Відчути поштовх до змін. Як обрати психологічний ретрит і кому підходить цей формат

В Україні дедалі більш популярними стають ретрити — практики усамітнення та зміни побуту, що мають на меті покращити ментальний стан людини. Кілька днів у горах чи ретрит-центрі для пошуку нових ідей і перезавантаження. Звучить привабливо, хіба ні? Та як отримати максимальну користь від цього досвіду й чи всім він підходить? Про це LIGA.Life запитала у психологів, психотерапевтів і організаторів психологічних ретритів.

Що таке ретрит і яким він буває

Ретрит — не щось нове за своєю суттю, адже практики усамітнення та відступу від повсякденного життя існували й раніше, тисячі років тому. Щоправда, сьогодні вони набули організованої форми і стали більш масовими.

Насамперед сучасний ретрит — це про можливість "утекти" від подразників і "переключитися". Забути про звичний побут і турботи. Відпустити контроль і покластися на організаторів у питаннях розпорядку дня, їжі, трансферу, проживання і дозвілля. Зрештою, відкритися новому досвіду та новим знайомствам.

"Ми спираємося на сукупність певних уявлень про себе та світ, із яких будуємо своє життя. Ці уявлення можна неабияк похитнути, якщо потрапити в іншу обстановку, з іншим режимом і людьми. Це наче можливість подивитися на світ з іншого боку й протестувати, чи відповідає дійсності та картинка, якою ми живемо", — розповідає психологиня та психотерапевтка Дарія Багмєт.

На її думку, відсутність стабільної знайомої рутини змушує мозок відступити від звичних схем і бути більш включеним у кожну дію. Тобто з’являється більше усвідомлення того, що людина робить, думає і відчуває.

Кому підходить і не підходить формат ретриту

Психологічний ретрит може допомогти переключитися, познайомитися з новими людьми, відчути підтримку та приналежність до групи. Він може підійти тим, у кого є запити на стосунки, самотність, спілкування, самооцінку тощо. Водночас, зазначає Дарія, у людей зі складним життєвим досвідом, пережитими травмами чи загостренням особистісних розладів цей формат терапії може погіршити стан:

Така глобальна зміна стабільності та безпеки може бути шкідливою для людей у гострих станах. Наприклад, якщо людина втратила будинок, повернулася з окупації чи полону, то, скоріше за все, вона, навпаки, потребуватиме передбачуваності та рутини. Там потрібна структура, безпека, ясність і звичайність.

Так само з досвідом насильства, глибинними проблемами стосунків дітей і батьків чи психологічним виснаженням. Існують вузькоспрямовані психологічні ретрити, які можуть бути сфокусовані на цих питаннях. Однак важливо, аби людина чітко розуміла, чого хоче, та була готова до формату роботи в групі.

"Якщо це якийсь складний досвід, то навряд чи ретрит за 3-5 днів створить достатньо безпечний простір, щоб цей досвід можна було опрацьовувати. Зазвичай, щоб працювати з чимось таким болючим і складним, потрібно довго вибудовувати довіру. Тому, думаю, в таких складних внутрішніх конфліктах ретрит навряд чи зможе розв’язати проблему, а от дати тимчасове полегшення через легалізацію відчуття "Я не сам" — так", — пояснює психотерапевтка.

Організатори психологічних ретритів також звертають увагу на те, чи відповідає ваш запит формату групової терапії. Влітку 2023-го Юлія Григор’єва та Катерина Романюк спільно з Мариною Маєвською та Юлією Бригадир провели перший ретрит у Карпатах. Позаду — вже три організовані та фасилітовані ретрити, однак, зазначає психологиня Юлія Григор’єва, учасники інколи плутають індивідуальну терапію з груповою:

"Інколи люди хочуть вирішити, наприклад, якісь свої глибинні дитячо-батьківські проблеми, а це може потребувати більше часу, глибшого занурення в переживання, почуття, і тут більш доцільна робота індивідуальна. Груповий формат передбачає певний рівень занурення, але більше акцент на взаємодію з іншими учасниками, які допомагають помітити вам те, чого ви не помічаєте. Це обмін досвідом, баченням, прийняттям та підтримкою, теплом. Але це не глибинна робота, яка йде глибоко в корінь проблеми, як індивідуальна терапія".

На думку її колеги, психологині та психотерапевтки Катерини Романюк, ретрит може не підійти людям із психотичними розладами, суїцидальною поведінкою та гострими депресивними станами. Натомість такий формат підійде тим, хто цікавиться психологією та психотерапією, шукає нових знайомств, контакту з собою та іншими. Це ті запити, з якими до організаторок ретриту найчастіше звертаються.

"На першій зустрічі з групою ми знайомимося й збираємо очікування учасників. І люди, дійсно, зазвичай їдуть із запитами переключитися, знайти ресурс, орієнтири, почати щось нове. Хтось хоче підтримки, розділити якісь переживання, почути зворотний зв’язок від інших. Під час ретриту запити можуть змінюватися", — додає Юлія Григор’єва.

Як відбувається ретрит

На прикладі психологічного ретриту, який Юлія та Катерина організовують разом із колегами, розберімося, як усе відбувається. Отже, за словами психологинь, у середньому на їхні ретрити збираються вісім учасниць (здебільшого це жінки віком 18-40 років).

"Це оптимальна кількість людей для комфортної групової динаміки, щоб усі мали простір і час інтенсивно попрацювати", — пояснює Катерина Романюк.

