які докази мають бути зафіксовані й не мають бути знищені навіть випадково. 

Доцільність судмедекспертизи втрачається, якщо пройшло кілька тижнів після злочину. Але судово-медична експертиза все одно має бути проведена. Та вона не є єдиним доказом:

Зрозуміло, що постраждалі на тимчасово окупованих територіях не можуть звернутися до органів місцевої влади по допомогу. Їм і не потрібно. "Потрібно звертатися через електронні канали комунікації до Офісу генпрокурора, органів Нацполіції", – пояснює юристка.

Легенька зауважує: якщо постраждала від сексуального насильства дитина зараз не готова проходити судово-медичну експертизу, може не звертатися до правоохоронних органів і не направлятися на проходження, але звернутися за медичною допомогою потрібно 100%. Це важливо насамперед для безпеки життя дитини. Вкрай важливо також, щоб лікар видав хоча б якусь медичну довідку. Надалі вона може стати додатковим доказом.

За словами юристки Юлії Аносової, досвід інших країн свідчить, що компенсації виплачуються, хоч і не відразу. Це можуть бути донорські кошти з українського фонду або система репарацій з боку Росії: "Порушена кримінальна справа дає юридично обґрунтовані підстави для компенсацій".  

 

Як брати покази в дитини, щоб не травмувати додатково

 

Психологиня Альона Кривуляк, згадуючи допити постраждалих дітей до початку вторгнення, розповідає про неприємні випадки. Коли дітей, наприклад, допитували п'ять разів і більше. По-перше, це повторна травматизація. Адже щоразу дитина "програє" ситуацію всередині. А ще – коли дитина вперше всім поділилася, на повторному допиті починає сумніватися у своїх словах. Плюс, не всі правоохоронці знають, як працювати з дітьми різних вікових категорій. 

Кривуляк звертає увагу: у випадку воєнних злочинів проти дітей, зґвалтування вчиняли чоловіки. Тому діти можуть боятися чоловіків, і побачити на допиті п'ятьох чоловіків-правоохоронців буде фактором, що травмує. "Логічно, щоб у першу чергу з постраждалою дитиною працювала психолог-жінка", – вважає вона. 

На думку психологині, фаховий психолог – першочерговий фахівець, якого мають долучати до роботи з дітьми, які пережили катування, знущання чи жорстоке поводження.

А допит дитини, яка пережила сексуальне насильство, обов'язково має бути в присутності психолога. "В ідеалі – проведений виключно психологом у рамках "зеленої кімнати" або Барнахусу", – каже вона.

Це передбачає, що дитина під час спілкування з психологом може розказати один раз те, що з нею відбувалося. 

Психолог обережно розпитує, щоб повторно не травмувати. Правоохоронці у цей час – за склом, дитина їх не бачить. Вони чують все і через засоби зв’язку із психологом корегують питання. На основі цього беруть свідчення і документують злочин. 

На територіях активних бойових дій немає доступу до такого ресурсу. Втім, "зелені кімнати" є на території більш безпечної України. Ще до початку війни за підтримки ЮНІСЕФ спеціальний центр за моделлю Барнахус було створено у Вінниці, Миколаєві та Тернополі. "Зелені кімнати" є в Києві, розповідає психологиня.

"Зелених кімнат і Барнахусів у країні небагато. Але якщо є можливість використовувати їх для допиту – це значно краще для дитини", – підкреслює Кривуляк. 

Психологиня наголошує: діти, які зазнали насильства, потребують дитиноцентрованого розслідування в безпечних умовах. Проводити опитування/допит має психолог, який володіє знаннями про вікові особливості, навичками роботи з дітьми, які зазнали травми, проінформований про роль психолога в опитуванні/допиті із застосуванням методики "зелена кімната."  

У слідчих і прокурорів, які не володіли навичками комунікації з дітьми та не вміли переналаштовуватися з дорослого на дитину, виникали труднощі проведення слідчих дій за участю дитини й отримання показів щодо факту насильства, каже вона. Втім, за словами Пашко, в межах тренінгів за останні роки багато правоохоронців навчилися у співпраці з психологом з відповідними знаннями та навичками спілкуватися з постраждалими, зокрема, від сексуального насильства.

Наразі створюють Реєстр психологів, яких залучатимуть до опитування/допиту дітей. Створення такого Реєстру заплановано відповідно до "Плану заходів з реалізації Національної стратегії реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року", затвердженого Кабміном.

Пашко пояснює, що метою запровадження Реєстру психологів є захист прав і забезпечення інтересів дітей, які стали свідками чи жертвами злочинів або самі вчинили правопорушення. Така практика співпраці та залучення психолога до слідчих дій за участю дитини в Україні вже є.

Куди звертатися постраждалим або свідкам злочину проти дітей 

Національна поліція України – 102 (по регіонах);

органи прокуратури;

військова адміністрація – за місцем вчинення злочину або за місцем перебування;

медична допомога – 103;

безоплатна правова допомога – 0 800 213 103;

Національна дитяча гаряча лінія 0 800 500 225 (з мобільного або стаціонарного телефону) або 116 111 (з мобільного).

Телеграм-канали:

@stop_russian_war_bot

@ukraine_avanger_bot

@police_helpbot (#ДійПротиНасильства)

Національна гаряча лінія для дітей і молоді ЮНІСЕФ та Ла-Страда Україна 0 800 500 225 (з мобільного або стаціонарного телефону) або 116 111 (з мобільного)

Консультації онлайн: 

Instagram: @childhotline_ua

Facebook: @childhotline.ukraine

Telegram: @CHL116111

Більше про дітей на війні:

• "Син прокидається і кричить: "Мамо, мені страшно!" Як живуть діти в окупованому Херсоні
• "Боюсь, що застрелять, а в мене дитина". Як живуть діти в окупованому Новопскові
• "Мамо, тепер я розумію, як це, коли немає хліба": Три сім’ї, що досі живуть у Харкові
• Є правило: бачите військового – ховайтеся. Як живе сім’я з дітьми в окупованому Сватовому
• "Після кадирівців будь-який шум для сина – вибух". Як живуть діти на окупованій Херсонщині
• "Дядю, а ти в мене стріляти не будеш?" Як жила родина з 5 дітьми в блокадному Чернігові