Ретрити проводять у Карпатах — для цього орендують окремий будинок або віллу, аби сторонні люди не турбували учасників. Середня тривалість — 3-5 днів. 50-60% цього часу займає групова психотерапевтична робота, решта часу виділяється на творчу активність (малювання, танці, медитація, йога тощо), час для рефлексії та єднання з природою.

"Це про те, щоб навіть просто вийти погуляти зранку, сповільнитися. Ми часто включаємо в наш розпорядок дня на ретриті прогулянки. Можемо піднятися на гору чи просто вийти на вечірню прогулянку", — додає психологиня.

Водночас, додає Юлія Григор’єва, нікого не змушують відвідувати ті чи інші активності — учасники самі регулюють свою залученість. А якщо хтось перебуватиме у складному для себе стані, то може в індивідуальному порядку звернутися до когось із психологів:

Тобто ми даємо цю певну подушку безпеки. Якщо хтось буде дестабілізований або якісь складнощі виникнуть, із якими людина не може впоратися, то вона може звернутися до нас.

Як обрати ретрит і на що звернути увагу

Отже, на що варто звернути увагу під час вибору ретриту, аби він приніс якомога більше користі? Передусім на те, чи підходить вам такий формат. Тут ретрит можна порівняти із груповою терапією, однак більш інтенсивною.

"Групова терапія є частинкою ретриту, й вона, в принципі, відрізняється від індивідуальної терапії тим, що тут є можливість дослідити себе в соціумі: побачити, проаналізувати, як ви будуєте зв’язки з іншими, дізнатись, як вас сприймають, навчитись знаходити собі місце. Побачити, що ви не одні в тому, що хвилює, що теми інших учасників вам відгукуються, викликають резонанс і актуалізують власне несвідоме. Навчитися приймати і давати підтримку, досліджувати свої кордони, заявляти про них, дозволити собі бути близькими з іншими й побачити, що це може бути безпечно. Тобто багато речей, які можна відслідковувати саме в груповій роботі. Якщо індивідуальна терапія — це про занурення в себе, то група — це про контакт з іншими", — пояснює Юлія Григор’єва.

Також варто поспілкуватися з організаторами. Таким чином ви не лише зможете дізнатися, чи здатні вони допомогти з вашим запитом, а й ближче познайомитися і зрозуміти, чи підійдуть вам ці люди, зазначає психологиня та психотерапевтка Дарія Багмєт:

"Це про комунікацію з організаторами, чи готові вони приділити індивідуально увагу в разі якогось гострого стану, чи не покинуть вас із тим досвідом, який може трапитися. Це в цілому про включеність організаторів, а також про те, чи вам узагалі ці люди симпатичні, чи вам безпечно, чи не викликають вони якусь насторогу. Із людиною все може бути окей, але ви просто можете не підійти одне одному. Тому варто звірятися з собою: чи є довіра, чи збігаються цінності. Для цього можна трошки послідкувати за цими людьми, подивитися їхні соцмережі".

Інший важливий момент, на який вона звертає увагу, — чи є можливість усамітнення на ретриті. Поцікавтеся в організаторів локацією (чи не буде сторонніх людей разом із вами у готелі, наприклад), щільністю поселення. Так, у разі, якщо ви відчуєте перенавантаження чи занадто інтенсивну взаємодію з іншими, буде можливість "переключитися".

Це також стосується вільного часу для саморефлексії. Свій перший ретрит, пригадує Юлія Григор’єва, вона з колегами зробила дуже інтенсивним. Тож після завершення деякі учасники казали, що потребували трохи більше часу на рефлексію та занурення. Наступного разу організаторки забезпечили більше такого простору.

"Ми навіть вписували у графік: "Вільний час". Хоча цей вільний час люди завжди проводили в компанії інших: грали в настільні ігри, кудись ходили, досліджували територію, відпочивали разом", — додає Катерина Романюк.

А що після ретриту?

Багато учасниць долучилися до ретритів, які організували Юлія та Катерина, вже маючи досвід роботи з психотерапевтом. Однак були й такі, розповідає Катерина Романюк, кому ретрит допоміг сформулювати запит і чітку потребу звернутися до терапії:

Терапія і, зокрема, ретрит спонукають до нових бачень, нових питань і нових поглядів. Запит людини може закритися, умовно, через місяць чи півроку.

Її колега Юлія Григор’єва додає:

"Наша ціль — не закрити повністю очікування учасників. Ретрит — це спосіб відкрити їм нові можливості, зони розвитку, десь спонукати й мотивувати до роботи з терапевтом, до чогось нового, на що вони не наважувалися раніше, про що боялися говорити. Особисто для мене ретрит — це дати такий поштовх".

Водночас, на думку Дарії Багмєт, ретрит може дати потужний поштовх чи заряд, який людині потрібно закріпити чи перетравити. Для того ж, аби відбулися справді глибокі зміни, потрібне регулярне, багаторазове повторення нового патерну поведінки.

"Хтось може повернутися з ретриту з натхненням, розпочне терапію, щось у собі знайде, знайде коло однодумців і буде продовжувати в цьому імпульсі рухатися. А хтось просто повернеться до свого життя. Скоріше, якийсь час ефект буде триматися та розвіється. Не тому, що з ретритом щось не так, а тому, що потрібні багаторазові повторення, щоб це стало частиною нашого досвіду. Один раз мало що змінить, але він може дати уявлення, що може бути інакше", — пояснює психотерапевтка.